Від юнацької присяги до червоно-чорного прапора

"Будете ходити до костьола — будете ходити в гімназію"

Тамара Ємчик народилася 1926 року в селі Милятин на Волині. В часі Першої світової війни сім’ю матері евакуювали на Схід України. В Маріуполі матір Тамари вступила до гімназії, щоб здобути педагогічну освіту. Але сім’я Іщуків не покидала можливості поїхати додому, і в 1920-му все ж повернулася "за Збруч", замешкали в Горохові. Юність Тамари припала на буремний час Другої світової війни. До початку війни Тамара склала вступний іспит до гімназії у Луцьку. Коли з подругою прийшли дивитися списки прийнятих студентів, отримали відповідь від адміністрації: "Будете ходити, до костьола — будете ходити в гімназію". Для українців навіть здобути освіту у той час було випробуванням. Проте за декілька днів вулицями міста вже йшли радянські солдати, і школа стала радянською з російськими вчителями.  

Нова дійсність принесла нові потрясіння. Тамарин дідусь, Давид Іщук, бувши заможним господарем, зазнав репресій, його з дружиною Мотроною, сином з невісткою і піврічним онуком розкуркулили та вивезли до Тюменської області Росії. Дядька Тамари Григорія Іщука по приїзді на спецпоселення заарештували за нібито антирадянську діяльність та ув’язнили у виправний табір у Магаданській області. Звинувачення були сфабриковані, скоріш за все задля молодої "робочої сили" для роботи в таборі. Під час нацистської окупації старшого брата Тамари Ігоря вивезли на примусові роботи до Третього Райху.

"Приїхала зі Львова сім’я націоналістів…"

Попри все Тамара була допитливою і все більше цікавилася історією України. Так вона почала спілкуватися з сусідською сім’єю. "Приїхали зі Львова сім'я націоналістів і я ходила до них. Почала з нами розмови вести на політичні теми. Галина звали молоду жіночку, але не знаю чи то її справжнє ім'я було чи це псевдо", — розповідала Тамара Ємчик дослідника проєкту "Жива історія".

Саме завдяки тим спілкуванням у 1942 році Тамара приєдналася до Юнацтва ОУН. Після проходження ідеологічного вишколу склала присягу на вірність Україні. Приєдналася до Юнацької жіночої сітку ОУН, а згодом стала її районовою провідницею. Виконувала доручення Проводу, обов'язки зв'язкової УПА під псевдами: "Мотря" (на честь бабусі), "Зевіна" та "Дора". "Спочатку мені призначили недалеко біля Горохова пару сіл, просто агітацією займалися, розказували про все. Було свіжо і захоплююче", — пригадувала підпільниця. Тамара виходила на "зв'язок" у Володимирі, Ковелі та Іваничах. Згодом організувала таємний шпиталь на Поліссі. 

4 квітня 1943 року сотня УПА на чолі з Олексієм Брисем ("Остапом") розбила німецький концтабір у селі Лобачівка на Волині й визволила полонених. І того ж дня напала на німецьку автоколону на шосе Горохів — Берестечко біля Лобачівського лісу. Утворивши засідку, дві чоти УПА з відділу Остапа знищили 8 вантажних та 2 легкові автомобілі нацистів. Після цих подій посилилася увага влади до українського підпілля. А з приходом "других совітів" УПА перейшли до чіткої конспірації. Відтоді Тамара була на нелегальному становищі, переховувалася.

"Мене здала однокласниця Марійка"

22 лютого 1945-го. Тамару Ємчик заарештували. Спочатку утримували в Горохові, потім етапували до Луцька.  

— Мене здала однокласниця Марійка. Сказала, що я була пов’язана з упівцями. Потім повезли в Луцьку тюрму. Там вже в підвалах не то що лягти, а сидіти не було де. Парнота, багато молодих дівчат. На допиті слідчого хоть до рани прикладай, усе коректно, голос навіть не повишав. А як приходить 11-12 годин ночі, були такі спеціалісти, що вибивали визнання, що хотіли, те робили.

 До арештанток застосовували різні методи тиску та залякування, — поділилися пережитим Тамара Ємчик "Газеті по-українськи":

<p>Василь та Тамара Криштальські, м. Кривий Ріг</p>

— По декілька годин били кулаками по голові, батогами — по спині, катували струмом, що все тіло трясло. Мама на побаченні мене не впізнала. Дівчата з допитів приходили "сині", а котрі — ні, то одразу знали, що то сексоти. Повели в парну для дезінфекції, розібрали догола. А всі конвоїри молоді хлопці. Яка то була кара господня, скільки ми сорому "наїлися"! На тиждень кинули в камеру-одиночку в підвалі. Щурі, як кабанчики, бігали по мені.

Слідство у Луцьку тривало протягом трьох місяців, а далі Тамару, через наявність свідка в у її справі, засудили до 15 років каторги і п’яти років позбавлення громадянських прав, згодом термін покарання зменшено до 10 років виправно-трудових таборів. Згодом дівчину перевели до в'язниці у Харкові. Покарання відбувала у Воркуті. 

У 1955 році Тамара Ємчик переїхала до Кемеровської області на спецпоселення до батьків. Її родичів депортували до міста Прокоп'євськ у рамках каральної операції "Захід" через приналежність доньки до підпілля. У 1956 році дівчина вийшла заміж за підпільника Василя Криштальського. У 1969-му колишня підпільниця з сім'єю замешкали у Кривому Розі, адже на Захід України повертатися було заборонено. 

У 1986 році сина подружжя Криштальських мобілізували для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згодом він помер внаслідок онкозахворювання. Залишив дружину і доньку.

У 2011 році Тамара Криштальська перебралася до Горохова. У 2018-му стала однією з ініціаторок рішення міської ради Горохова вивішувати червоно-чорний стяг у місці для відзначення державних свят. Померла 2020 року, переживши чоловіка на 5 років.