Наука під ковпаком спецслужб

10 томів компромату

"Политикой он отнюдь не занимается, чему доказательством то, что он в Академии никого за собой не имеет и не группирует. Вообще Ефремов личность особая, он был не в ладах со всеми властями. При Деникине его хотели расстрелять. Не говоря уже о царском правительстве, когда он сидел в тюрьме и постоянно подвергался преследованиям", – таку інформацію 11 грудня 1926 року записав уповноважений секретного відділу Державного політичного управління Соломон Гольдман від інформатора на прізвисько "Академік".

<p>Сергій Єфремов</p>

Обговорювали віцепрезидента Всеукраїнської академії наук Сергія Єфремова. Через три роки його арештували та засудили у сфабрикованій справі "Спілки визволення України" до 10 років ув’язнення. Він помер, так і не дочекавшись звільнення.

ВУАН була створена за гетьмана Павла Скоропадського у листопаді 1918 року. На середину 1920-х у її структурі було майже 70 науково-дослідних установ, в яких працювало приблизно 200 наукових співробітників, зокрема понад 60 академіків і членів-кореспондентів. Багато з них перед тим були активними політичними і громадськими діячами. Переважно – не на боці більшовиків.

Не дивно, що головна наукова установа країни опинилася під пильним наглядом радянських органів безпеки – ВНК, потім – ДПУ, пізніше – НКВС. Практично на кожного академіка, наукового працівника, політично активного аспіранта чекісти заводили персональну справу-формуляр. Вона могла складатись як з одного тому, так і з кількох – залежно від впливовости "обсервованої" персони. До прикладу, виявлені в Галузевому державному архіві СБУ справи-формуляри на етнографа Миколу Левченка та літературознавця Олександра Грушевського містять по одному тому, на історика Костянтина Штеппу – шість, на Михайла Грушевського – 10 томів, сотні сторінок.

<p>Обкладинка брошури із промовою Зинов&rsquo;єва та текстом резолюції "Про антирадянські партії та течії"</p>

"Дипломат", "Німфа", "Турбогенератор"

У справі-формулярі були різні документи. Чекістів цікавили і загальні характеристики, і різноманітні подробиці: що людина робила, з ким зустрічалась, про що та з ким спілкувалася. Потрапляли сюди і листи осіб, якими цікавилися чекісти – оригінали або копії. Кореспонденцію іноземними мовами, а іноді й українською, перекладали на російську. До цього дбайливо підшивали машинописні копії академічної діловодної документації, зокрема протоколів Спільних зібрань чи Ради ВУАН. Також туди ж долучали повідомлення таємних інформаторів – "секретных сотрудников", скорочено сексотів.

Усім таким агентам давали прізвиська. У документах їх писали в лапках і великими літерами, прізвища тих, кого вони описували, – тільки великим літерами. З’ясувати реальні імена більшости сексотів складно – усі їхні особові та робочі справи в різний час були або знищені, або вивезені до Росії.

За цими прізвиськами інколи можна здогадатись про фах інформаторів: "Дипломат", "Кооператор", "Літератор", "Математик", "Письменник". Інколи – про їхнє походження чи вигляд: "Галичанин", "Європеєць", "Київський", "Лохвицький", "Харківський", "Хохол", "Франт". Деякі прізвиська звучали досить екстравагантно: "Азраель", "Німфа", "Турбогенератор". Деякі, виглядає, були випадковими іменами чи прізвищами: "Андрій", "Євгенія", "Павленко", "Сидоренко". А деякі можна розглядати як характеристики: "Стальний", "Твердий", "Удачний".

Інформатори писали свої повідомлення власноруч або оперативні співробітники ДПУ–НКВС після бесід записували їхні свідчення. Машинописні витяги із перероблених доносів вкладали до справ-формулярів. А оригінали донесень підшивали до особових чи робочих справ сексотів.

Інтриги та бійки

"Білий" був присутній на Спільних зібраннях ВУАН та засіданнях Історико-філологічного відділу. Він сумлінно описував їхній перебіг та переказував усі ухвалені рішення. Уважно відстежував і фіксував все, що відбувалось навколо неодмінного секретаря ВУАН, історика і мовознавця Агатангела Кримського.

Велику увагу "Білий" звертав на внутрішньоакадемічну боротьбу, що точилась між академіками Сергієм Єфремовим та Агатангелом Кримським з одного боку та Михайлом Грушевським і Павлом Тутківським – з другого. Часто переповідав висловлювання Кримського про конкурента. Чекісти розуміли, що не всім словам донощика варто йняти віру. Фіксуючи його слова, вони зазначали, що "Білий" вороже ставиться до Грушевського та тенденційно висвітлює окремі моменти взаємин Грушевського з Президією ВУАН.

Інформацію "Білого" доповнювали повідомлення іншого сексота на прізвисько "Академік". Наприкінці 1926-го він оповідав про приїзд до Києва академіка Дмитра Багалія та його намагання відкрити в Києві філію своєї Харківської науково-дослідної кафедри. Передбачали, що там мали зібратись люди, які не могли та не хотіли працювати з Грушевським.

"Академік" також описував конфлікт між фізіологом Володимиром Правдич-Немінським та біохіміком Олександром Палладіним. Директора Всенародної бібліотеки України Степана Пастернака характеризував так: "Политикой сейчас абсолютно не занимается, посвятил всего себя целиком работе в библиотеке". А про Тутковського висловився коротко: "Уже развалина".

Майже як анекдот звучить інформація сексота про інцидент, що стався на дні народження дружини математика Дмитра Граве, де зібрались вчені-математики. Присутній там академік Микола Крилов побив палицею аспіранта Іллю Штаєрмана за зневажливий відгук про одного фахівця з опору матеріалів. Прізвище ображеного професора в документі чомусь не вказали.

Свято без підйому

Сексот "Турбогенератор", він же "Турбо", він же "Генератор" також обертався в академічних колах. Серед його донесень – переказ бесід істориків, літературознавців, етнографів. Описуючи святкування ювілею Михайла Грушевського в жовтні 1926 року в Київському інституті народної освіти, переказував враження про той вечір академіків Івана Шмальгаузена, Андрія Лободи йі художника Михайла Жука:

Надзвичайно втаємниченим у внутрішню кухню Історичних установ ВУАН був сексот "Європеєць". Із його слів ДПУ дізнавалось про плани Михайла Грушевського та ставлення вченого до різних подій і персон. Наприклад, вдалося зафіксувати думку про генерального секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича:

А ще – про його зустріч із наркомом освіти УСРР Миколою Скрипником:

Сексот "Квітка" проживав у Харкові. Працював у Народному комісаріаті просвіти або часто там бував у службових справах. Він стабільно доповідав про візити до цього органу співробітників ВУАН. Його "колега" "Твердий", історик-киянин, багато інформував про різні Історичні установи ВУАН, хоча там не працював. Давав фахові та політичні характеристики колегам. Проте чи не найбільше він розповідав про розгортання діяльности Комісії з дослідження соціально-економічної історії України. Вона була створена в Харкові з ініціативи академіка Дмитра Багалія на противагу Історичним установам Грушевського в Києві.

Від Лохвиці до Нью-Йорка

Під прізвиськами "Лохвицький" та "Медведєв" на ДПУ працював історик Кость Штеппа (1896–1958). Його перше агентурне ім’я, очевидно, походить від рідного міста Лохвиці на Полтавщині. Навчався у Полтавській духовній семінарії, на історико-філологічному факультеті Петроградського університету та у військовому училищі. У чині прапорщика служив у російській армії, брав участь у білому русі, був поранений під час відступу війська барона Врангеля з-під Перекопа.

Року 1927 Штеппа захистив докторську дисертацію. Тоді ж його завербували ніжинські чекісти. Наступного року він почав працювати у ВУАН. Ще через 2 роки переїхав до Києва. Був деканом історичного факультету тамтешнього університету.

<p>Установочні дані ДПУ УСРР на Костя Штеппу. 1928. З Галузевого державного архіву СБУ</p>

"Медведєв" виявився дуже плідним донощиком. У справі-формулярі на Михайла Грушевського відкладено аж 29 його повідомлень, створених протягом трохи більше року. А у справі на його брата, історика й літературознавця Олександра Грушевського – 16 доносів за 6 років.

Влітку 1930-го багатьох науковців ВУАН звільнили в результаті так званої "чистки". Однією з причин було їхнє "неправильне" соціальне походження – тобто не робітничо-селянське.

Як бачимо, чекіст чи то свідомо, чи випадково виклав слова "Медведєва" так, що тепер ми можемо здогадатись про справжнє ім’я сексота.

У березні 1938-го Штеппу арештували. Через 1,5 року звільнили. Під час німецької окупації він працював у Міській управі, був ректором Київського університету. По війні жив у Німеччині та США. Співпрацював з радіо "Свобода" та "Американською комісією за визволення". Помер у Нью-Йорку.

<p>Титульний аркуш книги Костя Штеппи та Фрідріха Гоутерманса "Russian Purge. The Extraction of Confession" ("Чистка в Росії. Витяг із сповіді"), опублікована під псевдонімами "F. Beck" (Гоутерманс) "W.Godin" (Штеппа). Скоріше за все, книга була написана російською та потім перекладена на англійську. Вказівка про переклад з німецької, очевидно, була наведена "для конспірації"</p>

Сумний закон життя

У написаних на еміграції працях Кость Штеппа неодноразово звертався до проблеми сексотства як "найбільш огидного явища радянського життя". Мабуть, так він шукав виправдання для самого себе. Особливо показовим у цьому плані є невеличкий підрозділ із його книги "Чистка в Росії", опублікованої 1951-го під псевдонімом англійською мовою, що так і називається "Сексот".

"Хто ж ці люди, що добровільно беруться за таку роботу?" – запитує автор. Він поділяє сексотів на два види. Перший – добровільні.

"Це передусім порочні, недоброзичливі, морально слабкі й звироднілі люди. Вони завжди раді нашкодити своєму ближньому внаслідок злості, заздрощів, ревнощів, егоїзму чи інших видів моральної зіпсованості. Серед них є певна кількість ідеалістів та клопотунів, які переконані, що їхня активність цілком необхідна для більшої слави світової революції і радянської держави", – пояснює автор.

Другий вид – недобровільні:

Далі оповідач переказує історію свого мітичного співкамерника, інженера Коваленка. Той повірив у комунізм та вирішив послужити партії як сексот. Спочатку з чистим сумлінням записував об’єктивні факти. Але що далі, то більшого від нього вимагали, а з часом стали погрожувати. Не маючи можливости порвати із доносительством, агент став підлаштовуватись під вимоги зверхників та інтерпретувати факти так, як вони хотіли чути. Все закінчилось арештом.

"З погляду НКВС Коваленко довів свою непотрібність. Такий сумний закон життя", – висновує автор. Знаючи біографію Штеппи, можемо припустити, що вустами цього героя він переказує власну історію.