"Загадка мови" Стівена Мітена. Передмова до українського видання

Я втішений, що "Загадку мови" перекладено українською, але мене пригнічує те, що я не розмовляю та не пишу цією мовою. Чуючи, як інші спілкуються нею, я не розумію, про що йдеться, але це нерозуміння нагадує мені, чому я почав писати свою книжку. Мова — найдивовижніший дар, який ми маємо. Відколи понад мільйон років тому наші схожі на людиноподібних мавп африканські предки зобразили знаками або вимовили перші слова, мова була рушієм культурних змін і досягнень. Рідна мова, якою ми розмовляємо і яку без зусиль набуваємо, виростаючи серед родини, друзів і в лоні громади, забезпечує нам ідентичність, чуття, до чого й до кого ми належимо; ідентичність відображує спільну історію і культуру.

Хоча я не можу зрозуміти ту, здається, неперервну низку звуків, яка виходить із вуст українського мовця, я знаю, що його апарат, використаний для створення слів і приписування їм значень, по суті такий самий, як і мій: мозок з ідеями, що спонукає м’язи видихати окремими поштовхами повітря, яке йде по голосовому тракту, що надає їм конкретних довжин хвиль і частот; ці поштовхи долинають до вух людей, які слухають, відтворюючи ті самі ідеї, що й у мовця, якщо вони знають мову, або просто випадкові звуки для тих, хто, як і я, не знає мови.

Жодна тварина, навіть шимпанзе, наш найближчий живий родич, не може створити нічого бодай трохи подібного до мови. Тож як функціонує людська здатність обертати ідеї в подуви повітря, а потім декодувати їх до тих самих ідей? Коли це сталося вперше? І чому?

Але це тільки половина загадки мови. Хоча кожна людина витворює мову однаково, зокрема й люди, які не можуть розмовляти й використовують радше знаки, ніж звуки, у світі розмовляють приблизно 7000 різними мовами, і кожна з них незбагненна для інших. Це лише невелика частка мов, якими спілкувалися в недавньому минулому, і малесенька частина мов, якими розмовляли, відколи 1,6 мільйона років тому були створені перші слова. Чому ми маємо так багато мов? Як вони виникли? Чому деякі мови мають варіанти, які називають діалектами, і спільні риси з іншими мовами?

Це запитання повертає нас до української мови. Дехто стверджує, ніби українська мова — лише діалект російської, і використовує це твердження, щоб 10 сіяти сумніви щодо правомірності Української держави та виправдовувати російські претензії на її територію. Схожі риси між українською і російською мовами — результат наявності 3000 років тому спільної предківської мови, відомої як "протослов’янська". Ця згасла мова породила й інші "слов’янські" мови, зокрема польську, чеську, болгарську й білоруську. Українська мова — не діалект російської, бо лінгвісти довели, що ці мови досить незбагненні одна для одної, щоб їх можна було охарактеризувати як різні. Твердження, що українська мова — діалект, вочевидь відображувало погляд імперської Росії й Радянського Союзу, які намагалися пригнічувати не тільки українську, а й польську, литовську та інші мови, і знищували книжки, забороняли використовувати неросійські мови в публічній сфері та школах.

Чинячи так, імперська Росія і Радянський Союз дотримувалися дій, до яких завжди вдавались авторитарні уряди: поневолювали народ і намагалися ліквідувати його мову. Зокрема британці намагалися робити це з ірландцями, японці — з айнами, турки — з курдами, а колоніальні уряди — з американськими індіанцями й австралійськими аборигенами. Такі репресії призвели до зникнення багатьох мов у світі.

Мови втрачаємо й нині, і то не тільки через активне політичне гноблення, а й через дії неспинних сил глобалізації, які забезпечують невеликій кількості мов, передусім англійській, домінантне становище в міжнародній торгівлі та культурі. І навпаки, глобалізація веде до того, що багато індивідів і спільнот мають подвійні або множинні ідентичності, здебільшого розмовляють мовою однієї країни, будучи громадянами іншої, або розмовляють однією мовою вдома з родиною і друзями, але іншою на робочому місці.

Моє завдання у книжці "Загадка мови" полягало у спробі зрозуміти, як ми всі маємо однакову здатність до мови, але розмовляємо такою множиною різних мов. Це завдання повело мене в наукову подорож у багато різних дисциплін, зокрема лінгвістику, антропологію, археологію, генетику, нейробіологію і соціологію. Здавалося, що кожна з цих дисциплін становить частину відповіді, а моє завдання — скласти ці частини разом, щоб побачити всю картину, як розвивалася наша мовна здатність і як цей розвиток посприяв такій великій кількості різних мов. Як часто трапляється і в житті, подорож є не менш цінна, ніж її мета. А отже, моя книжка поведе вас тим самим шляхом дослідження природи слів, світу мавп і людиноподібних мавп; допоможе з’ясувати, як наші предки виготовляли кам’яні знаряддя; дослідити внутрішнє функціювання мозку й ознайомить із новими поглядами, які 11 забезпечила генетика. Визначивши фрагменти мозаїчної картини, ви цілком можете скласти їх по-іншому, ніж склав я в останньому розділі книжки, де подано мій висновок про розвиток мови. Але всі ми погоджуємося, що мова — найдивовижніший із людських атрибутів, який визначає нас як вид і забезпечує кожного з нас ідентичністю, яка засвідчує, хто ми.