Польське місто Тарнув припинило співпрацю з Тернополем через стадіон Шухевича
Статутний комітет Тарнувської міськради одноголосно засудив рішення про присвоєння тернопільському стадіону імені командира УПА.
Польська влада міста Тарнув після консультацій з польськими Інститутом національної пам'яті та МЗС ухвалила розірвати договір про співпрацю з українським Тернополем. Причиною цього стало рішення міськради Тернополя присвоїти місцевому стадіону ім'я командувача УПА Романа Шухевича.
Про це йдеться в заяві влади міста на офіційному сайті Тарнува.
У березні президент (мер) Тарнува Роман Цєпєла звернувся до Інституту національної пам’яті та міністерства закордонних справ Польщі. У світлі отриманих документів Статутний комітет Тарнувської міської ради одноголосно вирішив, що дії української влади щодо прославлення командира УПА Романа Шухевича “є неприйнятними”.
Цєпєла у листі на ім’я голови міської ради в Тарнові Якуба Квасного закликав висловити рішуче несприйняття рішень тернопільського самоврядування, які “обурюють, спотворюють історію, завдають шкоди та викликають найгірші спогади поляків”.
Водночас він закликає підтримувати діалог з Україною.
“Тільки таким чином ми можемо дізнатись про історичний досвід, познайомитися з позиціями, домовитись про спільні рішення. Обмін інформацією та досвідом, спілкування про культурно-історичні відмінності, зустрічі вчених та істориків, освіта – це єдині шляхи побудови безпечного майбутнього для наступних поколінь”, – йдеться в заяві президента Тарнува.
Цєпєла також наголосив, що позиції Міністерства закордонних справ та Інституту національної пам’яті "не залишають сумнівів щодо морально-історичної оцінки Романа Шухевича”. Він додав, що “призупинення дії угоди про співпрацю – це втрата можливості достукатися до мешканців Тарнополя з тим, яким є наше розуміння та переживання історії”.
За присвоєння Тернопільському міському стадіону імені Романа Шухевича місцеві депутати проголосували одноголосно на сесії 5 березня – на честь 71 роковин від дня смерті головнокомандувача УПА.
Це рішення обурило посла Ізраїлю в Україні Джоеля Ліона. Він заявив, що “рішуче засуджує” такі дії Тернопільської міськради. Дипломат назвав Шухевича “сумнозвісним гауптманом“, зажадавши “негайного скасування” постанови про перейменування.
У свою чергу Міністерство закордонних справ України прокоментувало ситуацію, наголосивши, що збереження національної пам’яті є одним із пріоритетів державної політики.
Згодом влада польського міста Замостя заявила, що припиняє співпрацю з Тернополем через стадіон Шухевича, відмовившись від фінансування проєкту, на який планували виділити майже 69 тисяч євро.
Окрім того висловився і польський Інститут національної пам'яті – Романа Шухевича назвали відповідальним за геноцид польського цивільного населення на Волині і Східній Малопольщі.
Коротко про Шухевича
Шухевич Роман Осипович (псевдо “Дзвін”, “Борис Щука”, “Тур”, “Тарас Чупринка”, “Р. Лозовський”) народився 30 червня 1907 року в сім’ї Осипа-Зиновія та Євгенії (з дому Стоцьких) Шухевичів.
Був українським політиком і державним діячем, підприємцем, військовиком, з 1925 року – членом Української військової організації, з 1930-го – галицького крайового проводу Організації українських націоналістів.
У березні 1937 року створив рекламну фірму “Фама”, яка стала першою українською рекламною компанією в Галичині.
Після утворення Карпатської України як автономії у складі Чехословаччини разом з іншими членами ОУН перейшов із Галичини на Закарпаття і взяв активну участь у роботі штабу Карпатської Січі. Після окупації Закарпаття угорцями через Румунію та Югославію дістався Австрії, де поінформував членів Проводу ОУН про свою діяльність, отримав доручення організувати кур’єрський зв’язок з націоналістичними осередками в Західній Україні. Від осені 1939 року перебував у Кракові.
Шухевич і “Нахтіґаль”
У 1941 році Роман Шухевич командував українським військовим підрозділом “Нахтіґаль” (разом із батальйоном “Роланд” склав Дружини українських націоналістів) у складі диверсійно-розвідувальних формувань німецького Абверу.
Восени 1941 року Шухевич разом із групою вояків вступив за контрактом до охоронного батальйону при 201-й охоронній дивізії групи армій “Центр” (Білорусь). Був командиром 1-ї роти і заступником командира батальйону. Після завершення діючого контракту 5 грудня 1942 року й відмови підписати новий контракт особовий склад батальйону був роззброєний німцями, арештований та перевезений до Львова. Наприкінці грудня 1942, звільнившись з-під арешту, перейшов на нелегальне становище та був обраний військовим референтом Проводу ОУН.
У травні 1945 року, в умовах завершення бойових дій Другої світової війни в Європі, Роман Шухевич оприлюднив звернення “Бійці і командири Української повстанської армії!, в якому відзначив внесок вояків УПА у перемогу над нацистською Німеччиною.
Головнокомандувач УПА
З 1943 року і до смерти 5 березня 1950-го Роман Шухевич був головнокомандувачем Української повстанської армії.
В червні 1946 року ініціював “реорганізування революційних сил” та зміну форм “широкої повстанської боротьби” на “підпільно-конспіративні" збройні дії та активізацію залучення населення Наддніпрянської України до боротьби за Українську самостійну соборну державу.
У жовтні 1949 року підготував “Звернення воюючої України до всієї української еміграції”, закликаючи її підтримати всіма силами революційно-визвольний рух в Україні.
Загинув у збройній сутичці з оперативною групою МДБ УРСР, котра атакувала його криївку в селі Білогорща (нині у складі Львова). Після упізнання тіло кремували, а його останки таємно захоронили.
Ще 1950 року посмертно був нагороджений Золотим хрестом Бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом Заслуги, а 1951-го – Пластовим Золотим хрестом.
12 жовтня 2007 року указом Президента України Віктор Ющенка присвоєно звання Героя України (посмертно). 21 квітня 2010 року рішенням Донецького апеляційного адмінсуду його позбавили цього звання (через визнання указу від 12 жовтня 2007 року незаконним).
Звідки походять звинувачення у колаборації з нацистами?
Попри те, що з подачі радянської (а згодом російської) пропаганди, діяльність Шухевича у 1941–1942 роках описували як співпрацю (колаборацію) із нацистами, жодного юридичного рішення міжнародного трибуналу в Нюрнберзі, навіть зі сторони радянських прокурорів, щодо нього немає, в тому числі і в контексті вбивства польських професорів у Львові на початку липня 1941 року.
Радянські звинувачення вперше з’явилися лише 5 вересня 1959 року на шпальтах газети “Радянська Україна”. У матеріалі йшлося, що українські батальйони після “Акту 30 червня” нібито здійснили криваве побоїще із винищення радянських активістів, представників польської інтелігенції та єврейського населення. У газеті стверджували, що керував цією акцією Микола Лебедь та його підручні, в тому числі один із керівників “Нахтіґалю” Роман Шухевич.
Аналогічні звинувачення висунули у жовтні 1959 року і у НДР. Коли професор Берлінського університету і політичний діяч Альберт Норден на пресконференції в Берліні звинуватив міністра у справі біженців в уряді ФРН Теодора Оберлендера в тому, що з 1 по 6 липня 1941 року абверівці із “Нахтіґалю”, керованого Оберлендером, Герцнером та Шухевичем, знищили у Львові 3 тисячі осіб, в основному радянських активістів, євреїв і поляків.
У Східній Німеччині була створена комісія, де виступали 19 свідків, з яких лише троє відвідували Львів. На основі їхніх свідчень видали книжку “Правда про Оберлендера”. Кампанія призвела до відставки Оберлендера з посади міністра, проте німецький трибунал не знайшов жодних підстав, щоб його звинуватити.
Судді у ФРН переглянули звинувачення. І 6 квітня 1960 року в Людвігсбурзі дійшли до висновку, що хоч учасники батальйону “Нахтіґаль” знали про вбивства 5000 українців у львівських тюрмах співробітниками НКВС, і що між ними були родичі солдатів батальйону, вони тримали сувору та зразкову дисципліну і не брали участі у жодних вбивствах у Львові.
У 1966 році прокуратура Гамбургу на прохання уряду ПНР провела своє розслідування у справі вбивства польських громадян у Львові 3–4 липня 1941 року, в результаті якого встановили, що злочин здійснили за наказом бригаденфюрера СС Шенгарта. Оберлендер і батальйон “Нахтіґаль” були реабілітовані.
