Як Гітлер боровся із українським самогоноварінням

10:19, 15 вересня 2023

спирт

Спиртне часто вживали солдати всіх протиборчих сторін Другої світової війни. Багатьом доводилось чути про так звані "наркомівські сто грамів" червоноармійців. Вояки Вермахту офіційно мали одну пляшку шнапсу на трьох. Партизани здебільшого пили самогон, "реквізований" у селян чи виготовлений самостійно. Окупаційна адміністрація карала порушників алкогольних обмежень штрафами. А найзатятішим навіть загрожувала смертна кара.

гінда

Володомир Гінда

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу Другої світової війни Інституту історії України НАН України

2 літри за "кандидата"

"На фронті горілки, шнапсу та лікеру стільки ж, скільки кулеметів. Так легше зробити з кожного героя. Горілка притуплює мізки і додає сил. Два дні підряд я тільки п’ю і забуваю про осколки в кишках", — свідчив Ґі Саєр, колишній обер-єфрейтор Вермахту.

Оковита частково замінила гроші. Нею можна було розрахуватися за певну послугу чи виконану роботу. "Як треба було провести якусь книжку через українське видавництво, то перш за все треба було звернутися до урядовця-німця і пити з ним усю ніч. Тільки після цього можна було чекати згоди цього німця", — описав окупований Львів історик Іван Крип’якевич.

Працівник київського інституту гідробіології Юрій Марковський згадував, що в розпорядженні установи було багато спирту. Ним навіть відкуповувалися від відправлення на примусові роботи до Німеччини. Існувала фіксована такса — 2 літри за "кандидата".

Партизанські ватажки під час нарад активно вживали самогонку, фото 1943 року

Партизанські ватажки під час нарад активно вживали самогонку, 1943 рік

Фото: Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Пшеничного

Самогон став предметом торгу. Військові міняли на нього обмундирування і продукти, передбачені для постачання особового складу: консерви, цукор, сіль, шоколад. Траплялося, партизани віддавали за кілька літрів самогонки своїх коней. Алкоголь відкривав двері навіть у зловісне Гестапо. Перекладач Михайло Селешко писав про окуповану Вінницю: "Характерним для гестапівців були хабарництво і заздрість. Вони робили людям різні послуги, розуміється, приватно, як хтось дав пляшку горілки. Знаю кілька випадків, коли гестапівці на власну руку, без наказу згори, влаштовували обшуки в приватних помешканнях на прохання того, хто дав пляшку водки".

"Анька-самогонниця"

"З самого ранку почав займатися розвідкою. Прийшлося знову брати в оборот товариша Зубко. Вияснилося, що він спеціально відсилав розвідників за самогонкою, а не у справах", — нотував у щоденнику командир партизанського з’єднання Олексій Федоров. А командир диверсійної групи Григорія Балицького під час бойового завдання напився та провалив операцію.

Про п’яні "подвиги" партизанів Олександра Сабурова в Землянці тепер Сумської області згадує тамтешній селянин Іван Чугун: "У нас колпаковскій отряд ходив і сабуровскій. А Сабуров із Росії — кацап. Так той, б..дь, хати палив. Там у лєсу поліція убила партизанового дєда, от вони за дєда отомстіли. А не розбиралися, б..дь: випили по 150 чистого спирту і давай палити всіх підряд. 42 двори спалили і 42 невинні душі загубили. Поліцаї ж у Глухов відразу утекли".

жінка біля самогонного апарата в одному з окупованих сіл Білогородської області, 1943 рік

Селянка біля самогонного апарата в одному з окупованих сіл Білогородської області, 1943 рік

Фото: livejournal.com

Спирт домашнього виробництва був потрібен партизанам не лише для вживання — він заміняв їм антисептики та знеболювальні. Тому його часто відбирали в селян. Керівник ковпаківської розвідки Петро Вершигора оповідав, що у їхньому підрозділі була розвідниця Ганна, яка вміла розшукувати самогонку та самогонні апарати серед місцевого населення. Завдяки цьому "дару" вона заслужила собі авторитет й отримала прізвисько "Анька-самогонниця". "Народні месники" навіть мали своїх людей на селі, які варили оковиту для партизанських загонів.

Смертна кара за агрегат

жителька одного із сіл Білогородської обласіт окупованої німцями, 1943 рік, фото німецького солдата Франц Грассер

Жителька одного із сіл Білогородської обласі, окупованої німцями, 1943 рік

Фото: німецького солдата Франц Грассер, livejournal.com

Німецькі владні установи переймалися проблемою спекуляції спиртним. На його виготовлення витрачали чимало зерна, хліба та цукрових буряків. Таке марнотратство життєво необхідних продуктів вважали злочинним у важкі воєнні часи. На зламі 1941—1942 років окупаційна адміністрація видала декілька наказів про заборону варіння та поширення самогону. Порушників мали штрафувати або ув’язнювати на невеликі терміни.

Житомирська газета "Голос Волині" повідомляла: за самогоноваріння на 1,5 місяця тюрми покарали жителів села Покостівка Ясінського й Чайківського. Аналогічний термін отримав "дезорганізатор праці і самогонщик" Людвіг Озерківський. За виготовлення горілки, торгівлю нею до 4 місяців в’язниці засудили жительку району Горпину Міщенко, а її дочку Нюсю — до одного місяця Мамринського табору. Правда, їм приписали ще інші "злочини": продаж хліба, сала, таємний забій худоби, вироблення шкіри. А жителів Харитонівки Користишівського району Сергія Смолярчука та Федора Мосієнка оштрафували на тисячу карбованців. Тоді на базарі в Києві буханець хліба коштував 150 крб, кілограм сала — 250–500 крб, зарплата директора школи — 600–700 крб, вчителя — 450 крб, прибиральниці — 300 крб).

Такі заходи не зупиняли людей. У травні німці були вимушені посилити покарання. Термін ув’язнення самогонщикам збільшили до 2 років. Восени окупанти пішли далі. У наказі допоміжного управління при комісаріаті Лельчиць на Житомирщині від 5 жовтня йшлося: особи, які займаються самогоноварінням, та власники самогонних апаратів будуть страчені, а все їхнє майно — конфісковане.

В окремих випадках передбачалося покарання за вживання алкоголю у робочий час. Голова Річицького міського управління Ганс Ґергард обіцяв: "Усіх помічених у нетверезому стані або із запахом горілки, не зважаючи на особу, буду притягати до відповідальності. Винний буде підданий тюремному ув’язненню на 6 місяців, а після відбуття покарання — знятий з роботи".

Начальник на сходах

Такі заходи швидко зробили горілку та спирт дефіцитними товарами. Це породило корупційні схеми, за якими зазвичай стояла поліція. Виступаючи у Вінниці, керівник головного відділу продовольства генерального округу Житомир Генріх Кьоніґ зауважував: повсюди в регіоні існують таємні гуральні, з якими важко боротися. У Шостці українські добровольці, які охороняли спиртовий заводу, крали звідти спирт і міняли його на продукти в місцевих. У Києві служба безпеки затримала поліцая Миколу Корнієнка. Той налагодив схему з оформлення фальшивих накладних на продукцію спиртзаводу, яку продавали на місцевих ринках.

Жителі сіл зазвичай колотили брагу та гнали горілку далеко від своїх хат — у лісах, чагарниках чи ярах. Жителька Іванкова на Житомирщині Марія Хращевська розповідала: "Якось під вечір наш сусід Віталь Сінкевич гнав самогонку у полі, так його там застукали партизани. Він перелякався, дуже просив, щоби не трогали його. Вони не тронули, тільки забрали бутель горілки, похлопали по плечу й пішли собі. Так він і лишився без водки, а без неї в господарстві було важко. За півлітра тоді можна було багато чого зробити".

Німецькі солдати розпивали спиртні напої не лише німецького виробництва, українську самогонку, вони теж активно вживали у власному раціоні, фото, 1942, окупована Україна

Німецькі солдати розпивають спиртні напої, 1942 рік

2

Партизани Черніговсько-Волинського з'єднання А.Федорова на відпочинку під час рейду в Західну Україну, 1943 рік

Фото: Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Пшеничного

Порушників шукала українська поліція та німецька жандармерія. Хтось чітко виконував німецькі накази, хтось вимагав викупу, а хтось забирав горілку зі собою, а знайдену брагу виливав.

Ольга Верес під час окупації жила в селі Нова Рутвенка. Переказує: "Жандарми, коли в кого знайдуть брагу, то виливають. Або насиплють туди солі, і вона сама витікає з бідона. Наші поліцаї забирали з собою пити. Якось прийшли до нас жандарми. У нас стояла бутилка керосину прямо на видному місці, бутилку горілки я сховала в печі. Вони керосин понюхали, запитали, чи є шнапс, я сказала, що немає. Подивилися під столом і ліжками та пішли. Горілку ми гонили, щоби з мужиками сільськими за допомогу в господарстві розраховуватися. А ось сусіди продавали поліцаям, і ніхто їх не арештовував".

Наприкінці війни алкоголь став невід’ємним атрибутом життя представників окупаційної адміністрації та поліції. У містах для них відкривали пивні та ресторани. У Маріуполі німці полюбляли відпочивати у спеціально відритому для розваг "Вар’єте". Щоранку із закладу прибиральниці виносили більше сотні порожніх пляшок з-під коньяку.

У вінницькій пивній регулярно влаштовували приватні вечірки, які іноді переростали в масові пиятики або сексуальні оргії. Михайло Селешко згадував одну таку: "Всі так були попились, що і в залі, де була вечірка, і по коридорах п’яні лежали без пам’яті. Навіть сам начальник Мертенс такий був п’яний, що лежав на сходах, і через нього ті, що ще могли ходити, переступали, як через колоду".

Схожі матеріали

03 marodery.jpg

Армія мародерів: звідки в російських солдатів взялася звичка грабувати

Гунька 600

За що вибачається Трюдо?

003

Острівки пам’яті. Спогади про Василя Кричевського

Шухевич 600

Останнє інтерв’ю Юрія Шухевича. In memoriam

Bez nazwy-1.jpg

Чи можна об’єднати українців пам’яттю про Другу світову війну?

упа сео

Нагороди, які не носили на мундирах

бородянка сео

Гірше смерті може бути тільки окупація. Галина Пагутяк

600.jpg

"Покоління Василя Кука досі не проговорене", – Аліна Понипаляк

600.jpg

Пам’ять землі: Бабин Яр Івана Дзюби