Козак українського гумору

Навесні 1990-го сивочолий 88-річний дідусь вийшов із львівського двірця, озирнувся і майже не впізнав рідних львівських вулиць — за стільки часу вони добряче змінились. Ця розлука була довгою — цілих півстоліття. На його голові — той самий бриль, у якому він далекого 1939-го тікав зі Львова. Коли “совєти”, які прийшли на Галичину, розшукували його, Едварда Козака, як особливо небезпечного злочинця…

Про невибиті зуби

…1938 року до редакції часопису “Комар” зайшов головний ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов. Зі свіжим примірником журналу, в якому побачив карикатуру на самого себе, він постукав до кабінету редактора. Розлючені й ображені галицькі політики, банкіри та митці Едварда Козака вже не дивували.

“Він їх дуже тонко й жорстко підколював, і часом вони сильно були “побиті” в окремих карикатурах, — розповідає мистецтвознавець та дослідник творчості карикатуриста Роман Яців. — За це Едвардові Козаку, звичайно, не погрожували і не чекали у темних провулках, але не один раз по кілька днів він таки сидів у в’язниці за надто сміливі малюнки. Одного разу “Союз Українок” подав на нього в суд за те, що він трохи побешкетував щодо жінок. Часто було і таке, що його карикатури переховплювала польська цензура. Уявіть собі, виходить черговий “Комар” і тут поперек обкладинки замість малюнка написано “конфісковано”.

Однак Дмитро Донцов прийшов не для того, щоб читати моралі поважному карикатуристові. Навпаки, він попросив художника проілюструвати його новий твір! “До нього часто зверталися висміяні політики, щоб він, наприклад, намалював обкладинку чи шарж до їхньої книжки, — розповідає Роман Яців. Крім Донцова, це був і Дмитро Левицький, і Юліан Цалевич. Вони визнавали його талант і суспільно-політичну вагу “Комара”.

Наклад сатирично-гумористичного тижневика “Комар” у деякі місяці сягав 30-50 тисяч! Очолити часопис Едварда Козака особисто запросив газетний магнат Іван Тиктор, який вважав його художником номер один на Галичині. Едвард Козак ілюстрував чи не усі видання Тиктора. В той час з’явився і псевдонім карикатуриста “Еко” — скорочена версія його ім’я та прізвища.

Комар, який сильніший за крокодила

Гострі “укуси” “Комара” у 1930-х роках найчастіше докучали більшовицькій владі. Хронологія сатири Ека у той час повністю залежала від хронології “червоних злочинів” на радянській Україні: художник, зокрема, створив сміливі карикатури на самого Сталіна. Це десятки інтерпретацій радянського вождя — то він цинічний володар, то звичайнісінький маніяк.

Коли восени 1939-го більшовики вступили до Львова, особливо ретельно шукали саме Козака. Художник напередодні встиг виїхати з Галичини. Не впіймавши карикатуриста, часопис “Комар” закрили, а замість нього галицьким читачам швиденько запропонували заміну. “Вони прийшли у вересні, а вже в жовтні 1939-го відкрили новий журнал під назвою “Крокодил на Западной Украине”, — розповідає Роман Яців. — І написали: “Не будет надоедливых “мух” и навязчивых “комаров”. Теперь будет здоровый советский юмор представлять “Крокодил на Западаной Украине”. Але той часопис, звісно, не прижився.

“Семе, не кради”

Едвард Козак емігрував до Кракова, згодом опинився у німецьких таборах для переміщених осіб, а 1951-го перебрався до США. Увесь цей час він не припиняв малювати карикатур. Зрештою, створив свій легендарний гумористичний журнал “Лис Микита”, а його найкращі політичні сатири і дотепи швидко поширювались серед усіх українських діаспор.

“Карикатури на генсека Брежнєва та президента Джонсона, у яких він засудив воєнне вторгнення в Чехословаччину та В’єтнам, облетіли увесь світ — каже письменник-гуморист Микола Савчук. — Його малюнки передруковували найповажніші європейські та американські видання того часу. Теперішні українські карикатуристи не знають цього, і беруть за зразок переважно американський стиль коміксів, китайське та японське аніме. На жаль, за роки незалежності в Україні не видано жодного альбому цього фантастично талановитого українця”.

Едвард Козак навіть скаржився, що американці “цуплять” його гумористичні ідеї і зробив карикатуру у “Лисі Микиті” під назвою “Семе, не кради”. Крім того, тридцять років поспіль на американських телеканалах мала високі рейтинги програма “Час казок”, у якій Едвард Козак малював картини й дію казки просто під час того, як її читали в ефірі.

…1990-го у львівському музеї етнографії повідчиняли майже усі вікна, щоб було чим дихати. Едварда Козака з його першою виставкою в Україні зустрічали сотні людей. Більшість з них були такі ж сивочолі, як і сам художник. Вони добре пам’ятали “Комар” і берегли його примірники вдома як цінну реліквію.