Кров гуцулів, маски верховинців і фотографії. Як Войтех Сук досліджував закарпатців

Шюк, який став Суком

Войтех народився у німецько-чеській родині, тож спочатку мав німецьке прізвище ШюкSchück. Батько був оптовим торговцем і офіцером австро-угорської армії. Мати походила зі знатної чеської патріотичної сім’ї, мала гарну освіту, говорила кількома мовами, вміла грати на фортепіано. Пізніше у щоденникових записах Войтех згадував, що батьки одружилися з любові. Та щастя тривало недовго. Мати хотіла, щоб їхні діти розмовляли чеською мовою, батько наполягав на німецькій. Поступово розбіжності між подружжям поглиблювалися. Батько захопився азартними іграми та програв усі сімейні статки. Тоді покинув сім’ю і виїхав до Японії. Войтех і його молодший брат Антонін змінили своє прізвище на чеське – СукSuk.

14-річний хлопець вступив до торговельної академії, після закінчення якої кілька років працював клерком. В цей час він відкладав гроші на навчання в університеті та подорожі. Згодом об’їздив не лише Чехію, а й Словаччину, Польщу, Англію, Італію та Австрію. У нотатках описував життя, зовнішній вигляд та одяг людей того часу. В експедиції вирушав або сам або з братом, який доповнював записки малюнками. Антонін вивчав живопис і згодом поїхав до Японії. Там він не лише малював місцеве населення, але й описував їхні звичаї та культуру. Свої знахідки надсилав Войтехові. У 20 років захворів на туберкульоз, від якого згодом помер. Для старшого брата ця трагедія стала великим ударом.

Войтех почав навчання на філософському факультеті Чехословацького університету Карла Фердинанда у Празісьогодні Карлів університет. Потім вступив на філософський факультет Цюрихського університету. Хотів вивчати антропологію, порівняльну анатомію, етнологію, географію та лінгвістику. Тут здобув знання не лише з анатомії людського тіла, але й приматів та їхнього зв’язку з людиною. Також вивчав медицину й етнологію. Отримавши диплом, Сук шукав роботу в кількох університетах світу. Зрештою зупинив свій вибір на Болонському університеті в Італії. Подорожував Істрією, Далмацією, а також країнами Африки — Сомалі, Еритреєю, Лівією.

1911 року Войтех повернувся до Праги й влаштувався до Інституту антропології. Тут отримав відрядження у Південну Африку, де мав досліджувати екзотичні племена. Коли ж почалася Перша світова війна, науковця перевели на роботу в італійську Геную, а згодом мобілізували. Воював на румунському фронті. По закінченню війни повернувся в Інститут, де був іменований доцентом антропології та етнології. 1923 року Сук став екстраординарним професором антропології та етнології в Університеті Масарика, що в місті Брно.

Високі люди з великими черепами

Ідею вивчати населення Підкарпатської РусіЗакарпаття у 1919–1938 рр. Войтеху Суку подав етнолог, історик-славіст Любор Нідерле. Він звернув увагу на відносну недоступність і ймовірну ізольованість населення на гірських височинах. Влітку 1920 року Сук вирушив у невідомий йому край. Компанію йому склали тоді ще живий брат Антонін і студент-медик Властимил Вртіш, пізніше професор і декан медичного факультету в Градці Краловому. Міністерство освіти надало дослідникові фінансову підтримку, Міністерство залізниць — знижки на квитки, а організаційні питання на місці допоміг вирішити губернатор Григорій Жаткович. Консультували гостей з Праги тутешні українці: отець Августин Волошин, отець Степан Бачинський, батько і син Степани Клочураки, Микола Сабатюк, Дмитро Німчук та Василь Климпуш.

Чехи відвідали долини Чорної й Білої Тиси та Косівської ріки — місця проживання гуцулів. Їхньою головною метою було отримати антропологічні виміри місцевого населення, визначити їхні соматичні (тілесні) та демографічні характеристики, а також провести серологічні дослідження зразків крові. Результатом наукової мандрівки стали праці "Внесок в антропологію підкарпатських гуцулів"1922 рік і "Внесок в демографію підкарпатських гуцулів"1923 рік.

"Щоб визначити межі Гуцульщини й вивчити життя горян на полонинах, ми здійснили багато важких подорожей, — описує Войтех. — В серпні в горах — час робіт на полях і пасовищах, час косовиці й збору сіна, тож було абсолютно неможливо дістати коня-носильника для нашого багажу. Ми були змушені нести все самі. Не тільки наукове обладнання, але також їжу для трьох чоловіків на тиждень і все похідне спорядження. Дуже часто доріг взагалі не було, лише стежки, якими ходила дичина. Як, наприклад, у долині Косівської ріки, де на другий день маршу ми більшу частину йшли дном яру, бо іншого шляху не було через круті схили та непрохідні хащі старого незайманого букового лісу. Ми ставали табором просто неба, а від дощу ховалися у наметах, зроблених з палиць. Таким чином ми познайомилися з побутом горян-гуцулів, з усіма великими вівчарськими полонинами Гуцульщини й визначили її етнографічні межі".

Осередком роботи стало селище Ясіня, яке тоді йменували "серцем Карпат" і "столицею гуцулів". Тут Сук обстежив 123 місцевих жителів. Він визначив, що середній зріст тутешніх гуцулів — 167,2 сантиметра, що більше, ніж у їхніх сусідів — бойків і лемків. Також їх вирізняла смаглява шкіра і темне волосся — імовірно, через змішування з поблизькими румунами. Окружність черепів гуцулів була дещо більша, ніж у чехів — 552 міліметри проти 520. Дослідник зауважував, що всі тутешні русинидавня назва українців розмовляли малоруськоютобто українською мовою, але через розкиданість і важкодоступність високогірних поселень, а також низький рівень грамотності, майже в кожній долині існували її певні діалектичні варіанти. Сук вважав, що предки цих людей прийшли на Підкарпаття зі сходу.

На той час Войтех Сук мав прогресивний підхід до вивчення людини. На відміну від більшості колег-сучасників він вважав, що окрім вимірювань потрібно спостерігати за демографією та етнографією. Для цього використовував записи греко-католицької парафії Ясіня за 1899—1918 роки. Більшість жителів селища сповідували греко-католицизм — 71,4%, римо-католиків та юдеїв було по 14%. У тій частині, де основними джерелами існування людей були лісозаготівля, землеробство та скотарство, євреї становили 6,9% населення, де були сконцентровані торгівля та ремесла — 27,3%.

Капуста як причина хвороби

Вдруге Войтех Сук відвідав Підкарпатську Русь рівно через 10 років — влітку 1930-го. Між цими двома мандрівками він встиг здобути медичну освіту, побувати на сході Канади. В Карпатах його супроводжували дружина Марія та студентка-асистентка. Підготовка була на кращому рівні. Вдалося винайняти трьох гуцульських коней та візника. Вантаж складався з обладнання лабораторії, наукових приладів, фотографічного приладдя. Войтех намагався відвідати більш віддалені місця в горах — вважав, що там люди не так сильно змішалися, як у низинних районах. Шукав "чисті типи", за якими вдасться визначити, звідки походять їхні предки.

Окрім Гуцульщини антрополог відвідав села Тячівщини, ВолівщиниМіжгірщини та Воловеччини. В праці "Антропологічні та медичні нотатки про народи Підкарпатської височини"1931 рік зауважував: "Була велика різниця між тим, що ми побачили в долинах, населених гуцулами, і коли після трьох днів подорожі лісами й високими хребтами потрапили на високогір’я. На північний захід від уже згаданих гуцулів живуть інші русини (відомі під різними місцевими назвами — бойки, верховинці, лемки), які займають велику частину схилів Карпатського нагір’я. Ці люди з усякого погляду набагато бідніші, їхній одяг простіший, загальний статус нижчий, відсоток неписьменних високий, у деяких районах до 80%. Також відрізняються їхні фізичні риси. Водночас їхня мова практично така ж, як у гуцулів, хоч і з деякими діалектичними варіаціями".

Він проводив і медичні обстеження горян. Оглянув 1,8 тисячі осіб, відібрав 1037 зразків крові, виміряв тиск, зафіксував стан щитоподібної залози. Записував вік і стать, походження батьків, прізвища і їхні виникнення, кількість дітей у сім'ї, співвідношення живих і померлих дітей, кількість абортів, рівень освіти, рід занять і засобів до існування дорослих. А ще виготовив понад десять гіпсових масок-зліпків з облич і кистей. Сьогодні вони зберігаються у Чеському національному музеї, поряд з масками монголів, індіанців і представників африканських племен.

Дані, зібрані під час подорожі, Сук використав у своїх працях "Капуста і зоб у Підкарпатській Русі"1931 рік та "Антропологічні та медичні нотатки про народи Підкарпатської височини"1931 рік. В першій він простежив вплив харчування верховинців на дефіцит йоду в їхньому організмі. Південні рівнини Закарпаття мали родючі ґрунти, там росло багато видів зернових, поряд з виноградними лозами й фруктами. Натомість жителі високогір’я животіли на бідних кам’янистих землях. Тижнями вони не мали в раціоні м’яса, сала і навіть молока. Споживали вівсяний хліб і дрібну картоплю з кукурудзою. Головним продуктом була капуста — її сім’я з п’яти осіб вживала близько 2,5 кілограмів на день. Як наслідок — кількість випадків збільшення щитоподібної залози у деяких північних селах Верховини була набагато вища, ніж в інших регіонах.

Ще дві мандрівки у наш край дослідник здійснив 1933-го та взимку 1935—1936 років. Під час останнього візиту якийсь час працював заступником лікаря у селі Люта на Великоберезнянщині. Чеський дослідник також цікавився місцевими австрійцями-переселенцями та євреями. В збірнику статей різних авторів "Підкарпатська Русь"1936 рік він опублікував статтю "Євреї на Підкарпатській Русі". Так стверджував: "Помилковою є думка, яку так часто можна почути, що євреї займаються тільки зароблянням грошей або торгівлею. У Підкарпатській Русі ми маємо гарний приклад того, як велика кількість євреїв займається не тільки землеробством, але й тваринництвом. Підкарпаття є, можливо, разом з Палестиною, краєм, де найбільша кількість євреїв займається сільським господарством, в той час, як, наприклад, у Німеччині найменший відсоток євреїв є фермерами".

В полі зору гестапо

Войтех Сук, як і багато науковців того часу, активно використовував у своїй дослідницькій праці фотоапарат. Він підготував лекцію для своїх студентів "Фотографія в антропологічних цілях". В ній критикував намагання встановлювати розміри частин тіла людини за фото, оскільки вони не дають точного відображення реальності. Щоб зменшити похибку, пропонував використовувати при зніманні шкалу та антропометр, а в ідеалі — фотографувати все тіло спереду і збоку. Підкреслював: "Одна справа — опанувати технічний бік фотографії, а інша — працювати з людиною перед об’єктивом. Часто осіб фотографували у вимушеній позі, тому вони не були схожі самі на себе. Тож кращими знімками були ті, що зафіксували їх у природному русі. Фотографії людей не можна ретушувати або іншим чином редагувати. Частини тіла не повинні бути закриті, за винятком інтимних місць". Також радив використовувати переносне сіре полотно, створювати відповідне освітлення, а вісь камери розміщувати на рівні носа. Важливо було вести щоденник записів і опису фотографій.

Сьогодні фотозбірка Сука, сформована ним на різних континентах, зберігається в Архіві Інституту антропології природничого факультету Університету Масарика в Брно. Майже 500 скляних слайдів він зробив на Закарпатті: в Ясінях, Косівській Поляні, Колочаві, Верхньому Студеному та Канорі. На понад 70% з них зображені люди. Один з улюблених мотивів — мати й дитина. На деяких фото показані хвороби й патології, як от зоб і кретинізм. Також дослідник фіксував на свою камеру дерев’яні церкви, хати та млини, довколишній пейзаж. 1920 року Войтех відвідав родину Клочураків. Він сфотографував їх садибу, Степана Клочурака (старшого) з дружиною Марією Клочурак (Верб’ящук), їхніх дітей Олену, Василину, Анну, Василя та Андрія. Василь (старший) з дружиною Параскою Чуфищук позували в яскравому гуцульському одязі, у літньому й зимовому комплектах.

1937-го Войтех Сук знову подався до Африки. Наступного року він опублікував статтю "Дикуни Центральної Європи, расистський міф про нас, створений Homo Ferus, представником центральноєвропейських дикунів", в якій розкритикував расистську ідеологію нацистського режиму. Тож коли Німеччина окупувала Чехословаччину, Суком зацікавилося гестапо. Його неодноразово викликали на допити, закидали єврейське походження. Антропологічний інститут закрили, частину колекцій розіслали по приватних будинках. Дві будівлі були зруйновані під час авіанальотів, книжки з бібліотеки знищили або вкрали. Войтех влаштувався на посаду другорядного лікаря у районну лікарню в місті Градець-Кралове. А після війни взявся відновлювати рідний науковий заклад. 1947 року він став одним із засновників Антропологічного товариства в Брно. 1954-го отримав Орден Праці за заслуги в науці та видатну викладацьку діяльність. Ще через два роки Сук став доктором біологічних наук.