До війни Крим для більшості українців асоціювався переважно з курортами Південного узбережжя. Зараз — здебільшого з російськими військовими базами. Однак його історія значно глибша і різноманітніша, ніж це здається на перший погляд. І оскільки фізичну подорож півостровом ми здійснити поки не можемо, запрошую вас до уявної мандрівки містами Криму ханської доби. Спробуємо побачити їх такими, якими вони були до першого приходу "русского міра".
Сергій Громенко
кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього
Керч і Єні-Кале
Місто Керч — найдавніше з поселень, на яких ніколи не переривалося життя, в Криму, Україні та усій Східній Європі на північ від Дунаю. Також це перша столиця першої євразійської імперії. Місто не може похвалитися розвиненою туристичною інфраструктурою, але його вулиці багаті на варті уваги пам’ятки понад 2600-річної історії.
Поселення під назвою Пантікапейнайпевніше, "Рибний шлях" заснували еллінські колоністи близько 615—610 року до нашої ери. Через сто років воно стало столицею спочатку оборонного союзу грецьких міст проти скіфів, а у 480 році до нашої ери — Боспорського царства. Упродовж наступних 200 років царі Пантікапея поширили свою владу на весь Східний Крим аж до Судака, а також на західну частину Кубані між сучасними Ростовом та Новоросійськом. Між 107 та 63 роками до нашої ери увесь Боспор був частиною імперії Мітрідата VI Євпатора, потім відновив незалежність, а на початку нашої ери став клієнтською державою Римської імперії. Згодом влада над містом перейшла до германських, а потім гунських племен. У 533/34 роках Пантікапей і кримські території колишнього царства увійшли до складу Візантійської імперії.
В 576—581 роках місто, яке відтоді називалося Боспор, перебувало у руках Тюркського каганату. Століття по тому у Криму встановилося хозаро-візантійське двовладдя: міста залишалися під владою імперії, але платили данину кагану. У ІХ століття Боспор повернувся під візантійський контроль. Всупереч поширеному міфу, місто не входило до складу розташованого по інший бік протоки руського Тмутараканського князівства, хоч і перебувало у сфері його політичного та економічного впливу. В XI—XIII століттях Боспор, імовірно, платив данину половцям, але адміністрація залишалася візантійською. Після першого падіння Константинополя 1204 року місто перейшло під контроль Трапезундської імперії, але вже 1238-го Керч завоювали монголи. У 1310-х тут із дозволу ханів заснували свою факторію ВоспороЧеркіо генуезці, яким місто належало аж до османського вторгнення 1475 року.
Від монгольських часів Керч була однією з ланок Великого шовкового шляху. Ставши частиною Османської імперії, вона втратила торговельне значення, перетворившись на фортецю. Її вичерпно описав османський мандрівник Евлія Челебі: "Ця прекрасна, квадратна, викладена з каменю фортеця на розі великої затоки на березі моря. Окружність її становить цілу тисячу кроків. У ній є четверо воріт. Маленькі залізні ворота, що виходять на море, дивляться на схід. Через ці ворота не проїде гарба, це дуже маленькі відбудовані ворота. Ворота ці подвійні, а позаяк вони розташовані біля берега моря, з того боку зовсім немає рову. Це початок пристані, і всі кораблі з Чорного й Азовського морів пристають тут.
Це великий порт, він захищений від вітрів з півдня, з півночі й із заходу. З боку суші розташовані великі ворота, що виходять на захід. Ці ворота також подвійні. А за цими воротами від одного моря до іншого прорубаний рів. На двох рядах обривистих стін, потужних укріплень, є міцні вежі й відмінно відбудовані зубці. Всього на 50 вежах є гармати, звернені в бік рову і моря. У цій фортеці Керч розташована єдина соборна мечеть султана Баязіда Велі. Вона стародавньої конструкції та крита черепицею. У фортеці всього 200 будинків з верхніми й нижніми поверхами, складені з каменю, але без садів і виноградників, стоять тісно. Всі вони покриті дерном і черепицею.
Є лише одна брудна лазня. Є 10 крамниць і 50 складів кам’яної кладки. Є і церква невірних. Це був древній храм генуезьких франків, що ясно із зображень. Осторонь мечеті Баязід-хана — внутрішня фортеця. У цій внутрішній фортеці є 20 будинків, одна квартальна мечеть і склад, арсенал, цистерна для води, будинок начальника фортеці. Тут живуть також 150 стражників. Всі гармати націлені на порт. Рів підготовлений до будь-якої війни. За великими воротами в улаштованому передмісті на краю рову — мечеть Мустафи Челебі. Поруч з цією мечеттю всього 100 крамниць і 300 упорядкованих будинків, критих дерном. Біля підніжжя скель є ще одна мечеть, але імені її я не пам’ятаю. Тут є одна квартальна мечеть, лазня, заїжджий двір, школа юнаків, текіє дервішів, медресе вчених. А садів і виноградників у цьому місті зовсім немає".
Навколо замку проживали понад 1,5 тисячі мешканців, головно — кримських татар. У XVII столітті в Керчі діяли п’ять мечетей, протягом XVIII століття околиці розрослися ще на три. У 1699—1706 роках біля Керчі постало потужне укріплення Єні-Калебуквально "Нова фортеця" із 12 вежами та однотисячним османсько-кримським гарнізоном. Воно мало три рівні, мур у вигляді неправильного п’ятикутника був підсилений п’ятьма бастіонами. На території площею до 7 гектарів було два порохові склади, арсенал, житлові будинки, водяний резервуар, лазня, мечеть. Водогін доправляв сюди воду з джерела за кілька кілометрів.
Утім 1771 року російські війська зайняли Керч та Єні-Кале без бою. Місто перетворили на військово-морську базу нових господарів. Кримськотатарське населення розбіглося. Росіяни розібрали фортецю та мечеті й на майже 70 років встановили суворі обмеження щодо поселення у Керчі іноземців та "інородців". Лише 1839-го корінні жителі отримали право звести собі для поселення "магометанський форштадт"квартал, у якому через 6 років відкрили мечеть, що збереглася до наших днів. 1855-го Керч та Єні-Кале ненадовго захопили англо-французькі війська, після чого Нова фортеця втратила своє значення. 1880 року російський гарнізон остаточно залишив укріплення.
Візитною карткою Керчі є гора Мітрідат у центрі міста. Саме там розташовувався акрополь Пантікапея. Від нього залишилися численні руїни, зокрема відома колонада пританея — зали державної ради, яка обвалилася 2019-го. На вершині цієї гори 63 року до нашої ери здійснив знамените самогубство цар Мітрідат VI. Неподалік є "склеп Деметри" — пам’ятка художнього мистецтва Боспору I століття, що містить унікальну фреску богині.
У центрі міста збереглася збудована у візантійському стилі православна церква Іоанна Предтечі Х століття — ймовірно, найдавніший чинний християнський наземний храм у Східній Європі. Тут же розташована мечеть Керіч Джума-Джамі — єдина вціліла з імперської доби. 2018 року внаслідок недбалої реконструкції вона частково втратила історичний вигляд.
Неподалік розташований Мелек-Чесменський курган — поховальна пам’ятка Боспорського царства першої половини ІV століття до нашої ери. Трохи далі можна побачити схожу пам’ятку — Царський курган другої половини того ж століття. Вважають, що його звели для якогось із боспорських царів, але ще в давнину його пограбували.
Пантікапей-Боспор-Керч завжди були своєрідними "точками доступу", що сполучали Крим і Україну з тюркською "мережею" Євразії: гунами, хозарами, половцями тощо. Жодне інше місто в степовій частині України не може похвалитися ані такою різноманітністю, ані тим паче давністю цього зв’язку.
ФеодосіяКефе
Місто Феодосія за давністю і насиченістю своєї історії поступається лише Керчі. Воно так само тисячоліттями слугувало головними морськими воротами Криму і постійно конкурувало, а то й воювало з Керчю за звання фактичної столиці півострова. На деякий час Кефе стало найбільшим містом усього Причорномор’я після Константинополя-Стамбула.
Поселення Феодосія"Богодана" заснували еллінські колоністи у 550-х роках до нашої ери. Йому вдалося зберегти незалежність протягом значного часу. Надзвичайно зручна гавань та відсутність поблизу полісів-конкурентів дозволили Феодосії успішно конкурувати з Пантікапеєм, аж поки після затяжної війни боспорські царі не захопили її у середині 360-х до нашої ери. З цим конфліктом пов’язана, можливо, перша у Східній Європі згадка про загороджувальні загони — скіфські лучники мали стріляти у спину грецьким піхотинцям, які неохоче штурмували мури. Але місто продовжувало відігравати настільки важливу роль, що переможці упродовж століть титулувалися "архонтами Боспору і Феодосії". Основні віхи її античної історії збігаються з такими у Пантікапея аж до 350-х, коли внаслідок низки війн Боспорське царство втратило Феодосію. Місто поступово занепало, в околицях поселилися нові жителі — алани. Тоді ж вперше згадано і назву якоїсь місцевості поблизу — Кафа. Між 375—395 роками в Крим вдерлися гуни, і Феодосія стала єдиним великим містом, яке не змогло оговтатися від їхнього удару.
У V—ХІІІ століттях поруч із руїнами Феодосії існувало невеличке поселення під владою різних кримських кочовиків. У самому ж колишньому місті, за свідченням автора ІХ століття, не було чути "ані стогону людського". Але невдовзі після 1266 року на цій місцевості осіли нові фактичні господаріномінальними залишалися монгольські хани — генуезці. Тут вони вибудували столицю усіх своїх причорноморських володінь — Каффу, яка скоро стала величезним містом. Щоправда, за землі довелося сплачувати данину монголам, але саме поселення перетворилося на осередок західноєвропейської цивілізації з власним театром та монетним двором.
Каффа була головним перевальним пунктом, що з’єднував суходільну частину Великого шовкового шляху з морськими маршрутами Середземномор’я. На початку ХІV століття навколо міста постали потужні мури, після чого воно стало неприступним для сусідів. Саме під час невдалої облоги Каффи 1346—1347 років ординськими військами спалахнула пандемія "чорної смерті", яку італійські моряки рознесли по всій Європі. Попри це, багатства Каффи притягували людей, тож вже на початку ХV століття місто за кількістю населення могло позмагатися зі самим Стамбулом! Під владою каффинського консула перебували землі від сучасного Севастополя до Феодосії, а також Керч і чимало інших володінь поза Кримом.
Однак 1475 року Каффу і решту генуезьких територій завоювали турки. Місто Кефе зберегло статус регіональної столиці, найбільшого ринку рабів у Північному Причорномор’ї, а також розміри — відтепер воно хоч і поступалося Стамбулу, але у рази перевищувало східноєвропейські міста. Евлія Челебі описував: "Це фортеця, завжди готова почати бій, місце безпечне. Вона складена з обтесаних каменів у формі дуги, на березі Чорного моря, на великій затоці. По колу довжина її становить 8 тисяч кроків. Довжина сторони Кефе, що виходить на сушу – 6 тисяч кроків, а морська сторона — 2 тисячі. Сторона, яка виходить на сушу — це ряди стін, один за одним. Внутрішній ряд фортеці — стіна у 50 аршинів заввишки й у 5 аршинів товщини. Стіна, що перед нею — у 30 аршинів заввишки й у 7 аршинів товщини. Перед нею розташований також рів, подібний глибокій ущелині, вирубаний у скелі на 20 аршинів у глибину і 50 аршинів у ширину. Перед воротами є мости. Під час облоги ці мости підіймають і притуляють до залізної брами фортеці.
На цій дворядній стіні фортеці, що виходить на сушу, є всього 117 різноманітних веж і укріплень. А на обох стінах є 2600 зубців. З морської сторони стіна однорядна. Вона у 20 аршинів заввишки й у 5 кроків шириною. Позаяк ця сторона виходить на море, там зовсім немає рову, але є багато веж і зубців. У вищеописаної фортеці з усіх боків є 12 величезних і потужно відбудованих залізних воріт. Четверо виходять у бік суходолу. Згадані ворота мають подвійні залізні стулки. Стражники й митники постійно охороняють ці ворота і на заході замикають їх. У стіні, що виходить на морське узбережжя, вісім воріт. Двоє з них — портові ворота. Це дуже потужні, міцні й красиві ворота. Одні ворота — до пристані. Тут пристають всі судна. І начальник митниці розташовується за цими воротами у великому приміщенні митниці. Вона виходить на море, розкішна і має вікна. Цей будинок прекрасно оброблений і прикрашений. Перед цими ж воротами пристані стоїть двоповерховий палац кефінських пашів — високий палац. Диван-хане і всі кімнати там розкішні та світлі, виходять на затоку. А поруч з фортецею, ні всередині, ні поза нею, зовсім немає будівель. Крім митниць і палацу паші. Все цехові будівлі розташовуються на деякій відстані від фортеці. По правді кажучи, стіни з боку моря занизькі, але дуже густо розташовані вежі, зубці й вартові приміщення".
У Кефе нараховувалося 120 кварталів, 4 тисячі будинківз них 800 — християнських та 35—70 мечетей. Головну з них — на честь шехзаде Сулеймана або Біюк-Джамі — вважали однією з найбільших на півострові. Вона мала майже 20-метровий у поперечнику головний купол і 11 малих куполів навколо. Мечеть була покрита свинцем, тож виблискувала на кілька кілометрів. Поруч архітектор Ходжа-Сінан звів велику лазню. Обидві пам’ятки зруйнував феодосійський градоначальник у 1830-х. Решта мечетей і палаців теж не збереглися, окрім єдиної Муфті-Джамі, що стояла на тодішній ринковій площі. Подібна доля чекала на синагогу, 12 православних, 32 вірменські та один католицький храм Кефе — до сьогодні вцілили лише вісім з них. Пішли у небуття тисяча крамниць, 43 постоялі двори, 45 шкіл, дев’ять бань, п’ять медресе та дев’ять текіє.
1771-го місто після жорстокого штурму взяли російські війська, але за три роки були змушені віддати його Кримському ханату. З 1783-го Кефе знову опинилося у складі Російської імперії, 1804-го місту повернули давньогрецьку назву. Подальша доля Феодосії майже ідентична долі Керчі. Свого торговельного і мореплавного значення місто не втрачало протягом тисячоліть і зберегло дотепер.
У Феодосії розташовані руїни генуезької фортеці. Вони значно гірше збережені, ніж аналогічні у Судаку, але автентичніші. На території цитаделі можна побачити й православну церкву Іоанна Предтечі — одну з найдавніших у місті1348 рік.
У центрі розташована найстарша1630 рік і єдина вціліла мечеть Муфті-Джамі та найстарший1330 рік вірменський храм Сурб-Саркіс, в якому похований художник Іван Айвазовський. Усі три культові споруди зберегли первісний вигляд. Поруч із чинною мечеттю — сквер, розбитий на місці головної мечеті та лазні. Навпроти через Ювілейний парк височіє вежа святого Костянтина — збудована 1382 року ключова ланка міського муру. Вона зображена на сучасному гербі Феодосії.
Хоча формально Кефе входила до складу ханату лише дев’ять років, роль міста в історії кримськотатарського народу була величезна. Це був не тільки один з економічних вузлів півострова з найбільшим портом, але й потужний культурний центр, де піддані ханів могли знайомитися із залишками європейської та чинними об’єктами османської цивілізації. За місто хани навіть кілька разів вели війни з султанами. А в останній рік перед падінням ханату саме Кефе було фактичною столицею держави.