На 94-му році життя помер командир боївки ОУН та політв'язень Микола Петрущак

<p>Микола Петрущак</p>

Микола Петрущак народився 6 січня 1930 року у селі Сторона Львівського воєводства (тепер Дрогобицького району Львівської області) в сім'ї Якима та Тетяни (Клисяк) Петрущаків. Чоловік пригадував, що українську ідентичність заклали ще в дитячому садку, де вихователі організовували для дітей заходи до річниць народження видатних українців, зокрема Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича.

У сім'ї було четверо дітей. Старший брат Миколи Василь очолював місцевий осередок ОУН. Брат матері Осип Киселяк теж належав до Руху опору, його заарештували в період "перших совітів". Під час наступу німецького війська йому з кількома іншими в'язнями вдалося втекти з Самбірської в'язниці через каналізаційні шляхи до річки Млинівки і таким чином уникнути розстрілу.

Микола Петрущак так згадував першу радянську окупацію заходу України: "Вони прийшли худі, зарослі, в довгих шинелях, з яких звисали шнурки. За кілька днів оголосили, що буде віче. Зголосилися до них місцеві комуністи. То були переважно курокради і такі злодійчуки. Та вони підтримували, бо "йдуть наші"".

З 1939 року Микола Петрущак продовжив навчання вже у радянській школі, у 1942–1943 році – у Дрогобицькій гімназії. У грудні 1944 року під час облави у селі його затримали радянські спецслужби та звинуватили у допомозі українському підпіллю. Невдовзі через брак доказів вини юнака звільнили. 

З 1946 року Микола здобував освіту в Бориславському педучилищі, був змушений покинути навчання через переслідування органами НКВС. У 1947 році очолив молодіжну боївку під псевдо “Малий”. Того ж року заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення за участь в українському національно-визвольному русі. З 1947 року до досягнення повноліття у 1948 році перебував у Дрогобицькій колонії для неповнолітніх. Під час етапування до місця заслання йому вдалося втекти та повернутися додому: "На станції Лозова за Полтавою я ногою копнув і грати відпали. Я відштовхнувся і полетів на насип, він був дуже високий. То був здається єдиний випадок у Совєтському Союзі, що зі столипінського вагону утік".

Після втечі повстанець продовжив підпільну боротьбу. У травні 1949 року потрапив у засідку радянських спецслужб. Під час затримання отримав поранення. Після упізнання, допитів та перебування під конвоєм у селі Підбуж його кілька разів переводили між тюрмами. Перебував під слідством у в'язницях Борислава, Дрогобича, а також у пересильній тюрмі № 25 у Львові. Року 1949 Миколу Петрущака засудили до 10 років ув’язнення. Відбував покарання у виправно-трудових таборах Інти та Абезі. "Абезь то лагер на загибель людей. Там не виходив майже ніхто. Священників там було багато українських. Спасав "дерев'яний бушлат" (труна). А до п'ядесятого року навіть хоронили так, голих. В яму кидали і все", – пригадував Микола Петрущак про важкі умови життя в таборі.

Звільнили Миколу Петрущака під час амністії 1954 року, ще два роки проживав в Омській області. 1956 року повернувся в Україну. Заочно здобув диплом фельдшера у Львівській фельдшерсько-акушерській школі. Працював у селах Воля-Баранецька, Береги, Дубляни, пізніше – в Самбірській районній лікарні. Після здобуття Україною незалежності став станичним Самбірської станиці Братства ОУН-УПА. Мешкав у Самборі. Помер 4 квітня 2023 року.

Більше про життя Миколи Петрущака можна дізнатися на сайті "Жива історія".