Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 6

10:11, 9 серпня 2021

dilo.jpg

“Локальна історія” продовжує публікацію циклу матеріалів Галактіона Чіпки (псевдо Романа Купчинського), написаних у 1936 році після подорожі автора найколоритнішими місцями галицького краю.

У першій частині йшлося про початок вояжу та курорт Черче.

У другій частині –  про мандри на маршруті від Черче до Яремче галицькими дорогами. 

У третій частині – про перебування на віллі Товариства письменників і журналістів (ТОПІЖу), Камінь Довбуша, товариство “тритонів” та ловлю карпатських пстругів.

У четвертій частині – про пошуки столиці Гуцульщини та перебування у селі Жаб’є. 

У п’ятій частині – про візити до Криворівні, Косова, неіснуючої сьогодні Москалівки та "старозавітної" корчми. 

Шоста частина присвячена подорожі до Яворова – не підльвівського, а того, що на Косівщині – гуцульського, що досі вважається столицею ліжникарства. За одним із ліжників компанія Романа Купчинського приїхала сюди і 85 років тому. А також щоб відвідати “гуцульську палату” – домівку родини різьбярів Корпанюків, які упродовж кількох поколінь незмінно тут мешкали та творили.

Оригінальний правопис тексту зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.

чіпка.jpg

Галактіон Чіпка (Роман Купчинський)

письменник, журналіст, композитор

ДРУКАРСЬКІ ЧОРТИКИ

Заки рушуся автом з Косова (читай: Москалівки!), мушу справити деякі друкарської чортики, що зявилися на дорозі нашої прогульки. 

В попереднім фейлєтоні злий дух переніс Яблонів на дорогу Жабє–Косів і через те збаламутив неодного, хто хоруговками чи бодай хемічним олівцем зазначує шлях нашої їзди. Отже спростовую: Неправдою є, що на дорозі з Жабя до Косова можна здибати Яблонів, зате правдою є, що там можна в кожній порі дня і ночі подибати Яворів. “Мурованка” – славна з вина, яке пахне розводненим медом – лежить коло Яворова, а не Яблонова, що отсим спростовую і прошу вибачення. Крім цього в реченні: “...що коштувало так угорське...” має бути: “як угорське”. 

3.jpg

Гурт гуцулів біля трембітаря, вересень 1942 року

Фото: nac.gov.pl

Цього другого чортика я властиво не повинен подавати. В тім місці друкарська фарба трохи затерла друк і. багато читачів додумалося правильно. Але роблю це для тих, які дістали фейлєтон з дуже читким друком. 

На будуче прошу П. Т. Панів Коректорів помагати мені в поборюванні друкарських чортів – тієї язви, що переслідує друковане слово від часів пана Ґутенберга. 

А тепер до речі!

4.jpg

Гуцул зі села Жаб’є Косівського повіту Станиславівського воєводства (тепер смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області) над річкою Черемош, 1934 рік

Фото: nac.gov.pl

ПАНЯ

В Яворові є вирібня гуцульських ліжників. Заїхали ми там. бо наш шофер “наміряв вступити в стан брачний" і тому хотів привезти з дороги якийсь мебель до будучого гнізда. 

Входимо до вирібні. Велика кімната, слабо освічена присліпкуватим каганцем. Усюди ліжники, вовна, вовна, ліжники.

І два станки. 

Тільки один працює. За ним дві гуцулочки швидко-швиденько переволікають вовняні нитки. А що переволічуть кілька разів, то стиснуть їх до купи жердкою і частиш ліжника готова. 

9.jpg

Зразки гуцульського народного мистецтва – стіл та килимки, 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

Дивимося на їх жваві руки і думаємо: “Певно багато заробляють!" 

– Дівчата, скільки ви заробите на місяць? 

–Небагато! – відповідає одна, а зітхають обі. 

– А скільки вам треба часу на один ліжник? 

– Одній день. 

За один день дві їх один ліжник. На місяць – 24 ліжники! 

– Скількиж заробляєте? 

– По дванацять золотих... І їсти. 

– А що дають їсти?  

– Та що!... – дивуються, що таке питання ставимо. – Кулешу тай молоко. 

Виходить: кожна в них дістає за виріб одного ліжника 50 грошів. 

1.jpg

Гуцул грає на народному інструменті дуда, 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

– А як довго працюєте? 

– Єк треба. Доки не віробимо. Від третьої, пів до четвертої рано до півночі.

–  А хто є власником? 

– Паня. –

 Яка паня? 

– Наша! 

– А вона звідки? 

– З Єворова. 

Вибрали ми ліжник – торгуємо. 

– Спустіть, то купимо! 

– Ми не можемо. Недавно ми опустили, то потім нам стягнули з наших грошей. 

– Хто? 

– Паня. Вона може й опустилаб. А ми боїмося. 

Не було ради. Заплатив шофер за мебель вимагану ціну і ми поїхали.

А потім довідалися, хто такий “паня”. Гуцулка, що перейшла якимсь там способом на паню, а постарівшись, узялась до ліжникового промислу, Інтерес, здається, не злий, про обезпечальню тут не чували, а восьмигодиниий день праці – міська байка. 

Від досвітку до пізньої ночі стукає станок, жваві руки бігають, молоді груди вдихають вовняний пил і звичайний порох, а за це все – 50 грошів. Щодня, хоч урвися, один ліжник „мус бути", бо так постановила – паня.

5.jpg

Гуцули на ярмарку у місті Косів Станиславівського воєводства (тепер Косівського району Івано-Франківської області), 1936 рік.

Фото: nac.gov.pl

В ГУЦУЛЬСЬКІЙ ПАЛАТІ

Хто хоче бачити гуцульську палату, той хай зайде в Яворів і поза церкву, поза городи стежечкою вгору та вгору. А там спитає добрих людей: 

– Куди до Корпанюка? 

Добрі люди справлять і за пів години ви станете перед гуцульською палатою. Кажу: “палатою", але це тільки гуцульська хата – різьбаря Корпанюка. Поставив він її недавно. Проєктував цю палату тисячелітній смак, будував сам господар. На високих підвалинах, з найдобірнішого дерева, світяться золотом  ялиці до сонця, всміхаються до гір. А ввійти в хату – яка різьба на сволоках та одвірках, яка цяцька кожне вікно! Стара кахлева піч з кониками, когутиками та старими австрійськими вояками. 

2.jpg

Семен Корпанюк (сидить крайній зліва) із родиною, 1950–1960-ті роки

Фото: galychyna.if.ua

А в світлиці музей. На столах гуцульські різьби: бочілочки, топірці, свічники, люльки, маснички... Не такі, як тепер з “холерниками"]” до міст мандрують. Тут ще різьблена бочілка діда славного Шкрібляка. Ніодного пацьорка, ніодної пластинки перломатки на ній. Темне грушкове дерево ціле в узорах, а з боків два мосяжні обручі. 

Сам Корпанюк чогось нездужає. Ходить полегеньку, мов по хворобі. Але радо балакає, поясняє. 

– Оце Шкріблякового діда, а оце Шкрібляка, а оце вже моє. 

– А ця люлька? –  питаю за гарну, але якусь турецьку, чи перську штуку. 

– Це я купив у Косові. І небагато дав: дві касетки і десіть золотих. 

Дивився я на старі, добрі зразки гуцульської різьби і сумну думу думав: Як жахливо викривив, випачив її кепський смак несвідомих літників та інших аматорів! 

7.jpg

Яворівський різьбяр Василь Шкрібляк, 1880 – 1890-ті роки.

Фото: nac.gov.pl

До спокійного чудового орнаменту прийшли всілякі цяцьки і тепер кожну касетку треба добре стерегти, бо перша-ліпша сорока вхопить. За очі хапає, а за серце ні. “Помогли” в тім багато всілякі гуцульські школи різьби, бодай їх світ не знав! Далі-далі і справжні гуцульські галантні стратять смак та орієнтацію, що таке гуцульська різьба і що таке правдива краса. 

– А зайдіть ще коли! – просив різьбар на відхіднім. – Або заїдьте до мене на літо. 

Справді розкіш булаб помешкати в такій гарній, пахучій палаті, пожити з місяць далеко від гамору, пороху, телєґрафічних дротів, ґазет, книжок й літників. Біда тільки, що до ріки далеко. 

Ще довго видніла за нами чудова Корпанюкова хата – як ми сходили вниз, до Яворова. Привітно всміхалась і просила не забувати... 

Напевно не забудемо! Бо таких хат і таких різьб, як у ній, чимраз менше в наших горах. 

(Продовження буде).

Віддруковано з: Діло. 1936. Ч. 238. 22 жовтня. С. 5–6.

Схожі матеріали

07 photo-Копировать.jpeg

Софія Яблонська. У китайському заїзді. Стаття за 1934 рік.

gimnazija.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік

3_131_0_-_418_27280730.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 1

lesia ukrainka .jpg

Леся Українка про свято Купала

9.jpg

У самбірській тюрмі. Спогади в'язня, котрий вижив у червні 1941 року

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

jaremche 1200-630.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3

9.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 4