"Взялись за оковиту і скликали річ посполиту", — описує похмільний ранок троянських вояків Іван Котляревський у своїй "Енеїді". Відомо, що автор першого твору живою українською мовою одягнув маски античних персонажів на запорожців — героїв іще зовсім близької до нього доби Гетьманщини. Іменитий полтавець всипав текст огромом перелицьованих грецьких і латинських словечок — тут тобі й нарочито гумористичні звороти на кшталт "Енеус ностер маґнус панус", і цілком звична вухові сучасника "оковита".
Назар Данчишин
кандидат філологічних наук
Чудернацькою мовною мішанкою зумисне полюбляли користуватися ще мандрівні дяки Бароко. Ті нахапалися "розумних слів" з класичних мов, які вивчали в бурсах та академіях. Відтак узялися вплітати це у, здавалося б, точно, з погляду мовної стилістики, негодящий контекст. Котляревський перейняв згадану традицію від попередників. Послуговувався нею як засобом гумору та сатири й в інших своїх творах. Наприклад, у "Наталці Полтавці" — пригадуєте ж манеру спілкування Возного з його мудруваннями, засміченими церковнослов’янщиною?
Лінгвісти мають для цього явища спеціальний термін — "макаронічна мова". Можна також сказати — "суржик". Питання актуальне й сьогодні. Популярна в певних колах суміш української та англійської (а нерідко й, на превеликий жаль, московської) мов є теперішнім відповідником доволі давньому явищу.
Отож, середньовічною Україною поширилося чимало еллінізмів і латинізмів, адаптованих до нашої фонетики. Частина витримала іспит часом і виявилася цілком придатною для комунікації й сьогодні. Серед таких слів — "оковита". За визначенням із тлумачного словника: міцна горілка високого ґатунку. Ні, у походженні цього слова немає нічого спільного з "оковами". Нема спільности й з "оком" чи "виттям".
Якщо не сам напій, то принаймні слово на його позначення, наші предки запозичили з латини. А правильніше буде сказати — дві слові: аquaаква та vіta віта. Фраза, що лягла в основу красномовного синоніма сивухи, буквально означає "вода життя".
Власне аqua vitae — це давня назва концентрованого водного розчину етанолу, або етилового спирту. Останній — вельми небезпечна сполука, яка відповідно до ДСТУ є токсичною речовиною з наркотичною дією. Але у XIV столітті алхемік Жан де Роктеяд, запровадивши цей термін, мав на меті прославити етанол як епохальне відкриття, нетлінну та життєдайну "п’яту стихію" з небувалими лікувальними властивостями.
Це запозичення мають у своїх мовах і чимало інших народів. Сусіди вимовляють подібно до нас: білоруси — "акавіта", поляки — okowita, словаки — okovitka. Видозміни на зразок гельського uisce beatha або ж "віскі" українському вухові не одразу сприймаються як та сама аqua vitae. Спільність проявляється хіба в процесі почастунку.
Одначе латинська фраза не завжди викликає асоціацію з алкоголем. І зараз Aqua Vitae, або ж водою життя, називають вишукані парфуми, спа-салони, просту мінералку. А поціновувачі української поп-музики 1990-х років неодмінно згадають пісні однойменного дуету. Як би там не було, навіть історія слова "оковита" засвідчує, що Україна споконвіку перебуває в європейському цивілізаційному просторі.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!