Половці і Русь | Ірина Тимар

– Степові народи залишаються осторонь українського історичного ґранднаративу, але вони є частиною нашої історії. Ти спеціалізуєшся на темі половців. Їх часто описують у протиставленні: свій – Русь, чужий – половець чи печеніг, який мешкає у чорноморських степах. Спершу з’ясуймо, хто ж такі половці і звідки вони взялися на наших землях?

– Половці – це руський термін. У широкому розумінні, вони належать до кипчаків, які були частиною Кимацького каганату. Вважають, що кипчацькі народи належали до західної гілки цього каганату, поступово розселяючись, йшли на захід і так опинилися на території українських степів – це сучасні південь та схід України.

– Тут дуже цікава ситуація, бо половці не прийшли на пусте місце. Тут був Хозарський каганат, залишки булгарів, аланів, печенігів, огузів. Як половці сюди вмонтувалися і як вони асимілювали ті народності, які тут жили?

– Половці не замінили їх одразу. У нас звично за підручником: був Хозарський каганат, потім прийшли печеніги, потім торки або узи,  потім половці, потім монголи. Виникає враження, що вони змінювали одні одних, але не зрозуміло, куди дівалися попередні. Насправді ж при появі чергового кочового народу відбувався симбіоз. Скажімо, печеніги часто входили до половецького війська. 

Половці населяли широку територію євразійського степу, а землі, які населяли половці на території сучасної України, становили   приблизно сьому частину від ареалу їхнього розселення. Коли половці прийшли в українські степи, то значна частина печенігів відкочувала до порубіжжя – на так зване літописне Поросся. Вони були своєрідним буфером між сусідніми руськими князівствами  і кочовим степом. 

– Очевидно, що половці були вагомою силою. Зараз історики намагаються применшити чи верифікувати роль Святослава Хороброго, кажучи, що Святослав, зруйнувавши Хозарський каганат, зробив дурницю, бо після печенігів прийшли значно сильніші половці і наробили багато лиха в Русі. Якщо йдеться про кінець X – початок XI століття, наскільки Хозарський каганат був заслоном для цих кочових племен, зокрема половців? Чи стримував він кочовиків? І чи добре все ж таки вчинив Святослав Хоробрий, зруйнувавши Хозарський каганат?

– Я не думаю, що Святослав зруйнував Хозарський каганат, адже там відбувалися внутрішні процеси, які цьому сприяли. Похід Святослава – це лише один із чинників. Чи врятувало б існування Хозарського каганату від появи інших кочівників? Гадаю, що ні. Його падіння було лише питанням часу. 

Чомусь степовики – половці, чи кумани, як їх іще називають, – йшли сюди, їх щось виганяло звідти, де вони були до того розселені, ймовірно, боротьба між різними народами, між різними угрупуваннями, союзами.

<p>Бій русів з половцями, мініатюра &nbsp;з Радзивілівського літопису</p>

– А якщо ми говоримо про половецький масив, чи він був монолітом у державному сенсі? Чи існувала половецька держава, скажімо, ханат чи князівство? Бо дуже згрубша маємо  уявлення про половців як про племена, які кочують. У літописах є імена їхніх князів – і все. А якою була половецька держава і чи вона взагалі існувала?

– Прийнято говорити, що існувала Половецька держава, синонімічно її називають Половецьке поле, Дешт-і-Кипчак. Але хто керував цією державою, де її центр та межі? Вважаю, що говорити про половецьку державу некоректно. Важливо розуміти, що половці –  це не єдина політична сила, яка діє в одному напрямку. Були окремі половецькі роди. Вони між собою об’єднувалися, утворюючи союзи родів. Але говорити про єдине державне половецьке формування абсолютно немає сенсу. 

Коли ми говоримо про відносини половців із руськими князями, то часто накладаємо кліше "прийшли безбожники половці і лихо нам принесли". Але окремі князі і окремі половецькі роди могли мати різні відносини. Скажімо, коли той чи інший половецький князь зі своєю ордою воював, умовно, з чернігівським князем, то цілком імовірно, він міг мати домовленості з іншим князем. 

Тобто потрібно розмежовувати, ми ж не ділимо так само руських князів на добрих і поганих, принаймні не узагальнюємо.

– Ми не говоримо: Русь – одна.

– Добра чи погана. Так само половці.

– А половці, наскільки я пам'ятаю, вперше зіткнулися з Руссю у 1060-х роках?

– Перша згадка в літописі – це 1054 рік, але під цим роком зазначено, що прийшов половецький князь на ім'я Болуш і уклав мир із переяславським князем руським. Тобто він прийшов, познайомився і відкочував собі мирно в степ. А вже з 1060-х років прийшли половці і почалися війни. Тобто перша зустріч була мирною.

– Це дивно, бо образ половців у літописах руських є виразно негативним.

– Половці там "окаянні, погани, безбожники". 

– Отже, крім знайомства, комунікація у перші роки була виразно ворожою. У чому полягав їхній конфлікт: для половців це була потреба захопити якусь здобич і відкочувати чи половці для Русі становили певну небезпеку щодо просування у степ?

– Насправді нам відомо і про половецькі походи на Русь, і про руські походи на половців. І так само нам відомо про здобич, котру приносили з собою в результаті цих походів і половці з Русі, і русичі зі степу. 

– Обопільна боротьба. Але тут питання, чи в цій боротьбі провину можна покласти лише на половців? Бо відомий випадок Святополка Ізяславовича, який у 1093 році полонив половецьких послів і, відтак, накликав на себе біду – сталася облога Торчеська. Чи завше половці були тою ворожою силою, яка ходила, грабувала, а Русь – невинна стражденна жертва цих процесів?

– Однозначно – ні, і приклад, який ти навів, про це красномовно свідчить. Історики підрахували у літописах сутички на полі бою половців і Русі. Приблизно однакова кількість була походів Русі на половців і половців на Русь. Більше було саме спільних половецько-руських воєн проти інших руських князів.

– Тобто половці були вигідним союзником?

– Абсолютно. За 180 років, підрахували історики, було 12 військових нападів половців на Русь і стільки ж руських у половецький степ, і 30 спільних воєнних кампаній. Тому я поставила б питання по-іншому: що більше шкодило Русі – війни між собою руських князів чи половецькі набіги?

– Залучати половців до князівських міжусобиць почали відразу чи за певний час присутності половців у степах? Бо в 1050-60-х роках їх уже фіксують джерела. Але коли вони були не ворогами, а союзниками князів? 

– На кінець XI століття половці вже стали союзниками. Олег Гореславович (тому він власне і Гореславович, бо приніс горе) почав використовувати половецьку підтримку. Досить швидко вони призвичаїлися і зрозуміли, що можна використати один одного.

– Часто говорять про те, що передусім чернігівська гілка Рюриковичів – Ольговичі – половцями користувалися як допоміжною силою. Наскільки половці тяжіли до територіальних центрів: із Черніговом дружили, а з Києвом чи з Галичем – ні?

– Я би поєднувала це не з територіальними центрами, а з окремими гілками Рюриковичів. Бо, наприклад, славнозвісний Мстислав Мстиславич Удатний, який одружив дочку з половецьким князем Котяном, жодної воєнної кампанії не здійснив без допомоги половецьких військ. Його володіння змінювалися, а друзі – ні. 

Тож варто говорити про зв'язки з конкретними князями і завдяки чому ці зв’язки відбувалися. Спойлер – завдяки шлюбам. Ще один важливий момент, якщо проаналізувати війни з половцями і перебування половців на Русі: вони більше з'являються у південних князівствах – Переяславське, Галицьке, Київське, Чернігівське (навіть попри те, що з чернігівськими князями вони дружили). А от північніше половці себе не проявили, туди вони не заходили. 

<p>Володимир II Мономах</p>

– А чи половці, які в Русі осідали, затримувалися на довший час, ніж винятково військова допомога князю?

– Гадаю, що так. Літопис дуже скупий на згадки про половців поза межами війни. Є відомості про те, що Данило Романович мав слугу половця на ім'я Актай. Літописець навіть зазначив його ім'я, що вагомо. Це одне з підтверджень, що половці залишалися всередині князівств. 

Інше питання – як спілкувалися між собою половці і Русь. Цікава історія про одруження половецького князя Башкорда зі вдовою чернігівського князя, не названою на ім'я, онукою Володимира Мономаха по материнській лінії. Найімовірніше, вона втекла в половецький степ і вже там вийшла заміж за половецького князя. Це прецедент. Бо половецько-руські шлюби, які нам відомі, це коли руський князь бере половчанку заміж, але не віддає свою доньку чи сестру. А тут руська княжна поїхала, втекла до половців. 

Як вони про це домовилися, якою мовою? Княжна походила з роду Мономаховичів. А Володимир Мономах був ініціатором численних походів на половців. Попри це, він одружив двох своїх синів із половчанками, половецьких дружин мали також двоє його правнуків. Мстислав Мстиславич, який теж був нащадком Мономаха, одружився з половецькою княжною, а потім свою дочку від цього шлюбу він віддав заміж за Данила Романовича. 

Данило мав за тещу і невістку половчанок. Принаймні ми знаємо про договір про шлюб сина Данила та доньки половецького князя Тегака. Чи справді шлюб відбувся? Ймовірно, що так. І тому, повертаючись до питання, як спілкувалися між собою Башкорд і оця-от княжна-втікачка, можна припустити, що, вірогідно, вона прекрасно знала кипчацьку мову. Бо в її родичів по материнській лінії, Мономаховичів, було чимало половецьких невісток.

– Половчанки, які приходили в Русь як дружини князів, яку віру сповідували? Чи зберігали свою релігію, чи їх хрестили? З іншого боку, як суспільство ставилося до того, що на роль княжної приходила представниця колишніх ворогів? 

– Релігію вважають однією з причин, чому руські князі не віддавали своїх дочок у степ. Для того, щоб укласти такий шлюб, потрібно було дійти згоди в релігійному плані. Очевидно, половчанки приймали хрест, тому що вони приходили в Русь і їхні діти потім були теж руськими. Релігія була одним із ключових чинників, чому половці віддавали своїх дочок, але не брали за дружин руських князівен. Водночас і руські князі розуміли: коли віддадуть свою доньку в половці, навіть якщо половецький князь номінально прийме хрест, то, залишаючись у своєму середовищі, не велика ймовірність, що він буде дотримуватись цієї віри. 

Відомою є історія, як у середині XIII століття половецький князь Котян попросився до Угорщини – і потім у другій половині століття половці відігравали активну політичну роль усередині Угорського королівства. І король навіть одружив свого сина з половчанкою, донькою Котяна. Угорські хроніки негативно про неї відгукувалися, вони її не сприймали. Та й загалом про куманів доброго не писали, тому що половці в Угорщині стали активною стороною, яка підтримувала короля у його внутрішніх перипетіях зі своїм нобілітетом.

– Це цікаво, бо знаємо, що згодом, після Бели IV, дочка Котяна Єлизавета стала регенткою при малолітньому синові Ласло. Але, якщо ми повертаємося в Русь, наскільки частими були ці шлюби? Бо з літописів знаємо лише про шлюби між князями. Очевидно, що були також шлюби, які в літопис не потрапили. Наскільки ця взаємодія між двома суспільствами була на рівні найвищих еліт?

– Літописно зафіксованих є принаймні 10 шлюбів між Рюриковичами і половчанками. Що цікаво, жодного з імен цих половецьких дружин  ми не знаємо. Але знаємо, з яких родів вони були, бо згадували ім’я батька. Наприклад, дочка Белука – літописець пише Белуківна. 

– А для чого ці шлюби укладали, які мотиви були? Чи лише йшлося про ненапад? 

– Головна причина має дві складові: перша – це мир, він завжди на користь. Якщо ми укладемо мир із конкретним половецьким князем, він не нападатиме на наші землі. По-друге, ми можемо ще й використати його війська. Більше того, відомо що половецька техніка бою, половецькі війська були хорошою військовою силою, тому що там була легка кіннота, лучники, яких дуже часто використовували при нападі. Тобто першими йшли в бій половці. 

Дуже красномовним є опис із літопису бою на річці Вягр під Перемишлем у 1099 році, де половецький князь Боняк розділив свої війська. Тоді половців привів Давид Ігоревич. По-перше згадується навіть кількість військ – давидових було 100, а половецьких – 300. І Боняк розділив свої війська на декілька частин, одна з них під керівництвом князів половецьких йшла в наступ першою на угорців і потім при наближенні з противником вони різко розвертаються і нібито втікають назад. Мабуть, на радощах противник в азарті, вирішує наздоганяти і попадає у пастку. Що цікаво, опис цієї битви зі сторони літописа виглядає так, ніби головним героєм є половці. Половці зробили так і так, а Давид Ігорович між іншим. Тобто степовикам віддано належне, попри нелюбов до половців. 

– Народна традиція дуже добре пам’ятає легенду про шолудивого Боняка, який нібито став прообразом гоголівського Вія чи Кощія. Яка причина того, що половці затрималися в народній традиції? Невже половецькі напади були настільки спустошливими, що залишалися крізь століття в пам'яті? 

– Чому так вчепились за Боняка? У 1097 році він здійснив масштабний похід на руські князівства і завдав значної поразки. Боняк русь ледве не знищив, але пізніше став союзником. Боняк також відзначився у поході на Візантію, він мав значну роль у воєнних кампаніях. І тому, ймовірно, був на слуху і запам'ятався. 

Літопис згадує не одного половецького князя, причому виникає враження, що автор добре знав половецькі роди. Наприклад, літописець наче між іншим згадує, що такого-то року помер половецький князь Осень чи Асень. Це все, що він про цю подію сказав, вона абсолютно ніяк не прив’язана до контексту, до речення до і після цієї інформації. Тобто автору було важливо про це сказати. Власне повідомлення про 1082 рік – це єдина згадка під цим роком у літописі. Нічого цікавішого за цей рік у Русі не відбулося?! 

– Знаємо легенду про євшан-зілля. Наскільки розумію, вона має літописну підоснову і також пов’язана з половцями?  

– Це легенда про те, як син половецького князя потрапив у полон, його батько, сумуючи за ним, намагається зав’язати з ним контакт, а син забув рідні степові землі. Батько надсилає йому зілля, від якого у сина сталося прозріння. Ймовірно, у половців були сказання на основі цього сюжету або вони часто використовували це зілля. Але цікаво те, що руський літописець про це пише, він про це знає. 

– І пише з певною симпатією. 

– Можливо. Цю легенду в художній літературі трохи змінили. Але сам факт у тому, що літописець пише про ці напівлегендарні події, він знає про певні половецькі звичаї, про половецьку духовну культуру. 

– І вважає за необхідне передати це на сторінках літопису. 

– Напевне, це була для нього цікавинка і він хотів про це повідомити. Але, знову ж таки, у мене виникає питання: чи настільки чужими і далекими були половці, якщо у літописі між іншим згадано такі нюанси?! 

У літописі насправді небагато повідомлень, які розповідають нам про половців, їхню культуру і життя поза Руссю. Але є, наприклад, згадка про половця, який свій котел носить на своїй спині. 

– А наскільки Русь розуміла свою місійність щодо степу? Дуже часто походи Володимира Мономаха, зокрема 1111 року, називають мало не хрестовим походом на степ – і все інше додається. 

– Мета хрестового походу яка? Однозначно, не та, яку з собою приносили руські князі. Тому що, йдучи в степ, вони брали полонених, брали награбовані в половецьких вежах скарби і поверталися назад. Вони виганяли половців за Дон, тобто відсували їх. Шукати в цьому якусь вищу мету я не бачу сенсу.

– Наскільки походи Володимира Мономаха відсунули половців від Руської держави? 

– Виглядає на те, що не відсунулиХоча за літописом, руські князі вигнали половців "за Дон, за Волгу, за Яїк". Тоді під керівництвом Атрака вони відкочували аж до північного Кавказу.. Ймовірно, це були суто загарбницькі, здобичницькі походи. Половці нікуди не пішли, вони продовжували жити по сусідству. Не певна, що тут ідеться про розширення території Русі чи про опанування степу Руссю. 

Насамперед – чи для половців узагалі була цікавою Русь? Тому що в степу трохи інші вимоги до життя. І половці не займали руських земель, руських міст, вони не мали потреби захоплювати землі чи влади. Вони брали те, що їм потрібно, і йшли туди, де їм комфортно. 

Дуже часто половців, у широкому розумінні, змішують із монголами як щось однакове, тільки з різними назвами. Але була різниця з точки зору мети нападів: Золота Орда – це держава, яка створена завдяки розширенню і захопленню територій. Половці ж не захоплювали територій, далі степу їм не потрібно було йти. Жили вони все одно в степу, вони не намагалися розширити свою зону комфорту. 

– Ти згадала про монголів. Знаємо, що коли монголи прийшли вперше – у битві на Калці, – Русь і половці стали поруч супроти них. Наскільки цей союз був природним і не запізнілим? 

– Очевидно, що шансів стримати монголів у них було небагато. Вважаю цей союз цілком зрозумілим. Вкотре ми згадуємо Мстислава Мстиславича і Котяна та їхні родинні зв'язки. Власне Котян і звернувся до Мстислава Мстиславича першим. З огляду на ті відносини, що між ними виникли, це було цілком закономірно. Але додам, що коли Котян прийшов до Мстислава, то він приніс із собою великі дари – "челядь, верблюдів, дівок", як пише літопис, тобто було розуміння важливості цієї підтримки. 

– Але, якщо ми на хвилину забудемо про Русь, половці, очевидно, граничили ще з кимось. Якими були їхні стосунки з іншими державами? Маю на увазі найбільшого політичного гравця того часу – Візантію. Ми трохи більше знаємо про відносини печенігів із Візантією завдяки загибелі Мстислава Хороброго. А що відомо про контакти половців із Візантією? 

– Для Візантії половці були дуже корисними, адже допомагали  боротися з печенігами, які відкочували до Візантії і приносили їй багато проблем. Водночас були окремі половецькі роди, які підтримували противників Візантії. Відомо, що формування Другого Болгарського царства наприкінці ХІІ ст. і перемога болгар над ромейськими військами відбулися за значної підтримки половецьких сил. Вважають, що болгарські Асени мали родинні зв’язки з половцями, тому вони їх підтримали. 

– А як половці там опинилися? Вони там кочували чи лише забігали на Балкани? 

– Радше забігали. Є згадки про те, що під час війни стояли місяць, беручи місто, і тут половці сказали, що “нам треба вертатись, бо час наших овець випасати”. У них було своє господарство, про яке вони не забували. Мовляв, ми задовго тут затримались, мусимо повертатись назад, бо вдома у нас є свої обов'язки. 

– Дуже цікавий епізод, коли половці з'являються в Угорщині. Що їх привабило там і що Угорщина змогла їм дати? Бо союз Котяна і Бели IV – доволі диковинна річ. 

– Котян попросився від розуміння, що майбутнього в степах він уже не побачитьпричиною цього переселення була монгольська загроза. Очевидно, вони домовилися, що кожна сторона має щось отримати. Угорський король поселив значну частину половців на прикордонні, угорці взяли з них обіцянку про те, що вони надаватимуть їм військову підтримку. У політичному сенсі, король у подальшому наблизився до половців і опирався на них. 

– Але хана Котяна вбили угорці? 

– Через внутрішні угорські перипетії. В Угорщині з половців зробили ще гіршого ворога, ніж у Русі. Тому що навіть у XV столітті на землях Угорського королівства у церквах малювали фрески про начебто перемогу Владислава Святого над половцями. За легендою, половець намагався образити дівчину, святий Володислав убив цього половця і врятував дівчину. Тільки цей Володислав жив ще в ХІ столітті. Це абсолютно модифікована історія. Але в ролі переможеного ворога постає половець, якого таким чином демонізували.

– Наскільки половці далеко зайшли на захід? Ми говоримо про Русь, про Угорщину. У Польщі їх також фіксували? 

– У Польщі є кілька тюркських топонімів. Але що маємо на увазі, запитуючи, наскільки далеко зайшли: якщо як жителі, як осіле населення, то далі Угорщини не дійшли. Якщо ж мовити про присутність, постійне перебування, то половці згадані у джерелах як учасники різних битв на Заході під очільництвом угорського короля або руських князів. 

Половці яскраво проявили себе у війнах за спадщину Бабенбергів, де їх використав угорський король, зокрема в різних джерелах згадано плюндрування Моравії. Причому це були два походи рік за роком – у 1052 і 1053 роках. Чеські джерела згадують, що вони були шоковані тим, що відбуваєтьсяЗокрема, у джерелах йдеться, що чехи настільки боялися половецько-угорських військ, що Прагу зміцнили новими фортифікаціями, а біля всіх замків подвоїли охорону. Демографія та господарство після цих двох походів потребували років відновлення.. Ця історія виявилася для них дуже болючою. 

Половці, ймовірно, взяли участь у вирішальній битві цієї війни на Моравському полі, біля сучасної Братислави поблизу замку Девін. Австрійські, німецькі, угорські джерела згадують про те, що половці мали одну з ключових ролей у перемозі під час цієї битви.

– У цей час відбувалося різке просування монголів у степи України. Якась частина половців там залишилась. Як вони з монголами співживалися і чи можемо говорити про асиміляцію монголами половців?

– Перше, що у цьому контексті згадується, – половецькі баби. Пік їхнього поширення у степу – це друга половина ХІІ – середина XIII століття. У XIV столітті нових немає. Що, знову ж таки, можна пояснювати впливом монголів, можливо, навіть ісламу. Адже ми розуміємо, що половецька баба – це зображення образу з обличчям. Хоча монголи були досить віротерпимі, але половецьких баб стало менше. Найімовірніше, йдеться про асиміляцію. 

Але це не був різкий процес, тому що коли ми говоримо про монголів – фактично змінилося не населення, а підпорядкування, верхівка. Половці нікуди не зникли з приходом монголів. Вони продовжували жити, але вже не як політично вагома сила, яка брала участь в якихось подіях і згадувалася окремо, а на рівні місцевих жителів, половці продовжували тут бути і творити етногенез. 

– Остання згадка про половців датується XIII століттям, здається, 1285 рік. 

– Так, у літописі це кінець XIII століття. Щоправда, в цей час в Угорщині половці зазнали піку політичної активності. Але в цілому тоді їхня участь в політичному житті Європи почала згасати. Хоча пізніше ще були поодинокі згадки про половців. 

<p>Половецька кам'яна баба, Парк-музей половецьких баб у Луганську</p>

– А що ми знаємо про матеріальну культуру половців? Що вони після себе залишили? Половецькі баби – найвідоміший символ їхньої духовної і матеріальної культури. Що нам може сказати археологія? Чи є зафіксовані половецькі пам’ятки? 

– Половецькі баби цікаві тим, що вони показують, як самі половці себе бачили, яким був їхній вигляд. На бабах зображені цікаві деталі, наприклад, на ременях люстерка, ножиці.

Також у нас є багаті половецькі поховання. На території України найвідомішим є Чингульський курган, який розкопав Віталій Отрощенко на Запоріжжі. Поховання є добре описане, там знайшли багато цікавих предметів, які засвідчили взаємопроникнення культур. Виявили речі руського і західноєвропейського походження, зокрема візантійський кафтан.

Також багатий курган є у селі Таганча на Черкащині. Чимало речей, які там знайшли, подібні з предметами із Чингульського кургану. Зокрема, виявили два медальйони, на одному із них зображення змія-дракона, ймовірно, тотемного походження, на іншому – зображення Христа. Тривалий час вважали, що там був похований слов'янський князь, але зараз фахівці сходяться на думці, що, ймовірніше, це поховання половецького князя, або багатого представника половецького роду, або ж нащадка змішаного русько-половецького шлюбу. 

– У літописах згадують про половецькі вежі. Що це – міста, укріплення? Чи можемо говорити, що половці бодай трохи були прив'язані до територій, а не безладно ходили туди-сюди по степах за своїми табунами?

– Говорити про безладне ходіння не варто, тому що кочування відбувалися за складеними маршрутами. Вони знали, коли і куди  відкочувати з огляду на сезон. Коли зима, то потрібно йти на південь, де тепліше, де худоба зможе випасатися. Там можна витягти з-під снігу траву, адже половці не запасалися сіном, не було такої традиції. 

Половецькі вежі зображені у Радзивіллівському літописі. Там є мініатюри, де бачимо половецькі вежі. Коли йдеться про походи Русі на половців, то ці вежі видаються зображені як укріплені міста. Але є також факти –і зображення, і писемні згадки, про те, що половці свої вежі возили на возах. Водночас маємо згадки про міста половецькі, наприклад, ШаруканьРозташування цього міста досі є дискусійним, але більшість археологів сходиться на тому, що знаходилося поблизу сучасного Харкова. На думку про те, що домінантним населенням там були саме половці наштовхує автор літопису, який називав місто "половецьким".. Можливо, половці не перебували там постійно, але якісь укріплення там мали бути. 

– Якщо говоримо про проникнення половецького культурного компонента на Русь, наприклад, топоніми чи інші сліди половецької присутності, – наскільки вони є поширеними? 

– Раніше підрахувала, що їх було кілька десятківНе більше 30, але в цьому рахунку не лише "половецькі" топоніми, а й інших кочівників Середньовіччя, зокрема й печенізькі та торкські.. 

– Вони були на порубіжних територіях чи далі? 

– Не лише, на Київщині, Черкащині, навіть на Галичині. 

– А чи половецька матеріальна культура впливала на Русь? Чи виразно половецькі речі зафіксовані археологічно? 

– Перше, що мені приходить на думку, це історія шлюбу дочки руського князя Всеволода Ярославича Євпраксії, яку видали заміж до Священної Римської імперії. Однією з двох дружин цього князя була половчанка, але не можемо достеменно сказати про те, чи вона була матір’ю Євпраксії. Попри все, німецькі хроніки під враженням писали, що ця дружина з Русі Євпраксія мала неймовірний шлюбний посаг. Там був цілий караван верблюдів із незліченною кількістю багатств. До слова, це єдина згадка, коли в посагу руських князівен був верблюд. Цілком імовірно, що це відправила якщо не мати, то мачуха (половчанка).

– Якийсь половецький слід там таки був. 

– У предметах – очевидно. Та й княжни не самі їхалиЙдеться про те, що окрім матеріального приданого з князівною могла приїхати її особиста прислуга, що могла бути також половецькою, якщо мати\мачуха була половчанкою, то точно мала своїх слуг ще зі степу.. 

– Всі ці речі, пов'язані з торгівлею, політикою, показують тісну співпрацю Русі і степу. Зараз номадів середньовічного часу, що населяли українські степи після скіфів, – аварів, печенігів, половців, я вже не кажу про монголів, сприймають як ворожий елемент. У підручниках читаємо – свята Русь і злі погани. Чи можемо і чи потрібно вмонтувати історію степу у наш ґранднаратив? 

– Головна проблема бачення русько-половецьких відносин, як і, зрештою, загалом кочівників, – це поляризація. Корінь цього в тому, що ми занадто віримо літопису. Потрібно розуміти, що літописець – це була людина зі своїм релігійним баченням. Ми не знаємо, як бачили цю історію половці. Ми не маємо жодного половецького писемного джерела. Фактично, говорячи про русько-половецькі відносини, ми опираємося на одностороннє джерело. Я не збираюся вибілити половців, говорити, що це був абсолютно мирний народ, але треба розуміти, що відносини з ними не були настільки "чорними", як ми звикли це сприймати зі шкільних підручників. 

Останніми роками українські історики почали частіше звертатися до цієї теми, шукати ширший погляд. Якщо взяти до уваги і шлюби, і торгівлю, і культурний взаємообмін, і згадки літопису, то можемо побачити, що все було не настільки однозначно ворожим, а була і взаємодія, вигідна обидвом сторонам.