Галицькі вусані

"Пан-господар Артим Брус, встав ще зранку, крутить вус.
Вус скуйовджений як клочча, закрутитися не хоче.
Зв'язав вус він ремінцем, приложив ще й камінцем.
Ой крутіться вуси вправо, закрутіться кучеряво.
За те лиш, як продам красу, то вам куплю копервасу.
Продав красу наш Артим, але гроші всі як дим.
Сюди-туди поволеньки, розійшлись на витребеньки.
Артим вуса піддурив, копервасу не купив.
Ой, горе, проти Бруса, збунтувались тепер вуса..."

Такий жартівливий віршик розповіли дослідникам Локальної історії респонденти з Коломийщини. На Галичині побутували також потішні приказки про вуса, наприклад, "Борщ без м'яса, то є зупа, хлоп без вусів – то є дупа", яка свідчила про особливу пошану до цього елементу чоловічого образу.

Вуса були популярним в різні періоди історії. У ХХ столітті новий виток уваги до них спричинила публікація у 1920 році роману Агати Крісті "Загадкова пригода в Стайлзі", у якому вуса носив харизматичний детектив Еркюля Пуаро. 

З часом змінювалася і мода на форму вусів – "щіточка", "моржові", "англійські" та багато інших різновидів носили й наші дідусі. Ми зібрали світлини галицьких вусанів початку ХХ століття.