Розвідник із козацькими вусами

16:22, 9 лютого 2022

1920.jpg

Федір Боржинський (1879–1919) був справжнім відчайдухом. Під час воєнних дій він не боявся погрожувати противникам кулаком, висунувшись із траншеї. У відносно мирний час шпигував – спочатку на користь Російської імперії, а потім – для Української Держави. Навіть дружину шукав зухвало – через шлюбне оголошення. І таки знайшов. Йому закидали зраду офіцерської присяги, а він просто хотів служити батьківщині.

300.jpg

Олександр Скрипник

публіцист, дослідник історії української розвідки

4.jpg

Уявний портрет Федора Боржинського, автор Миколай Кочубей

Титул від великого хана

Наприкінці 1911 року Монголія, що до того підпорядковувалася Китаю, проголосила незалежність. Підтримку молодій державі надала Російська імперія. Тамтешні князі та лами відправили до Санкт-Петербурга таємне посольство, щоб в імператора попросити покровительства. Поїздку організував штабс-капітан Федір Макушек. Він був і перекладачем для монголів на зустрічі з прем’єр-міністром Петром Столипіним.

Великий хан Монголії Богдо-Геген VIII надав Макушеку княжий титул. У Росії його прирівнювали до баронського. Правитель не здогадувався, що доброзичливий молодий чоловік, який отримав від нього знак пошани – шпигун.

1.jpg

Монгольські жінки у традиційному вбранні, 1920-ті роки

Фото: pinterest.com

Макушек здобув освіту в Чугуївському піхотному юнкерському училищі та Східному інституті у Владивостоці. Влаштувався у розвідувальний відділ штабу Іркутського військового округу. Об’їздив багато китайських провінцій і ледь не всю Монголію. Створив першу докладну географічну карту Монголії, написав низку наукових праць з історії, культури та етнографії цих країв.

– Походжу з селян Уманського повіту Київської губернії, – розповідав про себе.

Новоспечений барон повернувся до своєї військової частини. Одразу взявся вирішувати дві важливі справи. Насамперед написав рапорт: "Прошу височайшого повеління прийняти прізвище й по батькові свого рідного батька Конрада Боржинського".

Шлюб за оголошенням

Його батьки – Демид і Ксенія Макушеки з села Верхнячки – мали багато дітей. 7-річним Федора віддали на виховання у сім’ю шляхтича Конрада Боржинського. Селом пішов поголос, що малий – син поляка. Той здавна вів якісь комерційні справи на Уманщині й часто навідувався до цукроварні у Верхнячках. Подейкували, що поклав око на красуню Ксенію.

Як там було насправді, ніхто достеменно не знає. Однак Федір усе життя вважав Конрада Боржинського за рідного батька. Так і зазначив у рапорті. А одержавши дозвіл, змінив документи.

цукровий завод, заснований у 1845 році, один із найстаріших в Україні, належав польському магнату Флоріану Ясинському.jpg

Цукровий завод, заснований у 1845 році, один із найстаріших в Україні, належав польському магнату Флоріану Ясинському

Фото: Роман Маленков

Друга важлива справа стосувалася сімейного стану. Федір хотів мати за дружину лише українку. Але там, де він служив, знайти таку дівчину було непросто. Тож розсилав по часописах шлюбне оголошення. На нього відгукнулася студентка Київського музичного училища Олександра Ващенко. Разом із батьком – адміністратором Одеського цирку і власником виноградників під Феодосією – поїхала до Іркутська. Там і взяли шлюб.

Через два роки в подружжя народився син Володимир. Ще через два – донька Тетяна. Федір Боржинський у той час перебував на передовій.

Іменна зброя за браваду

На фронті Першої світової він проявляв себе як відчайдух. Іноді аж до відвертої бравади. Міг піднятися з окопу і пригрозити кулаком німцям у траншеях навпроти. Одразу ж наражався на обстріл. Дістав декілька поранень. Отримав кілька орденів, іменну золоту зброю та чин підполковника.

Навесні 1918 року Федір Боржинський опинився на Північному Кавказі, де саме проголосили Кубанську Народну Республіку. Частина населення козацького краю вважала, що їм необхідно об’єднатися з Українською державою, якою керує гетьман Павло Скоропадський. Боржинського призначили консулом у П’ятигорську, а восени – міністром-резидентом Української Держави при Кубанському уряді.

Невідомо, чи Боржинський і Скоропадський перетиналися раніше. Обидва служили в одних частинах і воювали на одних ділянках фронту. Під час російсько-японської війни – у Забайкальському козачому війську: Боржинський, тоді ще Макушек – підпоручик, Скоропадський – осавул, невдовзі сотник ІІ Читинського полку. У роки Першої світової війни – на Східному фронті: підполковник Боржинський командував сотнею І Читинського козачого полку, генерал-майор Скоропадський – спершу полком, потім кавалерійською дивізією.

Посол у синьому жупані

"Вихований, освічений, коректний і спокійний, він справляв дуже хороше враження, – описував Боржинського-посла дипломат Микита Мандрик. – За зовнішністю він був типовий українець – середнього зросту, худорлявий, темний шатен, із довгими запорозькими вусами, розумним, лагідним поглядом. Одягався у форму українського військового старшини, у синій жупан".

Він продовжував розвідувальну діяльність – тепер вже на користь України. У таємних звітах повідомляв про нарощування сил Добровольчої армії. Наголошував на розгортанні інформаційної війни проти України. Акцентував, що очільник Антон Денікін не приховує своїх планів з відновлення "єдиної і неподільної Росії" та знищення суверенних держав і республік.

3.jpg

Уповноважуюча грамота Міністерства закордонних справ Федору Боржинському, представнику Української Держави при Кубанському Уряді. Листопад 1918 року

Фото: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України

Також провадить пропагандистську роботу. За його сприяння місцева "Просвіта" видавала книги, друкувала газети й навчала українською мовою. Завдяки тому, що добре знав англійську, товаришував із британським представником Фоком, якому пояснював дійсний стан справ на своїй батьківщині.

Однієї ночі до посольства увірвалися солдати. Влаштували обшук, забрали офіційні документи й арештували секретаря Костянтина Поливана. Влада не реагувала на протиправну акцію. Через декілька днів "денікінці" знову напали на дипломатичну установу. Вони зірвали з фасаду синьо-жовтий прапор і затримали Боржинського. Лише після цього уряд Кубані висловив протест.

Посла відпустили. Йому висунули вимогу – негайно покинути Кубань. Він вирішив їхати до Києва, де вже владу захопила Директорія УНР.

Швидкоплинний суд

Від’їзд кілька разів переносили – в Україні тривали бойові дії. Увесь цей час Федір Боржинський від імені посольства писав ноти протесту. Він критикував залучення козаків до наступу на українському фронті. У деяких частинах кубанці відмовлялися воювати з братами-українцями Це неабияк дратувало близьке оточення Денікіна.

5.jpg

Кубанські козаки, 1918 рік

Фото: tyzhden.ua

У січні 1919 року барон врешті вирушив у дорогу залізницею. Разом із ним – секретар посольства, радник із дружиною, помічники та кілька кубанців, які зазнавали переслідувань з боку "білих". Влада Кубані надала варту до берегів річки Дон.

– Тепер ви потрапите в інші руки. Будьте обережними, – зауважив хтось із супроводу у прикордонному Іловайську.

На станції Волноваха дипломатичний вагон оточив озброєний загін. Пасажирів вивели й заштовхнули в "товарняк". Його причепили до потягу й відправили до Юзівки (нинішній Донецьк). Там посла тримали у в’язниці, яку облаштували в колишній школі. 14 лютого відбувся суд. Боржинському закинули зраду батьківщини – бо як офіцер Російської імператорської армії він перейшов на бік самозваного українського уряду.

– Не бачу у своїх діях жодної зради, – відповідав він. – Імперія розвалилася, я став на службу Українській Державі – землі, де народився та виріс.

Судді – троє офіцерів-денікінців – радилися недовго. Вирок: розстріл. Його виконали тієї ж ночі в якомусь вибалку на околиці міста. Тіло залишили на мерзлій землі.

***

Верхнячка,_Христинівський_р-н_Черкащини._Історична_будова,_де_нині_-_музей_краєзнавчий (1).tiff

Верхнячка, Христинівський район Черкащини. Історичнаьбудова, де нині розташований краєзнавчий музей

Фото: Роман Маленков

Федорова дружина Олександра якийсь час жила з дітьми у Верхнячці в батьків загиблого чоловіка – Демида і Ксенії Макушеків. Слід Конрада Боржинського зник у цьому вирі подій. Потім із донькою поїхала до своїх родичів у Петроград. Син Володя залишився з дідом. 8-річним він утік з дому і після низки поневірянь розшукав матір із сестрою. Його внучка Оксана Соловйова успадкувала від прабабусі любов і хист до музики. Нині вона – провідна скрипалька симфонічного оркестру Барселонської опери.

Досі не відоме місце поховання Федора Боржинського. Так само не збереглося жодного фотознімка. За словесними описами та світлинами близьких родичів художник Миколай Кочубей зобразив барона на уявному художньому портреті. Допоки в архівах не віднайдуть реального фото, таким він і залишатиметься для нащадків – у старшинському мундирі, із довгими козацькими вусами, зі спокійним і проникливим поглядом.

Схожі матеріали

vitalij liaska.jpg

До Дону? Про українську Кубань

600.jpg

Кубань. Остання спроба бути з Україною

600.jpg

"Проповідував українізацію Кубані": контрреволюція Петра Лісового

600оун.jpg

На Кубань і Донбас: історія похідних груп ОУН

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Ґрааль кубанського козацтва