Пацифізм, ПТСР і власний досвід: Велика війна у світовій літературі

“Прощавай, зброє” Ернест Гемінґвей

Не обов’язково цікавитися Першою світовою війною чи навіть художньою літературою, щоби знати про цю книгу. “Прощавай, зброє!” – один із найвідоміших романів минулого століття. Культовий американський письменник Ернест Гемінґвей закінчив текст 1929 року. Історія кохання під час трагічних подій Великої війни значною мірою є автобіографічною: Гемінґвей служив на Італійському фронті, був поранений і в міланському шпиталі мав роман із медсестрою. Вже через три роки після виходу книги за її сюжетом зняли фільм із такою самою назвою, який отримав дві нагороди “Оскар”. А Фредерік Генрі, головний герой роману, впевнено ввійшов у масову культуру.

“Це історія мужності і страху, побратимства, любові та болю. Історія, у якій однаково сильно звучать почуття обов’язку та відчуття “не твоєї війни”. Незабутня історія кохання, яка є лиш ілюзорним острівцем спокою і щастя”, – описує роман «Видавництво Старого Лева». У 2018 році там видали книгу українською. Купити її можна тут.

“На Західному фронті без змін” Еріх Марія Ремарк

Ще один популярний роман про Першу світову. Німецький письменник Еріх Марія Ремарк видав його також 1929 року. Твір — виразно антивоєнний. Уже в передмові автор написав: “Ця книга — не викриття і не сповідь. Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів”.

Головний герой роману — молодий німець Пауль Боймер, який потрапив на війну з сімома однокласниками. Оповідь ведеться від імені Пауля, що розповідає про побут вояків на фронтах: бої, шпиталі, відпустку, травми. Чимало місця у тексті Ремарк відводить душевним травмам, через які ціле покоління згодом не зможе адаптуватися до мирного життя.

“На Західному фронті без змін” публікували спочатку невеликими уривками в берлінській газеті Vossische Zeitung. Історія, яку розказав Ремарк, мала таку популярність, що на момент друку книги було 30 тисяч передзамовлень. Врешті її видали неймовірним накладом – 500 тисяч примірників. Через рік за мотивами роману зняли фільм, який, як і “Прощавай, зброє”, отримав дві нагороди “Оскар”. Один з останніх перекладів українською вийшов у видавництві КСД. Книгу можна купити тут.

“В сталевих грозах” Ернст Юнґер

На відміну від двох попередніх романів, “В сталевих грозах” – не пацифістський текст. Ернст Юнґер – письменник, публіцист і активіст націонал-революційних культурних середовищ – мав значно більше бойового досвіду, ніж Гемінґвей і Ремарк. В окопах він відсвяткував своє 20-річчя, бачив із бліндажів всі чотири роки боїв.

Його автобіографічний роман у репортажному стилі вийшов одразу ж по війні, 1920 року. Текст став бестселером за кілька років. Форма щоденникових записів сприяла легкості читання. Юнґер намагався показати війну такою, якою її бачив піхотинець особисто. Це мікросвіт окремого солдата, який прагне вижити, але щодня готується до смерти.

За спогадами Ремарка, роман Юнґера став для нього взірцем, за яким той описував свій “Західний фронт”. Останній на сьогодні переклад українською мовою доступний завдяки видавництву “Книги – ХХІ”. На сайті видавця книги вже немає, та її можна знайти на сайтах книжкових крамниць.

“Записки полоненого. Пригоди і враження учасника Першої світової війни” Олекса Кобець

Це погляд на Першу світову очима українця з Черкащини. Олекса Кобець – псевдонім письменника Олексія Варавви. У Велику війну його забрали до лав імперської армії, яка на той момент паразитувала на українських територіях. “Записки полоненого” – це автобіографічний твір, у якому автор передав засвідчені образи фронту, а потім і полону.

Видали книгу 1931 року в Харкові, але майже одразу заборонили й вилучали з бібліотек. Приводом такої реакції комуністичної влади стала нібито прихильна рецензія на книгу у празькій газеті Noje Fraje Prese, де Кобця порівняли з Ремарком. У 1940-х авторові вдалося втекти від радянського жахіття до США. У 2021 році книгу видав Центр навчальної і практичної літератури. Придбати “Записки полоненого…” можна тут.

“Поза межами болю” Осип Турянський

Це дебютна повість-поема Осипа Турянського, написана 1917 року. Через чотири роки твір вийшов німецькою мовою у Відні. Український письменник описав Першу світову та власний досвід перебування у сербському полоні.

Восени 1914 року молодого літератора й викладача української мови і літератури Осипа Турянського мобілізували до австрійської армії. Згодом відправили на сербсько-австрійський фронт, де він потрапив у полон. Разом з іншими 60 тисячами австрійських вояків він пройшов етапом через гори Албанії. На цьому шляху загинула понад половина полонених – 40 тисяч людей.

Турянський описав цей похід. Його герої – семеро солдатів австрійської армії, які символізують народи імперії. Перед військовополоненими – десятки кілометрів снігової пустки та холод, від якого не вберегтися. Долаючи гірські хребти, їм вдалося втекти від охоронців, але віч-на-віч з дикою природою вони один за одним гинуть. Зрештою, Осип Турянський – єдиний, хто вижив. “Поза межами болю” видавали кілька українських видавництв, впродовж кількох років. Книгу в паперовому й електронному форматах можна купити тут.

Року 1989 за повістю “Поза межами болю” режисер Ярослав Лупій на кіностудії "Укртелефільм" зняв художній фільм, який можна знайти в мережі. 

"Жанна батальйонерка" Ґео Шкурупій

Ґео Шкурупій (справжнє ім’я Георгій) – український журналіст, письменник і сценарист. Критики називають його одним із “несправедливо забутих” авторів в українській літературі. Шкурупій народився у київського подружжя, залізничника і вчительки. На момент початку Першої світової Георгію виповнилося одинадцять років, тож солдатської каші він спробувати не встиг.

Але встиг і зміг написати знаковий роман “Жанна батальйонерка”, який вийшов 1930 року. Події роману відбуваються у Києві, Петербурзі та на фронтах Першої світової війни. Головна героїня Жанна Барк – професорська дочка, яку вабить слава подвигу. Поки її залицяльники гибіють у воєнній дійсності (російський офіцер і дурисвіт Голубятніков очікувано топить горе в алкоголі, а український революціонер Бойко покірно тягне солдатську лямку), Жанна записується у жіночий “батальйон смерті”. Такі як вона – експресивні, сміливі й ідейні – потрібні, щоби мотивувати втомлених і розчарованих солдатів: мовляв, якщо баби воюють… Проте померти за “Отєчєство” виявляється страшно. І складно. Російська імперія не змогла мобілізувати жіночого потенціалу й не стрибнула вище від пропагандистських гасел. 

“Багато людей лишилося там в полі лежати назавжди. Може там були й поранені, але забрати їх було неможливо. Це б значило йти на вірну смерть. Щасливі ті, що вбиті, їм уже нічого не треба. Їм все одно, де лежати й як. А поранені, що залишилися там, помруть у страшних муках, проклинаючи війну, людей і себе”, – підсумував автор одиночний бойовий вихід батальйонерок.  

Шкурупію вдалося створити яскраві психологічні портрети й заразом передати історичну дійсність тих часів. Хоч не обійшлося без комуністичного пафосу – але це ж “Наші 20-ті”. Вийшов роман у видавництві “Темпора” 2018 року. Купити можна тут.