Місія зберегти Україну. Як закінчився 70-річний конфлікт УНР і УРСР (ВІДЕО)

Пожиттєва посада

Інститут Президента УНР виник лише через три десятиліття після проголошення незалежної Української Народної Республіки. 10 липня 1948 року Українська Національна Рада в німецькому Аугсбурзі обрала президентом УНР на еміграції Андрія Лівицького. Впродовж 22 років, від трагічної загибелі Симона Петлюри, він обіймав посаду голови Директорії.

<p>Микола Плав&rsquo;юк (1925&mdash;2012)</p>

Очільник УНР репрезентував українські органи влади, які внаслідок більшовицької агресії та утворення УСРР перебували спочатку частково (з кінця 1919 року), а згодом цілковито поза межами УНР. Лівицький призначав голову уряду й, враховуючи пропозицію останнього, усіх міністрів. Рада народних міністрів УНР була підзвітною президенту та Українській національній раді. 

Президентські каденції у часі не обмежувалися. Для Андрія Лівицького (1948–1954) і двох його наступників Степана Витвицького (1954–1965) та Миколи Лівицького (1967–1989) посади були пожиттєвими. 

Винятком став лише Микола Плав’юк, уродженець села Русів на Івано-Франківщині, який 1944 року емігрував до Німеччини. Там він спершу закінчив українську гімназію в Мюнхені, а згодом — економічні студії тамтешнього університету Людвіґа-Максиміліана. 

Року 1950 Плав’юк переїхав до Канади і став одним лідерів української діаспори. Був Головою Українського національного об’єднання Канади, першим очільником громадського об’єднання Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, співорганізатором перших Світових конгресів вільних українців у Нью-Йорку та Головою проводу Організації українських націоналістів ("мельниківського" крила) на еміграції. Належав до пластового куреня "Лісові чорти", обіймав посади крайового коменданта уладу пластунів-юнаків Канади, заступника голови Головної пластової булави і Головного булавного уладу пластунів-сеньйорів.

Плав’юк мав високий авторитет серед української діаспори. Тож під час X Сесії Української національної ради, що відбулася у містечку Саут-Баунд-Брукштат Нью-Джерсі, США у червні 1989-го його затвердили віце-президентом УНР у вигнанні при багатолітньому очільнику Миколі Лівицькому. А після його смерті у грудні того ж року Плав’юк став повноцінним президентом. 

Спадкоємиця УНР чи УРСР?

Микола Плав’юк пробув на посаді трохи більше двох років. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі 90% українських громадян підтримали цей документ, чим фактично його легітимізували. Того ж дня українці голосували й за першого президента України, яким став тодішній голова парламенту Леонід Кравчук. 

Склалася делікатна для української діаспори ситуація. Більшість діаспорян у буремні дні 1991-го підтримували не колишнього радянського партфункціонера та завідувача відділу агітпропу ЦК КПУ Кравчука, а очільників національно-демократичної опозиції — В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка та Ігоря Юхновського. Популярними були також очільники націоналістичних середовищ — Анатолій Лупиніс та Григорій Приходько, які наполягали на необхідності правонаступності незалежної України виключно від УНР, яку свого часу окупували більшовики, створивши в результаті УРСР. Ці кола критикували зокрема закон "Про правонаступництво України", ухвалений українським парламентом 12 вересня 1991 року. За яким, Україну визначили правонаступницею виключно Української РСР та частково СРСР, однак не УНР. 

Утім саме українська діаспора стала чинником, який спонукав владу Канади 2 грудня 1991 року другою після Польщі визнати Україну незалежною державою, а 25 грудня — й США. 

Врешті український президент та керівництво УНР в екзилі розпочали переговори щодо подальшої співпраці. Лише словами справа не завершилася. З ініціативи Миколи Плав’юка надзвичайна сесія Української національної ради під час засідань 14–15 березня 1992 року схвалила рішення припинити діяльність еміграційних інституцій УНР, визнати правонаступником Державного центру УНР в екзилі державу Україна та передати повноваження й атрибути державної влади новообраному президентові України Леоніду Кравчуку.

Передача владних повноважень

Напередодні першої річниці ухвалення Акта проголошення незалежності України до Києва прибула делегація керівництва УНР на еміграції на чолі із президентом Миколою Плав’юком, очільником уряду Іваном Самійленком та головою Ради Михайлом Воскобійником. 22 серпня 1992 року делегати взяли участь в урочистому виїзному засіданні Верховної Ради, під час якого виступив Плав’юк. 

Він наголосив, що українці у діаспорі "з великою радістю і сатисфакцією" сприйняли перемогу народу України в 1991 році, адже вона водночас продемонструвала, що 70 років діяльності Державного центру УНР в екзилі були потрібні Україні. Плав’юк відзначив "розумну політику влади України", яка упродовж першого року існування незалежної країни дозволила закріпити її державність. А точніше — усталити її відновлення, бо ж наполягав, що "проголошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки".

На відео зафіксовано момент, коли Плав’юк зачитує уривок грамоти, схваленої Українською національною радою: "Врочисто проголошуємо всьому народові в Україні і в розсіянні сущому про складення повноважень Державного центру Української Народньої Республіки в екзилі, які він виконував упродовж 72 років поза межами України"0:21 – 1:01.

Плав’юк побажав "найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної, соборної України" та звернувся до українського народу із закликом, який і сьогодні, коли Росія намагається знищити українську державність, звучить актуально: "Бажаю всьому народові України, щоб він, як суверен своєї держави, як джерело її влади, стояв на сторожі її Незалежности, і щоб уже ніколи не було потреби, щоб президент чи уряд України були змушені діяти у вигнанні"1:07 – 1:27.

Завершив виступ фразою, яку ще нечасто вживали офіційні особи пострадянської України, і за яку декілька років до цього можна було мати проблеми з КДБ: "Щасти вам Боже! Слава Україні!"1:27 – 1:30. Далі на відео бачимо кадри Маріїнського палацу, тоді вже державної резиденції президента України. Саме там 24 серпня 1992 року відбулося офіційне передання Леоніду Кравчуку документу про правонаступництво та печатки президента УНР в екзилі1:35 – 2:01. Українському президенту також передали й клейноду-мощовик з гербом Івана Мазепи, але цей момент до відеохроніки не потрапив.

Ті події стали історичним моментом у становленні української державності, адже її тяглість сягала щонайменше часу Української революції та становлення УНР. Прикметно, що цього не відбулося між пострадянською владою Білорусі та еміграційними осередками, які співставляли себе з державною традицією Білоруської Народної Республіки. Символічна передача владних повноважень президентом УНР в екзилі новообраному очільнику підтвердила, що Україна відновила незалежість, здобуту після Першої світової війни і перервану радянською окупацією. Втім правонаступництво УНР досі жодним чином юридично неврегульоване. 

Після цих подій Плав’юк активно долучився до громадського життя на українських теренах. У 1992 році він став одним із співзасновників та головою правління Фундації імені Олега Ольжича у Києві. У 1993-му в Ірпені провели перший легальний в Україні Великий збір українських націоналістів, де Миколу Плав’юка обрали головою ОУН. А саме організацію зареєстрували в Міністерстві юстиції.

Зрештою, за заслуги перед Батьківщиною указом президента Леоніда Кравчука 1993 року Миколі Плав’юку надали українське громадянство. У 1996-му його нагородили орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, у 2002-му — орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня, а 2007-го — І ступеня. Микола Плав’юк відійшов у засвіти 10 березня 2012 року у місті Гамільтон канадської провінції Онтаріо. Похований на цвинтарі святого Володимира в Оквіллі.