П’ять причин передивитися фільм “Вавилон-ХХ”

Офіційний трейлер відреставрованої Центром Довженка версії фільму
Go to next

17:09, 10 грудня 2021

Go to next

9 грудня на екрани українських кінотеатрів повернулася стрічка “Вавилон-ХХ” Івана Миколайчука. Прем’єра фільму відбулась іще 1979 року на фестивалі “Молодість” у Києві. І вже понад тридцять років це кіно захоплює українського глядача. "Вавилон" займає 10 позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, складеного Центром Довженка. Ми розповідаємо, чому цю стрічку варто передивитися сьогодні.

101904749_113405933729571_5891974730952474624_o.jpg

Богдана Тараніна

історикиня

Іван Миколайчук мав за плечами 15 років акторської роботи, коли вперше спробував себе в іпостасі режисера. У доробку актора було понад два десятка вдалих робіт, зокрема у фільмах “Тіні забутих предків”, “Камінний хрест”, “Захар Беркут” та “Пропала грамота”. 

4015-1-mykolaichuk.png

Іван Миколайчук – режисер та сценарист стрічки "Вавилон ХХ"

Фото: molodist.com

Сучасники характеризували гру Миколайчука як співтворчість із режисером. Іван глибоко відчував образи героїв і наповнював цю глибину талантом своєї особистості. "Творили фільм на ходу: вигадували в процесі зйомок, і тому фільм має надзвичайну органіку. Без таких людей, як Миколайчук, немає України, завдяки таким людям цікава Україна", – згадував про роботу над фільмом "Пропала грамота" Іван Драч, автор сценарію.

Та тільки робота над власною картиною дала Миколайчуку цілковиту режисерську свободу. 

Не "прохідний" сценарій

У другій половині 70-х років в українському кіно був період застою. Численні заборони, котрі торкнулися зокрема й "поетичного кіно", вивели нагору нове покоління режисерів, котре обирало кон’юнктурно "правильні" сценарії. Їх вважали "прохідними". Таким сценаріям вдавалося швидко проходити всі державні погодження та виходити на екрани, не затримуючись на полицях спецхранів.

Для режисерського дебюту Іван Миколайчук обрав роман "Лебедина зграя" Василя Земляка – іронічний твір про перші кроки колективізації у подільському селі у 1920-х, написаний у жанрі химерної прози. Вважалося, що такий жанр є "не кінематографічним" – занадто філософський і… дійсно химерний. Недаремно письменника Василя Земляка порівнювали з Габріелем Маркесом, а саму "Лебедину Зграю" – зі "Ста роками самотності".

Режисер був одночасно й сценаристом. Канва сценарію зазнала деяких змін. Миколайчук виділив те, що було, на його думку, найважливішим – роздуми про буття та призначення людини на землі, конфлікт традиційного побуту та революційного пориву змін. 

Бувальщина-небилиця

Сам Миколайчук визначав жанр фільму як бувальщина-небилиця. Розповідь проглядалась крізь призму міфу. Її можна було сприймати і як реальне життя українського села 1920-х, і як іронію над сприйняттям цих подій сучасниками. Сам режисер пояснював це так: "Є впевненість у тому, що повідане нам було насправді, але ніхто не заручиться, що було саме так, а не інакше".

Vavylon_XX-5.jpg

Кадри з фільму "Вавилон ХХ"

Фото: moviegram.com.ua

Після заборони "українського поетичного кіно" у 1974-му кінокритики намагалися не використовувати цього виразу для жанрової характеристики фільмів. У пресі звучали слова "вертеп", "самоіронія", "бароковість".

Акторська імпровізація

Акторів та операторів Іван Миколайчук добирав із кола друзів. Борислав Брондуков був його одногрупником, Іван Гаврилюк – товаришем по знімальному майданчику (разом грали у фільмах "Захар Беркут" та "Тривожний місяць вересень").

Оператором стрічки Миколайчук запросив Юрія Гармаша. Той мав неприємності через свою попередню роботу – фільм "Серед літа". Гармашу не давали знімати кіно, бо він зняв картину у жовтно-блакитній кольоровій гамі.

Кастинг на головну жіночу роль тривав найдовше. Після тривалих пошуків образу на роль Мальви із Москви запросили Любов Поліщук. Критики відзначали схожість актриси на жінок із "Білого птаха" – Дану (Лариса Кадочнікова) та Вівдю (Джемма Фірсова).

Творча атмосфера на знімальному майданчику передалася й фільмові. Образи героїв – яскраві. Режисер давав можливість акторам проявляти творчу фантазію, імпровізувати.  

Любов Поліщук грала із повною самовіддачею. Утім учасники знімальної групи зауважили, що вона "вибивалася" із загального настрою. "На фільмі була виняткова творча і дружня атмосфера, Миколайчук зібрав прекрасних акторів. Єдина, хто вибивалася з нашого колективу, – це Люба Поліщук, вона і характером була дещо інша", – згадувала акторка Таїсія Литвиненко.

“Іван косив у Халеп’ї траву”

"Вавилон ХХ" знімали на Київщині.

Ліна Костенко влітку 1978 року приїхала до села Халеп’є до знайомих. Згодом згадувала: "Ідемо по вулиці, аж бачу – біля хати, в якій, мабуть, давно ніхто не жив, бо вся в бур’янах, Іван Миколайчук косить той бур’ян. Завзято, вправно. Він мене не помічав, а я дивилась на нього, і так народився отой вірш:

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони.
Іван косив у Халеп’ї траву…

BabylonSmall.png

Кадр з фільму "Вавилон ХХ"

Фото: hromadske.ua

Таїсія Литвиненко згадувала знімальний день у селі Витачів за сорок кілометрів від Києва: "Покинуте село, дороги нема, в селі тільки бабки, розібрали акторів по хатах. От знімаємо з Брондуковим відому сцену в соломі. Хитається солома – "український секс". А бабки стоять збоку і коментують: "Ні, то не так робиться. Це занадто швидко. Треба повільніше!".

На знімальному майданчику "Вавилону ХХ" оператору Юрію Гармашу випало знайти, ймовірно, козацьку труну. Під час знімання однієї зі сцен він спустився в могилу у пошуках кращого ракурсу для кадру. Задля цього довелося поглибити яму – тоді й натрапили на дерев’яний короб. Зі спогадів очевидців, Миколайчук відреагував на знахідку словами: "Бог нам простить, а козак тим більше".

Радянський фільм про українську дійсність 

"Вавилон ХХ" показував український побут, українське життя та загалом українську дійсність – те, що на радянських екранах було рідкістю. У своєму фільмі Миколайчук апелює до української міфології та архетипів.

Критики звертали увагу на фольклорні джерела образної системи стрічки, на її зв’язок із вертепом. Журнал "Мистецтво кіно" підкреслював, що Миколайчук як режисер "осмислюючи народне життя, його історію, поетизує стійке, вічне, непорушне начало, яке втілює безсмертний дух народу".

Vavilon.jpg

Кадр з фільму "Вавилон ХХ"

Фото: mykolaichuk.info

У стрічці проявляються паралелі з попередніми епохами українського кінематографу, зокрема, з фільмами "Земля" та "Звенигора" Олександра Довженка. У Довженка двоє братів шукають давній легендарний скарб, у Миколайчука двоє братів шукають батьківський. Режисер використав сталі для українського мистецтва метафори. Деякі з них були витвором художньої уяви, а деякі – цілком із реальності.

Схожі матеріали

krasa_tekst-5.original.jpg

"До добра і краси" Юліана Дороша. Перший повнометражний галицький фільм

600.jpg

Львівський Йордан, що знайшовся в Лос-Анджелесі. Кінопродюсер Олександр Дебич про пошук старих фільмів

Василь Авраменко сео

Як у США знімали фільм "Наталка Полтавка" 1936 року

600.jpg

Дзиґа. Обертання та падіння

600.jpg

"Це голос Довженка". Юрій Шаповал про справу кінорежисера з архівів радянських спецслужб

600.jpg

Сліди "Диявола по сусідству"