“Золота доба” закарпатської архітектури

Амбітні проекти, які втілювала молода республіка на теренах краю, були повністю синхронізовані з європейськими тенденціями в архітектурі та будівництві. Архітектура нового часу або ж архітектура модернізму на Підкарпатській Русі була представлена усіма стилями, поширеними на території Першої Чехословацької республіки: ар-деко, рондокубізм, традиціоналізм, пуризм, експресіонізм, неокласицизм та функціоналізм. Деякі з цих напрямів, зокрема рондокубізм, на території сучасної України є лише на Закарпатті.

Охопити увесь пласт міжвоєнного модернізму Закарпаття складно, тож ми виокремили три ключові об’єкти, відомі далеко за межами краю.

Урядовий квартал Малий Ґалаґов в Ужгороді

Хоча офіційно Ужгород став головним містом Підкарпатської Русі лише у 1927 році, але де-факто місто виконувало функції столиці краю одразу після входження до складу Першої Чехословацької республіки та припинення військового стану в 1919 році. Про це свідчили і масштабні містобудівні перетворення Ужгорода, і розташування тут усіх адміністративних об’єктів. Починаючи з 1919 року місто прийняло чимало чеських урядовців, яким забракло канцелярій і житла. Оскільки Ужгород раніше був провінційним містечком на периферії Австро-Угорщини, то і відповідної інфраструктури для управління цілим краєм тут не було. Через брак житлових приміщень першій хвилі чиновників доводилось спати безпосередньо на робочих письмових столах або на підлозі. Щоб вирішити це питання, у 1921 році доктору архітектури Адольфові Лібшеру, професорові високої технічної школи в місті Брно, доручили розробити урбаністичну концепцію нового урядово-житлового кварталу – Малого Ґалаґова.

Відповідно до плану Адольфа Лібшера, новий квартал повинен був постати на колишньому болоті, що отримало свою назву ще від часів, коли Ужгородом володіти італійські графи Другети. Будівництво вели на складному ландшафті, а сам план кварталу за формою нагадував підкову та повторював осушене русло Малого Ужа, притоки річки Уж. Щоб не виник “мертвий” урядовий квартал, Адольф Лібшер передбачив чергування адміністративних споруд із житловими. Практично для всіх працівників державних установ житлові будинки проектували в кількахвилинній відстані від роботи. Окрім грамотного урбаністичного планування, велику увагу було приділено благоустрою та озелененню. Саме завдяки чехословацьким інженерам та ботанікам в Ужгороді з’явились мозаїчні хідники та сакури, які нині є важливою частиною ідентичності міста.

Одним із перших об’єктів, зведених на Малому Ґалаґові, стала так звана тимчасова урядова будівля – споруда, де розмістили ключові адміністративні управління та відомства, поки зводили палац Земського уряду. Триповерховий урядовий будинок у стилі рондокубізму збудували у 1923–1924 роках за проектом відомого празького архітектора Алоїза Дріяка. Розташована неподалік будівля для військовослужбовців зведена також у рондокубістичному стилі та виділяється не тільки колористичною гамою фасадів, а й виразними півциркульними еркерами та масивним вінцевим карнизом. А поряд розміщена будівля штабу 12-ї піхотної дивізії чехословацької армії – єдиний об’єкт Малого Ґалаґова, спотворений нині брутальною надбудовою за сприяння міської влади Ужгорода.

Адольф Лібшер також спроектував на Малому Ґалаґові такі будівлі, як житловий будинок для службовців фінансового управління, житловий будинок для працівників поштового уряду, житловий комплекс Мала Рафанда, будівлю окружного та краєвого судів, а також в’язницю. На момент завершення будівництва 1927 року це був найсучасніший пенітенціарний заклад Першої Чехословацької республіки. Ужгородська в’язниця не була звичайним “кам’яним мішком” для утримання злочинців – це був надзвичайно світлий та просторий заклад із використанням передових будівельних технологій та стандартів гігієни. Абсолютно прозорий дах над атріумом в’язниці та прозора підлога галерей, виготовлена з використанням конструкцій склобетону та систем призматичного освітлення Duplex-Prismat. Нині в Україні це єдина така в’язниця, однак наживо побачити це технологічне диво міжвоєнної доби практично неможливо – це привілей порушників українського законодавства.

У 1932–1933 роках на Малому Ґалаґові з’явився палац філіалу Народного банку Чехословацької республіки. Це триповерхова споруда у стилі неокласицизму, яку спроектував празький архітектор Франтішек Шрамек. Будівля має незвичний випуклий чільний фасад із порталом зі словацького риоліту, увінчаний чотирма алегоричними жіночими скульптурами. Генеральним будівельним підрядником було локальне підприємство Havlík & Říčař. Сьогодні в будівлі розміщено філію Нацбанку України. Згадана вище фірма інженерів Гавліка та Ржічаржа також проектувала будівлі. Зведений за проектом цього бюро у 1929–1930 роках житловий будинок кооперативу Domovina – єдиний об’єкт на Малому Ґалагові, який спроектували місцеві архітектори.

Однією із найважливіших та знакових модерністських споруд Ужгорода є будівля поштового та телеграфного уряду, що розташована на в’їзді до Малого Ґалаґова. Автором цієї довершеної функціоналістської споруди є справжня архітектурна зірка – геніальний Йозеф Ґочар, визнаний найвидатнішим діячем чеської архітектури ХХ століття. Пошту будувала відома столична компанія Lanna, завершена 1930-го. Надсучасна будівля уособлювала прогресивність молодої держави, а строгий скруглений фасад, стрічкові вікна та плаский дах відповідали всім принципам функціоналізму. Єдиною прикрасою фасаду є два рельєфні панно у стилі пізнього ар-деко, бездоганно вписані у прямокутні площини.

У серці Малого Ґалаґова на просторій площі розташована його домінанта та найважливіша адміністративна будівля Підкарпатської Русі – монументальний палац Земського уряду, який звели у 1932–1936 роках за проектом братиславського архітектора Франтішека Крупки. Шестиповерхова будівля із масивним ризалітом побудована у стилі неокласицизму.

Про належність до цього стилю свідчить використання симпліфікованої ордерної системи, наявність портика з колонами, антаблементу, чіткого вертикального членування об’єму за допомогою лізен, масивність. Декоративні кулі обабіч парадного входу — не що інше, як інтерпретація класичних портальних скульптур, таких як леви або сфінкси. Головним будівельним підрядником Земського уряду було акціонерне товариство Lanna, а кошторис робіт становив рекордні 24 мільйони чеських крон. В оздобленні урядового палацу щедро використовували травертин, онікс та різні види мармуру. Будівля Земського уряду була оснащена двома пасажирськими ліфтами неперервної дії – патерностерами, один з яких працює і в наш час. Назва такого типу відкритого ліфта походить від латинського словосполучення Pater noster — “Отче наш” як алегорія з вервицею, намистини якої безперервно рухаються під час молитви. Триповерховий атріум будівлі зі скляною стелею був призначений для урочистих прийомів, балів і концертів, оскільки спроектований з унікальними акустичними даними.

Малий Ґалаґов – унікальний у своїй репрезентативності містобудівний комплекс, де є виняткове для Східної Європи функційне розмаїття будівель модерністської архітектури. Цей історико-архітектурний ансамбль сформований як цілісний автономний інфраструктурний комплекс – модерне “місто у місті”. Малий Ґалаґов характеризується доброю збереженістю, цілісністю та автентичністю. Значна частина будівель зберегла свою первісну функцію. У 2018 році дослідники проекту Uzhhorod Modernism ініціювали процес внесення Малого Ґалаґова до Списків світової спадщини ЮНЕСКО.

Павільйон дитячого будинку в Мукачеві

Одним із найвідоміших модерністських об’єктів Закарпаття у фахових колах Європи та світу є колишній павільйон для немовлят державного чехословацького дитячого будинку, а нині один із корпусів Закарпатської обласної дитячої лікарні. Про унікальність споруди, спроектованої на кілька років раніше за культову будівлю школи Баугауз у німецькому Дессау, говорили ще її сучасники. Сьогодні ж визначна пам’ятка в Україні невиправдано забута й недооцінена.

Мукачівський державний дитячий будинок відкрили у 1902 році за часів Австро-Угорщини. Після входження Підкарпатської Русі до Чехословаччини у закладі утримували дітей з усього краю і будівля потребувала розширення. Тож у 1922 році вирішили збудувати новий сучасний павільйон для немовлят. На ці потреби уряд республіки виділив значну на той час суму – 1 мільйон чеських крон.

Проектування павільйону доручили молодому празькому архітекторові Ярославу Фраґнерові – ініціаторові архітектури нового часу та члену об’єднання “Пуристична четвірка”, який згодом став одним із найвідоміших архітекторів Чехословацької республіки та ректором Академії образотворчих мистецтв у Празі.

Сміливий ескізний проект Фраґнера, датований 1922 роком, одразу потрапив на шпальти першого номера часопису Bauhausbücher, що видавала німецька школа Баугауз за редакцією Вальтера Ґропіуса. Ескіз будівлі для невеликого закарпатського містечка миттєво опинився поряд із проектами для Берліна, Штутґарта, Чикаґо, Амстердама, Брюсселя, Ліона, Парижа, Турина, авторами яких були справжні легенди – Людвіг Міс ван дер Рое, Еріх Мендельсон, Бруно Таут, Адольф Лоос, Френк Ллойд Райт, Ле Корбюзьє.

Перш ніж зреалізувати первісний ескізний проект Ярослава Фраґнера неодноразово коригували. Після кількох ітерацій ескізів 1925-го проект схвалили у Міністерстві громадських робіт, а протягом 1925–1926 років закінчили проектування та розробили детальні креслення будівлі павільйону для немовлят.

У лютому 1927 року рефератом громадських робіт в Ужгороді оголосили тендер із визначення підрядників. Головним реалізатором проекту обрали місцеве мукачівське підприємство архітектора Йозефа Новачека, а кам’яні роботи доручили фірмі Heřman Franke із Сілезії. На момент початку будівництва кошторис робіт значно збільшився і становив 3 мільйони чеських крон.

Павільйон для немовлят відкрили 8 червня 1930 року під час масштабного з’їзду лікарів у Мукачеві, який відвідали майже 400 медиків з усієї республіки. На площі 970 м2 постала триповерхова світла та простора ультрасучасна будівля, що відповідала усім принципам сучасної архітектури. Завдяки використанню залізобетонного каркаса павільйон мав вільний фасад із панорамним стрічковим заскленнями та вільне планування приміщень.  Будівля мала плаский дах-терасу, а конструкцію підтримували стовпи-опори. Окремі площини фасадів павільйону оздобили тиньком кам’яного типу з різноманітними вкрапленнями — так званим “штучним каменем”. Цей об’єкт є чудовим взірцем такого архітектурного стилю, як пуризм, який передбачав максимальну відмову від декору та фокусування на конструкції будівель, колористиці та фактурі оздоблювальних матеріалів.

Хоча нині колишній павільйон для немовлят перебуває у жалюгідному стані через занедбаність, замуровані тераси та використання пластикових вікон, однак будівля все ще має значний масив збережених автентичних елементів, зокрема взірці металевих конструкції стрічкових вікон, та може бути відновлена до первісного стану. Пам’ятка має потенціал стати одним із ключових об’єктів на мапі не тільки міжвоєнного модернізму України, а й усієї Східної Європи.

Масарикова колонія в Хусті

На західній околиці міста Хуст розташований житловий квартал із невеликими чепурними будиночками, вкритими черепичними гостроверхими дахами. Це так звана Масарикова колонія – містечко житлових родинних будинків, назване на честь першого президента Чехословацької республіки Томаша Ґарріґа Масарика. Житловий комплекс спроектувало та побудувало празьке бюро Freiwald-Böhm, яке заснували архітектори Їндржих Фрейвальд та Ярослав Бем. Масарикова колонія є типовим взірцем міcта-саду – урбаністичної концепції, яку запропонував британський філософ Ебенізер Говард. Будівництво чеського містечка в Хусті мало вирішити житлову кризу та забезпечити соціальним помешканням урядовців та військовослужбовців.

Перша черга будівництва Масарикової колонії, що складалась із 43 будинків, стартувала у червні 1923 року. Житловий квартал складався із дво- та шестиквартирних будинків, у яких могли розміститись 94 родини. Також на території комплексу було 6 гуртожитків, які називались “свободарнями”. Третя черга будівництва закінчилась у 1924 році. Кошторис реалізації проекту становив 8 мільйонів чеських крон.

Архітектурний образ Масарикової колонії інспірований роботами легендарного чеського архітектора Яна Котери, учнями якого були Фрейвальд та Бем. Тут вдало поєднуються мотиви народної дерев’яної архітектури з елементами пізнього повоєнного кубізму та рондокубізму. Різноманітна фактура поверхонь фасадів із барвистим тиньком у поєднанні з кам’яною кладкою, деревом та теракотою формують впізнаваний “колоніальний” стиль празьких архітекторів.