Церква, яку перейменували через заметіль

Бойківська святиня постала 1838 року. А в червні 2013 року вона потрапила до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоправда, храму поставили умову: зняти бляху зі стін. Престижну відзнаку надають лише автентичним цікавинкам. І якщо номінація називається "Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі та України" – то і споруда повинна бути дерев’яною. Однак процес дебляхизації у Маткові пробуксовує. Ми навіть здогадуємося, чому: тут час сповільнює свій хід. 

Наймістичніше в пам’ятці – її позачасовість, відірваність від сучасної метушні. Можливо, ці камерність і домашність виникли тому, що будували храм переважно тендітні жіночі руки. За переказами, у 1830-х багато тутешніх чоловіків змушені були стати рекрутами в цісарському війську. Жінки дуже чекали повернення синів і чоловіків — і звели храм-молитву, храм-прохання до вищих сил. Маєте знайомих Матковських? Це були їхні предки.

Легенді суперечить факт: історія зберегла імена зодчих церкви: Іван Мельникович і Василь Іванкович.

Бойківських святинь в Україні – сім десятків, переважно на Турківщині та Сколівщині. Найкрасивіша – у Маткові. Погляньте на неї. Вдихніть на повні груди заспокійливий аромат хвої, примружтесь від сліпучої бляхи. Пройдіться навколо м’яким килимом із ялинкових голок та густої трави. Якщо пощастить, зазирніть всередину — посидьте на старих лавах, роздивляючись іконостас з різьбленими царськими вратами і стінопис кінця ХІХ століття.

А бляха колись зникне з цих рясно оперезаних піддашшями стін. Так буде правильно. Бо і парох у Маткові — теж правильний. Отець Василь Дригинич уже здійснив маленький подвиг, коли відмовив паству покривати верхи храму ядучим нітридом титану. А селяни вже навіть купили цей булат! Отець же врятував стіни від вагонки. Поволі люди зрозуміють, що парох і ЮНЕСКО мають слушність. Вже й огорожу навколо храму замінили на автентичну, дерев’яну – замість залізної сітки.

Сучасні матківці ніколи свого храму під ґонтом і не бачили: матовою оцинкованою сталлю його вкрили ще в міжвоєнний час, за Польщі. Тоді ж підняли будівлю на бетонний підмурівок — щоб не замокала. Облаштували тамбур-веранду перед бабинцем. 

Якою могла бути святиня, дай селянам волю, видно по матківській православній церкві. Вона – на сусідньому горбку, недалеко – сяє, ніби космічний корабель. Люблять тут яскраве та блискуче.

Однак повернімося до нашого шедевра. Церква грає першу скрипку. Її супутниці, триярусній квадратній дзвіниці, уваги дістається менше. Дзвіницю поставив 1924 року майстер Михайло Веклич.

В історії церкви є чорна пляма завдовжки кілька десятиліть: після Другої світової вона стояла нечинна. Року 1989, коли Радянський Союз тріщав по швах, її повторно освятили на честь святого Дмитрія і віддали греко-католицькій громаді. Чому нова назва? Все просто: Собор Пресвятої Богородиці відзначають 8 січня. Але того року сніг позамітав усі шляхи – єпископ зміг прибути на освячення тільки за кілька місяців.