Від Лисоні до Соловків: український старшина Сень Ґорук

Г Т М_018
Курінний Сень Ґорук Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

11:54 сьогодні, 18 листопада 2026

Go to next

Сень Ґорук пройшов фронти Першої світової війни, командував Українськими січовими стрільцями, у листопаді 1918 року допомагав перебрати українцям владу у Львові, став одним із керівників Галицької армії, а згодом опинився у складі Червоної української галицької армії. Від боїв на Лисоні до більшовицького арешту і загибелі під час етапування на Соловки він пережив декілька воєн, армій і політичних реальностей, через які пройшла й сама Україна у 1914–1920 роках.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Один із найпомітніших у майбутньому представників покоління галицьких українців початку XX століття, що поєднали культурно-просвітницьку діяльність із військовою службою, Семен (Сень) Ґорук народився 12 вересня 1873 року у Снятині у сім’ї Василя та Магдалиниз дому Глушкевич Ґоруків.

Г Т М_017

Сень Ґорук

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

Після навчання у Снятинській виділовій реальній школі 1887-го юнак продовжив студії у Коломийській гімназії. В гімназійні роки у нього складається тісні дружба з відомим письменником та новелістом Василем Стефаником та Іваном Семанюком — пізніше він стане більш знаним громадськості як письменник під псевдонімом Марко Черемшина. З останнім, з яким розділяв спільну кімнату в гімназійній бурсі, підтримував дружні відносини аж до загибелі у 1920 році.

Гімназистом Сень був сумлінним — відомо, що серед учнів шостого класу гімназії у 1893 році виявився єдиним відмінником серед однокласників. Після закінчення Коломийської цісарсько-королівської гімназії у 1895 році Ґорук переїхав до Львова, де почав навчатися на теологічному факультеті університету. Однак після першого семестру перевівся на філософський факультет, студії на якому вимушено призупинив у 1896 році — через призов до австро-угорського війська. Службу відбував у 19-му Імператорському та Королівському ландверному піхотному полку. У запас пішов у званні офіцирсштельфертретеразаступника офіцера. Пізніше упродовж 1899–1907 років як резервіст неодноразово брав участь у військових навчаннях зі зброєю у 35-му Імператорському та Королівському ландверному піхотному полку, розміщеному у Золочеві. За сумлінну військову службу врешті отримав бронзову Ювілейну пам’ятну медаль. 

Урешті у 1903 році Ґорук закінчив й вищі філософські студії у Львівському університеті, після чого з головою поринув у громадсько-політичну діяльність — перед Великої війною був активним членом напівлегальної студентської організації "Молода Україна", входив до Християнсько-суспільної партії, а з 1907 року редагував її пресовий орган — часопис "Руслан". Протягом десятиліття, яке передувало Великій війні, Сень відігравав важливу роль у роботі українського товариства "Сокіл" у Галичині. 

Зокрема, 20 червня 1909 року він, як представник цієї організації, взяв участь у відкритті філії "Сокола" в селі Зашків поблизу Львова (секретарем новоствореного осередку обрали Євгена Коновальця), де виступив із промовою. Тоді ж прочитав лекцію, присвячену пожежній справі, та керував проведенням гімнастичних вправ. У 1912 році Ґорук організовував стрілецькі навчання та військові вправи, які згодом стали основою для формування при "Соколі-Батьку" "Стрілецького куреня", який він сам і очолив.

У лавах Українських січових стрільців

З вибухом Великої війни Ґорука призвали на початку серпня 1914 року у званні фенриха (за іншими даними — лейтенанта) до лав австро-угорського війська. У її складі він, як командир піхотного взводу, був відправлений на буковинський театр воєнних дій. Тут керував охороною переправи через річку Прут та залізничної станції Неполоківцінині в селищі Неполоківці Чернівецького району Чернівецької області.

Утім був тут недовго — вже 7 вересня став командиром 5-ї сотні Українських січових стрільців, яка перебувала у складі другого куреня, очолюваного Григорієм Коссака. Через три дні Ґорук отримав й нове військове звання — лейтенанта ландштурму. А ще через понад два тижні, як свідчить список австрійських офіцерів від 28 вересня 1914 року, Сень Ґорук вже командував 1-ю сотнею 2-го куреня УСС. Раніше він виступив проти плану австрійського командування розділити січових стрільців на невеликі розвідувальні загони (стежі) по 20 осіб. Попри це, 26–27 вересня Ґорука призначили командиром одного з таких загонів. Він вирушив із Волівця до у напрямку Бескидів, а після наступу російських військ повів своїх стрільців далі через Карпати на схід, у напрямку Волового. Врешті, після серії невдач малочисельний стеж усусів у тилу російського ворога, від практики подальшого застосування їх у військових кампаніях відмовилися.

UML_Box_19-00004 (1)

Старшина під Соколовом. Справа збоку лежать: Семен Ґорук, коло нього Григорій Коссак

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

Тим часом самі усусівці протягом листопада 1914 — лютого 1915 року переважно утримували оборонні позиції на Бескидах та займалися розвідкою на лінії Ужок — Лихобора — Верб’яж — Лавочне — Сенечів — Вишків. Відомо, що сотня самого Ґорука у листопадовий період лише за п’ять днів провела 108 розвідок у районі Тухольки. Тоді ж підрозділ також брав участь у боях біля Нижнього Синьовидного, а згодом, разом із сотнями Осипа Букшованого та Івана Чмоли, обороняв висоти поблизу Верецького перевалу. Після відступу стрільці відійшли до околиць Сваляви, а наприкінці листопада з боями перейшли до Завадки. Новорічну ніч сотня Ґорука провела у районі Сваляви.

На початку лютого 1915 року сотня Ґорука перебувала біля вершини Станеще, звідки разом з іншими підрозділами рушила в обхід ворога. Як командир куреня, Ґорук успішно виконав завдання із захоплення Лавочного. У лютому та березні його курінь перебував у запасі австрійських бригад, а з 9 лютого займав позиції на лінії Лавочне — Славсько — Тухля — Либохори — Магура — Нижня Рожанка. Через бойові втрати чисельність куреня в лютому становила 242 стрільці. Після реорганізації УСС у березні 1915 року Ґорука призначили офіцером легіону IX класу та командиром 2-го куреня. Того ж місяця він став курінним отаманом УСС.

UCEC_IBC_001-02-171

Служба Божа над Стрипою. о. Їжак, Сень Ґорук

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

Упродовж 1915–1916 років Ґорук майже безперервно брав участь у боях Легіону УСС. Перерви в його службі були пов’язані лише з короткочасним перебуванням у шпиталях Лавочного й Мукачева. Особливо він відзначився в бою під Семиківцями в ніч на 2 листопада 1915 року. Як зазначалося у поданні до нагородження від 6 листопада 1915 року, після прориву російських військ на відкритій місцевості Ґорук разом зі своїм куренем зайняв оборонну позицію та, обійшовши противника з флангу, зупинив його наступ до прибуття підкріплення. Завдяки цим діям вдалося уникнути оточення куреня. Згодом під його командуванням стрільці провели ще три атаки проти російських підрозділів, що прорвалися, завдавши їм значних втрат. 

За проявлену відвагу у квітні 1916 року Ґорука нагородили Хрестом "За військові заслуги" III класу з військовою відзнакою. Підрозділи УСС під його командуванням також відзначилися в боях на горі Маківці, над річкою Стрипою та на горі Лисоні. 1 травня 1916 року Семена Ґорука призначили оберлейтенантом ландштурмустаршим лейтенантом територіального війська. Одразу після цього він став й командувачем 2-го куреня полку усусів. На цій посаді влітку 1916 року ініціював ведення штабами сотень УСС чіткого документообігу та спрощеного адміністрування штабів у цілому.

Від боїв біля Лисоні до російського полону

На початку серпня 1916 року 2-й курінь Українських січових стрільців під командуванням Сеня Ґорука перебував у районі гори Лисоня поблизу Бережан. Бої за цю стратегічно важливу висоту стали однією з найтрагічніших сторінок історії легіону УСС. Вони розпочалися 14 серпня з інтенсивного артилерійського обстрілу австро-угорських позицій російськими військами. Увечері підрозділи 113-ї піхотної дивізії російської імператорської армії перейшли в наступ. Через відсутність дротяних загороджень і несвоєчасну заміну підрозділів 1-го куреня стрільці були змушені відступити під натиском противника.

Дізнавшись про прорив лівого флангу, Ґорук наказав висунути резерв 2-го куреня на північний захід від Потуторів. Однак його підрозділи не вступили в бій, оскільки 1-й курінь за підтримки сотень 81-го піхотного полку зумів відновити втрачені позиції. Попри це, командир корпусу Петер фон Гофман звинуватив українських стрільців у недостатньому опорі та передчасному відступі. Унаслідок цього легіон УСС перевели до резерву 55-ї дивізії в Посухові, де провели реорганізацію. Другий курінь Ґорука став допоміжним, а його особовим складом поповнили 1-й курінь. Ослаблений підрозділ відвели з фронту й залучили до окопних робіт.

На початку вересня 2-й курінь знову перекинули на Лисоню як останній резерв. Він зупинив наступ російських військ і двічі намагався повернути втрачені позиції, проте артилерійський вогонь противника завадив це зробити. 3 вересня підрозділ під командуванням хорунжого Євгена Ясеницького звільнив із полону старшин 1-го куреня та частину сотні Осипа Будзиновського.

UML_Box_30-00026

Отаман Семен Ґорук і адютант д-р Осип Суховерський у Маловодах, 1915 рік

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

3–4 вересня Ґорук тимчасово виконував обов’язки командира ділянки фронту. Отримавши наказ наступати з позицій біля висоти 348, він організував взаємодію із сусідніми підрозділами 81-го, 22-го та 310-го піхотних полків. Наступ, розпочатий 4 вересня о шостій ранку, тривав до вечора й завершився успіхом.

Після короткого перебування в резерві в Посухові легіон УСС 16 вересня знову повернувся на передову через наступ російських військ поблизу Бережан. Противник прорвав оборону османських підрозділів на Диких Ланах і вийшов у фланг та тил полку УСС. Штаб 2-го куреня опинився в оточенні, але чотовий Михайло Яблонський із групою легіонерів зумів прорватися крізь ворожі позиції та врятувати командування. Згодом 2-й курінь спільно з підрозділами 35-го та 19-го піхотних полків перейшов у контратаку й до вечора відновив контроль над українськими позиціями. Ґорук безпосередньо керував діями стрільців, оперативно віддаючи розпорядження. Після успішних боїв легіон повернувся до Потуторів.

Наприкінці вересня полк УСС утримував оборонну ділянку в Потуторі завдовжки близько 1800 метрів, маючи лише приблизно 670 одиниць стрілецької зброї. 30 вересня російська 7-ма армія розпочала вирішальний наступ у напрямку Рогатина. Після прориву оборони угорського 310-го полку російські війська вийшли до Потуторів і незабаром оточили українських стрільців. Зв’язок із дивізійним командуванням було втрачено, а допомога та боєприпаси так і не надійшли.

Попри запеклий опір, полк УСС опинився в безвихідному становищі. Наказ Ґорука прориватися з оточення навіть у рукопашному бою не вдалося виконати через значну перевагу противника. Після чотирьох годин оборони стрільці були змушені здатися. Полк фактично припинив існування як боєздатний підрозділ, а серед полонених опинився і Семен Ґорук разом із багатьма стрільцями та старшинами легіону.

Військовий полон відбував у Надволжі. Так, відомо, що у липні 1917 року Семен Ґорук разом із 37 українськими січовими стрільцями перебував у таборі військовополонених у Симбірськунині м. Ульяновськ, Російська Федерація. До Львова з російського полону зміг повернутися лише 8 вересня 1918 року.

Більше про Українських січових стрільців у спецвипуску "Локальної історії"

Купуйте електронний номер журналу в онлайн-крамниці видавництва

Листопадовий чин і польсько-українська війна за край

Допоки у Європі Велика війна йшла до завершення, у житті Ґорука навпаки розпочався новий етап на військовій стезі — пов’язаний із бурею, яка насувалася на Галичину — польсько-українською війною за цей край.

Ще у жовтні 1918 року Ґорук увійшов до складу Українського генерального військового комісаріату, який готував і організувував Листопадовий чин у Львові. Також він долучився до діяльності Віденського революційного гуртка, створеного серед УСС ще в травні 1917 року. Разом із Дмитром Вітовським Ґорук через кур’єрів поширював відозви із закликами перебрати владу до рук українців. У відповідних наказах зазначалося, що на місцях владу мали очолити українські міські та повітові комісари.

UML_Box_49-00047

Сень Ґорук

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

Від 5 листопада до 10 грудня 1918 року Ґорук обіймав посаду начальника штабу Начальної команди Галицької армії, розпочавши службу за командування Гриця Коссака. Після реорганізації штабу 10 листопада він став виконувачем обов’язків начальника Тіснішого штабу. За спогадами Олекси Кузьми, Ґорук вирізнявся працьовитістю та порядністю, займався адміністративними справами, координував роботу штабу й особисто контролював важливі процеси. Водночас його стосунки з наступником Коссака, командувачем УГА Гнатом Стефанівим, були напруженими через особисті та світоглядні відмінності — попри те, що обоє походили з Покуття .

Водночас від 1 листопада до початку грудня 1918 року, Сень Ґорук виконував обов’язки коменданта Львова. Для забезпечення порядку він запровадив у місті стан облоги, заборонив масові зібрання та вечірнє пересування без спеціальних посвідчень, а також зобов’язав мешканців здати до поліції зброю й боєприпаси.

У січні–червні 1919 року Ґорук командував 3-ю Бережанською бригадою Галицької армії, а від червня 1919-го до лютого 1920 року очолював відділ кадрів при Начальній команді Галицькоїз листопада 1919-го — Української галицької армії.

Від старшини ЧУГА до загибелі

Semen_Goruk_1918

Сень Ґорук

Фото: з фотоархіву Леґіон Українських Січових Стрільців

У лютому 1920 року Українська галицька армія опинилася у складному становищі: близько 15 тисяч її вояків і старшин перебували в лікарнях через тиф та інші хвороби, а боєздатними залишалися лише приблизно 5 тисяч військових. Армія була оточена частинами Червоної армії, тому 12 лютого її командування уклало угоду про об’єднання з радянськими військами та створення Червоної української галицької армії (ЧУГА). Серед старшин, які погодилися на цей вимушений крок, був і Семен Ґорук.

У березні 1920 року за наказом командарма ЧУГА Василя Порайка Сень Ґорук став начальником одного з відділів польового штабу. Однак він критично ставився до реформ нового командування, зокрема до усунення української національної символіки, запровадження виборності командирів і скасування військових звань, які існували в УГА.

Урешті після виступу 2-ї та 3-ї бригад ЧУГА проти Червоної армії під командуванням Юліана Головінського 23 квітня 1920 року більшовики розцінили ці події як зраду. Спроба частини галицьких військових повернутися до складу армії УНР завершилася трагічно — особливо для тих хто й надалі залишався у таборі ЧУГА: понад 1200 вояків, які не перейшли на бік польсько-українських військ, зазнали репресій Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК). 

Серед заарештованих був і Семен Ґорук. 23 квітня він перебував у Києві на установчій партійній конференції Галицького організаційного комітету КП(б)УГалоргкому.  Після цього продовжив працю у своєму робочому кабінеті у київському штабі. Тут його й затримали в ніч на 24 квітня. Є свідчення, що свій арешт він передбачав — напередодні доручив своєму помічнику, сотнику Олексі Кузьмі, не залишатися на ніч у будинку штабу, і тим фактично врятував йому життя.

Попри спроби командарма ЧУГА Василя Порайка врятувати Ґорука від репресій, зокрема перевести його до 14-ї армії Червоної армії, у травні 1920 року він опинився в більшовицькому концтаборі Кожухов поблизу Москви. 16 червня його разом з іншими галичанами відправили етапом до табору особливого призначення на Соловецьких островах. Однак до місця ув’язнення Ґорук не дістався: 10 липня 1920 року він загинув під час перевезення арештантів Білим морем. Баржа з галицькими в’язнями, що вирушила з Архангельська, вибухнула внаслідок підриву.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

NTSh_Box_7-13

Трагедія вчителя у військовому однострої. Історія Гриця Коссака

сео петлюра

Тризуб Петлюри — для військових ЗСУ

повернення з фронту

Демобілізація під час війни. Роман Пономаренко

перша світова вояк читає

Чотири роки в окопах. Повсякдення Першої світової війни

600.jpg

“Через Київ на Львів!”: Галицька армія та визволення столиці України

600.jpg

Сім міфів про підрив ДніпроГЕС

сео алкоголь

Як Гітлер боровся із українським самогоноварінням

нечитайло сео

Дивіться під ноги, як Павло Нечитайло

600.jpg

"Третій у мальтиза служить за одежу": запорожці на австрійській службі