Ян Матейко "Люблінська унія"

<p>Ян Матейко, автопортрет, 1892 рік&nbsp;</p>

Після презентації у Кракові "Люблінську унію" показали публіці у Львові, Відні, Празі та Парижі. Нагородою за трирічну працю над полотном став французький орден Почесного легіону 1870 року. 

Картина Яна Матейка прикрашала залу Галицького сейму у Львові тепер у будівлі діє Львівський університет ім. І.Франка, була в експозиції Музею Любомирських Музей імені князів Любомирських заснований у 1823 році як частина бібліотеки Національного закладу ім. Оссолінських (Оссолінеуму). Він займав ліве крило будинку установи на вул. Оссолінських, 2 (тепер — вул. В. Стефаника). – звідти її й вивезли під час Другої світової війни. Тепер її експонують в музеї Люблінського замку.

Люблінська унія передбачала створення єдиної держави зі спільним монархом, гербом, парламентом, валютою, зовнішньою та оборонною політикою. При тім суб’єкти союзу зберігали осібні скарбниці, канцелярії, армії та судочинство. В акті Люблінської унії йшлося: "Королівство Польське і Велике князівство Литовське тепер є єдине й нероздільне тіло, не відособлена, а єдина спільна Річ Посполита, утворена з двох держав і народів, в єдиний люд поєдналася”.

…Король Польщі та великий князь литовський Сигізмунд II Август з хрестом у руці в Люблінському замку на тлі великої хоругви з польським Орлом та меншими гербами обабіч – галицького Лева та литовської Погоні – закликає сенаторів Господнім іменем відкинути суперечності і об'єднатися, згадуючи про московську загрозу. 

За дійством із галереї у колі придворних дам спостерігає королева сестра, 45-річна Анна, остання з роду Ягеллонів. Насправді на церемонії її не було – на картині вона є сумним символом згаслого роду: король не має спадкоємців, його наступником повинен стати виборний монарх.

Місал Міссал у Римо-католицькій Церкві – богослужбова книга, котра містить тексти меси. у руках примаса Примас — у Римо-Католицькій Церкві титул і сан архієпископа певної єпархії, який надається папою Римським. Польщі Якуба Уханського розгорнутий на сторінці з текстом Євангелія про Воскресіння Ісуса. Перед владикою навколішки, з перебільшено великим актом Люблінської унії під пахвою (скріплений 77 печатками оригінал має розміри 72х45 см), вкляк краківський каштелянКаштелян - у Королівстві Польському (1385—1569), Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління замком та навколишньою місцевістю. Марцін Зборовський. Текст присяги з-за спини примаса підказує краківський єпископ Філіп Падневський. 

Каштелян Зборовський мав неоднозначну славу. Він замовив убивство чоловіка князівни Гальшки Острозької Дмитра Сангушка. Також каштелян брав участь у "курячій війні" – рокоші Рокош — офіційно дозволене повстання проти короля, на котре мала право шляхта для захисту своїх інтересів. 1537 року, учасники котрого не провели жодної битви, натомість поїли всю свійську птицю "від яйця до курчати" в околицях Львова. Декотрі вимоги рокошан пізніше були підтверджені угодою в Любліні, а активного провідника шляхетської демократії – Зборовського – увічнив Матейко на полотні навіть попри те, що на час підписання акта вже чотири роки той спочивав у могилі.

Поруч радіє палкий прихильник Унії Миколай Мелецький. Художник зобразив його з булавою – хоча Мелецький став великим гетьманом коронним аж 1579 року.  

Королевого швагра – великого литовського канцлера Миколая Радзивілла "Рудого" – Матейко символічно змалював упокореним, навколішки, але з оголеним мечем у руці. Радзивілл був затятим супротивником Унії. Він не поставив свого підпису під актом, адже, за умовами документа, Велике князівство Литовське поступалося політичною самостійністю та втрачало майже половину території – Підляське, Волинське, Київське та Брацлавське воєводства. Вороже сприйняв Унію і литовський канцлер Остафій Волович, котрий потрапив на полотно як один з авторів Литовського статуту (1566).

Ліворуч від короля, на передньому плані, з крісла сповзає ревний католик – віленський єпископ Валеріан Протасевич. Насправді його не було в Любліні через стан здоров'я. Його підтримує відомий діяч Реформації Ян Ласький, який теж не міг бути в Любліні, бо помер 1560 року. Старець у червоному – то лідер контрреформації кардинал Станіслав Гозій. Біля нього Матейко намалював великого коронного маршалка – кальвініста Яна Фірлея, одного з творців Варшавської конфедерації 1573 року – акта про релігійну толерантність у Речі Посполитій. На кардинальське крісло сперся воєвода познанський Лукаш Ґурка, останній нелюбий чоловік Гальшки Острозької. У Любліні його не було. Однак Матейко потребував на полотні представника Великої Польщі. Близькість ідейних ворогів символізує декларовану свободу віровизнання в державі.

Окрім поляків та литвинів, на полотні Матейко зобразив представників руської аристократії. Переважно йшлося про героїв із православним віровизнанням, адже Річ Посполита була державою не двох, а трьох народів. Біля Ґурки зображено князя Василя Острозького зі спадкоємцем Янушем (1554–1620), останнім чоловіком роду Острозьких. 

Хоругвою з архангелом Михаїлом в руці пишається київський воєвода (від 1581 року) Михайло Вишневецький. Художник зобразив його з обличчям онука Єремії. Самого князя не було на Сеймі – там відзначився Костянтин Вишневецький, заявивши від імені волинян, що вони погоджуються на входження своїх земель до складу Речі Посполитої як "люди вільні", оскільки вони "є народом так поштивим, що жодному народові на світі" не поступляться. Вибір художника пояснюється тим, що Михайло був прадідом короля Польщі Міхала Корибута Вишневецького. 

Поруч із Вишневецьким в гусарських обладунках XVII століття із хоругвою Корони Польської стоїть Роман Сангушко, брацлавський воєвода. 

Поруч із королівною Анною зображено Беату Костелецьку, матір Гальшки Острозької. 

У ХІХ столітті частина польських територій перебувала під владої Пруссії, тож не випадково, що на картині присутній прусський герцог Альбрехт Фрідріх Гогенцоллерн (у верхньому лівому куті), який присягнув польському королю. На полотні він зображений із піднятою правою рукою, ніби збирається взяти слово – утім монарх ігнорує васала.

Цікавою є бородата постать у чорному, яка обіймає хлопа. То Анджей Моджевський, автор теологічної праці De Republica emendanda (1551). Він домагався створення в Польщі незалежної від Риму Церкви, а також виступав за зрівняння в громадянських правах усіх суспільних станів – шляхти, міщанства й залежних селян.

Загалом на полотні зображено 35 історичних осіб. Їхній зовнішній вигляд не завжди відповідає історичним прототипам і найчастіше є витвором художникової уяви. Сама “Люблінська унія” Яна Матейка не відтворює дійсної історичної події складання присяги, а є символічним образом, що показує процес створення і сприйняття акта сучасниками та нащадками.