Перший мир Великої війни. Підписання Брест-Литовського договору (ВІДЕО)

Українську делегацію від УНР на перемовинах у Бресті-Литовську представляли п’ятеро осіб: прем’єр-міністр Всеволод Голубович (голова) та члени Української Центральної Ради: Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз, Олександр Севрюк. 

Унаслідок переговорів, що тривали понад 2 місяці, УНР визнали незалежною та рівноправною державою. До її складу, відповідно до документа, мали включити Холмщину та Підляшшя, а Галичину та Буковину передбачалося виділити в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії. Водночас німецька та австро-угорська сторони зобов’язалися допомогти Українській Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків. Натомість УНР взяли на себе зобов’язання вийти з Першої світової війни та постачати Німеччині та Австро-Угорщині продовольство та промислову продукцію. 

Урочистий момент підписання першого мирного договору часів Великої війни 1914–1918 (та загалом першого в історії модерної української державності) зафіксували у документальному фільмі. Стрічку відзняв відділ військового кіно і фото прес-служби Верховного головнокомандування Німеччини ("Bild-und Filmamt" / "BUFA"), який створили 30 січня 1917 року задля висвітлення успіхів Німецької імперії на фронтах війни та в дипломатії, іншими словами, для пропаганди. Займалася зйомками міжнародної зустрічі в Бресті-Литовському у лютому 1918-го студія "Universum Film AG". Оригінал кінокартини зберігається у Федеральному архіві Німеччини ("Bundesarhiv") під назвою "Der erste friedensvertpag des Weltkrieges" ("Перший мирний договір світової війни").

На початку 10-хвилинного відео бачимо представників держав-членів Четверного союзу (Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Османської імперії), які очікують українських візаві — хтось в офіційних костюмах, хтось — у військовій парадній формі.

І ось — під урочисті звуки фанфарів, дубльованих на відео, з’явилася трійка українських делегатів (у стрічці вони підписані як "Die Ukrainischen Volksdeputieren" ("Українські народні депутати"), які безпосередньо стали підписантами Берестейського договору — Микола Левитський, Олександр Севрюк та Микола Любинський. Як напише через 20 років журналіст і політичний діяч Іван Кедрин-Рудницький: "Це були молодики, які вперше опинились у ролі дипльоматів, маючи проти себе старих досвідчених політичних лисів".

Серед таких "лисів" — голова засідання Ріхард фон Кюльман, який оголосив про його відкриття2:32 – 3:07 хвилини. Сам фон Кюльман зустрів початок Першої світової війни у самому серці ворога офіційного Берліна — в Лондоні, де ще 1908 року працював радником посла в представництві Німеччини у Великобританії. З 1917 року був послом Німеччини у Стамбулі, згодом очолив імперське зовнішньополітичне відомство. Коли в Росії відбувся більшовицький Жовтневий переворот, і постало питання припинення бойових дій на Східному фронті війни, саме фон Кюльман грав "першу скрипку" при ініціюванні відповідних перемовин як з українською, так і російською (вже радянською) сторонами, і врешті очолив німецьку делегацію на безпосередніх перемовинах у Бересті.

Ріхард фон Кюльман — перший підписант документа, після нього свій підпис під угодою поставив генерал-майор Макс Гофман. Він був випускником Прусської військової академії, на початку Великої війни виявився одним із найкращих серед німецьких військовиків знавцем російського війська та й регіону загалом. Ще на рубежі XIX–XX століть він встиг послужити півроку й військовим аташе при дворі імператора Миколи II, далі працював під керівництвом генерала Альфреда фон Шліффена в російському відділі Німецького генерального штабу, а на тлі Російсько-японської війни перебував у Маньчжурії, де був німецьким військовим аташе і спостерігачем у першій Імператорській армії Японії. Здобутими тоді знаннями та досвідом ділився як викладач Військово-морської академії, де працював з вересня 1907-го, але й практиком не припиняв бути — з березня 1913-го, вже як підполковник, став начальником відділу в німецькому військовому міністерстві. У перші місяці Великої війни був одним із тих, хто розробляли низку ключових бойових операцій на Східному фронті — менш вдалої для німців битви під Гумбіненном20 серпня 1914 року чи значно успішнішого бою під Танненбергом23 – 30 серпня 1914, яка вважається однією з найвдаліших німецьких військових операцій на Східному фронті. Пізніше разом із генералом Еріхом Людендорфом розпрацьовував план битви на Мазурських озерах9–14 вересня 1914-го, яка завдала важких втрат російським військам, і дала змогу остаточно витіснити російські війська зі Східної Пруссії. 30 серпня 1916-го він отримав чин полковника, і призначений начальником штабу Головнокомандувача Східним фронтом Леопольда Баварського. А за три місяці до зустрічі у Бересті, у жовтні 1917 року, Гофмана підвищили до чину генерал-майора. Коли розпочалася організація мирної конференції у Брест-Литовському, саме його, як людину з репутацією основного фахівця Генерального штабу Німецької імперії з російських справ, який, до того ж, добре володів російською мовою, й делегували сюди, як ключового представника командування Східного фронту (та й німецьких військовиків загалом) на переговорах.

Після фон Кюльмана та Гофмана на відео зафіксовано підписання міжнародного договору представником Австро-Угорщини — графом Оттокаром Черніним, який із 1916-го року очолював міністерство закордонних справ імперії Габсбургів. Саме він назве Берестейську угоду "Хлібним миром ("Brotfrieden"), бо Австро-Угорщині, на відміну він Німеччини, тоді йшлося не стільки про досягнення військових цілей, як про подолання за допомогою поставок з України харчової кризи в імперії.

Далі документ візували болгарські репрезентанти, серед яких на відео видно очільника Ради міністрів Болгарії під час Першої світової війни Васила Радославова (після першого очолювання уряду у 1886–1887 роках вдруге він повернувся на посаду прем’єра саме напередодні війни у 1913 році) та керівника болгарської військової делегації на мирних переговорах з урядом УНР в Бересті Пеатра Ґанчева.

За ними на кінострічці зняли й представників Османської імперії (їхнє зображення супроводжене характерною музикою зі східними мотивами) — колишнього великого візира, а з 1915 року — посла у Німеччині Ібрагіма Гакі-пашу та колишнього військового міністра, а з 1916-го — командувача Другою армією і майбутнього османського великого візира Ахмеда Іззет-пашу. 

Врешті бачимо почергово й підписантів із української сторони, серед яких режисери кінохроніки особливу увагу звернули на Миколу Любинського6:58 – 7:32 хвилина. У цій частині відео можна почути й початкові музичні мотиви композиції "Ще не вмерла Україна" — її за два тижні до підписанням документу у Брест-Литовську, із проголошенням Української Народної Республіки уряд ухвалив державним гімном, про що не могли не знати й німецькі кінотворці.

Далі — зафіксували на відео сам договір — вже підписаний усіма сторонами та скріплений печаткою. Після цього зафільмували українських делегатів із затвердженим документом та іншими учасниками переговорів. Прикметно, що ці фрагменти подано під музичний супровід козацького маршу!

Наприкінці стрічки можна побачити й уривки зі святкової дефіляди, приуроченої досягненню перших за тривалу Велику війну мирних домовленостей — і тут вже без шампанського не обійшлося! 

Досягнення угоди у Брест-Литовську 9 лютого 1918-го прискорило підписання мирного договору Центральних Держав із більшовицьким урядом Радянської Росії 3 березня 1918 року, яким не лише фіксувалася поразка російської сторони та її вихід з Першої світової війни, але й визнання Радянською Росією незалежності України (а згодом — й Естонії, Литви, Латвії, Польщі й Фінляндії) та необхідності звільнити окуповані раніше більшовиками українські терени.

Однак неспроможність Української Центральної Ради виконувати в повному обсязі господарські статті договору вже незабаром призвели до наростання суперечностей між українською стороною і австро-угорсько-німецьким командуванням в Україні, що завершилося падінням (не без допомоги "союзників") демократичної УНР і появи гетьманського уряду Павла Скоропадського. А після Комп’єнського перемир’я 11 листопада 1918 року, згідно якого Німеччина сама в безумовній формі капітулювала перед країнами Антанти, Росія в односторонньому порядку анулювала Брестський договір. Українська територія знову перетворилася на арену протистоянь між різними силами, що врешті завершилися перемогою у них більшовиків, становленням на більшості України радянської влади з подальшим входженням до створеного на початку 1920-х років Радянського Союзу.

Тим не менше, як зазначав Іван Кедрин, "Берестейський мир має врешті те величезне значіння для нас, що він відкривав нові сторінки української визвольної боротьби… Переворот Павла Скоропадського, протигетьманське повстання і Мотовилівка, Трудовий Конґрес і 22 січня 1919Акт Злуки УНР зі ЗУНР, творення новітньої Української Армії, спільний похід на Київ з УГА, війна з большевиками та Денікіном, чотирокутник смерти, І Зимовий Похід Омеляновича-Павленка, варшавський договір і польсько-український похід на Київ, II Зимовий Похід і траґедія Української Армії, — все воно взагалі могло відбутися завдяки тому, що берестейський мир уможливив відбити першу навалу Антонова-Овсєєнка, Муравйова, Єґорова й Берзіна. Були серед тих подій моменти світлі й сумні, були неспівмірні вартости, були моменти здвигу й упадку. Але всі вони разом складалися на боротьбу, в якій кріпшав український нарід та його національно-державна свідомість…".

І справжнім свідченням "кріпшання" українського народу все ж є факт укладення мирної угоди в Брест-Литовську — першого вагомого успіху дипломатії щойно народженої на той момент модерної української державності, який через понад сторіччя можемо переглядати на кадрах документальної кінохроніки.