"Ой роде ж мій, роде, даруй же мні добре". Уривок із книжки "Українські весільні традиції" Лесі Горошко-Погорецької

Обов’язковим елементом весільного обряду було і є обдаровування молодої пари, що часто відбувається після вінчання. Однак узвичаєно гості, йдучи на весілля, брали із собою ще й "приніс" ("принос", "прихід", "дохід", "подарунки", "дари", "честь") — хліб, калачі, борошно, вінок кукурудзи, медівник, курку, солонину, горілку, яйця, сіль, цукор тощо. Етнографічні джерела свідчать, що без "приносу" на весілля могла йти "хіба бідна якась челядинка", а кожен ґазда й ґаздиня брали "приніс" щоразу, коли приходили на забаву, навіть якщо це відбувалося двічі на день (с. Спас Коломийського р-ну). Віддавали його господареві зі словами: "Дай Боже здорово, щісливо, весело, в добрий чєс зачєти, а в лїпший скінчити" (с. Далешове Городенківського р-ну); "Дай Боже здорово, щасливо зачєти, скінчити, молодій парі многа літ прожити, абисти дочекали ще правнуків дружити" (с. Поточище Городенківського р-ну); "Дай, боже, хліба та соли, мешканє добре новобраним…" (с. Орелець Снятинського р-ну); "Най Бог дасть щасливого та веселого життя, хліба й солі і мешкання добре!" (с. Белелуя Снятинського р-ну); "Дай Боже весело та й охочо вашим дїтям, аби Бог дав шєстє та здоровє, та щісливо з роси, з води, аби вони не жідали нї від кого нї хлїба, нї до хлїба, поки вони будут жити" (с. Іллінці Снятинського р-ну). Господарі радо приймали дари зі словами: "Дєкуємо, абисти були такі чьисні та виличні, єк дар божий", "Будьте такі добрі та чесні як цей хліб!" — тримаючи принесений хліб над головою гостя й цілуючись із ним. 

Власне, обдаровування молодят ("честованє", "честування", "чістованє", "пропій", "перепій", "перепійщина", "витані", "завитання", "почесне", "повниця", "повнеця" тощо) колись відбувалося в оселях молодої та молодого окремо, хоча подекуди, до прикладу в Гринівцях на Тлумаччині, колись вітали лише молоду. Зрідка на третій день весілля молоді ще й попередньо ходили селом і запрошували гостей на "пропій" ("перепій") (с. Загвіздя Тисменицького р-ну). Загалом молодих "витали" так: на стіл клали "повницю" — тарілку, наповнену цукром і збіжжям (с. Поточище Городенківського р-ну), житом і "зеленіною" — аспарагусом (с. Михальче Городенківського р-ну), житом і окрайцем калача (с. Вербівці Городенківського р-ну), пшеницею, житом або вівсом і вкриту хустиною (с. Спас Коломийського р-ну), нарізали калач і ставили горілку. Відтак викликали батьків і решту родичів та гостей, які мали "честуватися" з молодими. Зазвичай молода подавала шматок калача, іноді вмоченого в мед, і келишок горілки кожному, однак робила це рукою, замотаною в хустину, щоби бути заможною. Подекуди й гість мав чинити так само. Батькам належалось "перепити" найбільше грошей, а мама та інші жінки дарували молодій ще й одяг і полотно, які вішали їй на шию чи клали на голову (с. Гринівці Тлумацького р-ну, села Далешове, Городниця Городенківського р-ну, с. Назірна Коломийського р-ну). Подекуди хтось із родичів обліковував кількість "перепитих" грошей, щоби знати, скільки кому належить "кинути в частування" (с. Сілець Тисменицького р-ну, с. Белелуя Снятинського р-ну, с. Топорівці Городенківського р-ну). "Відвитати" пасувало й у тому разі, якщо молодятам "перепивали" худобу. Задля цього в Гринівцях на Тлумаччині на початку ХХ століття на подвір’ї молодої "лагодили окіл", в який заганяли подаровану маржину. А, скажімо, на Коломийщині (села П’ядики, Назірна) гості на весіллі обіцяли молодятам "перепійщину", тобто щось із худоби, мірку збіжжя чи картоплі, а ті за кілька днів по весіллі ходили селом і збирали обіцяне.

На поблизькій Гуцульщині обіцяного часом чекали навіть "не сім літ", бо тут узвичаєною була "фіровщина", тобто подарунок хресних батьків "фіїну" чи "фіїнці" (похресникам) — щось із худоби чи з одягу, які обіцяли на хрестинах, а дарували зчаста аж на весіллі. Як бачимо, люди не переймалися інфляцією, хоча чого хвилюватися: корова — це завжди корова! Власне, у традиційному суспільстві "перепита" худоба була ознакою погорди, бо на тій-таки Гуцульщині дружби спонукали найближчу родину до обдаровування словами: "Може би що заблєєло, може би що замекало", — а на згадку, що "маржину" таки подарували, ще й підстрибували й ножем писали на стелі хрестикЗгадку про звичай «нотувати» на стелі подаровану худобу маємо й у праці П. Чубинського, на жаль, без зазначення території. Очевидно, запис із центральних теренів України, де гостей заохочували до щедрості погрозами: «Як не даси поросяти (або там гуски), то нехай тобі єго вовк задавить!» — відтак щедрість могла ставати обереговим заходом [Чубинский П.П. Труды. Т. IV. С. 463–464].  . Із часом цінність подарунків "пристосувалася" до нових обставин життя, відтак гостей до "почесного" припрошують натяками на те, що вони "доста зароблєют", а "гонорові" ґазди намагаються "перепити" стільки грошей, щоби наповнити по вінця спеціальну посудину, яка саме тому й називається "повниця". Локальними особливостями позначені й деякі інші звичаї, що відбувалися після "повниці". Скажімо, у Спасі на Коломийщині мама збирала в хустку збіжжя з тарілки, а що воно було мокрим від постійного доливання горілки для частування чергового гостя, то й "умивала" ним усіх присутніх. Опісля молоді ховали гроші, які мали слугувати їм "на розвід господарства", за пазуху. Сюди ж "завитані" гроші клали й у Вікнянах на Тлумаччині, однак пазуха була мамина. У такий спосіб молоді дякували матері за те, що вона годувала їх грудьми. "Плата за цицю", тобто обдаровування мами грішми знане й деінде на Покутті (с. Ступків Коломийського р-ну).

З огляду на маркування одягу як тіла очевидно, що такий сховок для грошей геть не випадковий. Саме ця частина сорочки найближча до серця, а частина тіла жінки відповідає за вигодовування дитини, тобто за її зростання, тож гроші, очевидно, також мали б примножуватись. Повниця. Гуцульщина. Світлина авторки. 2002 р. Мабуть, про це здогадувалися й деінде в Україні (Поділля, Середня Наддніпрянщина), бо кошти, якими на різних етапах весілля обдаровували молоду, зав’язували у вузлик і клали їй у пазуху, вважаючи за "найнадійніший банк". Універсальним сховком пазуха була й на інших етапах весілля, бо саме сюди запихали хліб свати, йдучи на сватання, молодий вкладав хустку, яку молода подарувала йому на сватанні, молода ховала шишку, з якою ходила просити на весілля, гості засипали батькам молодих жито, молоді клали шматки короваю тощо.

Аналізуючи дари у весільному обряді, варто згадати й про взаємне обдаровування весільних родів, яке відбувалося на різних етапах весілля, оскільки в такий спосіб вони віддячували одне одному за дітей, які тепер ці роди об’єднали. Тобто молодий обдаровував родичів молодої за те, що виховали йому дружину, а молода "вкуповувалася" в його родину. Обрядодія, як можна спостерегти, не втратила своєї актуальності й досі. Щоправда, перелік подарунків суттєво змінився, бо миски збіжжя, курки чи шмата сала вже ніхто не дарує. Однак особливо пошановувалась родина молодої після обряду "комори"Обряд «комори» — звичай першої шлюбної ночі. Свою умовну назву він запозичив від господарської будівлі, оскільки саме тут стелили шлюбне ложе молодятам. Упродовж відведеного молодій парі часу, зазвичай нетривкого, молодий мав «здобути калину», тобто позбавити молоду цноти, а сорочку з плямами крові від дефлорації опісля демонстрували присутнім на весіллі гостям. А від того, чи «розцвіла калина» на сорочці, залежав увесь подальший «настрій» весілля, оскільки, за віруваннями, «згублений вінок» може спричинити неврожай, недуги людей і худоби, натомість «чесність» молодої позитивно впливатиме на господарство і сприятиме здоров’ю всіх членів сім’ї.  в разі щасливого висліду першої шлюбної ночі в тих місцевостях, де звичаю дотримували. А побутував він згрубша там, де практикували спільні ночівлі молоді на вечорницях, тобто де була особлива спокуса скористатися наданою свободою. Не розглядатиму цього питання докладно, оскільки цьому присвячено спеціальні розвідки, згадаю лише, що батьків "чесної" молодої вгощали, натомість тих, хто "не вмів" добре виховати доньку, "обдаровували" інакше: чіпляли на хату роз’їжджене колесо, мастили оселю сажею, били вікна, знімали ворота, подавали питво в дірявій посудині, запрягали їх у ярмо чи хомут, надівали матері на голову решето (згадаймо, хто встиг забути, про сито з попереднього розділу) тощо. 

Однак усе це відбувалося вже в оселі молодого, але молоду туди ще потрібно було привезти…