Музей українських старожитностей Василя Тарновського. Знищено росією

Музей українських старожитностей виник у тихому провінційному Чернігові наприкінці ХІХ століття. Його фундатором став відомий меценат та колекціонер Василь Тарновський-молодший, нащадок козацького старшинського роду. Його родина володіла знаковим для української культури маєтком Качанівка, де збиралися Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Ілля Рєпін, Микола Ґе та багато інших діячів. У їхньому колі Тарновський мав дружнє прізвисько “Гетьман”.

Він, як і його батько, кохався у козаччині, мав культ Шевченка та щедро фінансував різні українські культурні починання.

Борис Грінченко назвав колекцію Тарновського “величезним українським національним скарбом”. Вона налічувала близько 10 тисяч пам’яток! Їх усіх меценат подарував Чернігівському земству, наказавши назавжди залишити відкритими для огляду громадськості. 

Офіційною датою заснування музею вважають 14 листопада 1896 року. Заклад був першим і єдиним в Російській імперії музеєм української історії.

Сам Тарновський розділив зібрання на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Перші два складалися переважно з археологічних матеріалів розкопок давньоруського міста Родень (сучасна Черкаська область), здійснених на кошти Тарновського. 

Надзвичайним за об’ємом і складом був козацький відділ колекції. Меценату вдалося зберегти безцінні документи XVII-XVIII століття, холодну і вогнепальну зброю, клейноди, церковні артефакти, прекрасні вишивки, вбрання та взуття, близько сотні портретів історичних осіб, гравюри, стародруки, серед яких був “Апостол” Івана Федорова. Колекція містила документи та речі, що належали гетьманам Іванові Мазепі, Іванові Скоропадському, Семенові Палію, Павлові Полуботку, Данилові Апостолу, родині Розумовських. 

Окрім старожитностей, Василь Тарновський збирав усе, що пов’язане з життям та творчістю Тараса Шевченка – автографи творів (у тому числі й заборонена поема “Неофіти”), щоденник Кобзаря, світлини, прижиттєві видання творів. Шевченкіана нараховувала понад 1000 предметів. Саме зібрання Тарновського, яке містило близько 400 малюнків, акварелей, гравюр та картин і дало змогу говорити про Шевченка як видатного художника.  

Через бюрократичну тяганину процес виділення окремої будівлі для музею затягнувся. Лише 1899 року, вже після смерти Тарновського для музею передали будинок на Смоленській вулиці (сучасна вулиця Шевченка). 

Споруду у псевдоготичному стилі звели наприкінці ХІХ століття для ремісничої майстерні сирітського притулку. Ремонт закінчили 1901-го. Тоді ж до музею почали звозити колекцію Тарновського, що містилась в Києві та Чернігові. Для відвідувачів музей відкрили наступного 1902 року. У 1906-му йому присвоїли ім’я Тарновського. 

З 1978 року в приміщенні діяла Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва. Будівля внесена до переліку пам’яток історії місцевого значення. Колекцію Василя Тарновського зберігає Чернігівський обласний історичний музей.