Коли день стає Великим

Для світла і тепла

Весняне рівнодення — точка, коли день і ніч перебувають в ідеальній рівновазі, а сонце сходить точно на сході і заходить точно на заході. У день весняного рівнодення відзначали Новий рік шумери та єгиптяни, згодом — перси. 

Про зв’язок Великодня з цією сонячною точкою свідчить передовсім запалювання вогнищ у Великодню ніч або ж у Страсний четвер. Подібний ритуал є обов’язковим на зимове і літнє сонцестояння. Перед четвергом прибирають довкола церкви й на цвинтарі і у вогнищі спалюють сміття. Подекуди на Львівщині в час великодньої всенічної спалювали старі хрести і називали це "палити смерть". На Наддніпрянщині дрова на таке вогнище могли брати у кого завгодно і це не вважалося крадіжкою. Інформатори з Рівненщини зазначають, що, "як Всенічна, то село було усе у вогнях, коло церкви найбільше".

У різних регіонах України вірять, що зранку на сам Великдень сонце "грає". "На Паску грає сонце, — розповідала старша жінка з села Левківка на Кіровоградщині. — Я й бачила раз: як ото веселка майорить всякими красками, так сонце на Паску"…

В українських гаївках поширений мотив "воріт". Історик та етнограф Михайло Грушевський зазначає, що вони відкриваються "то весні й її чадові, то парубкам-женихам, а далі історичним фігурам, які чим-небудь зачепили народну уяву". Найдавніше — паняті-дитяті. При чому, у різних варіантах гри "Воротар" воно грає то золотим яблучком, то червоним яєчком. І те, й інше — символи сонця.

Сила яйця

Як сонце щовечора "завмирає" і щоранку оновлюється, так і яйце здатне з неживого ставати живим. Тому його використовували в поховальних обрядах. Як свідчить археолог Валентина Корпусова, яєчна шкаралупа з’явилася в похованнях на теренах України в добу бронзи. У зрубній культурі18 — 12 століття до РХ яєчну шкаралупу знаходили в курганах, а глиняні модельки яєць — на домашніх вівтарях, де люди поклонялися сонцю, домашньому вогнищу і предкам.

Яйцю приписували магiчну властивiсть впливати на врожайність, приплiд худоби та народження дiтей, здатнiсть лiкувати та робити гарними. В українській весільній пісні ластівка у гнізді на верхівці терема виводить "діток-одноліток" — молодого і молоду. А у веснянці квочка "висиджує" з яєць хлопців і дівчат, які потім паруються.

Рік у загадці зображується в образі яйця: "Летів птах на дванадцяти ногах та одне яйце зніс". У іншій загадці у вигляді яєць показані дні тижня: "Дуб-дуб довговік, на ньому 12 гіллів, на кожній по 4 гнізда, в кожному — по 7 яєць, шість простих, а сьоме — червоненьке". Неділя — це червоненьке яєчко, вона колись була присвячена сонцю. З прийняттям християнства — Воскресінню Христа — Сонця Правди.

Весняно-новорічні ворожіння

Яйце вважалося вмістилищем чудодійної життєвої сили, як вогонь і кров або її замінник — вохра. Саме тому крашанки фарбують у колір крові. 

Найвідоміша великодня гра з червоними крашанками — навбитки. Двоє гравців по черзі коцають своєю крашанкою по крашанці іншого. Хто розбив іншому — забирає його крашанку собі. Що ж означає цей ритуал? Сучасні греки називають цю гру "цугрісма" і пояснюють, що вона символізує розкриття гробниці та воскресіння Ісуса Христа з мертвих.

Гра, звісно, давніша. І досі практикується в багатьох країнах: Польщі, Литві, Хорватії, Румунії, Болгарії, Нідерландах, Німеччині, Вірменії… Кажуть, хто збереже нерозбите яйце, житиме найдовше. Є й інше пояснення гри: коли шкаралупа розбивається, то назовні виходить сила, захована в яйці, вона допомагатиме людині протягом року.

З давен збереглися й інші ворожіння з крашанками. Найпоширеніше — котіння яєць зі схилів. Сьогодні в християнських країнах пояснюють, що це символізує камінь, який котиться від гробниці Христа. Давніше пояснення: отримати передбачення про наступний рік, про рівень його успішності та про особисте здоров’я та достаток. У змаганні виграє той, кому вдасться розбити яйце супротивника. В Україні і в Литві для такої гри використовують дерев’яну дошку чи жолоб. 

Частування для живих і мертвих

Великодній сніданок майже на всій території України починали із крашанки. При чому одне яйце ділили на стільки частин, скільки присутніх на сніданку. А подекуди — на одну часточку більше. Таким чином покійні предки також могли долучитися до спільної трапези роду.

Далі куштують паску. Утім, в українській традиції є два види великоднього хліба: паска і баба. "Паска" була простішою. "Бабі" годили більше: вона була з найкращого пшеничного борошна, з величезною кількістю яєць, з шафраном, ваніллю і родзинками, пухка і солодка. У деяких регіонах досі випікають і паску, і бабу. Утім, з часом назва "паска" набула більшого поширення, так стали називати, власне, бабу. На паску перейшли й візерунки з тіста, якими прикрашали бабу: завитки, коси, решітки, пташечки. Етнограф Василь Милорадович на межі ХІХ і ХХ століть писав, що господиня на ЛубенщиніПолтавщина "згори паски кладе хрест із тіста і на верхівці, де він перехрещується, кріпить шишку — як весільну, або голубчика освяченою вербовою гілочкою. А довкола кладе віночком торочки з тіста. Інколи всередину паски кладуть яєшню або сир". Яйця у або на великодній хліб кладуть у різних європейських народів. Адже яйця — їжа для небіжчиків і в пам’ять про них.

Навіть сам великодній святковий хліб пов’язаний із предками. Етнолог Юрій Пуківський на Східній Бойківщині записав звичай, коли щойно вийняту з печі паску умивали водою. Мовляв, пара йтиме до померлих, вони вдихатимуть і таким чином куштуватимуть.

На Великдень обов’язково готують також сирну паску: запечену або приготовлену "холодним" способом під пресом. На Гуцульщині у великодній кошик кладуть великого сирного коника. А сирних баранчиків роздають за душі померлих.

Печене порося, сіль і писанки

У великодній кошик кладуть також страви зі свинини. У минулому столітті запікали ціле порося із хріниною в роті. Вепр і свиня у міфологічному світогляді багатьох індоєвропейських народів пов'язані зі світлом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою і сонцем, а свиня — з силою землі, теплом і родючістю. В українській загадці вогонь постає у вигляді золотої свині: "Тремтить свинка — золота щетинка". Страви зі свинини українці готують на два найбільші сонячні свята — Різдво і Великдень.

До кошика клали й запечену у Чистий Четвер грудку солі. За дохристиянськими віруваннями, сіль — це очисна речовина, пов’язана з залізом, кров’ю і небесними світилами. Сіль, як і хліб, єднає. Гостей зустрічають хлібом-сіллю. 

Клали й кілька писанок. Їх не варили i не вживали в їжу, ними не грали "навбитки" чи в "котка". Питання: коли писанки з’явилися в Україні? Найстарішу нашу писанку у 2013 році знайдено у Львові. Вона на гусячому яйці, з візерунком "безкінечник" і їй 500 років. Ходу писанок до України простежила у своєму дослідженні археолог Валентина Корпусова. Ще 5000 років тому шумери та єгиптяни клали декоровані страусині яйця в могили. З VІІ століття до РХ звичай розписувати восковою технікою страусині яйця зафіксований у Карфагені. Потім їх стали розписувати у Римі. З часом розписані воском яйця набули статусу великодніх атрибутів у багатьох християнських країнах.

Можливо, ми перейняли цей звичай у ХV столітті від Речі Посполитої, що прийняла християнство від Риму. Утім, зважаючи на системність сюжетів розпису та багатство їх регіональних варіацій можемо припустити, що на теренах України писанка була відома набагато раніше.

Важлива місія молоді

Навіть звичайним молодіжним забавам на Великдень надавали особливого сенсу. Так, мета встановленої у Великодню суботу гойдалки — очиститись від усього злого, а заодно посилити родючість. Хлопець запрошував на гойдалку дівчину, і якщо вона у відповідь дарувала йому писанку, це означало, що вона його вибрала.

У великодній час гойдалки лаштують у різних народів. Їх символіка подібна в естонців, поляків, литовців. Чим сильніше розгойдається пара на гойдалці — тим вищим буде колосся, тим довше волокно матиме льон. Литовські дівчата ще й співають при цьому "розгойдувальних" пісень, у яких ідеться і про льон та прядіння, і про сватання та весілля.

В Україні збереглася стародавня традиція весняних ігор. Можна сказати, що це ритуальні танці, якими дівчата й молоді жінки закликали тепло, дощ, урожай. А також стимулювали створення нових сімей та продовження людського роду.

Є кілька різновидів таких ритуальних ігор. Лава на лаву, хвилеподібний "кривий танець", плетениці — "Шум" та "Огірочки". У деяких весняних іграх і танках відтворюється зростання певних рослин, наприклад, маку, дерева-груші. А в грі "Жучок" учасники стають парами у довгу вервечку і роблять руками "місток", по якому водять дитину. Усі ритуальні ігри супроводжуються співом.

Цікаво, що з такими таночками молодь обходила довкола церкви. Можна припустити, що в дохристиянські часи так само обходили по колу довкола стародавнього святилища або ж капища. Тим паче, що довкола стародавніх святилищ, а згодом, біля християнських храмів, розташовувалися могили. Про звичай водити гаївки на цвинтарі — "на гробках" — писав Олекса Воропай. У своїй праці "Звичаї нашого народу" він публікує зображення гаївок "на святій неділі в Тернопільському повіті" середини ХІХ століття, де дівчата і хлопці провадять великодні забави біля могил, на тлі дерев’яної церкви. На цьому наголошував і Філарет Колесса: "Виводжування гаївок на цвинтарі біля церкви вказує на те, що вони колись стояли в зв’язку з поминками померлих і трапезуванням на гробах". 

А Іван Нечуй-Левицький у повісті "Старосвітські батюшки і матушки" описав перший день Великодня як великий збір громади на цвинтарі: "Усі частували одні других своїм медом, мінялись крашанками та писанками. А за цвинтарем на вигоні дівчата й хлопці вперше вийшли співати веснянок і грати в весняних іграшок…".

Вододіл між священним і профанним

Понеділок після Великодня у різних регіонах України зветься "обливаним" або ж "поливаним". Звичай "мокрого понеділка" мають майже всі народи  Центральної Європи. Зазвичай, хлопець обливає дівчину, а вона, якщо до нього прихильна, дарує йому писанку. Утім, звичай має глибшу символіку. Не дарма свята зимового та літнього сонцестоянь, пов’язані з предками, завершуються "купанням" після "проводів". Цілком можливо, що весняне обливання у давніші часи відбувалося вже після Проводів. З часом на первісну символіку очищення і продовження життя нашарувався мотив парування та шлюбу. 

У понеділок є й інші молодіжні справи: на Поліссі — волочобні або ж рогульки, на Галичині — риндзівки. Це обходи дворів, подібні до колядницьких. Парубки ходили по домівках, де жили молоді дівчата і співали їм величальних пісень. Дівчата обдаровували їх писанками. Такі от передвесільні оглядини.

У поляків також є подібний обряд. Проте, як зазначає польський етнограф Густав Юзала, весняні колядки майже забуті. У них ідеться переважно про пав, вінки і перстні, як і в українських різдвяних колядках для дівчини. Польських "великодніх колядників" часто супроводжував хтось, перевдягнений у козу, що мало закликати багатство й успіх.

Навський Великдень

Є повір’я, що від Великодня до Проводів "ворота до раю відкриті". Вірогідно, що у давнину весняне свято, в час якого поминали померлих, тривало не один день, а може, й більше тижня. 

Від Страсного четверга до Великодня не дзвонять у дзвони, а калатають у дерев’яні калатала. Священники пояснюють це Страстями і скорботою за Христом. У народному ж уявленні звуки калатал скликають покійних на "свою" Паску — "Навський Великдень". У різних регіонах України він припадав на різні дні. На Лівобережжі, Київщині, Поділлі та в Карпатах — на Чистий четвер Страсного тижня. На Волині — перший четвер після Великодня. Назви різні: Мертвецький, Мавчин, Русалчин, Тамтих Великдень. 

На Буковині в Страсний четвер був звичай "гріти діда": після Страсної служби розпалювали у дворах вогнища. У Верховинському районі Гуцульщини "гріють діда" інакше. Хлопчики ходять по хатах та примовляють: "Гріємо діда, хочемо хліба", а їм дають печиво у вигляді пташок чи коників — "кукуци", за душі померлих. За словами етнографа Богдана Петричука, в селі Бабин на Косівщині ще перед восьмою ранку до котроїсь хати могло прийти за кукуцами до десяти дітей. 

На Волині четвер після Паски називається Тамтих Великдень. Носили на кладовище хліб, коливо, пригрібали яйця в могилу. Тоді ж шкаралупу з крашанок кидали у вогонь, на воду. На Рівненщині у Надський великдень рештки свяченого висипають на воду.

"Навій день" подекуди відзначали у вівторок на Хоминому тижні. Тоді справляли "прощальну трапезу", проводячи померлих до їхнього царства.