Загадка 800-літньої ротонди з Ужгорода

Як іноземні дослідники істину шукали

Науковці докладно вивчали пам’ятку. Точніше, її частини – ротонди, круглої будівлі, де містилося святилище храму. До Горян направили кілька експедицій. У 1912 році Міністерство освіти і культури Угорщини виділило кошти на ремонт храму й реставрацію фресок. Уже тоді фрески датували XIV століттям, а саму Горянську ротонду зарахували до романських пам’яток. Однак ніхто не знав коли, хто і для чого збудував цю пам’ятку.

У міжвоєнні часи (1919–1939) вивченням ротонди зайнялися чеські дослідники. Тоді край із назвою Підкарпатська Русь входив до Чехословацької республіки. У 1921 році вийшла публікація дослідника Михайла Новаківського, який відзначив візантійський вплив на архітектурний стиль храму. Про це нібито свідчила цегла як будівельний матеріал та відповідні елементи декору.

Року 1922 в газеті Pozor ("Увага") чеський історик Флоріан Заплетал опублікував одну з найцікавіших своїх статей "Горянська ротонда", що згодом вийшла окремою книжкою. Він фактично відкрив цю пам'ятку науковому світові. Згідно з його версією, церкву збудував подільський князь Федір Корятович у ХІV столітті.

Невдовзі були висловлені нові погляди на походження Горянської ротонди. Зокрема український мистецтвознавець Володимир Січинський писав: "Час повстання будови встановити без жодних документальних свідоцтв, розуміється, важко. Але коли прийняти її українсько-візантійське походження, то найбільш правдоподібна була б дата у межах XII–XIII століть".

Таку ж думку в 1960-х роках розвинув ще один український архітектор-мистецтвознавець Григорій Логвин. Він зауважив, що під фресками XIV століття є давніші, характерні для XIII століття. На його думку, ротонду могли звести майстри з Галичини за часів Данила Галицького.

Однак закарпатський історик Йосип Кобаль спростовує ідею Січинського про "українсько-візантійське" походження ротонди. "Вивчаючи давньоруську архітектуру, зокрема й галицьку, спеціалісти встановили, що ротонди, як тип сакральної архітектури, чужі для Русі й з’явилися там (переважно на Галичині й на Волині) якраз під західним – угорським і польським – впливом, де вони є типовою формою романського архітектурного стилю", – писав у своїх дослідженнях Кобаль.

Шлях веде до Палестини

Сам Йосип Кобаль розвивав версію, що до будівництва Горянської ротонди доклали руку йоаніти. Це духовно-лицарський орден, заснований у Палестині на початку XII століття. Свою назву він отримав від єрусалимського шпиталю Святого Йоана. Йоанітів поселив в Угорщині король Гейза II (1141–1161). З часом вони ввійшли до найближчого оточення угорських королів. Саме завдяки їм близькосхідні й візантійські впливи проникли у Європу загалом і Угорщину зокрема.

Йоаніти, а також тамплієри в усій Європі часто будували круглі за формою сакральні споруди. Саме в Угорщині улюбленим будівельним матеріалом йоанітів була цегла.

"Збудовані з цегли ротонди, в тому числі й Горянська, звели за візантійськими та близькосхідними зразками (Єрусалимський Святий Гріб, церква Марії) йоаніти у другій половині XII століття – на початку XIII століття, – пояснює Йосип Кобаль. – Їхня поява тісно пов’язана з хрестовими походами й паломництвом на Святу Землю. Очевидно, первісно вони слугували як "поминальні каплиці" або каплиці для мертвих, і лише пізніше перетворюються на сільські церкви. Цікавим моментом у зв’язку з функціональним призначенням ротонди є також її внутрішня форма – шестикутник. Ротонди з шістьма нішами трапляються надзвичайно рідко".

Сьогодні храм має зовсім інший вигляд, ніж у час побудови. Тепер споруда складається із трьох частин: святилища-ротонди, прямокутного готичного нефа, прибудованого до ротонди в ХІV столітті, та ризниці, приєднаної орієнтовно у ХV столітті. У 1700-х роках на західній частині будівлі звели так звану малу церковну дзвіницю (сиґнатурку) у стилі бароко.

Власне вівтарна, східна частина храму, збудована з цегли, а добудова – із каменю. Товщина стін ротонди сягає 2–2,5 м, вкрита шоломоподібним склепінням, що спирається на барабан, декорований під карнизом романським мотивом. Зовні її шість граней згладжено, і це створює ефект округлої форми. Усередині ротонда має шість несправжніх апсид. У східній та південно-східній апсидах збереглися щілиноподібні вікна. У період раннього Середньовіччя схожі ротонди також траплялися на Балканах, в Угорщині, Німеччині.

Фрески школи Джотто в Карпатах

Але є у Горянській ротонді щось таке, що вражає крізь століття і не перестає притягувати дослідників – унікальні фрески. Збережені до нашого часу, вони захоплюють високою майстерністю виконання. Дослідники вважають, що фрески в Горянах репрезентують епоху раннього Ренесансу і їх у XIV столітті виконали італійські майстри школи Джотто. За тодішньою технологією, на "свіжу" стіну наносили шар фарби, яка буквально всмоктувалася у мокру поверхню. Тепер на стінах храму можна побачити сцени з Нового Завіту: "Благовіщення", "Утеча в Єгипет", "Страсті Христові", "Дари волхвів", "Тайна вечеря".

Як же італійські майстри потрапили на Закарпаття? Відомо, що у XIV столітті угорський король Карл-Роберт із династії Анжу подарував велику Ужгородську домінію італійському родові графів Другетів. Одна з родинних гілок цієї династії навіть мала садибу в Горянах. Володар Ужгорода, граф Дердь Другет був палким шанувальником італійського живопису, тож вирішив прикрасити ротонду високомистецькими фресками. Очевидно, майстри прийшли з Італії разом із графом, який прибув до Ужгорода з Неаполя 1354 року. Також припускають, що роботу виконали мандрівні італійські художники, які працювали в цей час на землях сучасної Словаччини. Про це свідчить стилістична спорідненість у розписах фресок багатьох церков Чехії та Словаччини з ротондою в Горянах.

Доктор мистецтвознавства Михайло Приймич зауважує: "Сьогодні можемо констатувати, що фрески Горянської ротонди є єдиним на території України екземпляром проторенесансного живопису, який зберігає "постджотівський" період. Якщо порівняти ці фрески із фресками цього ж періоду Північної Італії — Тоскани або з базилікою св. Франциска, то побачимо велику подібність. Внутрішні стіни розписали у ХІІІ столітті художники у стилі італійської ранньоренесансної школи Джотто".

До якої ж конфесії впродовж століть належала церква? Спочатку вона була римо-католицькою. ВІд другої половини XVI століття і до 1644 року, ймовірно, реформатською. Адже деякий час Другети були адептами кальвінізму. Але згодом вони знову навернулися до католицизму. У 1949–1959 роках це був православний храм. Року 1959 у дзвіницю під час служби влучила блискавка. Тоді загинуло шестеро людей – жителів Горян. Після цього церкву нібито через аварійний стан закрили для вірян аж на 32 роки.

У 1966 році храм став філією Закарпатського краєзнавчого музею. А 1991 року ротонду передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Зробили капітальний ремонт, замінивши всі дерев’яні конструкції вежі, даху й перекриття над навою. Відтоді тут регулярно відбуваються богослужіння. А сама церква стала частиною ужгородського ландшафту, адже Горяни увійшли до складу міста.