"Не присягнеш, не будеш королювати". Як уперше шляхта обирала короля Речі Посполитої

08:59, 20 липня 2021

1920.jpg

7 липня 1572 року не стало короля Речі Посполитої Зиґмунта-Августа. Він не залишив по собі спадкоємців, тож уперше вся шляхта новоствореної держави мала вибрати собі короля. На трон претендували син імператора Священної Римської імперії, французький королевич і навіть московський цар. Однак шляхта бажала не лише нового короля, але й підтвердження та розширення своїх прав та свобод. Півторарічні перипетії виборчих баталій врешт-решт закінчилися детронізацією новообраного короля

Starchenko_foto.jpg

Наталія Старченко

докторка історичних наук

В очікуванні апокаліпсису

"Не мусить той, кого на елекції не буде, прикриватися хворобою, худобою, нестатками, бо міг би на те йому завжди неприятель вказати, що на той час, коли йшлося всім про все, ти з печі виглядав. Тяжке те звинувачення, адже нам зараз ідеться про все. Якщо зараз те все втратимо, вічний нам сором буде, вічна неволя і вічна ганьба нашому народові... Якщо згубимо раз право спільного обирання короля, нового пана нашого, того вже потім вічно не відшукаємо".

1.jpg
Король Зиґмунт-Август. Портрет Лукаса Кранаха-молодшого, бл. 1555 рік Фото: wikimedia.org.ua

Так влітку 1572 року анонімний автор пристрасно закликав кожного шляхтича Речі Посполитої скористатися своїм правом обирати короля. Приводом для такого заклику стала смерть короля Зиґмунта-Августа, останнього з династії Яґеллонів. Ще напередодні його кончини країною почали ширитися чутки про погані знамення. Їх підкріплювало чимало недобрих знаків – пошесть сарани, поява комет та інші аномальні явища. Свідок тих подій Анджей Любенецький писав, що всі жили в передчутті безкоролів’я так, як грішники чекають Судного дня. Тільки й балачок було про страшні перспективи для держави. Боялися не лише ймовірного розвалу Речі Посполитої, внутрішніх конфліктів і беззаконня, а й самого акту обрання нового володаря.

І це попри те, що володарів у Польському Королівстві обирали давно. Та зазвичай це було справою наближених до короля магнатів і високих урядників. Шляхтичі, які традиційно були присутніми при цьому акті, радше їм асистували для годиться, аніж відігравали якусь важливішу роль. Ситуацію змінив Зиґмунт І (Старий), який у 1530 і 1538 роках обдарував усю шляхту правом обирати собі володаря. Це була елекція viritim, тобто кожним голосом. Її запровадження стало своєрідною платнею за згоду на коронування малолітнього Зиґмунта-Августа великим князем литовським і королем польським ще за життя батька. Тож по бездітній смерті сюзерена шляхта отримала можливість випробувати своє право, яке вважала "зіницею" шляхетських вольностей. Справді, в основі поняття "вольності" лежало уявлення про те, що вільна людина живе згідно зі своєю волею і сама керує своїм життям, а отже, сама обирає володаря та встановлює закони: "Володар приходить до готових королівських прав і не він, а ми самі права і закон приймаємо, а він присягою своєю гарантує, що на нас без нас нічого встановлювати не має".

Елекція лише після конвокації

Попри всі побоювання, після смерті Зиґмунта-Августа апокаліпсису не відбулося, хоча суди, які діяли від імені короля, припинили свою роботу. Шляхта по окремих воєводствах швидко перебрала владу й контроль за порядком до своїх рук. Серед перших, хто так вчинив, утворивши конфедераціїТимчасові політичні об’єднання шляхти в Речі Посполитій. – Ред., була шляхта українських теренів, що демонструє її неабияке вміння самоорганізуватися.

Визначити місце й дату елекції мали сенатори, які ніяк не могли зібратися разом. Але окрім цих суто технічних питань було одне значно складніше – до смерті короля так і не проговорили механізму обрання володаря всім шляхетським загалом. Отож коли наприкінці жовтня сенаторам усе ж вдалося порозумітися та зібратися, було вирішено організувати спочатку конвокаційний з’їзд, а потім уже елекційний. Саме на конвокації планували розглянути всі питання, пов’язані з виборами, а також обговорити проблему реформування судочинства. Шляхта вважала, що "поправа права" має передувати елекції. Адже короля треба обирати до прав, які могли б обмежити потенційну тиранію володаря – найбільший страх громадян Речі Посполитої. "Нового пана треба брати до добре впорядкованих прав, щоб нам згідно з ними панував", інакше, навіть якби янголом був, при поганих правах зіпсується, – такі голоси звучали в той період.

2.jpg
Генріх Валуа. Портрет Франсуа Кенеля, 1580–1586 роки Фото: wikimedia.org.ua

Однак не минулося і без тих, хто активно виступив проти конвокації. Скажімо, белзька шляхта заявляла, що в послів на конвокаційному сеймі будуть надто великі повноваження. Вони зможуть одноосібно прийняти рішення, що стосуються всього загалу, із порушенням прав і "фундаменту вольності кожного". Так белжани попереджали про загрозу для одного з найважливіших принципів шляхетської свободи – "нічого на нас без нас". А шляхетні мешканці Руського воєводства хоч і не протестували проти конвокації, але вимагали негайного вирішення організаційних питань елекції та в разі затримки обіцяли взятися до справи всім загáлом. Вони також наголошували, що обрання короля не лише право, а й обов’язок кожного шляхтича.

Конвокаційний сейм у січні 1573 року прийняв низку важливих рішень. Було проголошено генеральну конфедерацію, яка легітимізувала та символічно поєднала мережу самоврядних шляхетських корпорацій по всій державі. Як йшлося в одному з політичних текстів – за відсутності короля вся шляхта є королями. Елекцію призначили на 6 квітня того ж року під Варшавою. Водночас на конвокації був ухвалений акт, який перевершив за своїм значенням для майбутнього всі інші. Так звана "Варшавська конфедерація" проголошувала релігійний мир та гарантувала свободу віровизнання мешканцям Речі Посполитої. На цей акт посилатимуться всі оборонці православної Церкви після Берестейської унії 1596 року та всі скривджені католицькою контрреформацією, що з часом набиратиме обертів. Поштовхом до солідарних дій представників різних конфесій стали реальні шанси обрати королем учасника Варфоломіївської різанини в Парижі Генріха Валуа. Інформація про цю трагічну подію швидко сягла Речі Посполитої та неабияк налякала протестантів.

Врешті на конвокації вирішили, що вибори мають відбуватися у два або три етапи, а остаточний результат буде визнаний лише тоді, коли вдасться досягнути одностайності. Такий підхід ґрунтувався на засадах шляхетської демократії, яка передбачала формальну рівність усієї шляхти незалежно від статків і суспільного становища. Одностайність можна було забезпечити лише через узгодження позицій, що звалося притиранням: потрібно було переконати меншість пристати до думки більшості, запропонувавши їй прийнятний компроміс.  

Кандидати на трон

На початку квітня 1573 року під Варшавою біля села Камінь було облаштоване елекційне поле, на яке прибуло щонайменше 50 тисяч виборців. А що шляхту, особливо багату, зазвичай супроводжували великі почти, то кількість мешканців Варшави та її околиць могла поповнитися на 400 тисяч прибульців. Усі оглядачі зауважували добру організацію "заходу" та дивовижний порядок, який панував серед виборців. Пересічну шляхту розквартировували в навколишніх селах, значніших осіб – у самому місті. Організоване було й харчування на елекційному полі. Категорично заборонили торгувати алкоголем. Посередині поля поставили центральний намет, у якому могло вміститися до 6 тисяч осіб. У центрі в колі засідали сенатори, далі були лави для послів від воєводств, що мало символізувати сейм. Тут відбувалися головні наради, точилися дискусії та вислуховували представників кандидатів до на трон. Навколо головного намету були розташовані менші для окремих воєводств, організацією яких займалися воєводи. Попри велику напругу на елекційному полі та жорсткі дискусії, до серйозних ексцесів справа не доходила.

Серед головних претендентів на трон був ерцгерцог Ернест Габсбург, син імператора Священної Римської імперії. Цю кандидатуру підтримували передусім магнати, які становили більшість сенату. Вони сподівалися, що Ернест не допустить до серйозного розширення шляхетських вольностей. Натомість категорично проти була шляхта, яка боялася домінування католиків, тиранії Габсбургів і втрати Річчю Посполитою своєї суверенності поряд із сильним сусідом.

2а.jpg
Анна Яґеллонка. Портрет Лукаса Кранаха-молодшого, бл. 1555 рік Фото: wikimedia.org.ua

Конкурентом Ернеста став французький королевич Генріх Валуа. Від його імені виступав біскуп Жан де Монлюк, блискучий дипломат і людина широких поглядів. Французи обіцяли виборцям золоті гори, навіть погодилися на весілля 50-літньої королівни Анни Яґеллонки, сестри померлого Зиґмунта-Августа, із 22-літнім Генріхом. Цим остаточно звабили частину виборців, які мали великі сентименти до Анни. Подейкували, щоправда, про 2 гроші добових для кожного з прибічників на елекційному полі, які теж мали магічну силу переконання. Чудеса еквілібристики продемонстрував Монлюк, виправдовуючи участь Генріха у Варфоломіївській різанині. Він твердив, що насправді принц з озброєним загоном вирушив у місто, щоб завадити надмірній жорстокості. Але його люди приєдналися до винищення протестантів, хоч він і намагався цьому запобігти.

Спритний французький біскуп вважав найнебезпечнішим суперником Івана IV, за якого готова була проголосувати велика частина шляхти. А однак ця кандидатура одразу вилетіла з перегонів, бо посольства московського царя не було на елекційному полі. Іван IV вважав, що це до нього мали присилати людей із проханням зайняти трон. До того ж він висунув неприйнятні для шляхти вимоги – поєднати в одне ціле Польське Королівство, Велике князівство Литовське та Московію, які ставали б дідичною власністю царської родини. І хоч Іван Васильович обіцяв не порушувати прав і вольностей, а навіть їх розширити, це вже не мало значення. 

Після першого туру голосування залишилося три кандидатури – Ернест, Генріх і шведський король Ян ІІІ, протестант, одружений із сестрою Зиґмунта-Августа Катериною. Однак Габсбурга шляхта настільки боялася, що навіть криваве минуле Генріха видавалося меншим злом. Врешті Франція була далеко. Тож у третій тур вийшли швед і француз. Для більшого унаочнення чеснот претендентів кожному з них було призначено по три "адвокати", які й мали переконати виборця.

3.jpg
Бал у паризькому палаці Тюїльрі на честь приїзду послів Речі Посполитої, вересень 1573 року. Картина Антуана Карона, кін. XVI століття Фото: tytus.edu.pl

Генріхові артикули

Генріх впевнено вів перед у виборчих перегонах, тож протестанти змусили присутніх під загрозою зриву елекції укласти так звані Генріхові артикули. Це був варіант конституції, який містив основні засади державного устрою та низку обмежень для короля. Артикули стали частиною присяги всіх наступних володарів Речі Посполитої. Їх згадував літописець подій Святослав Ожельський, який зазначав, що прикре для всіх безкоролів’я натомість надало шляхті унікальний шанс ухвалити важливі для всіх свободи. Бо "не на королі тримається кожна Річ Посполита, а на порядку, не на короля спирається, а на право". Серед параграфів "Артикулів" були акт про релігійний мир, принциповий для всіх некатоликів; пункт про ухвалення Трибуналу як вищої апеляційної інстанції (себто в короля відбирали важливий владний інструмент – право карати й милувати) та право народу на спротив королю, який порушуватиме право. "Артикули" торкалися і приватного життя володаря. Він не міг самостійно обрати собі дружину, відмовлятися від подружніх обов’язків чи шукати причини для розлучення, окрім тих, що були передбачені в духовних законах. Була також випрацювана форма особистих зобов’язань монарха – pacta conventa, які укладатимуть окремо для кожного з володарів трону Речі Посполитої. Їх разом із Генріховими артикулами мали затверджувати коронаційною присягою.

Монлюк купив Генріхові королювання за такі обіцянки: виплатити всі борги попередника, щорічно вносити до державної скарбниці 450 тисяч золотих із власних прибутків, особистим коштом побудувати флот на Балтійському морі та запровадити частину французьких кораблів до берегів Речі Посполитої, забезпечити піхотинців для війни з Московією та укріпити замки. А водночас шляхта не забула і про своє інтелектуальне майбутнє. Від Генріха вимагали запросити французьких професорів для викладання у Краківській академії та щороку навчати у Франції своїм коштом сто студентів із Речі Посполитої. До речі, про тих сто студентів йшлося і в передвиборчих обіцянках Ернеста Габсбурга. Отож не лише у грошах і флоті вбачала свої потреби шляхта.

Шляхетський обранець міг стати королем, лише підтвердивши ці документи присягою. Генріх спритно спробував скористатися суперечками всередині посольства, яке прибуло з-під Варшави до Парижа з повідомленням про обрання, та не присягти на підтвердження окреслених зобов’язань. Він твердив, що практично кожен пункт пропонованих йому артикулів ображає королівський маєстат, особливо параграф про відмову народу коритися володареві, який порушує право. На це не змовчав Ян Зборовський зі сказав слова, які увійдуть в історію як метафора королювання в Речі Посполитій: "Не присягнеш, не будеш королювати". Отож Генріх та його королівська родина змушені були присягнути. Утім під час коронації у Кракові 21 лютого він присягнув за дещо зміненою старою формулою, не підтвердивши принципових для шляхти документів. Обурені посли практично покинули сейм, не прийнявши підсумкового рішення. Подейкували, що шляхта спеціально по воєводствах зволікала з відновленням судів, які мали діяти від імені короля. Цим вона символічно продовжувала безкоролів’я навіть після коронування Генріха. Конфлікт закінчився несподіваною розв’язкою: отримавши звістку про смерть брата і вільний французький трон, Генріх таємно проти ночі 19 червня покинув Краків, щоб більше ніколи не повернутися. Хоч до кінця життя він так і не зрікся свого титулу.

4.jpg
Стефан Баторій. Портрет Мартіна Кобера, друга пол. XVI століття Фото: wikimedia.org.ua

***

Упродовж другого безкоролів’я шляхта ухвалить важке рішення про детронізацію обраного всім загалом помазанника Божого (12 травня 1575 року), що уявлялося нечуваним кроком для тодішньої Європи. Вона обере королем трансільванського князя Стефана Баторія. І це після того, як частина сенаторів оголосить володарем імператора Священної Римської імперії Максиміліана ІІ у грудні 1575 року. Вона легітимізує свій вибір, забезпечивши йому широку підтримку по всьому королівству. Вона проведе коронацію 1 травня 1576 року, оголосивши загальну мобілізацію щоб захистити свої здобутки. І весь цей непевний час шляхта забезпечуватиме роботу самоврядних судів на місцях та дбатиме про порядок.

Цей досвід напевно придасться їй на майбутнє. Принаймні сформує низку важливих елементів політичної культури та стане предметом неабиякої гордості. Як заявить Якуб Собеський у 1632 року під час четвертого безкоролів’я: "Нам королі народжуються не в пелюшках, але у вільних серцях і наших голосах. Тих за панів собі обираємо, яких хочемо, а не тих, яких мусимо".

Схожі матеріали

600.jpg

Єремія Вишневецький. Правда та домисли

600.jpg

Берестечко–1651: катастрофа чи дошкульна поразка

800x500 obkladunka Bilous.jpg

Про заповіти міщан та шляхти | Наталія Білоус