Двобій, якого не було. Історія картини "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким"

Момент двобою черкаського полковника Максима Кривоноса та руського воєводи князя Яреми Вишневецького літописець передав так: "Вишневецький застав містоМахнівку автор називає Махновичами вже здобуте й розграбоване, козаки саме добували замок, і пішов на Кривоноса в бій, завдавши йому й собі немалого ущербу війська. Кривоніс, побачивши цей розрух і бій, кинувся на допомогу своїй піхоті з другого боку. Він так неждано й сильно вдарив на князя, піхота теж не пошкодувала від себе вогню, що впало на тому полі півтори тисячі княжого війська, а самого князя Кривоніс ледве не спихнув списом із коня".

На картині Кривоніс, сидячи на білому коні, замахується шаблею на Вишневецького, що верхи на темному скакуні, з неприхованим наміром зарубати князя. Уже кольорами жеребців художник дає глядачеві зрозуміти, хто, на його думку, є тут уособленням світлих сил, а хто — темних. Згаданого в літописі списа ми не бачимо ані в руках козацького полковника, ані десь поряд. Не видно й козацької піхоти, озброєної мушкетами та самопалами.

Варто нагадати, що Самійло Величко писав свій "Літопис" у 1720-х — себто описуваних подій він не застав, а тому послуговувався різними документами. Авжеж, щоб ояскравити оповідання, міг додати щось і від себе.

Безпосереднім свідком бою під Махнівкою був слуга князя Вишневецького — Богуслав Казимир Маскевич. Про битву (а радше сутичку) під Махнівкою він занотував у своєму щоденнику таке: "Принесено до князя звістку, що козаки Махнівку (власність київського воєводи Януша Тишкевича) добувають, і київський воєвода просить підкріплення. Князь Його Милість одразу з тисячею кіннотників поспішив на допомогу. Коли ми наблизилися до міста, кільком хоругвамкавалерійським підрозділам у коронній армії було наказано атакувати. Проте вони, не знаючи розташування міста, з непотрібним криком пішли вперед. Тому неприятелькозаки, спостерігши то, швидко набрав у місті пустих возів, вийшов у поле і отаборився".

Наступного дня в коронному обозі тривали суперечки поміж Тишкевичем і Вишневецьким щодо подальших дій. Тимчасом повстанці тихенько знялися з місця та пішли табором до Погребищ. Схаменувшись, воєводи вислали за ними лише невеликий загін, який зумів повернутися з "добрим бранцем, котрий повідав, що це був син Кривоноса з 3 тисяч люду, причому аби якого". Зрештою, коронярі вирішили супротивника не переслідувати, а повернули на Волинь.

Схоже, самого Кривоноса під Махнівкою не було. Коронні війська перестріли один із численних козацьких загонів, які після звитяг під Жовтими Водами та Корсунем вислав Богдан Хмельницький на захід задля розпалення вогнів повстання по українських воєводствах Речі Посполитої. Командував цим підрозділом, складеним переважно з бунтівних селян і містян (хоча з ними могла перебувати й частина козаків із Білоцерківського полку), син Кривоноса. На відсутність черкаського полковника вказує і мала чисельність відділу. Навіть польський мемуарист, який міг би значно перебільшити неприятельську потугу, як це часто тоді робили, говорить про скромні 3 тисячі осіб.

Маскевич чітко зазначив, що повстанці залишили місто й оборонялися в полі за допомогою рухомого табору. Це була перевірена тактика козацького (переважно пішого) війська у протистоянні з коронною армією, татарами тощо. Під захистом возів озброєні мушкетами та самопалами запорожці й навіть звикле "хлопство" могли сміливо ставити чоло ворожій кавалерії. Це, зрештою, трапилося і того разу: жовніри, "всю ніч атакуючи, нічого зробити не змогли й перед світанком відступили за ріку".

Натомість на картині Самокиша ми не бачимо жодного табору з возів. Навпаки, повстанці — розхристані селяни з сокирами й косами — сміливо атакують ворожих вершників. Якби така ситуація справді трапилась, то так звану пішу голоту за кілька хвилин розсіяли б та вирізали б професійні військовики на конях, що неодноразово відбувалось навіть під час Хмельниччини. Очевидно, художнику йшлося про зображення елементів класової боротьби варто пам’ятати про рік створення полотна – 1934  та яскравої перемоги простого люду над жорстокими феодалами з їхніми посіпаками. При цьому історичні реалії не мали ніякого значення.

Виникають запитання і щодо двох головних персонажів, зображених на картині. Ми достеменно не знаємо, який вигляд мав Максим Кривоніс — один із головних героїв перших років Козацької революції. Художник намалював його з характерним вивихнутим носом, подібно до класичного образу-карикатури з тогочасного німецького памфлету. Натомість князь Ярема Вишневецький мав кілька прижиттєвих портретів, і на жодному він не схожий на того вояку, яким його представив Самокиш.

Подив також викликає факт, що Ярема Вишневецький опинився на полі бою сам, без щільної охорони. Магнат та воєначальник такого рангу неодмінно мав озброєний супровід. Щобільше, уся тисяча кіннотників, про яких згадував Маскевич у своєму щоденнику, значилися надвірнимиприватними жовнірами руського воєводи. Було б дивно, якби жоден із них не кинувся захищати свого пана.

Наприкінці липня того ж 1648 року Ярема Вишневецький на чолі кількох магнатських контингентів закінчував відступ зі своїх задніпровських володінь на Волинь. Богдан Хмельницький відрядив Максима Кривоноса протистояти руському воєводі. Противники нарешті зустрілися під Костянтиновим. Але до поєдинку між ними не дійшло. Принаймні про це немає жодних згадок у тогочасних джерелах. Сама баталія закінчилася відходом коронних підрозділів далі на захід до Кульчина. Максим Кривоніс помер через кілька місяців після цього — імовірно, захворівши на чуму. Ярема Вишневецький пережив його на кілька років. Його не стало в серпні 1651-го — певно, через дизентерію. Їхні долі вирішили смертельні на той час хвороби, а не двобій, до якого так ніколи й не дійшло.