Штаб УПА: погляд із середини. Свідчення полковника Литвиненка

Перебування в УПА і виїзд до Галичини

Перед вечером до мене заходить якийсь селянин, ніби по дорозі з Острога і каже: "Я прийшов попередити Вас". Тільки що я чув від одного знайомого, який працює в німців, що не сьогодні то завтра мене арештують за те, що маю контакт з бандерівцями. Що він за один я його не запитував, до вечора виглядав, чи не їдуть німаки, не було.

<p>Тарас Боровець</p>

Забув, здається, в осенні 1943 року, до Межиріччя приїздів до мене посланець від БОРОВЦЯТарас Боровець (1908–1981), "Бульба", — український військовий і політичний діяч, засновник "Поліської Січі", створеної 1941 року для боротьби проти радянської влади. У 1943 році очолив Українську народно-революційну армію (УНРА), відмовляючись підпорядкуватися ОУН (б). Наприкінці 1943 року був заарештований гестапо, після війни емігрував до Канади, а згодом США, з якою жінкою /це останній раз/. Жінка, порозмовлявши щось з дружиною, пішла до знайомих на Нове Місто. Дружині вона розказувала, що в БОРОВЦЯ в штабі безладдя, п'янствують, його не слухають і т.і., не радила дружині, щоб я їхав.

Цей посланець виглядав на 40 років, інтелігентний, привіз листа від БОРОВЦЯ, в якому він просить, щоб я приїхав і допоміг йому найти раду, бо він хворий, а добрих порадників має мало, посланець поінформував докладніше про стан в Боровці. Сказав, що БОРОВЕЦЬ 3 чи 4 рази писав до Гітлера і до КОХА листи-вимоги про звільнення теренів України від влади гестапо, адміністрації і т.п.

Боровцеві написав коротко — посланець був, приїхати не можу і не збираюсь, подробиці пояснить посланець.

На словах сказав посланцеві передати, не орієнтуючись в ситуації, яка склалась у БОРОВЦЯ, не можу нічого сказати. Мені невідомо, що з себе уявляють бандерівці, незрозуміло для мене ж, чому й чого немає спільної мови, одні і другі зараз боряться проти німців. Не знаю взаємовідношень з німцями та червоними партизанами, які це червоні партизани, їх сила, чому вони не додержують умови і т.і.

Отже, сам він з того району, в якому перебуває зараз, сам організував Січ, знає відношення до нього населення, то йому легше вирішити що робити. Крім того, я не знаю як він дивився й дивиться надалі про майбутність української справи. Чи продумував він добре для чого організував він Січ, дальшу межу її існування.

Коли думав зробити щось всеукраїнське, а не вдалося, то відмовиться від цього, розпустивши людей.

Ночував цей посланець на Новому Місті в Острозі, а фурман у сусіда ЧАЙКИ.

Прізвища мужчин і жінки не знаю, як і не знаю, звідки вони. Видно хтось з них мав знайомих чи родичів в Острозі.

Мені здавалося, що в першій половині вересня мене забрали бандерівці з млина…[далі текст речення обривається]

Вночі стуком у вікно, глянув, забачив, повно озброєних у дворі, питаю — хто, відповідають по-українські — відчиніть, свої, маємо до Вас листи, не бійтеся.

Увійшло до хати 3–4 чоловіки з автоматами, один, видно, старший молодик присвітив ліхтарем, вийняв завернутий в папірець зверток, я розірвав, перечитав, підписи "ГОНЧАРЕНКО"Леонід Ступницький (1891–1944), — підполковник Армії УНР, учасник Другого зимового походу 1921 року. В УПА з 1943 року очолював штаб і займався військовою організацією повстанських відділів та підготовкою старшин. Загинув 30 липня 1944 року під час облави НКВД на Рівненщині; посмертно отримав звання генерал-хорунжого УПА і "ПОЛІЩУК"Микола Омелюсік (1889–1970) — полковник Армії УНР. Під час Другої світової війни співпрацював із Тарасом Бульбою-Боровцем, а з 1943 року в УПА, згодом УПА-Північ, де очолював оперативний відділ військового штабу. Після війни емігрував до США, запитав, чи знаю від кого, відповів, що не знаю, бо таких знайомих не було. В листі коротенько писалось, чи знаю я яка доля єпископа БАЙДАКА та інших, яких арештували німці, — теж саме чекає мене. Вони втікли від арешту, почувають себе добре. І, конечно, мушу приїхати до них помагати в праці. Буде веселіше. Цей командир сказав — "зараз же збирайтесь разом з дружиною, заберіть свої речі, бо час не жде. Невиконання наказу, розумієте, що потягне. Фурманки зараз у двір" — розпорядився він. Пішли до канцелярії, побили свастику, порвали портрет Гітлера, попалили папериу цей час Литвиненко працював на млині, тож тут йдемо мова, що повстанці потрощили нацистську символіку саме там. Я відчинив млина, набрали 3 фурманки державної муки. Сторожа не було — повтікали. Я замкнув млина, ключі заніс до канцелярії, поклав на стіл, вийшов, сів на фурманку й виїхали в напрямку Новомалина. Партизан було до 50 чоловік. В Новомалині прибули до ранку, ранком виїхали через ліс, доїхали до Лисотяєвкиймовірно хутір біля с. Лючин, де згрузились.

Повернуся ще до млина.

На млині працювало два полонених українця зі складу; САМІЙЛЕНКО — видавщик з магазину, він же електрик, і БОНДАРЕНКО — лейтенант, який працював фурманом, а потім як партизани забрали коней, був нічним сторожем.

Обидва мені розповідали, що до них звертались бандерівці, щоб вступили до них і прийшли до лісу. Я вже чув, що полонених крадуть і де-кого забивають, порадив їм цього не робити. САМІЙЛЕНКУ дома в млині не спати, а БОНДАРЕНКОВІ вартувати в подвір’ї і як почує шорох на дорозі коло млина, сховатись до сусіда в клуню, раніше зробити там сховку і порозумівшись з господарем. Так вони і робили. По моєму від’їзді з млина за тиждень вони пішли до червоних партизан в Славутські ліси. Це мені оповідав ЧАЙКА — сусід млина, якого бандерівці мобілізували для виробу ковбас, як фахівця, де він працював під лісом між Бущою і Новомалином.

На Лисотяєвці лісний сторож дерманецьуродженець м. Дермань, жінка його пізнала дружину, там через два дні у вечорі прибула фура і сказали, що дружину завезуть додому з речами, а я залишусь до розпорядження. На моє бажання їхати з дружиною коротко відповіли — "нічого не знаємо, такий наказ". Дружина виїхала, а я чекав ще 3–4 дні. Не був арештований, але не мав права далеко відходити від Лисотяєвки. Там було озброєних партизан 20–25 душ. Через цей пункт переходили організовані партизани, — то на схід, то в керунок заходу. З розмов зрозумів, що в них найстарше начальство — "СЛАВКО"Петро Зварич, псевдо "Славко" (нар. 1917-грудень1944), — діяч ОУН, уродженець села Богаївка Радивилівського району Рівненської області. До ОУН вступив у 1938 році, а з 1942-го працював у мережі організаційного зв’язку на Волині. У свідченнях згадується як шеф зв’язку Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ (Північно-західних українських землях.

Приїздили якісь старші не віком, а посадою з сумками, автоматами. Один високий блондин, як його називали, "БУЙНИЙ"Григорій Кучерук, псевдо "Буйний", — діяч ОУН на Здолбунівщині. З 1943 року обіймав посаду політичного референта Здолбунівського надрайонного проводу ОУН, займався організаційною роботою та залученням місцевих учасників до повстанського руху. За радянськї влади вийшов з повинною та був агентом, розпитував, як мені подобається військо, яка різниця між теперешними партизанами та петлюрівцями в 1919–20 року. Це тільки один "БУЙНИЙ" вступав зі мною в розмову. Одного вечора приїхала фурманка з високим молодим хлопцем, який поговорив з комендантом, звернувся до мене зі словами: "збирайтесь, поїдемо зараз". Питаю — куди, — "далеко, забачите". Їхали лісом на схід. Проїхали через хутори, повернули на північ через ліс, в'їхали в село Завидів між дорогами та лісом. Переночували, провідник залишив мене, поїхав додому на Хорівські хутори, це так він мені сказав, а я зістався під опікою коменданта.

В день німці з поляками робили нальот на село з боку Оженина, була стрілянка. Німці захопили половину села з півночі, боялись бути відрізаними, відійшли, дещо пограбували.

Повернувся у вечорі провідник, поїхали перебратись через залізницю Івачків-Оженин, зв'язківці біля переїзду між станціями сказали, що їхати не можна, сильно стережуть мад'яри, вони не ручають за переїзд. Повернулись назад. Переночували. Вечором поїхали до села Івачків, на зв'язку сказали — "їхати не можна, треба пішки переходити залізницю без дороги". Зібрались до семи партизан і разом /розвідавши перед тим переход/ перейшли залізницю. Зайшли до села Вишеньки, там дістали зв'язківця, пішки пішли на хутор біля Копиткованині – Копиткове. Там у чеха взяли фурманку і поїхали. Через Новосілки на хутор. Начальник зв'язку сказав, що далі їхати не можна, карательні отряди німців в Бужині і близьких селах. Перебули на хуторі 2 дні, виїхали вечером на Бугрин, Томахів. В Томахові перемінили коней, переїхали шосе Корець-Рівне, далі назву села забув, доїхали до Сінного (нині – Русивель – В.Б.), там переночували. З Сінного вдень до села Ж..., перемінили коней і уже далі їхали в день. Ночували в якомусь селі, поїхали під вечір, вночі переїхали залізницю Костопіль — Сарни, на північ від Костополя. Знову перемінили коней і вночі через ліси доїхали до р. Горині. Човнами переїхали р. Горинь, найшли фурманку і доїхали до якихось хуторів під ранок. Там провідник передав іншому, той завів на помешкання, де переночував і аж вечером другого дня мені сказали, що є фура і я мушу їхати. Фурою їхали 5–7 кілометрів, за мною приїхав якийсь старшина, як він відрекомендувався, ад’ютант штабу. Приїхали, я зайшов в хату і побачив п. СТУПНИЦЬКОГО і п. ОМЕЛЮСИКА, які прийняли мене з радістю. Запитали, чи одержав їх листа. Я сказав — ні, мав лист від "ГОНЧАРЕНКА", "ПОЛІЩУКА.

Вони сміялись і розповіли, що теж вони: СТУПНИЦЬКИЙ — "ГОНЧАРЕНКО", а ОМЕЛЮСИК — "ПОЛІЩУК". Мусіли перехрестити і мене. Запитали, як я хочу — "мені все рівно" — відповів я, подумавши, — буду "ЄВШАНОМ". З того часу аж до від'їзду я вже "ЄВШАН".

Розказали, що вони складають штаб. "ГОНЧАРЕНКО" — начальник штабу, "ПОЛІЩУК" — його помішник. Не знаючи, яке призначення дадуть власти імущі мені. Я їм той же вечір сказав, що мені тут не подобається, думаю, щоб відпустили мене додому, буду переховуватися там.

Після цього сказали — "А ви думаєте, що нам добре, але треба, все ж таки ліпше, чим німці розстріляють, тут же кожен розповів, як кожен з них очутився тут. СТУПНИЦЬКИЙ утік з Рівного з сином до Александрії, як не помиляюсь, а звідти його перевезли далі на Полісся.

ОМЕЛЮСИКА хотіли арештувати в Почаєві, де був начальником району. Він садками втік до сусіднього села; звідти його перевезли до "ЕНЕЯ"Петро Олійник (1909–1946) — майор УПА, член ОУН із 1929 року. У 1943–1944 роках командував військовою округою УПА "Богун", згодом обіймав керівні посади в ОУН на північно-західних українських землях, а наприкінці 1945 року став виконувачем обов’язків командира УПА-Північ. Загинув 17 лютого 1946 року в бою з підрозділом НКВД поблизу села Рудники на Волині, в якого пробув пару місяців, пізніше перевезли на Полісся.

На другий день я забачив працю штабу. Приносять "грипси", які приймає "ГОНЧАРЕНКО". Цілий день сутолока. Ад'ютант, пізніше мені сказали, представлений від СБ, бігав як посильний. Це молодий хлопець волиняк з Дубенщини, працював десь в кооперації, малоосвічений "організований"Литвиненко вживає цей прикметник у значенні, що людина належала до ОУН , знання військове, уміє стріляти. До штабу командував сотнею.

Через пару днів, по прибуттю, мене знайомлять з командиром УПА "ОХРІМОМ"Дмитро Клячківський (1911–1945) — полковник УПА (посмертно), член ОУН, один із 4-ох Головних командирів УПА, організатор УПА на Волині. У 1943 році командував УПА, а наприкінці того ж року очолив УПА-Північ, керуючи повстанськими відділами на Волині й Поліссі. Загинув 12 лютого 1945 року в бою з підрозділом НКВД поблизу Оржева на Рівненщині , худий, трохи сутуловатий, блондин, голений, розмовляє швидко, сам теж рухливий, енергійний, рішучий, галичанин.

Познайомившись сказав — "Дуже приємно бачити, радий, що старе українське козацтво не гордує, а горниться до нас, бачучи, що ми тільки стали на правдивий ґрунт, по відбудові української незалежности. Добре було, як би всі українські старшини зрозуміли це і масово прибули до нас на працю, справа наша куди ліпше б виглядала". Я пояснив, що прибув не добровільно, а мене забрали — розповів докладно як було. Він сказав, що треба Вам бути вдячним, що спасли від розстрілу німцями. Я подякував, підкресливши, но все таки волів бути дома біля жінки, якось би переховувався. Нічого, поживете, привикнете, так как "ГОНЧАРЕНКО", "ПОЛІЩУК", їм зразу теж було недобре. Що ж, я мушу робити — запитую його. Поки що придивляйтесь в штабі, почитайте наші інформації з терену, інформуйтесь у "ГОНЧАРЕНКА" і "ПОЛІЩУКА". Це перша, моя, зустріч.

Коротко розказав своїм старшим колегам — "ГОНЧАРЕНКО" і "ПОЛІЩУКУ" про свою розмову. Час ішов. "ГОНЧАРЕНКО" і "ПОЛІЩУК" мене інформували про те, що їм відомо.

Сказали, що "Провід" і командування УПА до них ставиться добре, але їм у всьому не довіряє. На наради політичні, які відбуваються тут часто, їх не разу не запрошували. Взагалі дивляться, що ми віджили.

Пояснили, що тут же за пару кілометрів міститься "Провід" ОУН — бандерівців під назвою "ЛАВОЧКА"Тут пан полковник дещо помилився. "Лавочка" — це неофіційна назва, бо ж криптонім. За наявними відомостями, так називали колектив працівників політичного відділу Головної команди УПА, пов’язаний із пропагандистською діяльністю ОУН на Волині..

Я попросив, аби мені пояснили організацію УПА, чи це є Центр ОУН — бандерівців, що з себе являє БУЛЬБА, взаємовідносини їх і т.п.

Мені розповіли: УПА — це Українська Повстанча Армія на Волині і Поліссі, яка висилає свої відділи і на схід. Командуючий, він же і головний провідник бандерівців на цьому терені "ОХРИМ".

Політичний центр при УПА — Волинь — Полісся — це цивільний "Провід" цього терену, на чолі якого стоїть "ГОРБЕНКО" — ВОЛОШИНРостислав Волошин (1911–1944) — полковник УПА (посмертно), один із організаторів повстанської армії та заступник Головного командира УПА. Був комендантом запілля УПА на Північно-Західних українських землях, членом Бюро Проводу ОУН, а в липні 1944 року став генеральним секретарем внутрішніх справ УГВР. Загинув 22 серпня 1944 року поблизу села Нижні Гаї на Львівщині під час переходу лінії фронту, якого я знаю, він же рахується заступником командуючого "ОХРИМА".

<p>Роман Шухевич, фото 1943 року</p>

Головний "провід" бандерівців міститься десь в Галичині, там же і головне військове командування. Галичині війська мають тільки курені в Карпатах, а решта до 10 тисяч в поліції, яка на 95% складається з бандерівців. Чи є хтось з "Проводу" за кордоном — не знають. Сам БАНДЕРА і близькі його помічники арештовані німцями, де вони зараз — їм невідомо. Замісником БАНДЕРИ є "РУБАН"Микола Лебедь (1910–1998) — один із провідних діячів ОУН(б), один з організаторів Служби безпеки ОУН та Української повстанської армії. У 1941–1943 роках був урядуючим провідником ОУН(б), а в 1944 році став генеральним секретарем закордонних справ Української головної визвольної ради (УГВР). Після виїзду з України працював над підтримкою українського визвольного руху в еміграції, зокрема очолював видавництво "Пролог" у Нью-Йорку. У цьому фрагменті Литвиненко дещо помилився, бо після травня 1943 року Лебедь вже не був урядуючим провідником, натомість існувало Бюро Проводу ОУН, а головним військовим провідником — ШУХЕВИЧРоман Шухевич (1907–1950) — генерал-хорунжий УПА, Головний командир УПА та один із керівників ОУН(б). Був членом УВО, у 1934–1937 роках перебував у польських тюрмах, а в 1938–1939 роках долучився до боротьби за Карпатську Україну. У 1941–1942 роках командував українськими формуваннями у складі німецького Вермахту — батальйонами «Нахтіґаль» (український командир) і 201-м батальйоном шуцманшафту (командир роти). У лютому 1943 року Шухевич очолював військову референтуру Проводу ОУН(б).У травні 1943 року став членом Бюро Проводу ОУН(б), а згодом очолив його; наприкінці 1943 року перебрав командування УПА. У липні 1944 року став головою Генерального секретаріату та секретарем військових справ УГВР. Загинув 5 березня 1950 року під час спецоперації МГБ у Білогорщі поблизу Львова. Що вони за одні — "ГОНЧАРЕНКО" і "ПОЛІЩУК" не знають.

БУЛЬБА зараз — озброєної сили не має, війська у нього залишилось 100–200 чоловік, які розійшлись по 5–10 чоловік і переховуються. Сам БУЛЬБА зі своїми близькими зі штабу друкує відозви, літучки і розповсюджує їх проти бандерівців.

Більшість активних бульбовців зараз працює в УПА. Одних обезброїли, другі перейшли самі.

Перейшов від бульбовців знаний мені ТРЕЙКОІван Трейко (1898–1945) — полковник Армії УНР і повстанський отаман. У 1941 році увійшов до штабу "Поліської Січі" Тараса Бульби-Боровця як консультант із тактики партизанської боротьби. З 1943 року в УПА-Північ, де працював у військовій розвідці, зокрема очолював її у воєнних округах "Заграва" та "Тютюнник". Загинув 18 липня 1945 року в бою з підрозділом НКВД; посмертно отримав звання генерал-хорунжого УПА, тепер при УПА він "НЕМО", працює при СБ в розвідці. Назвали ще пару прізвищ старших, яких я не знаю.

УПА має три бойові групи:

1. Північ — Полісся, командир "ДУБОВИЙ"Іван Литвинчук (1921–1951) — полковник УПА, командир УПА-Північ (1946–1951) і провідник ОУН на ПЗУЗ. Організатор військової округи "Заграва", загинув 19 січня 1951 року в бою зі спецгрупою МГБ, волиняк.

2. Західна Волинь — Ковель, Володимир, Бересть і Полісся; командир "РУДИЙ"Юрій Стельмащук (1917–1945) — майор УПА, командир воєнної округи "Турів" (1943–1944) та Західної воєнної округи "Завихост" (листопад 1944 — січень 1945). У січні 1945 року потрапив у полон до НКВД, 5 жовтня 1945 року розстріляний у Києві — волиняк.

3. Південь Волині, Рівенщина, Дубенщина, Кременецьчина; командир "ЕНЕЙ" — галичанин.

4. Схід / ця група тільки формується/. Командир "ВЕРЕЩАК"Федір Воробець (1922–1959) — майор УПА, командир воєнної округи "Тютюнник" (1943–1944) та з’єднання груп "44" УПА-Північ (1944–1945). У 1945 році став крайовим провідником ОУН на південно-східних українських землях. У січні 1946 року потрапив у полон до НКВД, був засуджений до 25 років ув’язнення й помер у таборі в Іркутській області — 20–23 років.

Групи поділені на курені та сотні.

УПА має свою інтендатуру постачання. Головний інтендант — прізвище забув, галичанин.

Групи мають своє постачання, на чолі якого стоїть інтендант. У "ДУБОВОГО", здається, був таким галичанин, а його помішник "КАРИЙ"(Володимир Гаскевич (1906 р.н.) — працівник штабу та інтендант УПА. Від квітня 1943 року у ВО "Заграва", з вересня був її військовим інтендантом, а з листопада 1944 року очолював інтендантський відділ штабу з’єднання груп № 33. 6 лютого 1945 року потрапив у полон до НКВД, у травні був засуджений до 20 років каторжних робіт; звільнений 4 листопада 1955 року й реабілітований у 1993 році.

Кожна група має своїх лікарів, має свої шпиталі.

При УПА мається СБ /Служба Безпеки/ — це найстрашніша організація, як пояснили мені "ГОНЧАРЕНКО" і "ПОЛІЩУК", її усі бояться. Назвали прізвища двох начальників СБ, але їх я забув, хто з них старший, вони самі не знають. СБ УПА підлягає тільки "ОХРИМОВІ".

Кожна група має своє СБ, яке підлягає командирові групи і начальнику СБ УПА. Призначається начальником СБ УПА.

Сітка СБ тягнеться нижче аж до сіл.

Кожна група має свою жандармерію.

Організаційною сіткою опутані усі терени, охвачені УПА. Поділяються так: округа, надрайон, район, підрайон і село. На чолі стоїть начальник чи комендант — забув, знаю, що на селі станичний.

Зв'язкові та господарчі маються в кожному селі.

На моє запитання, яку кількість війська має УПА, "ГОНЧАРЕНКО" каже: "Я не знаю, але не дивуйтесь, ніхто з командирів УПА цього теж не знає. Може командир сотні знає скільки в нього душ, а може теж не знає". Почав думати, підраховувати і сказав — бійців більше 40–45 тисяч немає. Натомість ріжних тилових установ разом з сіткою можна нарахувати до 100 тисяч.

За час перебування на Поліссі бачив таких осіб:

"ДУБОВОГО" — командира групи "Північ", молодий, енергійний, очі чорні, жорстокі, як у ястреба, дуже швидкий, його всі бояться. Волиняк, правдивого прізвища і звідки — не знаю. Розповідали, що бував з бородою і без бороди. Вік — 25–28 років.

Начальник штабу "ДУБОВОГО" — "БОРИСТЕНЬ"Дмитро Корінець (1913–1944) — майор УПА (посмертно), шеф штабу військової округи "Заграва" УПА-Північ. Член УВО та ОУН, зазнав ув’язнення в польських тюрмах, під час Другої світової війни брав участь у похідній групі ОУН. Помер 29 липня 1944 року від поранень, отриманих у бою з підрозділом НКВД, галичанин, високого росту, шатен, 28–30 років, енергійний, жорстокий, чи має військово-старшинський вишкіл — не знаю, думаю, що такого не має. Хоробрий.

Начальник СБ у "ДУБОВОГО" — галичанин, прізвище забув, псевдо "ЮРА"Степан Янішевський (1914–1951) — поручник УПА, крайовий референт СБ ОУН(б) та провідник Східного краю "Одеса" (1944–1948). Наприкінці 1945 року після конфлікту з Миколою Козаком ("Смоком") створив опозиційний крайовий провід ОУН(б) "Одеса". 12 серпня 1948 року заарештований МГБ, 28 серпня 1951 року засуджений до розстрілу, розстріляний 29 листопада 1951 року в Рівному, високий, сутуловатий, з борідкою, студент, до 35 років, не дурний, тактовний, психолог підходу до селян, жорстокий, але не садист /це характеристика доктора СУГАЙКАДмитро Сагайко — український лікар-хірург, начальний лікар медичної служби воєнної округи УПА "Заграва" у 1943–1944 роках. До підпілля працював у Рівному, а навесні 1943 року перейшов до УПА разом із медичним персоналом та обладнанням. Організовував повстанські шпиталі й надавав хірургічну допомогу пораненим у складних підпільних умовах, чи доктора ЗВЕРЮХИ"Завірюха" (Пантюшенко або Пантошенко) — військовий лікар, колишній військовослужбовець Червоної армії, який потрапив у німецький полон, утік і приєднався до УПА. Працював у повстанських шпиталях на Рівненщині, зокрема в Малому Стидині. Уродженець Роменського повіту на Полтавщині .

Начальник жандармерії — ПЕЧЕРИЦЯАндрій Луцик (1919–1945),— діяч ОУН і військовий УПА. У 1944 році був комендантом військово-польової жандармерії воєнної округи "Заграва", згодом працював у Службі безпеки ОУН на Житомирщині. Загинув у січні 1945 року , але я його особисто не бачив.

Лікарі:

<p>Олена Мостович &ndash; "Верба"</p>

Старший лікар у групі "Північ" — СУГАЙКО, добрий хірург /псевдо, здається, "ЄНЕЙ"/, родом з Холмщини, був головним лікарем у Рівному, звідки втік, вік — 35–40 років, чернявий, середнього росту, перебував там з дружиною. Страшенно не любить галичан, весь час вів з ними боротьбу. Зі мною, як новачком, ділився дуже мало, а "ГОНЧАРЕНКОВІ" оповідав багато скарг на "ОХРИМА", а особливо на жінок — провідниць галичанок "ІВГУ"Ярослава Скаб (1916–після 1997 року) — одна з найвищих за посадою жінок-керівниць підпілля ОУН(б) на Волині та Поліссі. Була референткою Українського Червоного Хреста Костопільського надрайону, провідницею Сарненської округи та організаційною референткою Північно-Східного крайового проводу "Степ". У 1945 році нагороджена Срібним і Бронзовим хрестами заслуги УПА. Восени 1946 року заарештована радянськими спецслужбами й ув’язнена. За наявними даними, пережила табори ГУЛАГу. Сагайко помилявся. Вона не галичанка, а народилася у селі Улазів Любачівського повіту (нині Підкарпатське воєводство, Польща) , "ХИВРЮ"Марія Затирка (псевдо "Хівря", "Тітка Хівря", "Віра", на конференції поневолених народів — "Зелена") — публіцистка й учасниця політико-пропагандистської роботи ОУН(б), дружина Петра Олійника ("Енея"). Співпрацювала з редакцією підпільного часопису "Оборона України", готувала матеріали з історії боротьби УПА та ідеології підпілля. У листопаді 1943 року брала участь у Конференції поневолених народів, "МОТРЮ"Поліна Стельмащук — учасниця підпілля ОУН і керівниця мережі Українського Червоного Хреста у військовій окрузі УПА "Заграва". Восени 1944 року її заарештували радянські спецслужби й засудили до 15 років каторжних робіт. Покарання відбувала у Воркуті; згодом повернулася в Україну та мешкала в Калинівці на Вінниччині та "ВЕРБУ"Олена Мостович (1915–1945) — діячка ОУН, уродженка села Малин на Рівненщині, донька православного священника. У 1941–1943 роках очолювала жіночу мережу ОУН на північно-західних українських землях, а в 1943–1945 роках керувала крайовою ланкою Українського Червоного Хреста в запіллі УПА-Північ. Загинула в лютому 1945 року поблизу села Оржів на Рівненщині. Посмертно нагороджена Золотим хрестом заслуги УПА.

Дійшло до того, що "ОХРИМ" призначив начальником шпиталю якусь жінку — галичанку, це він оповідав "ГОНЧАРЕНКУ".

"ЗАВЕРЮХА" — лікар шпиталю групи "Північ", віком 50–55 років, високий, здоровий, на обличчі червоний, дуже приємний, полоненийколи Литвиненко використовує таке означення, то йдеться, що людина потрапила до УПА із військового полону від німців, родом з Роменського повіту на Полтавщині. Це він мені оповідав, бо я почув його розмову і мені враз кинулось щось близьке, бо це ж одного повіту, а тому я прямо його запитав: "А чи Ви, часом, не з Роменщини?" Відповів — "так".

"ЯВОРСЬКИЙ" — МАРТИНЮК, родом з Дермані, мобілізований. "ДУБОВИЙ" розповідав, коли його мобілізували, то плакав.

Крім цих лікарів було ще 3–4 лікарів — євреїв — утікачів від німців, але звідки вони — з Волині, Полісся чи Галичини — не знаю.

Командири куренів у "ДУБОВОГО":

"ЯРЕМА" — з підстаршин польської армії, родом волиняк, звідки та як його прізвище не знаю, чорнявий, високого росту, кажуть хоробрий, перебував тоді в районі СарниНикон Семенюк-Жук (1919–1945) — майор УПА, один із командирів перших повстанських відділів на Поліссі. Народився в селі Немовичі поблизу Сарн. Служив у Червоній армії, потрапив у німецький полон, а згодом працював військовим інструктором у Сарнах. У березні 1942 року долучився до ОУН, командував повстанськими відділами й куренем імені Євгена Коновальця, діяв на Сарненщині та Рокитнівщині. Наприкінці 1944 року очолив загін "Дорош". У 1945 році був страчений Службою безпеки ОУН за підозрою у співпраці з радянськими спецслужбами.

<p>Ярослав Ждан &ndash; "Острий". Фото покращене задопомогою ШІ</p>

"ГОСТРИЙ" — галичанин, 20–22 років, в 1941 році закінчив гімназію в Холмі, військово цілком неграмотний, жорстокий (Ярослав Ждан (1921/1922–1944) — сотник УПА (посмертно), командир куреня імені Богдана Хмельницького у воєнній окрузі "Заграва". Галичанин, у 1941 році закінчив гімназію в Холмі. У 1943 році організував повстанську сотню на Костопільщині, згодом очолив курінь. Загинув 10 квітня 1944 року в бою з військами НКВД поблизу сіл Жильжа та Берестовець на Рівненщині .

"ВОРОНИЙ" — галичанин, військовий фах — закінчив курс старшин ОУН в Галичині, низенький, кругленький, 23 років, хоче щось зробити, але не має вміння і досвіду. Дисциплінований, має лагідний характерВасиль Левкович (6.02.1920–13.12.2012) — полковник УПА, командир Волинської воєнної округи "Буг". У 1941 році вирушив на схід із похідною групою ОУН, у 23 роки командував сотнею та куренем УПА, а в 24 роки став інструктором старшинської школи "Олені" й очолив ВО "Буг". У 1944 році потрапив у радянський полон і був засуджений до 25 років таборів. Вийшов на волю наприкінці 1971 року. Після відновлення незалежності України активно спілкувався з дослідниками та залишив спогади про визвольний рух. Його внук є військовослужбовцем Сил оборони України.

"ЦИГАН" — підстаршина польської армії, кулеметчик, родом зі Здолбуновщини, чи Рівенщини. Хоробрий, жорстокий, вище-середнього росту. Здається, я бачив підчас бою з німецько-польським отрядом недалеко КостополяПавло Цинко (1921–1943) — сотник УПА (посмертно), уродженець села Вільгір на Рівненщині. До початку німецько-радянської війни служив підстаршиною польської армії, був кулеметником. Улітку 1941 року служив старшиною полку Українського війська імені Холодного Яру в Рівному. У 1943 році командував сотнею УПА у військовій окрузі "Заграва", яка діяла на Костопільщині та суміжних теренах Волині. Відзначився в боях проти німецьких окупаційних підрозділів, зокрема біля Великої Любаші в травні 1943 року. Загинув восени 1943 року в селі Янкевичі (нині Іваничі) на Костопільщині.

Школа старшин під назвою "Школа дружинників"назва була просто "Дружинники".

Старшини:

"ГОРИН"Левко Крисько (1907–1995) — діяч ОУН, поручник, учасник Карпатської Січі та старшина батальйону "Роланд". Народився 5 жовтня 1907 року в селі Унятичі на Дрогобиччині, навчався в Дрогобицькій гімназії, студіював у Данцігу. Був членом ОУН, зазнавав переслідувань польської та німецької влади. У 1941 році став ад’ютантом командира вишкільного полку імені Холодного Яру в Рівному, а влітку 1943 року долучився до організації військового вишколу УПА на Поліссі. У серпні 1943 року очолив старшинську школу "Дружинники", де готували командні кадри повстанської армії. У 1944 році був заарештований радянськими органами, але згодом опинився у штрафному батальйоні Червоної армії. Після війни жив на Рівненщині, працював водієм. Помер 6 жовтня 1995 року, /щось в цьому роді/ — начальник школи, галичанин, ніби старшина-льотник німецької армії, в що я не вірю. Знання виховання не тільки старшин, а навіть підстаршин не знає. Великий трус, звільнений з посади начальника школи в кінці жовтня, або на початку листопаду.

"БОНДАРЕНКО"Ця постать потребує додатково дослідження та наразі точно не встановлена. Ймовірно це може бути — Олександр Бондаренко ("Гамалія") — колишній капітан Червоної армії, уродженець Полтавщини, інструктор старшинської школи "Олені". За наявними відомостями, 10 серпня 1944 року заарештований НКВД — капітан Червоної Армії, з полонених, родом десь з Полтавщини, як мені казав, вік 40–45 років, військову справу для себе знає може й добре, а на викладача не надається.

"ДНІПРОВИЙ"Іван Мельниченко (1920) — старший лейтенант Червоної армії, інструктор старшинських шкіл УПА. Народився в селі Ротичі Чорнобильського району на Київщині. Навчався в Київському лісотехнічному інституті, а згодом — у Ленінградській військово-транспортній академії. У 1943 році викладав топографію та артилерійську справу в старшинській школі "Дружинники" на Поліссі, а в 1944 році — у школі "Олені" на Гуцульщині. Згодом командував куренем "Перемога". 21 листопада 1944 року був заарештований НКВД поблизу Красного на Львівщині. У березні 1945 року засуджений до 10 років таборів за участь в УПА — лейтенант Червоної Армії, здається, має вищу освіту, добре знає військову справу старшини, добрий лектор топографії, добрий виховник, надзвичайно інтелігентна людина. Родом із Київщини, десь біля Дніпра. Як опинився в УПА — не знаю.

Після усунення "ГОРИНА" був призначений начальником школи і був ним до мого від'їзду.

"ОСТИН" — лейтенант Червоної Армії, брюнет, до 27 років, живий, добре муштрований та бойовий старшина. Полонений, як попав до УПА — не знаю.

"СТАРИЙ" — лейтенант-сапер Червоної Армії, вік до 35 років, родом з Полтавщини, викладав саперно-технічні військові справи. Спокійний, добрий знавець своєї справи, як опинився в УПА — не знаю.

Оце й усі старшини, які були в школі "Дружинників". Старшини полонені з Червоної Армії почували в УПА себе в тисячу разів гірше, чим ми старі. Жоден з них не знав, що завтра з ними може зробити СБ. Дуже багато було випадків у "ЕНЕЯ" і "РУДОГО" розстрілу старшин Червоної Армії, які працювали в УПА.

Курсантів в школі було до 160 чоловік з освітою від студента до 4-х років, але після боїв з німцямиОмелян Лоґуш (1912–1982) — член Проводу ОУН та УГВР. У 1938–1939 рр. перебував у польських тюрмах. Під час війни працював у пропагандистських структурах ОУН, редагував підпільні видання, був одним з організаторів Конференції поневолених народів Сходу Європи й Азії (1943). У 1943–1944 рр. вів переговори з угорським військом про нейтралітет. У 1944 р. став членом УГВР, згодом виїхав за кордон через хворобу. Після війни жив у Німеччині та США, працював журналістом і очолював український відділ "Голосу Америки". Помер у Сент-Луїсі і двох боїв з червоними партизанами залишилося в школі до 110 душ, решта були забиті, або поранені і десь лікувались.

У другій половині жовтня 1943 року організували при штабі УПА другу школу старшин під назвою — "Школа лісових чортів"Насправді просто — "Лісові чорти" .

В цій школі було до 120 чоловік. Освітній ценз курсантів від 4-річної школи до студентів включно.

Начальником школи був БОРОВИЙВасиль Брилевський (1915–1945) — український військовик, поручник польської армії, командир куреня імені Богдана Хмельницького у ВО "Заграва" УПА-Північ. Народився в селі Середпільці на Львівщині. Служив у батальйоні "Нахтігаль", а згодом — у 201-му батальйоні шуцманшафту. У січні 1943 року був заарештований гестапо, ув’язнений у Львові, але зумів утекти й перейшов до УПА на Волині. Був інструктором старшинських і підстаршинських шкіл, а в січні 1944 року очолив 3-й вишкільний відділ Крайового військового штабу УПА-Захід. Брав участь у переведенні інструкторського складу школи "Лісові чорти" з УПА-Північ до школи "Олені". Загинув 19 червня 1945 року в селі Кліщівка на Івано-Франківщині. Це поручник польської армії, галичанин, середнього росту, військово-виховну справу теоретично знав добре, організований, підчас боїв трус.

Помішником начальника школи був "ПРОСТОВИЙ", родом з Волині, здається, Кременеччини. Поручник польської армії, має закінчену вищу освіту, здається, університет, до 35 років, високий, брюнет, добрий викладач лагідної вдачі. Здається, був мельниківцем і перейшов до бандерівців в УПА. Повного довір'я від командування не мав.

В групі "Північ" було 2 чи 3 шпиталі, центральна аптека, де аптекарем був галичанин "ПРОМЕТЕЙ"Ярема Зарицький ("Прометей") — український фармацевт, діяч медичної служби УПА. Здобув фармацевтичну освіту в Познані, за німецької окупації працював інспектором аптекоуправління на напрямку Рівне — Київ. У підпіллі очолював аптечну базу та був інструктором фармацевтичної школи. Імовірно, був пов’язаний із центральною аптекою групи УПА-Північ.

Були курси фельдшерів до 100 чоловік, медсестер, аптекарських помішників 90 чоловік.

Постачання групи мало великі запаси прохарчування та одежі.

Мались дві майстерні ремонту зброї, шевські та кравецькі артілі.

Політичний "Провід" мав своє видавництво, видавалась газета "За самостійну Україну". Хто був редактором — не знаю, друкувались брошури, книжки і т.і.

В політичному "Проводі", як казали "ГОНЧАРЕНКО" і "ПОЛІЩУК", працювало багато українців зі сходу.

З політичного "Проводу" знаю:

"ГОРБЕНКО" — ВОЛОШИН, зі Здолбуновщини, віком до 33–34 років, не скінчений юрист, розумний, толковий, добрий промовець.

"ГАЛИНА" — БУСЕЛЯків Бусел (1912–1945) — український політичний діяч, член Проводу ОУН, підполковник-політвиховник УПА (посмертно). Двічі заарештовувався польською поліцією, відбував ув’язнення за участь в ОУН. У 1941 році працював у Рівненській обласній управі, згодом став одним із провідних ідеологів ОУН та УПА на Волині й Поліссі. Очолював політичний штаб і політвиховний відділ УПА-Північ. Був одним з ініціаторів Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії 1943 року й створення НВРО. Загинув 15 вересня 1945 року в селі Бишки на Тернопільщині в бою з оперативною групою НКВД. Посмертно нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА, десь з Рівенщини, що він за один — не знаю. На вигляд дуже тихий, високого росту, вік 30–33 роки.

"ІВАНІВ"Омелян Лоґуш (1912–1982) — член Проводу ОУН та УГВР. У 1938–1939 рр. перебував у польських тюрмах. Під час війни працював у пропагандистських структурах ОУН, редагував підпільні видання, був одним з організаторів Конференції поневолених народів Сходу Європи й Азії (1943). У 1943–1944 рр. вів переговори з угорським військом про нейтралітет. У 1944 р. став членом УГВР, згодом виїхав за кордон через хворобу. Після війни жив у Німеччині та США, працював журналістом і очолював український відділ "Голосу Америки". Помер у Сент-Луїсі — /правдивого прізвища не знаю/, галичанин, середнього росту, чорнявий, гарний на виду, дуже лагідної вдачі, спокійний, по своєму захованню — несхожий на галичан, має багато щирости та відвертости.

"ВЕРЕЩАК"Катерина Мешко-Лоґуш ( 1913–1991) — українська політична діячка, членкиня ОУН і УГВР, дружина Омеляна Лоґуша. Народилася в с. Старі Санжари на Полтавщині. Закінчила Московський електромеханічний інститут. У роки війни вступила до ОУН(б), очолювала обласний провід ОУН у Ворошиловграді, згодом — провід ОУН у Криму. У 1943 році разом із чоловіком перебралася на Волинь і стала однією з організаторок Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії (21–22 листопада 1943 року). Була учасницею Великого збору УГВР у липні 1944 року. Того ж року подружжя виїхало за кордон із завданням налагодити зв’язки із західними антигітлерівськими силами. Від 1949 року жила у США, де разом із чоловіком брала участь у діяльності Закордонного представництва УГВР. Померла в Сент-Луїсі  — жінка зі східних земель, вік до 30 років, високого росту, темна шатенка, круглолица, енергійна, добрий промовець, розумна, дуже часто виступала проти тактики галицького "Проводу". Останнє казав мені "ГОНЧАРЕНКО".

Більше керівничих осіб "Проводу" не знаю.

За пару днів раніше мене до штабу прибули з Галичини два старшини, організовані "КРЕГУН"Василь Сидор ("Крегул", 1910–1949) — військовий і політичний діяч ОУН, полковник УПА (посмертно), командир УПА-Захід у 1944–1949 рр. До ОУН належав із 1929 р., за діяльність в організації двічі ув’язнювався польською владою. У 1941 р. командував сотнею легіону "Нахтіґаль", а згодом у шуцманшафтбатальйоні № 201. Від 1943 р. працював у військових структурах УПА, був членом Головної ради ОУН і ГВШ УПА, згодом очолив Карпатський крайовий провід ОУН. Також обіймав посаду Генерального судді ОУН. Загинув 14 квітня 1949 р. біля с. Осмолода на Прикарпатті в бою з оперативною групою МГБ разом із дружиною Надією Романів та охоронцями та "КАРПОВИЧ"Михайло Медвідь (1912–1945) — діяч ОУН, підполковник УПА (посмертно), член Головного військового штабу УПА. У 1942 р. очолював міський провід ОУН у Львові, згодом був крайовим військовим референтом Південних українських земель і організовував відділи УПА в Холодному Яру. У 1944 р. став шефом штабу УПА-Північ, керував Центральним технічним зв’язком УПА та працював у редакціях військових видань. Загинув 4 червня 1945 р. у с. Дев’ятники на Львівщині.

"КРЕГУН" молодий, до 25 років, називали його майором, був на посаді начальника оперативного відділу штабу та інспектором штабів груп. Він властиво керував усім, як партійний. З "ГОНЧАРЕНКОМ" не рахувався. Рухливий та страшно дурний, як військовик.

"КАРПОВІЧ", до 35 років, називали його поручником, високого росту, худий, сутуловатий, вимагав дисципліну, жорстокий, але розумний. Призначений був на посаду начальника зв'язку при штабі.

З його оповідань він 1941 і цілий 1942 рік перебував в Україні на сході в справах організаційних. Оповідав, що бував в Одесі, Дніпропетровську, в Криму і на Донбасі.

Я сталого призначення аж до кінця не мав. Призначили в комісію, головою якої був "КРЕГУЛ" /шкільно-видавнича/. Перегляд статутів Червоної Армії та переклад на українську мову, виробити положення проходження служби старшин УПА. Члени, крім мене, були: "ПОЛЬОВИЙ"Федір Польовий ("Поль") — старшина польської армії, майор УПА (посмертно), член ОУН, згодом ОУН(м), один з організаторів військового вишколу УПА. Влітку 1943 р. командував підстаршинською школою на Волині, згодом очолював вишкільний відділ КВШ УПА та КВШ УПА-Північ. У 1943–1944 рр. командував старшинськими школами "Лісові чорти" на Волині та "Олені" в Карпатах, готуючи командні кадри для повстанської армії. Загинув 15 жовтня 1944 р. біля с. Липа на Івано-Франківщині. Посмертно нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА ІІ класу, "ДНІПРОВИЙ" та стар. Червоної Армії, стар. викладач школи дружинників, а також ОМЕЛЮСИК — "ПОЛІЩУК".

Я перекладав, властиво доповнював статут дисциплінарний УНРівський.

Написав положення проходження служби старшинами та урядовцями УПА. Пригадуючи положення проходження на службі в армії УНР. Хоч я в цьому цілком не фаховець, про що говорив "ОХРИМУ".

Крім цього, "ОХРИМ" призначив додатково читав лекції в школі дружинників мені — розвідку, "ГОНЧАРЕНКОВІ" — виховання старшин УПА, а "ПОЛІЩУКОВІ" — артилерію.

Я прочитав за весь час 2 лекції, бо розпочались бої, "ГОНЧАРЕНКО", здається, 1 чи 2, а "ПОЛІЩУК" ні одної.

Наблюдаючий за школами рахувався начальник штабу "ГОНЧАРЕНКО".

З "ОХРИМОМ" спіткався тоді, коли бував /приходив/ до штабу, але це було нечасто, бо більше бував в подорожах.

До мене ставився ввічливо, як до всіх старших. Я зауважив, що ми потрібні для них, як ширма — представництво. "Дивіться, у нас працюють старі полковники українці і т.і."

Щодо мого перебування на Поліссі, то кожен раз "ОХРИМА" просив, аби мені дозволив виїхати, бо я тут непотрібний, користі з мене ніякої, Вам треба таких, щоб бігали, я старий і хворий на ноги. Обіцяв якось залагодити, але треба зачекати.

Підчас однієї розмови я йому сказав: "Що Ви мене тримаєте, на яку посаду я у Вас надаюсь. Командував я в УНР полком, бригадою, штабовим ніколи не був". Він відповів — "згідно постанови "Проводу" всі командні посади, коли можливо, то до командира сотні мусять бути обсажені організованими, себто партійцями. Решта до штабів постачання та на допомічні становища".

Підчас розмови я задавав питання, чому не знаходять потрібним зв’язатись з червоними партизанами, це була б така сила, що ці терени за місяць були б цілковито звільнені від німців і німців уже давно тут не було б. Це річ неможлива — відповів він, з двох причин — перше — вони на умови, які ми їм поставимо пересунутись на Білорусь не підуть, а коли пообіцяють, то не додержать слова, як вони це робили з БУЛЬБОЮ; друге — ми від своєї ідеї — Самостійна Україна — ні в якому разі не відмовимось, а вони від свого панування над Україною теж. Отже, між нами різниця, як між небом та землею.

Ми створили "Союз поневолених Москвою народів", вони ж проти цього. У нас гасло — "Воля народам, воля людині", а у них так, як у німців — "Комуністичний російський імперіалізм". Я йому сказав — в умовах окупації німцями України, повстанчі акції, як я бачу, зараз проводити дуже легко. А чи уявляє він які обставини спіткають УПА, при відступі німців та приході Червоної Армії, яка цілком опанує терени. Відповів — вони це мають на увазі, що буде далеко гірше, але вони не єсть УНРівницями 1918–1920 р.р. Вони мають міцну організацію, однолітну викристалізовану державницьку ідею, нарід нас підтримає, ми загартовані.

Трудно дослівно передати зміст моїх розмов, які мав на цю тему, дається 2 рази, більше я не порушував.

До УПА часто групками, а потім, здається, перейшли одна чи дві сотні кавказців, від німців, яких німці сформували з полонених і використовували, як бойову силу по боротьбі з партизанами, або як каральні отряди.

При УПА організувався, чи правдиво організували "Союз поневолених Москвою народів". До цього союзу, як казав мені "ГОРБЕНКО", входили: грузини, азербайджанці, узбеки, татари та білоруси. Чи було в дійсності це так – не знаю. Казали, що від грузин був один старий політичний діяч Грузії, а другий лікарь.

Пізніше союз цей був при групі "ЕНЕЯ" на півдні.