Місце сили Ольги Кобилянської

 "Гарна, як лялька"

<p>Євдокія Лазарук, с. Молодятин&nbsp;</p>

Євдокія Лазарук народилася в Молодятині 1925 року. В її маленькій хатинці наче зупинився час. Інтер’єр, який був поширений в більшості будиночків в міжвоєнний час: велика піч, яка служила і варильною поверхнею, і осередком тепла, покуть заповнена давніми іконами та вишитими рушниками, сволок із зазначеними важливими для сім’ї датами, давні вишиті та білі сорочки з домотканого полотна. В таку сорочку була одягнута й сама жінка. "Я дуже боялася, щоб моя хатинка, не згоріла, тому не хотіла підводити електрику", — пригадує Євдокія Лазарук. В її домі немає електрики та інших комунікацій, тут вона прожила все життя, так вона звикла. 

У цій домівці Євдокія почувалася щасливою, всі її розмови наповнені добром і релігійністю. Такий сенс життя їй прищепили з дитинства. В Молодятині вихованню молоді приділяли важливу увагу: дитячим садочком — "захоронкою" керували монахині. Тут діти ставали на першу сходинку культурного та патріотичного виховання.

<p>Костянтин Балицький</p>

Крім того, жителям села пощастило з активними парохами, які навчали та вели свою паству. Зокрема у 1897—1918 років священником у селі був Теофіл Шухевич, представник відомого в Галичині священичого роду. Після його смерті протягом 1918—1936 років парохом був Костянтин Балицький, організатор товариства "Просвіта" і церковно-читацького хору та драматичного гуртка у селі. Священник писав статті на релігійно-патріотичну тематику у місячнику "Рідна мова", часописах "Покутський вісник" та "Жіноча доля".

Завдяки Костянтину Балицькому Молодятин і відвідала Ольга Кобилянська. Була вона тут двічі — у 1929-му та 1932 роках під час літніх вакацій. "Вона була така гарна, як лялька", — пригадує ті зустрічі Євдокія Лазарук. Наймолодша дочка отця Балицького, Любомира, залишила схожі спогади. Прогулюючись стежкою до потічка, Кобилянська не раз казала їй: "Не ставай на квіточку й травичку, вони є живі, і можуть загинути".

Старша дочка Володимира зазначала: "Днина, зазвичай, зачиналася у Ольги дуже раненько. Снідання складалося з кави, яйця на м’яко, маленького кусочка булочки з маслом та свіжого меду. Після господарських порад відбувався ранній прохід. Вернувшись, сідала на лавочку під горіхом, прислухалася шумови лісу і по якомусь часі входила до кімнати, де починала працювати. Часом над писанням посидить без перерви і три години. Опісля вийде з кімнати вдоволена і каже: "От гарну партію я собі сьогодні зробила!".

"Невишукана щирість захопила доразу"

Костянтин Балицький вів активну просвітницьку діяльність в Молодятині. Окрім зустрічей з Кобилянською, сам проводив зустрічі з паствою, навчаючи молодь і дорослих. Також запрошував інших видатних українців — його сучасників: Василя Стефаника, Михайла Павлика та Василя Щурата.

Народився отець 6 липня 1880 року у сім’ї пароха національно свідомого села Іспас Коломийського повіту отця Володимира Балицького та Олени Венгринович. Після закінчення Коломийської гімназії навчався у Львівській духовній семінарії, згодом навчався у Празькому університеті. Після закінчення навчання Костянтин Балицький вирішив одружитися, з цією метою вирушив знайомитися з донькою пароха в Білі Ослави. Діти зі священичих родів часто укладали шлюби з представниками інших священичих родів, що було поширеною практикою.  Але по дорозі Балицький заїхав до Молодятина Печеніжинського повіту, до отця Теофіла Шухевича, з яким був знайомий. У домі панотця познайомився з дочкою його Емілію, в яку закохався, і якій теж припав до душі. Таким чином рід Балицьких поріднився зі знаменитим родом Шухевичів, з якого походив і головнокомандувач УПА.

Після священичих свячень о. Костянтин служив сотрудником у містечку Обертин теж на Покутті. А з 1 листопада 1908 року протягом десяти років душпастирював у Чернівцях, у церкві святого Тадеянині це — катедральний собор Успення Пресвятої Богородиці. В той час, завдяки настоятелю храму отцю Келестину Костецькому, Костянтин Балицький і познайомився з професором Юліаном Кобилянським, а згодом і з його сестрою письменницею Ольгою Кобилянською. Пізніше о. Костянтин так згадував цю зустріч: "Зараз по першій стрічі розговорилися ми, як давні старі знакомі. Незвичайно миле, симпатичне вражіння зробила на мене Письменниця. Поєдинчість, невимушеність, чутлива ніжність, спокійна притишена бесіда, глибоко умні, з закрасою болю, добрі очі, невишукана щирість так і захопила доразу. Чим далі, наше знакомство стало закріплюватися і перейшло у приязнь".

Під час служіння в Чернівцях священик та письменниця потоваришували, Ольга Кобилянська любила слухати його розповіді, часто щось занотовувала. Отець Балицький згадував, що кожної неділі бачив письменницю у катедральному соборі. А найчастіше — у саду о. Костецького, куди вона приходила працювати в затишну альтанку. Священик та його сім’я були підтримкою для Ольги Кобилянської, його діти часто відвідували письменницю, а дружина Емілія разом з Ольгою Кобилянською належала до товариства "Мироносиці".

"Відпочити від міського руху і в тиші працювати"

1 листопада 1918 року відійшов у вічність тесть о. Костянтина Балицького — отець Теофіл Шухевич, і о. Балицький з родиною переїхав на парафію в село Молодятин. На прощання Ольга Кобилянська пообіцяла відвідати сім’ю на новій парафії. 

У селі окрім активного громадського життя, священик зберігав щирі стосунки з письменниками Осипом Маковеєм, Іванною Блажкевич, Ольгою Дучимінською, Оленою Кисилівською, з якими спілкувався ще в часі служіння в Чернівцях. До сімейного обійстя в Молодятині часто приїздили знамениті гості. Саме покутське село було місцем затишку і спокою, зокрема  для Ольги Кобилянської. "Сюди приїздила Ольга, щоб відпочити від міського руху і в тиші працювати над своєю повістю "Апостол черні"", — оповідала про ті відвідини дочка священника. 

Під час свого другого приїзду у 1932 році письменниця привезла до Молодятина фортепіано, яке раніше для неї купив Костянтин Балицький. Інструмент, як сімейну реліквію довгі роки зберігала наймолодша дочка священника Любомира, а згодом передала його до музею в Чернівцях. 

Упродовж 12 років1924 —1936 рр. письменниця писала повість "Апостол черні". Прототипом головного героя твору отця Захарія, самовідданого священника, просвітителя і поводиря народу, за однією з версій став Костянтин Балицький. Підтвердження цьому знаходимо в творі, де метою праці та й усього життя головного героя було виховати зі своїх покутян "зразки культури". Як "палкий патріот о. Захарій у творі підносив національну свідомість парафіян, вчив їх за свою мову і права уступатися", "свою землю любити, ворогам не відступати, боронити, самим обробляти… ще й самим з неї добутки продавати". 

<p>Парафіяни с. Молодятин</p>

Опис схожий до кредо Костянтина Балицького, який після Першої світової війни закликав молодь вступати до лав Української Галицької армії, сповідав вояків, збирав пожертви на захист рідної землі. І навіть після поразки Західноукраїнської Народної Республіки продовжував працювати задля збереження духу українства.

"Наш нарід є тою клявіатурою, з якої можна і мусимо добути звуки, що стали б часом скінченим мистецьким викінченим твором… Наш простолюд поки що лише матеріал, з якого повинен витворитися народ, а праця в цьому напрямку вимагає також сумлінних і просвічених душ пастирів", — знаходимо такі слова на сторінках видання. Твір розкривав питання і умови формування української нації, тому й не дивно що в радянський час він був під забороною, як "ідейно і художньо неповноцінний". Відомим широкому загалу він став тільки після прийняття Незалежності.  

Через героїв твору письменниця передає власні міркування, свою філософію, де цінується високий культ освіченості, культ свободи, розуміння людини і її роль для існування свого народу. Частково ці міркування розвивалися завдяки спілкуванню з інтелігенцією свого часу та перебуванню в покутському Молодятині, місці спокою і затишку для письменниці.