Трагедія вчителя у військовому однострої. Історія Гриця Коссака

Григорій Коссак народився 7 березня 1882 року в Дрогобичі у багатодітній сім’ї коваля. У хаті Коссаків неодноразово гостював письменник Іван Франко. Старший брат Григорія Іван — також майбутній український січовий стрілець та військовик Галицької армії — згодом у мемуарах писав: «…розказувала мені мати і про арешти Франка, декілька разів відшукували його жандарми і в нашій стодолі, вказувала мені і "решітку" в дрогобицькому магістраті, що за нею він сидів… Стрічався він у нашій хаті з Мельником з Якубової Bолі, Яцем Олекcандровичем з Ясениці Сільної, своїми друзями й учнями, молодшими селянами, відомими організаторами селянства на Дрогобиччині».

Після навчання спершу в Дрогобицькій гімназії, а пізніше — у тамтешній вчительській семінарії, Григорій (або ж як його ще з дитинства дружньо називали Гриць) переїхав до Бережан. Там до 1908 року вчителював у народній школи та очолював місцеву філію товариства "Сокіл". Згодом повернувся на Дрогобиччину, де працював педагогом у школі села Ясеницінині — Ясениця-Сільна Дрогобицького району Львівської області та долучився до локального січового руху. 

Очільник куреня усусів

Коли почалася Велика війна і Григорія Коссака мобілізували до австрійського війська, він вже через декілька днів, на прохання "Бойової Управи Українських Січових Стрільців", у чині старшини запасу був переведений для формування добровольчого усусівського Легіону — фактичного дітища довоєнних парамілітарних вишколів. 

<p>Отаман Гриць Коссак</p>

На початку серпня 1914-го Гриць разом із іншими бійцями невідкладно вирушив на бойове злагодження на Закарпаття. Там, у селах Горонда та Страбичово поблизу Мукачева, 7 вересня 1914 року леґіон Українських Січових Стрільців було розділено на два з половиною курені (батальйони). Кожен курінь складався з чотирьох сотень, кожна сотня — з чотирьох чот (взводів). І-й курінь очолив Михайло Волошин, сотні — Василь Дідушок, Роман Дудинський, Осип Будзиновський і Никифор Гірняк, якого через хворобу згодом заміняли Володимир Сроковський та Ераст Коник. II-м куренем командував Гриць Коссак, сотнями — Сень Ґорук, Осип Семенюк, Михайло Баран, Осип Букшований. У III-му півкурені командантом був отаман Степан Шухевич, сотниками — Дмитро Вітовський та Теодор Рожанківський, якого 9 вересня замінив Іван Коссак.

Уже у жовтні 1914-го прізвище Коссаків лунало серед тих сил, які розгромили під селом Сілець неподалік Дрогобича втричі більше військо російської армії. А через декілька днів увійшли й до рідного міста — але цього разу лише на коротко. Повного визволення Дрогобича довелося чекати аж до 14 травня 1915-го, — до якого поруч із Григорієм долучився і його брат Іван.

Уможливили це події, які сталися декількома тижнями раніше у Карпатах. На Сколівщині наприкінці квітня 1915 року усуси разом із австрійськими регулярними військовими частина зійшли у військовому герці проти російського війська за стратегічну гору Маківка, яка перекривала росіянам маршрут до Угорської котловини. Саме курінь Коссака став тією потугою, яка у ніч проти 2 травня провели успішну контратаку і повернули втрачені напередодні на вершині позиції. Це значною мірою суттєво сповільнило росіян на цій ділянці фронту та врешті призвело до того, що вони згодом цілковито були відкинуті і на цих позиціях, і по всій лінії галицького фронту. Гриць Коссак за успіх у цій битві був нагороджений австрійським військовим хрестом заслуг 3-го ступеня.

Один із австрійських військових комендантів Карпатської кампанії Петер фон Гофман запевняв Коссака: "Твій курінь — моя еліта, а січовий стрілець — мій найкращий жовнір".

Завдяки успішним діям Гриця на полі бою у серпні 1915  року його призначили комендантом Першого полку УСС. У 1917–1918 роках став заступником командира, а згодом — командиром Вишколу УСС — формації Легіону, головним завданням якої було військове навчання новобранців та стрільців, які поверталися до розташування усусів після одужання від хвороб і поранень.

Керівник оборони Львова

Коли ж Перша світова війна завершилася, і на початку листопада 1918-го Львів охопив вир вже іншого протистояння — польсько-українського — саме Грицю Коссаку Дмитро Вітовський передав командування бойовими діями у місті. Саме тоді з 5 по 11 листопада польські жовніри взяли українських військовиків у центрі Львова в облогу. Попри те, що сили обох військ дедалі більше ставали нерівними (на користь польської сторони), січовики змогли втримати свої позиції до моменту урочистого проголошення Західно-Української Народної Республіки 13 листопада 1918-го. Тоді ж українські військові формування краю, які визнали ЗУНР, відтепер офіційно стали Галицькою Армією.

Після вимушеного виходу зі Львова, у грудні 1918-го полковник Григорій Коссак очолив Південні групи українсько-польського фронту, які захищали українську територію південніше залізничної колії Львів — Городок — Судова Вишня — Перемишль та східніше лінії від Перемишля до Нижанкович — Хирова — Сянок на південь. Врешті наприкінці 1918 року він очолив Третій Корпус Галицької армії, а згодом — її тилові служби.

Смерть за минуле

<p>Андрій Бойда. Гриць Коссак</p>

Після поразки українських визвольних змагань перебував у таборі для інтернованих у ЛіберціЧехословаччина. Після цього емігрував в Австрію та на Закарпаття. 

У 1924 році, піддавшись спокусі політики українізації, ініційованої у підрадянській Україні, Гриць Коссак переїхав до Харкова. Там він  викладав українську мову та українознавство в тамтешній школі червоних старшин — військовому навчальному закладі Червоної армії, який створили 1920-го для підготовки командирських кадрів для війська. А в 1931 році Григорій переїхав до Дніпропетровськатепер — м. Дніпро, де став очільником військової кафедри Дніпропетровського хімічного інституту. 

Однак ще з кінця 1920-х українізацію, яка поманила Коссака з еміграції, більшовики почали згортати, а українське "національне відродження", про яке мріяв полковник, дедалі більше набувало рис "розстріляного". Самому Григорію радянська влада "не пробачила" його активну військову участь у національних змаганнях. У 1931 році його, як і інших відомих українських політичних та військових діячів (сумарно — 50 осіб), заарештували, звинувативши у приналежності до видуманої підпільної терористичної організації "Українського Національного Центру". Коссака засудили до 5 років ув’язнення, спершу він відбував вирок на Соловках, з 1933-го — у Малому Ірбіті на Уралі. 

Звільнившись у 1937 році, не отримав права повернутися до України, тож переїхав до Москви, де проживала його донька. Тут почав викладати німецьку мову на одній із тамтешніх фабрик. Однак на волі був недовго — вже у 1938 році його заарештували вдруге. 2 березня 1939-го Військова колегія Верховного суду СРСР засудила його до страти, і наступного дня його розстріляли. Менш ніж за тиждень полковнику мало виповнитися 57. Досі не відомо де його могила. Посмертно Григорія Коссака  реабілітували лише через півстоліття — на хвилі Перебудови в СРСР в 1989 році — за відсутністю складу злочину.