Затоплені археологічні пам’ятки Дністра

З початком повномасштабної війни у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича почали впорядковувати архіви. Музей готували до можливої евакуації. Під час цієї роботи працівники й працівниці Інституту взялися також розбирати фото і відеоархів, який зберігався у відділі археології. А відтак виявили частково неопрацьовані плівки з 1940–1970-х років. Команда у складі Наталі Булик, Марії Войтович, Руслана Коропецького, Ірини Луцик, Олени Томенюк, Тетяни Ястремської та Яни Яковишиної відібрали й опрацювали частину матеріалів з району Дністра.

Науковців зацікавила насамперед та територія, яка сьогодні недоступна через затоплення у результаті будівництва та введення в експлуатацію Дністровської ГЕС та Бурштинської ТЕС. У 1970-х роках комуністи запланували збудувати на Дністрі гідроелектростанцію. Уперше ріку перекрили 1977 року. Не зупиняло проектувальників ні критично негативний досвід Київського, Каховського й Канівського водосховищ, ні те, що для масштабного проєкту потрібно було переселити мешканців кількох десятків сіл. Впродовж восьми наступних років виселили 7486 дворів із 31 села в Чернівецькій та Хмельницькій областях. За тим почали затоплювати території водою. Вода зайняла 16 тисяч гектарів полів та лісів. Бурштинську ТЕС ввели в експлуатацію трохи раніше, 1969 року. Тоді затопили ділянку площею понад тисячу гектарів.

Так перестали існувати такі села, як Молодове, Кормань й Атаки. Місцеві жителі розбирали свої будинки і перевозили на нові місця. Крім того їм треба було вирубувати ліси, аби підготувати території для майбутнього затоплення. Воду впускали поступово. Люди ставали вимушеними переселенцями. Під водою також зникли й важливі пам’ятки української культури та історії.

Та дещо таки вдалося зберегти. Від 1950 років до початку затоплення на тих територіях працювали масштабні рятівні археологічні експедиції Інституту суспільних наук АН урср (нині Інститут українознавства імені Крип’якевича НАН України). Серед археологів, задіяних в роботі, були Олександр Черниш, який досліджував пам’ятки Молодове, Кормань і Атаки, та Володимир Баран – археологічні розкопки на околицях сіл Боршів та Дем’янів. Лариса Крушельницька – на пам’ятках Бовшів та Непоротове; Катерина Черниш – на пам’ятці Ленківці.

Вчені виявили величезну кількість предметів від доби палеоліту і до пізнього середньовіччя. Знайдені артефакти увійшли в скарбницю світової історико-культурної спадщини. Їх розвезли по музеях, а плівки з процесом роботи, побутом та знайденими речами, залишилися чекати свого часу.

Від початку проєкту "Затоплена спадщина" над опрацюванням матеріалів працювало Українське фотографічне товариство й Центр порятунку української культурної спадщини. Вони допомогли оцифрувати й відреставрувати всі фотонегативи. Тож тисяча кадрів із 40 плівок стали доступними на сайті "Затоплена спадщина". Ресурс запрацює з 31 жовтня.