"Ми – ті люди, які come back home із новим досвідом та, які хочуть жити у відкритій, чистій та успішній громаді. Ми команда теребовлянців, які попри українські реалії сьогодення, дивляться у майбутнє свого краю" - таке пишуть у розділі "Про нас" на сайті туристично-інформаційного центру Теребовлі. Майбутнє свого міста команда Центру бачить з вулицями, по яких гуляють туристи. Як теребовлянці одними з найперших в області намагаються реалізовувати туристичний потенціал свого міста.

На гданських електрокарах з думкою про теребовлянські ліси

У невеликому приміщенні туристично-інформаційного центру в Теребовлі не особливо просторо. Попри доволі велику двоповерхову будівлю колишнього краєзнавчого музею Центр займає одну кімнатку. Тут пахне поліграфією і печивом. У решті приміщень можна відчути запах фарби і свіжої побілки. Особливо якщо пройти повз скляні вітрини з бивнями мамонта і піднятися на другий поверх. Будинок ремонтують аби розмістити тут новий Музей міста.

Головою теребовлянського ТІЦу є Степан Зелінський. Йому 29 років, у нього жваві очі і усмішка, яка миттєво руйнує будь-які комунікаційні бар’єри. Це він автор тексту про людей “які come back home із новим досвідом”.

– Я закінчив теребовлянську гімназію. Нас там добре вчили англійської, німецької та історії, тому коли треба було вирішувати, куди поступати, я вибрав туризм. Правда ні я, ні батьки не розуміли, що це таке. В нашій родині всі, крім мами, є медиками, а я вступав на туризм через те, що це тоді було модно. Але вже під час навчання зрозумів, в якому класному місці живу. І що Теребовля є дуже недооцінена. Зрозумів, що люблю приїжджати до свого міста, і хочу сюди повертатися. Їздив з навчання додому і коли автобус за кілька кілометрів до Теребовлі спускався вниз через село Кровінка, і там такі ліси, що аж серце тріпотіло. Мої спогади з того часу такі, що дуже хотів сюди привезти туризм.

Степан Зелінський

Проте аби привезти в Теребовлю туристів потрібно було практично з нуля започатковувати цілу галузь. А отже лише навчання у Галицькій академії в Івано-Франківську Степанові було замало. Тому на останньому році навчання він поїхав на практику до Польщі. Й вступив на магістратуру у Вищу школу туризму і готельних справ у Гданську. Заочна форма навчання давала можливість водночас працювати і набувати практичного досвіду у туристичній спеціальності. Спочатку в готелі на окраїні міста, потім – екскурсоводом на гданських електрокарах.

– Спочатку дивився на тих хлопців в електромашинах і думав – сидять там, мерзнуть, напевно нічого не заробляють. Але пішов на стажування і в перший день приніс додому сто злотих. Я добре знав німецьку, англійську, підтягнув польську і мені пішла та робота. Загалом це була моя найбільша практика роботи з людьми. Пропрацював екскурсоводом у Гданську чотири сезони.

У себе вдома

До Степана приїхала з України його дівчина Мар’яна, також теребовлянка, і вони одружилися. Кінець кожного сезону витрачали на улюблену справу – подорожували автостопом по Європі. Здавалося б – все добре, попереду багато роботи і комфортна європейська стабільність. Але в 2013 році вони повернулися додому.

– Не було таких думок, щоб залишатися в Польщі. Хоч з одного боку там значно більші можливості: за 20 євро можна полетіти в будь-який куточок Європи. Та з іншого – в Україні ми в себе вдома. Багато, хто не попробував жити за кордоном, думає, що там все дуже легко. Але всюди треба прикладати зусилля. Багато ж українців не вміють прикладати зусиль. Та й не хочуть.

В Україні певний час Степан працював адміністратором готелю у Буковелі. Аж поки йому не подзвонили з міської ради Теребовлі.

Дзвонила Людмила Колісник. В міську раду Теребовлі вона прийшла працювати у 2013-му, 26-річної дівчиною. Одним із завдань її відділу була робота над розвитком туризму. Зі Степаном Зелінським познайомилася кілька років до того, коли працювала в теребовлянському музеї, де хлопець проходив практику під час навчання. Запам’ятала його як хлопця ініціативного, комунікабельного і переповненого ідеями.

Після дзвінка Людмили, Степан подав документи на працевлаштування у відділ з гуманітарних питань міської ради Теребовлі. На той момент, 2016 року, в місті найспроможнішими туристичними об’єктами були хіба занедбані мури фортеці і пострадянський історико-краєзнавчий музей.

Роботу Степан почав з того, що створював туристичні карти і вигадував велоквести. А через деякий час дізнався про появу в Тернополі туристично-інформаційного центру.



Велоекскурсія

Влада – можливості, громада – ініціатива

До 1991 року в кожному українському обласному центрі працювало туристичне бюро. Ті організації мали власний транспорт, заклади харчування і розміщення туристів, а також універсальну назву: Тернопіль-турист, Івано-Франківськ-турист, Львів-турист тощо. Працювало те бюро здебільшого для організованих груп “будівників комунізму”, які з’їжджалися на відпочинок із заводів та підприємств. Після 91-го туристичні бюро переформували у туристичні агенції або ж вони стали своєрідним бюрократичним апендицитом при обласних державних адміністраціях. Відповідно у багатьох містах залишився туристичний вакуум.

Створення туристично-інформаційних центрів в Україні стало можливим особливо після впровадження реформи децентралізації у 2014 році. Українські регіони отримали можливість акумулювати більше коштів на свої потреби, зокрема і на розвиток туристичної галузі. Основним завданням ТІЦів здебільшого є надання туристам інформаційних та екскурсійних послуг.

Дізнавшись про можливості щойноствореної комунальної організації в Тернополі, яка виявилася цілком успішною, теребовлянці захотіли такої і собі. За кілька місяців Людмила зі Степаном написали статут і переконали міського голову підтримати ініціативу. Й у 2017 році в Теребовлі утворили туристично-інформаційний центр. Головою якого став Степан Зелінський:

– Створити Центр було не важко, бо ми мали підтримку міської влади. А це дуже важливо. Нам забезпечили зарплату, виділили приміщення для офісу, зробили там ремонт і купили меблі. А також виділили десять тисяч гривень на створення сувенірної продукції. З того і почали – сіли за комп’ютер і почали вигадувати сувеніри: горнятка, листівки, магнітики. До того нічого такого в Теребовлі не було.

Робота над розвитком туристичної галузі найчастіше залежить від розуміння такої потреби у місцевої влади й ініціативи громадян, – каже начальник управління туризму Тернопільської обласної держадміністрації Ростислав Яцків. Міська влада – це можливості, активні громадяни – це ініціатива і реалізація. Саме у поєднанні цих двох факторів уможливлюється сьогодні розвиток туризму в українських регіонах. Ростислав Яцків:

– Основними туристичними містами в Тернопільській області є: Кременець, Збараж, Тернопіль, Бучач, Чортків, Заліщики, Бережани і Теребовля. Але тільки в Тернополі і Теребовлі є туристичний центр. В Заліщиках тільки починають відновлювати свій. Людей, які знають що робити і вміють в туризмі – в Тернопільській області обмаль. Для порівняння з Теребовлею можу навести Чортків. Скільки би ми не розмовляли про те, що в Чорткові треба організувати пункт, куди могла б прийти людина і отримати інформацію про місто, громада такої необхідності не бачить.

Віадук, біля якого виходять найкращі селфі

Теребовлянський ТІЦ – це четверо людей: директор Степан Зелінський, менеджер з туризму Давид Павлик, менеджерка з реклами Ілона Козар і бухгалтерка Юлія Піскор.

Якщо в Google ввести слова “Теребовля” і “екскурсія”, то найперший серед результатів буде посилання на сайт Теребовлянського ТІЦу. Ресурс доступний чотирма мовами: українською, англійською, польською та німецькою. На сайті можна отримати основну інформацію про місто і замовити його оглядини з гідом. Крім екскурсій Теребовлею у Центрі пропонують оглядини замків, палаців, храмів та монастирів Теребовлянського району. Екскурсії можливі також англійською, польською та німецькою мовами.

Що в Теребовлі може зацікавити туристів? Насамперед це архітектура XVII століття. І все, що збудоване з місцевого каменю. Теребовлянський пісковик – це бренд, який треба пропагувати, – каже Степан:

– У нас є ідея водити екскурсії на виробництво найстарішого кар’єру пісковика, що за п’ять кілометрів від міста – в селі Застіноче. Зараз ведемо перемовини з директором кар’єру. Це не просто, бо потребує багатьох заходів безпеки. В самому місті обов’язково треба побачити замок і ратушу. Нещодавно завершили реконструкцію ратуші і згодом можна буде подивитися на Теребовлю з оглядового майданчика. Також туристів приваблює Підгорянський монастир. А Плебанівський віадук – це взагалі окрема точка, яка заслуговує спеціального планування часу на його відвідини. До нього приїжджають з всієї України. Посприяло його відомості і те, що Укрпошта розмістила міст на свою марку. В 2018 році, у номінації мости і віадуки, вона стала найкращою поштовою маркою в Україні. До віадука дуже зручно підійти, там багато простору і тому з ним найкращі селфі.

Замкова гора

Теребовля – це місто ще княжої доби. В XI – XIII столітті місто центром окремого удільного Теребовлянського князівства. Аби розповідати про той час і руського князя Василька Теребовлянського Степан вигадав водити екскурсії вночі:

– Замок є найстарішою локацією міста, маємо багато оборонних валів. Я придумав розказувати про княжу історію під час нічної екскурсії. Багато перед тим читав про Василька, спеціально досліджував літописи. Спочатку костюм князя позичав у відділі культури, а потім зробили свій. Корону ще хіба позичаємо, бо дуже дорога. Під час екскурсії запалюємо смолоскипи і піднімаємося на Замок. Людям таке особливо подобається.

Близько 30% замовників нічної екскурсії – це самі теребовлянці. Решта – приїжджі з Києва, Львова, Франківська і всієї України. Дізнаються про існування туристично-інформаційного центру, знайшовши сайт ТІЦу в інтернет. Або ж знають про теребовлянців через регулярну присутність Центру на туристичних виставках.

Найдорожчою “екскурсією”, яку пропонуть – політ на паратрайку. Найчастіше політати приїжджають тернополяни. А однією з найдешевших – велоекскурсія. Орендувати ровер на три години, щоб поїздити одним із трьох веломаршрутів, коштує п’ятдесят гривень.

Степан пригадує, що найпершу свою екскурсію провів для  трьох євреїв з Австралії. В Теребовлі жив їхній дідусь. Хлопець допомагав їм шукати його хату. У міжвоєнний період в місті, як і в багатьох галицьких містечках, близько третини населення було єврейським. Під час німецької окупації нацисти зробили в місті єврейське гетто. З того часу, на пагорбах за Плебанівським віадуком є пам’ятний знак на колективній єврейській могилі.

Проблема №1

З Теребовлі до Тернополя – тридцять п’ять кілометрів дорогою міжнародного значення. Проте такі географічні, здавалося б, переваги, грають натомість злий жарт з містом – в Теребовлі туристам немає де зупинитися. Місцеві підприємці не хочуть будувати готелів, аргументуючи невигідністю. Найближчий мотель аж за десять кілометрів, у селищі Дружба. Саме відсутність готельної інфраструктури в місті є найбільшим недоліком місцевої туристичної галузі. Степан Зелінський:

– У Теребовлі є де поїсти. В центрі міста відновили ресторан Високий замок, трохи далі є ще кілька закладів. Місцеве населення дуже добре сприймає нашу роботу. Але часто не розуміє практичної користі від туризму. Наприклад, підприємці, як потенційно можуть збудувати готель чи хостел, цього робити не хочуть. А дитячий табір, який колись працював в Теребовлі, зараз у жахливому стані. Є недобудований готель в Плебанівці. Але підприємець, який його зводив, врешті лишив незакінченим, бо порахував, що зараз така справа буде невигідною.

Попри те, що ТІЦ Теребовлі є комунальною установою, він є цілком автономним. Людмила Колісник каже, що за підсумками минулого року теребовлянський туристично-інформаційний центр виявився єдиний в країні, який міг заробляти на себе. Крім екскурсій і продажу сувенірів, ТІЦ отримує кошти від розміщень реклами на встановлених конструкціях по місту. Людмила Колісник:

– Ми допомогли установити Центру рекламні площі по місту, які вони здають в оренду. Самі виготовляють рекламу і отримують кошти. Це такий додатковий і досить вагомий дохід, який можливий навіть зараз, під час пандемії коронавірусу, коли через карантин туристів немає.

За 2019 рік туристично-інформаційний центр Теребовлі відвідали майже дві тисячі екскурсантів. А ще близько двохсот – учасники різних туристичних делегацій з всієї України і Польщі. У касі, біля підніжжя теребовлянського замку, продали понад п’ять тисяч квитків.

Статистика є лише за 2019 рік. Під час весняного карантину 2020-го Степан проводив онлайнові екскурсії містом, які збирали по 20 тисяч переглядів у фейсбуці.

– Впродовж останніх місяців нам дзвонять і з Києва і зі Львова. Кажуть, що дивилися наші екскурсії і планують приїхати.

Директор Теребовлянського ТІЦу п’є чай, розповідає, й іноді відривається на телефонні дзвінки. Під час однієї з розмов детально пояснює про смолоскипи і корону князя Василька – буде чергова нічна екскурсія на замок. Я в цей час розглядаюся. Праворуч високий “прилавок” з картами і буклетами. Серед них екскурсійні меню і маршрути велосипедних турів. Позаду на спинці дивана поскладані велошоломи. Зараз в Теребовлі можна орендувати ровер і проїхатися за вказівниками навколишніми місцинами. Є серед маршрут і через ліси – ті, проїжджаючи які, тріпоче серце.

Музей має запрацювати вже до кінця 2020-го. Крім експозицій про історію міста, тут будуть проводити майстер-класи з гончарства, а на подвір’ї обладнають сцену і територію арт-двору.

Будівля музею має оригінальний дизайнерський штрих – ще при вході помітний величезний декоративний стовбур. Дерево витягується десь з-під фундаменту, проростає крізь стіни, в’ється з першого поверху на другий і, зрештою, зникає десь вгорі, за стелею.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізовує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицію NED.

Читайте ще

Борислав: від "галицького пекла" до вогнів Лас-Вегаса
Борислав: від "галицького пекла" до вогнів Лас-Вегаса
Глухів: столиця Малоросії
Глухів: столиця Малоросії
Рожеві стіни княжої  Теребовлі
Рожеві стіни княжої Теребовлі
Сіль, нафта й упирі Франкового села
Сіль, нафта й упирі Франкового села