Уявіть фінляндизовану Європу

У 1970-ті, коли шведська телекомпанія SVT показала фільм “Один день із життя Івана Денисовича”, знятий за однойменною повістю Олександра Солженіцина, Фінляндія заглушила трансляцію на Оландські островиавтономний регіон Фінляндії, де офіційна мова – шведська. – Ред., щоби тамтешні громадяни не могли дивитися кіно зі Швеції, яке було заборонене туту Фінляндії. – Ред.. Фінська державна агенція класифікації фільмів не дозволила показувати картину про трудові табори в Радянському Союзі, оскільки її вважали антирадянською.

Документальний роман Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ” спіткала така сама доля. Президент Урго Кекконен і прем’єр-міністр Калеві Сорса призупинили публікацію твору, і Tammi, фінський видавець Нобелівського лавреата, змирився із ситуацією. Проте перекладач Еса Адріан наважився обійти рішення і надіслав фінський переклад до Швеції, де видавнича компанія Wahlström & Widstrand надрукувала першу частину. Розповсюджувати книжку у Фінляндії було складно – її забрали із полиць бібліотек і книгарень. Дехто придбав примірник для майбутніх поколінь як приклад антирадянської пропаганди.

Кілька років потому моя естонська мама, вийшовши заміж, переїхала до Фінляндії, і я народилася у країні, якій вдалося утримати незалежність і де все визначала фінляндизація. Ця концепція виникла в Західній Німеччині і стосувалася країни, яка прив’язується до волі сильнішого сусіда, а Фінляндія перебувала в залізній хватці Радянського Союзу більше, ніж будь-яка інша західна країна. Окрім закордонної політики, підо впливом перебували оборона, економіка, медіа, мистецтво та наука. У сфері академічних досліджень не варто було заглиблюватися у катастрофічну радянську економіку і на краще було ігнорувати теми, що вважали антирадянськими, – якщо існували наміри розвивати кар’єру. Коли Митна рада виявила, що тунець із Радянського Союзу містить утричі більше від дозволеної норми ртуті, то під час консультацій вирішили, що той, хто видав таке правило, інтерпретував норму ртуті занадто “теоретично”. Морська адміністрація Фінляндії змінила свої правила, коли Teboil, який належав Радянському Союзу, почав продавати шлюпки, що не пройшли випробування на безпеку. Влада визначила, що шлюпки можна прирівняти до рятувальних жилетів.

Мої підручники переповнювала брехня на кшталт тієї, що Естонія охоче приєдналася до щасливої радянської сім’ї. А саме викладання адаптували відповідно до радянської історіографії. Угода про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу, підписана поміж Фінляндією та Радянським Союзом 1948 року, маячила на задньому плані, коли Освітня рада підлаштовувала наші підручники відповідно до тієї угоди. У наших книжках із географії йшлося про проблеми Сполучених Штатів, але ніколи нічого негативного не з’явилося щодо Радянського Союзу. Усе там було велике й могутнє, і наша східна торгівля із її кліринговими угодами була чистим “східним дивом”. Насправді чотири п’ятих експорту Фінляндії йшли на захід, а східному сусіду на практиці надали безкоштовний кредит.

Проте найбільше Радянським Союзом захоплювались у культурному полі. Вільну діяльність комуністів забезпечували умови миру внаслідок Війни-продовженняРадянсько-фінська війна 1941-1944 років. – Ред.. Тому досить легко було поширювати цю ідеологію у мистецьких та студентських колах. ТайстоїзмВід імені лідера Тайсто Сінісало. – Ред., радикальний лівий рух, який некритично захоплювався Радянським Союзом, отримав провідну роль. Актори, які не підходили червоному хору, залишалися без ролей. Століття Леніна у Фінляндії відсвяткували тисячею заходів.

Це все важко уявити з естонської точки зору, оскільки естонці, які опинилися під радянською окупацією, не мали іншого виходу, як дотримуватися законів диктатури. Фінляндія, з іншого боку, була західною демократією, де громадяни на вільних виборах обирали тих, хто ухвалював рішення. Фінляндизація навіть не мала жодних законних підстав: панівні настрої просто задушили всю опозиційну діяльність, не вдаючись ні до офіційної цензури, ні до покарання. Існувала стійка віра в консенсус, і відбілювання Радянського Союзу було звичайним явищем. Для естонців такі злочини проти людяности, як ГУЛАГ і розстріли, були очевидною реальністю, а їхнє визначення як правої пропаганди було настільки ж малоймовірним, як для фінів твердження, що Голокост – це брехня. Фіни мали почуватися так само, як і естонці, оскільки у сталінських чистках загинуло стільки ж фінів, як і під час Зимової війниРадянсько-фінська війна 1939–1940 років. – Ред..

У 2020 році Фінський центр економічних досліджень (EVA) провів опитування про настрої і цінності й отримав несподівані результати: старше покоління ставиться позитивніше до Росії, аніж молодше. Лінія поділу проходила по 45-річних. Старше покоління виросло в часи глибокої фінляндизації, але також було ближче до воєнних років і багато ветеранів ще жили. Як так сталося, що ці люди сприймали Росію інакше, аніж молодше покоління?

Відповідь – це все фінляндизація, яка сформувала історичну пам’ять, національну ідентичність і мову. Мова – це засіб мислення. І коли змінити її контент, думка також змінюється. Фінляндія була лабораторією для психологічних операцій Радянського Союзу, а також історією успіху для східного сусіда. Наша країна, яка виглядала як західна демократія, була доказом, що Радянський Союз міг жити в мирі з тими, хто по інший бік кордону.

Такий милий приклад із назвою Фінляндія міг ввести сторонніх в оману, що така політика – прийнятна практика. Ми дивилися американські телешоу з особливим запалом, а ще вільно подорожували до західних країн. Ми були вестернізовані й одночасно фінляндизовані. І фіни хочуть сприймати цей період, коли ніби кожен знав, що відбувалося всередині Союзу. Насправді був лише незначний відсоток тих, хто перетинав східний кордон. Ті іноземці, які отримували дозвіл на в’їзд до Радянського Союзу, перебували під контролем і могли бачити тільки те, що вважали придатним для їхніх очей. Так деякі фіни виросли, вірячи в радянський обряд. Якщо східна імперія не завалилася би, то таких віруючих було би значно більше.

Коли в Україні відбулася зміна влади внаслідок революції 2014 року, то ситуація переросла у війну, якою керувала Росія у східних регіонах країни. Голоси з-за кордону закликали Україну використати фінляндизацію як мирну альтернативу. Коли російська агресія нещодавно почала зростати, я зреагувала на те, як знову люди нишком намагаються застосувати фінляндизацію до України, попри те, що це зруйнувало би її інтеграцію із Заходом і відкинуло би до минулого, звільнитися від якого вона намагалася через революцію. Тоді зникло би медійне багатоголосся, війна Росії в Україні публічно би називалася тільки громадянською війною, як про це стверджує російська пропаганда. Я навіть не насмілююсь уявити загальної ситуації у країні.

У Фінляндії Угода про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу припинила дію після розпаду Радянського Союзу. Але звільнитися від звичок виявилося значно важче. Підсвідоме швидко вчиться уникати історично невідповідних висловів, і завчена мова не зміниться без свідомої спроби це зробити.

Разом із відновленою незалежністю люди в балтійських країнах почали вживати мову, яка напряму відображала реальний досвід громадян. Радянське домінування нарешті можна було назвати відповідним іменем. Це мовне оновлення відбувалося повільніше у Фінляндії. Після того, як Росія анексувала Кримський півострів, нашому міністру оборони Карлові Гаґлунду та його нордичним колегам закинули підписання листа, у якому Росію означували як воєнну загрозу. Лідери Соціал-демократичної партії, однієї з наших найбільших партій, і “Фінляндського центру” заявили, що цього не слід було робити. Сам лист назвали нерозумним.

Ми не знаємо, чи Фінляндія була би членкинею НАТО, якби Росія не шуміла постійно про те, яким неприємним наше членство було би для них. Фінляндія звикла реагувати на закиди Росії певним чином, а критика дій нашого східного сусіда це щось для нас нове. Зрештою, це небезпечно.

Року 2011 Сеппо Кнууттіла, дослідник із Фінського інституту навколишнього середовища, виявив найбільший викид фосфору в Балтійське море, що спричинив завод із виробництва добрив “Фосфорит”. Він належав найбільшій у цій галузі  компанії в Росії “ЕвроХим” і не переймався виявленим. Натомість Агенція із захисту навколишнього середовища Фінляндії піддала сумніву компетенцію дослідника і стверджувала, що він зіпсував співпрацю у сфері навколишнього середовища між Фінляндією та Росією. Природа відійшла на другий план. Шліфування заскорузлої моралі займає навіть більше часу, ніж оновлення мови. Ми й досі не завжди знаємо, які рішення щодо Росії ґрунтуються на реальних загрозах, а які на самоцензурі та самообмані. Ось це найбільш облудні наслідки фінляндизації, оскільки вони зламали моральний компас країни.

З іншого боку, фінські медіа проявили себе чудово особливо у висвітленні війни в Україні й переглянули свою мову, щоби також відображати реальність у Росії. Маємо подякувати Європейському Союзу за нашу високоякісну свободу преси, оскільки членство і стаття Хартії прав людини ЄС були передумовою оновлення законів про комунікацію і посилення свободи висловлювання. Вони уможливили розвиток організацій та установ, що забезпечують свободу слова і зміцнили їхні позиції. Молодші фіни виросли з вільними медіа й ходили до школи, коли у 1990-х зміст підручників оновили, що відображало реальний стан справ. Тобто вони ставляться до Росії інакше, ніж старше покоління.

Із радянської точки зору, фінляндизація була успішною, і тому зрозуміло, що Росія хоче повторити те, чого навчилася. Із російського боку ідеальною була б фінляндизація всієї Європи, а не лише України. Це намагання підкріплено численними інструментами впливу Росії за межами її кордонів. Методи, які відомі з часів фінляндизації: маніпуляції думкою та мовою, почергове використання пряника і батога, бажання двосторонніх відносин та неявні погрози насильством.

У Європі не завжди достатньо твердо ставляться до російських методів впливу, а варто би, зважаючи на те, як фінляндизована Європа або нордичні країни можуть виглядати. Якщо застосувати форму фінляндизації до цих регіонів, вимальовується сценарій, за яким основні цінності ЄС стануть жартом, а кишені осіб, які ухвалюють рішення, будуть відкриті Москві. Ми все одно їздили б на західних автомобілях і подорожували, куди нам заманеться, і це не позначилося би на наших стандартах життя. Проте ми не мали би більше свободи висловлювання, і медіа друкувати би російські пресрелізи такими, якими вони є. Через кілька поколінь наші нащадки насміхалися би з думки про злочини Росії проти людяности, а будь-які супротивники були би затавровані як параноїдальні порушники спокою. Опозиційний лідер Олексій Навальний запам’ятався би як терорист такого самого калібру, як Усама бен Ладен.

А Україна? Країна була би інтегрованою частиною Росії, так само як і решта Східної Європи. І країни Балтії, ймовірно, були би винними в якійсь новій війні, незалежно від того, наскільки “расистські фашисти” намагалися звинуватити Росію. Всі б потай назвали Балтію морем лайна, але ніколи би публічно. Що тоді залишилося би від Європи, окрім оболонки? Ми є тим, чим є наші цінності.