Людина-міст: Лев Ґец

Простір як спільний текст

Глибоко розкрити тему допомогла міжнародна резиденція "Перехрестя культур: Станіславів і Краків як простори діалогу та взаємодії поляків та українців". Узимку 2026-го її організувала платформа "Тепле місто" завдяки підтримці Європейського Союзу в межах програми "House of Europe" спільно з Villa Decius Institute of Culture (Краків) і Центром польської культури та європейського діалогу (Івано-Франківськ). 

Проєкт об'єднав дослідників і митців для пошуку точок дотику між двома містами та народами. Резиденція тривала три тижні у Кракові та Івано-Франківську. Її учасники намагалися переосмислити польсько-українську історію та культурну спадщину, працювали з архівами та зустрічали експертів у своїх темах досліджень. Слухали лекції істориків Каміля Рушали, Адама Останки та Ярослава Краснодебського, спілкувалися з письменниками Юрієм Андруховичем та Тарасом Прохаськом, пізнавали локальний контекст з істориком Петром Гаврилишиним. На основі зібраних матеріалів учасники Володимир Ольшанський, Марія Варлигіна, Енеко Мауріц та Ліза Стецько створили напрацювання, які стануть основою для подальших досліджень.  

Координаторка проєкту Христя Магас розповідає: "Для нас резиденція "Перехрестя культур" — спроба уважно "прочитати" простір між Краковом і Станіславовом як спільний культурний текст. У ньому переплітаються пам’ять, досвід і голоси різних поколінь, а література стає інструментом для розмови про складну історію і взаємні впливи. Важливим результатом резиденції є не лише нові есеї, подкасти та публічні розмови, а й мережа довіри між авторами й дослідниками з обох країн. У майбутньому ми хочемо розширювати цю розмову: звертатися не тільки до історичних шарів пам’яті, але й до гострих сучасних питань — досвіду війни, трансформації суспільств і того, як культура може допомагати нам осмислювати теперішнє та уявляти спільне майбутнє".

Унікальна постать польсько-українського пограниччя

Хто він такий — Лев Ґец? У першому епізоді документального подкасту Володимир Ольшанський називає художника людиною-епохою. Народився у багатодітній українсько-польській родині, та все життя відчував себе українцем. Був січовим стрільцем, пройшов фронти з усусами на Галичині, отримав поранення у боротьбі за Львів. Далі — пекло концентраційного табору в Домб'є, роки життя у Кракові. Ґец створив унікальний художній альбом "Антольогія стрілецької творчості" про українські визвольні змагання. Викладав, творив, займався музейною справою. Прожив непросте життя — та що там непросте, трагічне. Одних арештів було десять. Але зумів при цьому залишитися вірним українській ідеї — і отримати визнання у польському мистецькому середовищі. 

Центр Пограниччя УКУ у 2026 році готує серію подій та проєктів, щоб актуалізувати спадщину Лева Ґеца до його 130-ліття. Це і була причина зголоситися на "Перехрестя культур" для Володимира Ольшанського: дослідити український ландшафт Кракова через постать Лева Ґеца, який представляв українську громаду міста в 1950–1960-х роках. 

— Я зацікавився постаттю Геца рік тому завдяки дослідженням мистецтвознавиці Ірини Гах. У межах резиденції вирушив у тижневу мандрівку до Польщі, щоб відкрити постать Ґеца в краківський період, — розповідає Володимир. — У результаті створити документальний подкаст "Місцями Лева Ґеца у Кракові", у якому переосмислити його як художника, громадського діяча та унікальну постать польсько-українського пограниччя. 

Дослідник через тогочасну пресу та архіви простежив, наскільки сильним був вплив Ґеца не лише на українські, а й польські художні кола. У Кракові зустрівся з науковцями, які вивчають Ґеца, та людьми, які його пам'ятають. Перший випуск подкасту записали у палаці Кшиштофорів, де зараз діє Історичний музей Кракова. Шістдесят років тому, у 1966-му, сюди митець офіційно передав одну з найважливіших частин своєї спадщини: 446 оригінальних графічних робіт, створених у Кракові між 1956 і 1962 роками. 

Центр пограниччя у партнерстві з краківським осередком Організації українців Польщі готує дві виставки, присвячені художнику: про усусівський та краківський періоди, де представлять графіку, щоденники та спогади Лева Ґеца.

Сховок Шептицького

Біографія Ґеца — приклад того, як одна трагічна подія може докорінно змінити подальшу долю людини. У серпні 1914 року, незадовго до захоплення Львова російською армією, митрополит Андрей Шептицький попросив свого доброго знайомого, видатного архітектора Івана Левинського допомогти сховати важливі церковні документи. Серед них був меморіал про майбутній устрій України. Для цього у митрополичих палатах облаштували і відразу ж замурували сховок. Допоміг це зробити 18-річний муляр Лев Ґец, працівник будівельної фірми Левинського. 

А далі хтось видав росіянам і місце сховку, і самого юнака. Документи вивезли в Росію. Лева заарештували — вперше, та не востаннє. Частину паперів повернули митрополиту 1929 року, частина — лишилася у російських архівах. А чорна пляма підозр надовго лягла на репутацію Ґеца у Львові. Юнака це надломило. Про це свідчать записи у щоденниках, з якими працює мистецтвознавиця Ірина Гах, оригінали зберігають в архівах отців Василіян у Римі. 

— Ґец описує, як його підставили, – розповідає Володимир Ольшанський. — Коли хлопця аж цілий ворожий генерал потягнув на очну ставку, він бачив якогось священика, який постійно поруч крутився, коли російські військові робили обшук у церкві Юра. Ймовірно, саме він доніс на Ґеца. Юнака побили й утримували у казематах, хоч і не засудили. Він відчув перший злам і перші тортури у житті — за свою допомогу Шептицькому, якого шанував, і знав особисто. Іван Левинський познайомив його з митрополитом. Він усвідомлював, яке це середовище, розумів, за що страждає. І не зрадив Шептицького, не виказав нічого.

Поки Львів був під російською окупацією, Лев з товаришем переховувався у недобудованій Музичній академії Лисенка. Їжу туди приносив його молодший брат. Коли росіяни відступили, Ґец зголосився до січових стрільців — якраз відбувався набір у новостворений легіон. Про хлопця поширювали чутки, його вважали зрадником, Шептицький був в ув'язненні. Військо стало способом втечі від негативу. Але це також був і свідомий вибір: Ґец чітко ідентифікував себе українцем. 

Від Новаківського до АНУМ

Ще перед окупацією Ґец познайомився з Олексою Новаківським. Художник навіть подарував йому кілька своїх робіт, довірив зберегти від росіян листування з Шептицьким. Пізніше юнак у щоденнику згадував, що саме Новаківський запалив його як митця. 

У війську Лев почав зарисовувати бойові дії, побут усусівців. Працював на інформаційну поштову управу, яка випускала листівки з його роботами. Пізніше створив альбом "Антольогія стрілецької творчості". 

— Це унікальна, єдина робота такого штибу, — продовжує Володимир. — Ірина Гах у 2020 році зробила репринт альбому. Тираж в 300 екземплярів розійшовся дуже швидко. Ми теж представимо його у виставці, яку готуємо. 

Ґец був серед січовиків, які у 1918 році підняли український прапор на ратуші у Львові та проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Юнак отримав поранення ніг. Згодом лікарям довелося зламати їх ще раз: погано зрослися. А далі хлопця відправили у концентраційний табір в Домб'є під Краковом як українця, який потрапив у полон до польського війська. Табір виявився пеклом. Голод, хвороби. Лев бачив, як тіла українців вивозили фірами. Там Ґец створив другий альбом — про життя українців у таборі.

 Коли повернувся до Львова, Ґеца помітили як обдарованого самоука. Його роботи експонували на виставках у Відні та Львові. Патріотично налаштовані львівські меценати зібрали кошти, щоб відправити здібного хлопця на навчання у Краківську академію мистецтв. Під час резиденції Володимир Ольшанський в архіві відшукав альманах краківських студентів-українців 1920 року, де описано настрої молоді, які засвідчують, що після втрати Львова українська громада була пригнічена. Також натрапив на спогади, як Ґец брав участь в першому Шевченківському вечорі й співав солоспіви. Мав гарний баритон. 

Лев Ґец у молодості був привабливим і подобався дівчатам. Через це траплялися неприємності. Скажімо, через роман з дочкою ректора, пана вкрай пропольського, який до українців ставився без захвату. 

Після закінчення Краківської Академії художник знову повернувся до Львова. Долучився до Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). На їхніх перших виставках експонували його роботи. Співпрацював з Національним музеєм. Хотів відкрити майстерню. Не вдалося. 

— Тоді у Львові просто неможливо було винайняти приміщення — дорого. Близько 300 доларів на місяць. Це навіть зараз багато, а тоді — шалені кошти, — пояснює Володимир Ольшанський. — Ґец кілька місяців шукав, звернувся до Шептицького. Не допомогло. Знайомі порадили податися до провінційних освітніх закладів, яким потрібні вчителі. Та Лев хотів викладати у Львові. Йому пропонували робоче місце у Самборі, Дрогобичі — відмовився. 

Карпати, Лемківщина і музей

Нарешті хтось переконав: якщо зараз не вибереш роботу, просто втратиш все. Остання пропозиція — Сянок, невелике підкарпатське місто. Ґец поїхав туди викладати графіку у Ліцей Софії. У щоденнику є роздуми про те, чому він нарешті погодився: дуже втомлений повоєнним становищем, надломлений війною та табором. Розумів, що з однієї халепи потрапляє в іншу: звинувачення у зраді, війна, табір у Домб'є, поранення, важке лікування, неможливість знайти своє місце у Львові.  

На новому місці Ґец долучився до української громади, відвідував греко-католицьку церкву, розташовану поруч з ліцеєм. Сяноцький період — час становлення художнього стилю у Ґеца. Якщо у альбомах відчувається вплив Новаківського, то в Сяноку митець нарешті мав час напрацювати власний почерк. Наприкінці 1920-х років він створив низку зображень старого Сянока та навколишніх лемківських краєвидів, надсилав роботи на виставки АНУМ у Львові. 

Лев почав виїжджати в експедиції Лемківщиною. З греко-католицькими священиками та інтелігенцією Сянока заснував товариство "Лемківщина" і почав працювати над музеєм, який розташовується у плебанії церкви Святої Трійці. У експедиціях збирав речі побуту та старі ікони, фотографував — загалом вдалося зібрати в музеї близько 9 тисяч експонатів. Ґец загорівся музейною справою, співпрацював з Національним музеєм у Львові та бойківським у Самборі. Пізніше очолив заклад у Сяноку і фактично врятував його колекції під час Другої світової. Утім польське середовище Сянока сприймало Ґеца як затятого українського націоналіста. 

Володимир Ольшанський переконаний, що насправді художник не був радикальним націоналістом, як його бачили тоді місцеві поляки. Так, він пройшов шлях січового стрільця і дуже любив Україну, але в той же час співпрацював із асоціацією польських музеїв та польськими митцями. 

Остання гавань: Краків

Коли у 1944-му до Сянока наблизилася Червона армія, Ґец передав валізу зі своїми щоденниками та роботами знайомому медику (це архів Ґеца в бібліотеці отців Василіян у Римі), а сам переховувався у краківській квартирі своєї сестри. Вже пізніше, коли у 1950-х художник подався на посаду викладача в академії мистецтв, почалися пригоди з польською службою безпеки. Його викликали на допит і спробували завербувати. Ґец під примусом підписав документи. Пригнічений повернувся додому — і дізнався, що поки його не було, його дружину Марію, етнічну українку, допитували і вербували у них вдома. 

Пара вирішила покінчити життя самогубством, щоб не йти на ганебну співпрацю. Вони ковтнули снодійне та відкрили у квартирі газ. Дружина загинула, а художника медики врятували. Як усіх невдалих самогубців, його відправили у психлікарню під Краковом. Пізніше Лев провів півтора роки у в'язниці Ряшова. 

Ґец сподівався, що після таких поневірянь служба безпеки ПНР перестане на нього тиснути. Та стежити за ним не припиняли до кінця його життя. Ґец знав про це, та попри все разом з отцем Миколою Деньком, за словами докторки Ольги Кіх-Маслей, організував у Кракові греко-католицьку парафію. Уніатська церква існувала у місті здавна, але була знищена 1946 року, і Ґец став одним з тих, хто її відродив. 

Він таємно підтримував українських студентів, що приїздили до Кракова на навчання. Митець був активним членом УСКТ, спілки українців Кракова, допомагав організовувати Шевченківські дні у місті. Про ці події розповідає другий епізод аудіоподкасту, створеного в рамках резиденції "Перехрестя культур".

 Поляки трактують Ґеца як польського графіка з українським корінням. У 1950-1960-х роках його роботи експонували у містах Польщі — про це детальніше у подкасті. Вплив графіка на мистецьке середовище Кракова важко переоцінити: він заснував Асоціацію аматорів-пластиківскульпторів у місті, організував перші виставки талановитої художниці Моніки Співак, а ще багато ходив Краковом і змальовував його куточки. 

У рамках резиденції Володимир Ольшанський розробив карту місць, які увічнив на малюнках Лев Ґец. Майстер мріяв передати ці роботи до Львова, але всі листи, які надіслав до Національного музею, конфіскували. А роботи, які він встиг передати до рідного міста у сяноцький період, під час Другої світової розікрали. Схожа доля чекала і квартиру Ґеца у Сяноку: її пограбували. Митець через це страждав — і у пізні роки відновлював частину ранніх робіт по збережених фотографіях. Та головний його мистецький спадок — 450 графічних зображень старого Кракова. 

Володимир Ольшанський вказує, що про митця необхідно згадати хоча б тому, що Лев Ґец є людиною на пограниччі, людиною-мостом, який може об'єднати обидві сторони — і польську, і українську. Навіть щоденники в останні роки життя Лев Ґец вів польською — як сам зазначав, в данину тому, що велику частину життя прожив у польській державі. Дослідник переконаний: коли ми сьогодні згадуємо про національну ідентичність і збереження національної пам'яті, то маємо говорити не тільки про визвольні змагання, а й про культуру, митців. З цим маємо велику потребу працювати сьогодні в Україні.