Принади й небезпеки середньовічного дитинства

Від колиски до перших кроків

Чи була реальність середньовічного дитинства такою жахливою, як бачимо в кіно та читаємо в літературі? Історикиня Каролін Ларрінгтон підрахувала, що протягом першого року життя на 1000 народжених помирало 200–300 дітей і лише половина доживала до п’ятого дня народження. Ця статистика не може не вражати, адже означає, що дитину втрачала чи не кожна родина. Середньовічна аристократія, реагуючи на часті смерті дітей, розробила своєрідну стратегію. Вона полягала в називанні дітей одного подружжя однаковими іменами. Лоран Масе дослідив цю практику в XIII столітті на прикладі роду сеньйорів Монпельє. Синів називали Ґійомами або використовували подібні форми цього імені.

Причин такої ситуації чимало. Першим чинником був стан медицини, коли народитися могли лише "безпроблемні" діти. Адже будь-яке ускладнення при пологах могло забрати життя і матері, і дитини. Але і при щасливому народженні на маля чигало безліч небезпек: холод, погане годування, раннє і невідповідне прикормлення, усі можливі хвороби. Численні заклики до грудного вигодовування мали бути однією з відповідей на ризики раннього віку.

Три головні причини спонукали теологів — науковців доби Середньовіччя — висловлюватись проти годувальниць. Перша полягала в уявленні про вплив грудного молока на характер та інтелектуальні здібності дитини. Замість переймати благородство й освіченість рідної матері, дитина морально та розумово опинялась би на рівні годувальниці низького походження. Другу причину Антоніо де Ґевара1481–1545, який писав на зламі Середньовіччя і ранньомодерної епохи, пояснює так. "Щодня ми бачимо, як у благородних родинах гине більше дітей, ніж у плебейських. Ми можемо зауважити, що це не тому, що останні більше опікуються своїми дітьми чи тому, що селянки споживають кращу їжу. А радше тому, що здебільшого дитя селянки протягом двох років п’є молоко з одного і того самого джерела. Тоді як дитина аристократки змінює годувальниць три рази за два місяці". Часті вимушені зміни годувальниць могли погіршити здоров’я дитини. По-третє, якщо родина не була дуже заможною, наймання годувальниці означало відправлення дитини до "віддалених" сіл із відповідними ризиками. Бо ж дорога була важка й небезпечна, а дитина надто мала. До того ж на відстані ніхто не міг би гарантувати доброчесного виконання обов’язків годувальниці.

На грудне вигодовування дитини матір’ю як запоруку правильного розвитку та здоров’я мали наштовхувати й численні образи Богородиці з Христом. У Середньовіччі постав особливий іконографічний тип "Марії, яка годує"Madonna lactans. Інколи людям навіть випадало скуштувати цього цінного молока — принаймні майбутнім святим. У житії Бернарда Клервоського, монаха-цистерціанця і видатного середньовічного теолога, розповідається про його молитву біля скульптури Діви Марії, яка годувала Дитину. Святий Бернард звернувся до неї зі словами: "Покажи, що Ти — мати"лат. monstra te esse matrem. І статуя ожила. Богородиця зійшла до нього, вклала грудь йому в уста й нагодувала своїм молоком.

Алкоголь чи молоко? Дитяча їжа й напої

А як харчувалися старші діти? І, найголовніше, що вони пили? Адже кого не хвилює сама думка про дітей, які запивають сніданки, обіди та вечері пивом чи вином... Дитячий раціон, як її описують доступні джерела, була своєрідним поєднанням реального досвіду, доступних продуктів і рекомендацій гуморальної медицини. Вона ж ставила за мету досягнути балансу рідин-гуморів в організмі.

Упродовж першого року життя дітям поступово починали давати м’яку їжу. Головним показником їхньої готовности до "дорослого" раціону була поява зубів, що підтверджується аналізом пошкодження зубної емалі середньовічних дітей. Антропологи встановили, що найм’якшу їжу — кашу на основі молока (тваринного чи мигдалевого), борошна та цукру (в заможних родинах) — споживали діти до двох років.

Між двома і чотирма роками діти поступово переходили на твердішу їжу, яка починала руйнувати емаль. Сніданок міг складатися зі шматка хліба та юшки на основі пива чи вина, розведених водою. Обід — із каші-грюеля або супу-потажу з вареними овочами з м’ясом (або без) та шматка свіжого сиру, приготованого вдома. А вечеря — із супу чи юшки з хлібом. Такий раціон був характерний для дітей селян і частини містян. Пошкодження дитячої зубної емалі в цьому віці було пов’язане з якістю борошна, яке вони споживали у грюелях, потажах і хлібі. Що нижчими були прибутки родини, то грубше оброблене борошно використовували. У бідніших сім’ях грубе борошно й бобові становили основу раціону. Це було напрочуд важливо. Бо ж зерно у стравах і напоях забезпечувало майже 80 % раціону середньовічної родини, незалежно від її статусу.

У 7–8 років "дитячий стіл" закінчувався. Дітей усе більше залучали до дорослої роботи. І вони починали споживати таку саму їжу, як і їхні батьки та наставники. У цьому віці селянські діти випасали худобу або допомагали батькам на полі. Міські — могли йти до майстерень. А діти з аристократичних сімей приєднувалися до дворів суверенів своїх батьків, стаючи пажами або фрейлінами. Дружина французького короля Карла VI Ізабо Баварська1370–1435, попри нетипово тісний зв’язок зі своїми дітьми, відправила старшу 9-річну доньку Ізабель до англійського двору. Вона мала жити й виховуватися там, поки стане достатньо дорослою, щоб вийти заміж за Річарда ІІ.

Дітям справді часто доводилося запивати їжу напоями, що містили алкоголь. Адже хоч вода була доступним ресурсом (її повсюдне забруднення – міт), її не вважали корисною для щоденного раціону, за винятком спекотних днів чи лихоманки. Проте не варто уявляти дітей, які п’ють пиво та вино, подібними до сучасних. По-перше, пиво, особливо дешевші його варіанти, містило значно менше алкоголю. Історикиня Лінн Мартін звернула увагу, що в найбільш "винних" країнах Європи — Франції та Італії — селяни й біднота пили напій, який лише віддалено нагадував вино. Виноградний жмих заливали водою і давали йому перебродити. Так отримували "пікет" і "акварелло" — слабоалкогольний винний напій, що міг мати лише два-три градуси. "Столове" пиво було аналогом пікету в таких «пивних» країнах, як Англія, Нідерланди та Німеччина. Його варили вдома або купували за невисоку ціну в місцевих броварнях. Воно було дуже слабке й містило не більше ніж два-три градуси алкоголю. Середньовічне пиво не надто відрізнялося від сучасного квасу, де вміст алкоголю становить приблизно 1,2 відсотка.

Тож середньовічні діти справді пили "алкогольні" напої, однак дуже розведеними, подібними на сучасний сік чи квас. Відтак не варто думати, що образ п’яної дитини був нормою. Тодішні порадники з виховання не втомлювалися нагадувати підліткам: у випадку участи в застіллях, де наливають "справжнє" вино, припустимо випити лише келих. "Понаднормовий" алкоголь веде до надмірної балакучости, непристойних жартів і негідної поведінки.

Отже, хоч дитяча середньовічна дієта може значно відрізнятися від сучасних стандартів, вона все-таки враховувала особливості дитячого організму й різні етапи його розвитку.

Діти і свята: коли чекати на подарунки

Дитячий день народження зазнав стрімкого розвитку впродовж минулих 100 років. Сьогодні для багатьох дітей це найулюбленіше свято, яке обіцяє розваги й омріяні подарунки. Чи відчували середньовічні діти подібні емоції? Сумнівно. За невеликим винятком, лише представники нобілітету зазвичай знали точну дату свого народження. Вона була потрібна з юридичних причин, щоб довести легальне повноліття (14 років для юнок і 21 — для юнаків). Визначити дату народження було трохи простіше, якщо дитина з’являлася на світ у церковне свято. Історик Ніколас Ормі подає приклади таких випадків: простолюдин і майбутній святий Вільям Норвічський народився на Стрітення (2 лютого). Удова з Герефордшира, Маргарет із Кілпека, 1307 року згадувала, що її старший син Адам народився на Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня). А молодший син Роджер — через декілька днів після Великодня.

Тож якщо дитина й чекала на "власне" свято, це, найімовірніше, був день святого-покровителя. Немовлят називали на їхню честь через близькість до дня народження. Наприклад, Мартін Лютернародився 1483 року, наприкінці Середньовіччя отримав ім’я завдяки тому, що наступного дня по його з’яві на світ був день святого Мартіна. Він припадав на 11 листопада. Це свято молодого вина і печених гусей, присвячене пам’яті колишнього римського солдата, святого і єпископа Тура.

Чи отримували діти подарунки на дні народження або принаймні у дні своїх святих? Згадана вище Ізабо Баварська дарувала подарунки своїм чадам і на свята, і без приводів. Року 1399 вона була змушена відіслати дітей із Парижа через новий спалах чуми. Але, як свідчать інвентарі та листи, і далі купувала для них книжки, іграшки й навіть домашніх улюбленців: папуг для Ізабель, Жанни та Мішель і голубок для Катаріни.

Діти із заможних родин могли розраховувати на святкові подарунки. Це були зацукровані прянощі, горішки чи фрукти ("комфі"), марципанові фігурки. А також інжир, родзинки і, звісно, іграшки. Усі середньовічні діти бавилися схожими іграшками, хоч їхня якість залежала від статків родини. На мініатюрах того часу можна побачити іграшкові замки, фігурки лицарів на конях, дерев’яні конячки, керамічні й дерев’яні ляльки, а також набори для ігор у кості й шахи.

А як щодо Дня святого Миколая, Різдва та Нового року — зимових свят, що їх люблять не менше за день народження? Традиція дарувати подарунки на День святого Миколая стала регулярною у другій половині XII – у XIII столітті. Вона зародилася як прояв турботи черниць про дітей із бідних родин. Згодом ця практика переросла в одну з найпоширеніших і найулюбленіших традицій у Європі. Діти знаходили в черевиках яблука, зацукровані горішки (прянощі були привілеєм найзаможніших) та дрібні іграшки. Якщо поведінка дитини бажала кращого, на неї чекали вуглини.

Подарунки на свята набули такого значення, що в пізньосередньовічній Європі почали з’являтися спеціальні "грудневі" ярмарки. Вони розпочинали роботу на початку Адвенту, період Різдвяного посту. Перший такий 1296-го відбувся у Відні. Року 1434 у Дрездені відкрили Strietzelmarkt, який вважають прототипом сучасних різдвяних ярмарків. Він отримав назву від "штрітцеля" — здобної випічки, що її хрещені батьки дарували хрещеникам та хрещеницях на День усіх святих (1 листопада).

У добу Реформації вони почали асоціюватися з подарунками на Різдво. Через спробу заборонити культ святих у містах і селах, де прийняли християнство, новим дарувальником стало Дитятко ХристосChristkindl. Подарунки від Дитятка мали витіснити дари його попередника, святого Миколая. Однак Лютерів задум не спрацював. Батьки дарували подарунки вже на обидва свята.

Новорічні подарунки були античною традицією, яка отримала нове життя при середньовічних дворах. У той час було заведено 1 січня обмінюватися дарунками, що мали назву étrennes. Їх не спеціально призначали для дітей. Étrennes, що походили від ритуальних приношень римській богині Стрені на початку нового року, могли бути розкішно оздобленими манускриптами, витонченими прикрасами чи навіть скульптурами з марципана. Їх дарували королям, королевам, герцогам та іншій знаті незалежно від віку. У цій традиції центральну роль відігравав статус того, кому дарували. Дарувальник міг бути і рівним, і нижчим за рангом.

Середньовічне дитинство було безумовно складнішим за сучасне. Зовнішній світ був небезпечним: хвороби, війни, холод, голод, неналежний нагляд і раціон постійно загрожували життю дітей. Утім вони все-таки були не "маленькими дорослими", а дітьми. Батьки піклувалися про них, дарували подарунки, годували та лікували всіма можливими на той час способами. І, найголовніше, любили не менше, ніж сучасні батьки люблять своїх дітей.