Міст, який будували для війни

За прямою вказівкою Гітлера

Перші пропозиції звести залізничний міст через Керченську протоку датують початком XX століття. Року 1910 російський імператор Микола II схвалив проєкт братів Перцових. Реалізувати цей задум завадила Перша світова війна. Радянський Союз, попри численні великі проєкти 1930-х років, не був зацікавлений у такому мості. По ньому банально не мали кого чи що перевозити.

Більший інтерес до сполучення Криму та Кубані проявили німці. Про це нацистські інженери думали вже 1942 року, коли їхні солдати тільки-но підступили до Перекопу. Мостом планували постачати вантажі для війська, яке розгортало наступ на Кавказ. Він також відкрив би найкоротший шлях до Ірану з його нафтовими ресурсами. Спочатку за 65 днів спорудили канатний міст. Він дав змогу переміщувати до тисячі тонн вантажів щоденно.

7 березня 1943 року за прямою вказівкою Адольфа Гітлера ухвалили рішення спроєктувати капітальний міст із двома автомобільними смугами й однією залізничною лінією. Проєкт назвали "К". Попри несприятливі умови на фронті — нацисти вже капітулювали під Сталінградом, — до Керченської протоки почали звозити будівельні матеріали й залізні ферми. Першу автомобільну смугу планували запустити вже восени. До вересня міст звели на третину. Втім військо Третього Райху поспіхом покидало Кубань і Крим, тож цю частину споруди довелося підірвати.

Артилерія проти льоду

Радянські війська, зайнявши околиці Керчі, негайно поінформували вище керівництво про цей міст. 25 січня 1944 року Державний комітет оборони СРСР видав постанову № 5027 — звести залізничний міст через протоку. Про автомобільні смуги вже не йшлося. Цей міст насамперед мав воєнну мету — ним планували постачати ресурси для Червоної армії, яка розвивала наступ у Таврійському напрямку. Того ж року 18 листопада міст запрацював. Будували поспіхом, потрібних захисних споруд не звели, опорні конструкції належно не укріпили. Тому міст проіснував понад три місяці — 20 лютого 1945 року його зруйнував льодохід. Військові до останнього намагалися запобігти катастрофі, обстрілюючи крижані брили артилерією та авіацією. Лише за кілька днів до цього мостом проїхали кремлівські чиновники, що поверталися з Ялтинської конференції.

Нагальної потреби відновлювати міст не було. Попри це, 1949 року на засіданні Ради Міністрів СРСР обговорювали питання його відбудови. Попередньо міст дослідило спеціалізоване проєктне бюро "Трансмістпроєкт". Ескізи і креслення того часу засекретили. Маршрут повторював німецький, передбачено рух потягів і автомобілів. Перетин протоки мав вражати радянських громадян, тож поряд з одним із проїздів вирішили встановити височезну статую Йосипа Сталіна.

Але 1953 року Сталін помер — і гігантоманські проєкти стали неактуальними. Відмовилися і від зведення статуї, і від самого мосту, який визнали економічно недоцільним. Натомість запустили поромну переправу Крим — Кавказ.

Непотрібна інфраструктура

Основний зв’язок Криму з політичними та промисловими центрами Російської імперії, а потім СРСР завжди пролягав через північний сухопутний шлях. "Воротами" на півострів був Джанкой. Одразу після поразки у Кримській війні 1856-го ухвалили рішення про будівництво залізничної лінії Москва — Севастополь. Так само після Другої світової війни першою великою відбудовою стала автодорога Москва — Сімферополь. Це й логічно: такий маршрут має майже 1,4 тисячі кілометрів, обхідний шлях через Керченську протоку — понад 1,8 тисячі.

Кубань, як і південь України, була переважно аграрним регіоном, мала низький рівень розвитку промисловості та міст. До того ж з Центральною Росією її з’єднувала власна мережа шляхів. Навіщо витрачати фантастичні суми на транспортне сполучення двох регіонів зі схожим економічним профілем? Адже великого товарообміну між ними не буде.

Рішення Кремля 1954 року приєднати Крим до України не було політичним питанням. Задумали лише запровадити новий адміністративний поділ відповідно до напрямку основних потоків і транспортних мереж між Кримом і "материком", а отже, посприяти економічному розвиткові півострова. Кримські залізниці на той момент уже десятиліттями були частиною українських залізниць і мереж.

Ситуація змінилася, коли розпався СРСР. Керченська протока стала кордоном між двома суверенними державами. Врегулювання цього кордону супроводжувалося суперечками, найгучніша з яких — щодо острова Тузла 2003 року. Їхнє розв’язання спонукало українських і російських керманичів подумати про спільне будівництво великого мосту. Про нього йшлося, зокрема, у "Харківських угодах", які 2010-го підписали президенти двох країн Віктор Янукович і Дмитро Медведєв. Цікаво, що у цьому документі початок робіт був запланований на… 2014 рік. Якраз тоді, коли Росія анексувала Крим.

Не забувайте про Сталіна

Анексія півострова призвела до того, що українська сторона заблокувала сполучення через Перекопський перешийок. Важливий маршрут був майже паралізований — залізнична гілка не працювала, автомобілі були змушені проходити два пункти пропуску.

Сучасний Керченський міст став найбільшим інфраструктурним проєктом окупантів у Криму. Протяжністю 19 кілометрів він навіть перевершив дотепер найдовший міст Європи — Васко да Гама в Лісабоні. Для росіян рішення про це будівництво було не лише політичним. В його основі – виразний геостратегічний аспект. Свідчення тому — публікація на сайті, присвяченому мосту, ескізів сталінських часів.

Будівництво розпочали 2016 року. Вже через два роки відкрили автомобільну частину. Ще через рік міст став доступний для пасажирських залізничних перевезень, ще через рік — для вантажних. Протягом 2020-го по ньому перевезли 2,5 мільйона тонн вантажів. Частка комерційних перевезень серед них доволі невелика, враховуючи тарифну політику РЖД. Від моменту відкриття міст використовували насамперед для військових завдань. По ньому транспортували техніку, боєприпаси, особовий склад.

Можемо припустити, що після закінчення війни вантажі й пасажири знову зможуть вільно рухатись із Криму через Перекопський перешийок — і в українські регіони, і до великих російських міст. Кримський міст стане другорядною інфраструктурою. Коротка історія існування його попередників цілком може повторитися. У мирний час потужності поромної переправи Крим — Кавказ цілком вистачить, щоб задовольнити потреби комерційного товарообігу.