Понад 50 науковців звинуватили Музей Голодомору у фальсифікації інформації про геноцид 1932-33 років

Понад 50 українських науковців та представників громадськості звинуватили Національний музей Голодомору-геноциду у фальсифікації інформації про трагедію. Зокрема, йдеться про число загиблих у 10,5 мільйонів осіб. Автори відкритого листа вважають, що необґрунтоване збільшення кількості загиблих відкриває країні-агресору широкий простір для  дискредитації  трагедії і ставить під загрозу міжнародне визнання Голодомору 1932-1933 років злочином геноциду українського народу.

Відкритий лист надіслали Президенту Володимиру Зеленському, прем’єр-міністру Денису Шмигалю, секретарю РНБО Олексію Данілову, керівникам Мінкульту, Міносвіти, МЗС, а також президенту Світового конгресу українців Павлу Ґроду.

Публікуємо текст листа повністю:

“Ситуація, що склалась у сфері досліджень та відновлення пам’яті українського народу стосовно Голодомору та масових штучних голодів 1921-1923 та 1946-1947 років не залишає нам іншого виходу, як публічно звернутись до органів влади для врегулювання декількох критичних проблем, пов’язаних із діяльністю Національного музею Голодомору-геноциду (далі – Музей).

7 вересня  на організованому Музеєм Міжнародному форумі “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо”  презентували висновок комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи, у якій, зокрема,  йдеться про 10.5 млн жертв Голодомору у 1932-33 роках. Основним повідомленням форуму була теза про те, що “комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн 500 тис. українців”, оприлюднена у книжці “Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О. Петришин, М. Герасименко, О. Й ці Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.”. Матеріали, що викладені у експертизі, підібрані тенденційно, окремі — відверто фальсифіковані, а методика визначення втрат викладена описово та не пройшла жодної наукової апробації.

За результатами наукових досліджень, здійснених фахівцями різних країн, діапазон оцінок втрат української людності внаслідок Голодомору лежить в межах від 2,6 млн до 5,0 млн. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України – 3,9 млн. Результати досліджень демографів оприлюднені в провідних українських та авторитетних закордонних виданнях (і визнані міжнародною спільнотою.

Авторитетні історики та демографи вказали на цілу низку фальсифікацій і методологічних помилок Експертизи та піддали жорсткій критиці її результати. Вони не заперечують можливості зміни усталеної та юридично закріпленої цифри втрат, проте вважають, що це буде можливо лише у разі появи нових науково перевірених аргументів.

Український інститут національної пам’яті відреагував на появу книги та звернувся з листом до Національної академії наук України з проханням дати наукову оцінку методології та результатам Експертизи.

Інститут історії України дав чітку відповідь, що наявна джерельна база й дослідження не дають підстав для висновків, наведених в цій Експертизі.

Своєю чергою, УІНП як профільна інституція, що займається відновленням та збереженням національної пам’яті українського народу, застеріг від використання висновків Експертизи в офіційній комунікації та законодавчій практиці до остаточної верифікації її результатів. Таким чином УІНП та провідний профільний науково-дослідний інститут України дали свою оцінку Експертизі, виданій під егідою Музею. А також застерегли від використання висновків Експертизи у законодавчій практиці.

Тим часом керівництво Музею вже активно пропагує ці дані в Україні та світі як науково доведені.

25 листопада у Києві відбувся публічний прем'єрний показ документального фільму “10.5”. Покази стрічки заплановані у посольствах і консульствах України за кордоном.

9 листопада згадані дані презентував у Постійному представництві України при ООН в Нью-Йорку Володимир Сергійчук, професор КНУ ім.Шевченка та голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду.

Водночас із пропагуванням результатів недоведеної науково Експертизи триває медійна кампанія, націлена на дискредитацію українських та закордонних науковців, які у своїх оцінках втрат від голоду в 1932-1933 роках дотримуються науково вивірених цифр.

Упорядники згаданої книги нівелюють спроби конструктивної наукової дискусії та звинувачують опонентів у запереченні геноциду, антиукраїнській позиції та навіть захисті інтересів Росії.

Просимо детально вивчити ситуацію, що склалась у Музеї. За свідченнями колишніх працівників, державною науковою установою фактично керує стороння особа - член наукової ради Інституту дослідження Голодомору Микола Герасименко, який чинить тиск на дослідників, спонукаючи до фальсифікацій.

Колишні працівники почали оприлюднювати інформацію про несприятливу атмосферу та  авторитаризм в Музеї, про що  свідчить, зокрема, значна плинність кадрів. У відповіді на депутатський запит генеральна директорка Музею Олеся Стасюк підтвердила, що за період 2015-2021 роки з Музею звільнилось 86 осіб.

Наразі Микола Герасименко розгортає кампанію дискредитації та фактичного шельмування науковців, які опонують даним про 10.5 мільйонів жертв Голодомору.

Викладене вище свідчить про тривожні ознаки нестабільності, неефективного та непрофесійного керівництва важливою інституцією, яка має займатись популяризацією фахових досліджень Голодомору-геноциду українського народу та штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 рр. і тримати високий рівень підтримки та актуальності проблеми в українському суспільстві та за кордоном.

Керівництво Музею блокує доброчесну академічну дискусію, натомість займається агресивним просуванням наративів, які є деструктивними й шкідливими для України.

Все це та описані фальсифікації є неприйнятними для керівника національного музею і містять ознаки порушення істотних умов контракту, укладеного між Міністерством культури та інформаційної політики України та Олесею Стасюк як генеральним директором Музею.

Наукова спільнота і громадськість занепокоєні ситуацією, адже описані вище маніпуляції Музею генерують вкрай серйозні ризики для української держави.

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.

Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями.

В такий спосіб для країни-агресора відкривається широкий простір для інформаційно-психологічних операцій, дискредитації теми Голодомору в українському та світовому інформаційних просторах, деконструкції адвокатованої Музеєм кількості жертв.

У підсумку міжнародне визнання Голодомору 1932-1933 років злочином геноциду українського народу ставиться під загрозу.
Фальсифікації та перебільшення кількості загиблих від голоду дадуть опонентам вагомі аргументи “проти” визнання, знизять рівень довіри до офіційних інституцій України, у тому числі тих, що створенні для вивчення Голодомору та адвокації визнання злочину геноциду на світовому рівні.

Просимо звернути увагу та в межах повноважень вжити відповідних заходів.

На нашу думку, слід зупинити розповсюдження видань Музею, які мають ознаки фальсифікацій документів щодо Голодомору. Про це свідчать не лише критичні наукові публікації, а й оприлюднена видавцем Марком Мельником інформація щодо процесу підробки цих видань.

Просимо ініціювати перевірки діяльності Музею Північним офісом Держаудитслужби та Державною службою України з питань праці.

Також сподіваємось на проведене незалежне розслідування, яке пояснить роль та діяльність Миколи Герасименка у фактичному керівництві Музеєм та організації видання “Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.”, яке містить ознаки фальсифікації.

Лист уже підписали такі науковці та громадських діячі:

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, професор, Інститут історії України НАН України

Лариса Якубова, докторка історичних наук, член-кореспондент НАН України, Інститут історії України НАН України

Геннадій Боряк, доктор історичних наук,  професор, член-кореспондент НАН України, Інститут історії України НАН України

Іван Патриляк, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка

Володимир Мільчев, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Запорізького національного університету

Олександр Гладун, доктор економічних наук, член-кореспондент НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи

Ярослав Грицак, доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету

Левчук Наталія, докторка економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України

Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор,Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

Оксана Кісь, докторка історичних наук, завідувачка відділу соціальної антропології, Інститут народознавства НАН України

Сергій Леп’явко, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України

Ольга Рябченко, докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, Інститут історії України НАН України

Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, кураторка платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво

Кирило Галушко, кандидат історичних наук, Інститут історії України НАН України, координатор громадського просвітницького проекту “LIKBEZ. Історичний фронт”

Віталій Ляска, кандидат історичних наук, керівник проекту “Локальна історія”

Олександр Терещенко, заступник Міністра у справах ветеранів України (2019-2021), Народний Герой України, кавалер ордену  “За мужність” III ст.

Яна Примаченко, кандидатка історичних наук,  Інститут історії України НАН України

Оксана Юркова, кандидатка історичних наук,  Інститут історії України НАН України

Валентина Гребеньова, кандидатка історичних наук,  доцентка, заступниця  декана з наукової роботи  історичного факультету ВДПУ імені Михайла Коцюбинського

Леся Онишко, кандидатка історичних наук, співкоординаторка проєкту Holodomor Research and Education Centre

Іван Гоменюк, дослідник історії, редактор історичної фейсбук-сторінки “Пустощі східноєвропейської Кліо”

Ірина Батирєва, кандидатка історичних наук, дослідниця тематики Голодомору

Руслан Забілий, кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”

Наталя Кузовова, кандидатка історичних наук, завідувачка кафедри історії, археології та методики викладання Херсонського державного університету

Володимир Бірчак, історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, заступник директора Архіву СБУ (2014-2016)

Мар'ян Мудрий, кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

Едуард Андрющенко, кандидат історичних наук, журналіст, засновник просвітницького телеграм-каналу KGB Files

Тетяна Швидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації “Експертний корпус”

Тетяна Євсєєва, кандидатка історичних наук, Інститут історії України НАН України

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, оглядач проєкту “Крим.Реалії» на Радіо Свобода

Олена Аркуша, кандидатка історичних наук, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Павло Шевчук, кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України

Олексій Лук'янець, кандидат історичних наук, член робочої групи Національної комісії з реабілітації

Іван Стичинський, кандидат історичних наук, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Аліна Карбан, кандидатка філологічних наук, дослідниця тематики Голодомору

Вікторія Антоненко, кандидатка історичних наук

Лілія Іваницька, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії мистецтв історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка

Роман Кулик, ветеран, громадський діяч, публіцист

Наталка Жмуд, кандидатка історичних наук, етнологиня, доцентка Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Максим Майоров, історик, учасник громадського просвітницького проекту “LIKBEZ. Історичний фронт”

Юрій Юзич, історик, голова Крайової пластової ради “Пласту - НСОУ”

Марина Мірзаєва, історикиня, голова ГО “Валькірія”, експертка УКФ

Аля Шандра, головна редакторка Euromaidan Press

Вікторія Губська, голова Міжнародної благодійної організації “Фундація “Відкрита Україна”

Марко Мельник, видавець, ветеран, громадський діяч

Юрій Білоконь, голова правління громадської організації "Спілка Учасників, Ветеранів, Інвалідів АТО та бойових дій”, ветеран 30 омбр

Остап Українець, письменник, співзасновник науково-популярного каналу на YouTube “Твоя підпільна гуманітарка”

Олена Герасим'юк, ветеранка, письменниця, громадська діячка, авторка проєкту та книги “Розстрільний календар”

Володимир Кузьменко, кандидат історичних наук

Дмитро Лукін, історик, Наукова бібліотека ім. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Едуард Крутько, етнолог, засновник музею “Етнографічна Збірка Древо”

Олег Слабоспицький, член правління Національного українського молодіжного об’єднання

Євген Букет, почесний краєзнавець України, член правління Національної спілки краєзнавців України

Інна Ковалишена, письменниця, історикиня, авторка книги “Крута історія України: від динозаврів до сьогодні”

Ярослава Музиченко, журналістка, етнологиня, співробітниця НЦНК “Музей Івана Гончара”

Юрій Руденко, письменник, дослідник історії АТО

Олена Танадайчук, історикиня, співзасновниця освітнього лекторію “ХОТАР” та мистецького простору АртХата “ВиТвори”

Андрій Мацьків, краєзнавець, військово-історичний реконструктор

Дарія Гірна, журналістка та телеведуча UA:Суспільне мовлення

Підтримати відкритий лист можна, заповнивши онлайн-форму.