Євпраксія. Киянка, яка була римською імператрицею

Загадкова врода від загадкової княгині

Євпраксія народилася приблизно на початку 1070-х років у сім’ї майбутнього київського князя Всеволода Ярославовича. Вона була молодшою сестрою Володимира Мономаха — щоправда, від різних матерів. Володимир Всеволодович народився від дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Євпраксія, дитина від другої дружини, не могла похвалитися царгородськими предками.

У науковій літературі та в популярних оглядах матір’ю Євпраксії називають жінку Анну з половецького роду. Тюркським походженням історики іноді пояснювали запальну вдачу князівни і її нещасливий шлюб із правителем Священної Римської імперії Генріхом IV. Писали і про те, що саме завдяки екзотичній зовнішності вона могла припасти до душі німецьким аристократам.

"Її східне походження виділяло її серед німецьких жінок, бо інакше навряд чи зупинився б на ній розпещений погляд Генріха", — описував Сергій Розанов, біограф Євпраксії.

Насправді нема достовірних свідчень про тюркське коріння Євпраксії. Інформація про "Анну-половчанку" виринає тільки в російських історичних творах XVIII століття. Передовсім — у Василя Татищева, відомого своїми вигадками.

Середньовічні джерела і близько не підтверджують подібних гіпотез. Вони не подають ані імені, ані походження другої дружини Всеволода. Маємо лише дві літописні згадки про матір Євпраксії, зокрема, про смерть 1111 року. Крім того, вона фігурує в унікальному графіті з Софії Київської. У настінному написі йдеться про те, що "княгиня Всеволожа" купила "усю землю Боянову". Хто такий цей Боян і де була його земля — на жаль, невідомо.

У Всеволода, крім Євпраксії, було ще двоє доньок — старша Янка та молодша Катерина. У ті часи перед князівнами стелилося дві долі — або виходити заміж, або йти в черниці. Старша обрала служіння Богові замість подружнього життя. Для Янки батько заснував Андріївський жіночий монастир, вона стала першою його настоятелькою. Не виключено, що тією ж дорогою пішла й молодша. Принаймні про одруження Катерини свідчень немає, тільки про смерть у Києві 1108 року.

Здавалося, Євпраксія мала стати приємним для князя винятком. Наречений для князівни знайшовся у далеких німецьких землях. Дівчині тоді було 14—16 років.

Наречена з верблюдами

Всеволодівна вийшла заміж за молодого маркграфа Генріха Довгого з північної Саксонії. Весілля відбулося між 1083-м і 1086 роком. Тамтешні аннали повідомляли, що його дружиною "була Євпраксія, донька короля Руси".

Пізня хроніка монастиря Розенфельд із Нижньої Саксонії, — датована XVI століттям, — додає цікаві деталі: "Вона прибула до цієї країни з великою пишністю, з верблюдами, що несли дорогоцінні одежі та каміння, а також незліченні багатства".

Дивно уявляти собі караван із верблюдами, який вирушає з Києва на захід... Але звідки ці подробиці дійшли до саксонських монахів через п’ятсот років після міждержавного шлюбу? Найімовірніше, це вигадка. У часи Сулеймана Пишного та Роксолани європейці могли уявляти Русь далекою орієнтальною країною, з усією екзотикою, притаманною Сходу.

<p>Генріх IV. З мініатюри Євангелія монастиря святого Еммерама. Друга половина ХІ століття</p>

Перший шлюб князівни тривав недовго. Маркграф неочікувано помер 1087 року. Євпраксія знайшла прихисток у саксонському жіночому монастирі Кведлінбург. Там прожила рік.

Ім’я княгині у латинських джерелах часто передавали як Пракседа. Але в Німеччині вона отримала й нове католицьке ім’я — Адельгайда. Припускають, що на такий вибір вплинула настоятелька монастиря — теж Адельгайда. Абатиса була сестрою тодішнього німецького короля, "римського" імператора Генріха IV. Схоже, саме вона й вирішила, як "прилаштувати" молоду вдову з Києва…

Наприкінці 1087 року померла дружина Генріха, Берта. А вже влітку 1088-го відбулися заручини імператора з Євпраксією.

Чому монарх обрав саме руську князівну? Є думка, що шлюб мав стати знаком примирення з непокірною, але могутньою, саксонською знаттю. Адже Євпраксія була вдовою тамтешнього маркграфа. Припускають також, що йшлося про династичний союз із Рюриковичами, а конкретно — Всеволодом Ярославовичем, теж налаштованим проти польських князів. Сучасний російський дослідник Олександр Назаренко навіть твердить про "факт укладання […] русько-німецького союзу проти Польщі". Вказують і на те, що Генріх та його прибічники за посередництвом Руси могли шукати зближення із православною Візантією в умовах конфлікту з Римом.

Історики пропонують багато пояснень шлюбу Євпраксії з імператором, але в їхньому переліку любов і пристрасть стоять на останньому місці. За діями володарів хочуть бачити корисливий холодний розрахунок. А, може, дарма?..

Весільна церемонія відбулася в Кельні влітку 1089 року. Євпраксію коронували з ім’ям Адельгайда. Вона стала не лише німецькою королевою, а й "римською" імператрицею — отримавши найвищий статус, якого коли-небудь досягали представники руської аристократії.

Домашнє насилля над імператрицею

Згідно з дисибоденберзькими анналами — документами із монастиря святого Дисибода — імператор спершу палав пристрастю до Євпраксії. Але через декілька років несподівано змінив своє ставлення і "запалав ненавистю до власної дружини".

Штаденські аннали твердять, що "імператор Генріх мерзенною підступністю почав так переслідувати свою дружину... що усім (гріх казати) пропонував зґвалтувати її, навіть власному синові Конраду, якого він уже коронував, він наказав увійти до неї".

Німецький автор ХІІ століття Ґергог Райхерсберзький писав, що Генріх долучав дружину до оргій.

Як реагувала на знущання молода імператриця? Зі слів Ґергога Райхерсберзького, "перший час вона мовчала через природну сором’язливість". Та потім, "коли величина злочинів перемогла жіноче терпіння, вона відкрила цю справу священникам і єпископам".

Євпраксія замислила розлучення. У відповідь розлючений Генріх намагався ізолювати дружину від світу й не залишав її без нагляду. Усе відбувалося на тлі запеклого тривалого протистояння між імператором і Папою Римським.

Під час поїздки королівського двору до Північної Італії Євпраксія перебувала під суворим наглядом. Фактично, у Вероні опинилася в ув’язненні. На думку сучасного німецького історика Гартмута Рюсса, Генріх підозрював її в політичній змові проти нього. На той час на бік Папи вже перейшов старший син імператора від першого шлюбу, Конрад, і навіть мати Агнеса. Можливо, відступникам симпатизувала і дружина. Чи відступилися б рідні від імператора, якби він був мудрим батьком, чуйним сином і добрим чоловіком? Зрештою, як могла набожна киянка ставитися до людини, яка кинула виклик намісникові Христа?

Року 1092 ще немовлям помер єдиний син Євпраксії. Ця смерть принесла відчуття втрати зобов’язань і розв’язала їй руки. У 1094 році жінці нарешті вдалося вирватися із задушливого "сімейного гнізда". Їй допоміг баварський герцог Вельф, Генріхів ворог. Євпраксія змогла прослизнути повз охорону, а назовні її зустрів сам Вельф зі своїми озброєними людьми. Ескорт переправив її у надійне місце. Всеволодівна сховалася у маркграфині Матильди Тосканської, герцогової дружини. Ця впливова жінка очолювала угруповання знаті, яке було супротивником імператора і союзником Папи Римського Урбана ІІ.

За підтримки, а, можливо, і прямої вказівки "папської партії" Євпраксія оприлюднила жахливі подробиці свого інтимного життя. Німецьким єпископам розіслали викривальні листи. Усіх деталей Генріхового насильства вирішили не розписувати, "щоб не осквернити папір". Ці скарги ідеально відповідали інтересам пропапських сил. Тому серед істориків, переважно німецьких, прийнято не довіряти переказам про оргії та насилля Генріха. Припускають, то був наклеп. А розрив взаємин вінценосних осіб пов’язують із сексуальною незадоволеністю юної імператриці, а можливо, навіть її невірністю.

У джерелах немає підстав для таких звинувачень на адресу Євпраксії. Тексти того періоду усю провину за розрив покладають саме на Генріха. І навіть якщо міра його жорстокости перебільшена, сучасники залишили прямі свідчення про знущання імператора з жінки.

Із Генріхом таке трапилося не вперше. На насильство з боку чоловіка ще у 1070-х роках скаржилася його перша дружина Берта. Тогочасні джерела змальовували імператора схильним до блуду ще з підліткових років. Низка середньовічних авторів стверджувала, що німецький володар належав до секти ніколаїтів. Їхня спільнота практикувала таємні "богослужіння", що супроводжувалися оргіями.

Року 1094 Євпраксія на соборі єпископів у Швабії, у місті Констанц, особисто озвучила "компромат" на Генріха. Це схилило ієрархів на бік Папи. Наступного року імператриця виступила на церковному соборі в місті П’яченца, на півночі Італії. Вона підтвердила попередні звинувачення перед духовенством зі всієї Європи й деталізувала їх. Папа Урбан ІІ відпустив Євпраксії гріхи і звільнив від єпитиміїЦерковної покути для мирян, оскільки вона не по своїй волі згрішила і сміливо висповідалася публічно. Імператора ж відлучили від Церкви. Втретє.

Додому в монастир

Скандал набув європейського масштабу й зайшов настільки далеко, що відбудова мостів була неможливою. Ані Генріх, ані Євпраксія не хотіли примирення. У возз’єднанні сім’ї не були зацікавлені і протиборчі еліти.

Всеволодівна не хотіла повертатися до Німеччини. В Італії провела декілька років під крилом пропапських сил. Але розуміла, що нікому там не потрібна. Приблизно у 1096—1097 роках Євпраксія подалася до Угорщини. За словами Ґергога Райхерсберзького, "у неї там було багато родичів".

Про яких родичів ішлося? Приблизно 1040 року Євпраксина тітка, дочка Ярослава Мудрого, віддалася за угорського герцога АндріяАндраша. Її іноді називають Анастасією, хоча справжнього імені ми не знаємо. Ім’я Anastazja вигадав у XV столітті польський історик Ян Длугош. Ярославна народила Андрашу двох синів: Соломона і Давида. Можливо, саме про цих родичів писав німецький хроніст.

Але якщо так, то Євпраксія спізнилася. І тітка, і двоє її синів померли приблизно тоді ж, коли імператриця публічно виступила проти свого чоловіка або навіть раніше. Соломон і Давид не залишили нащадків. Отож в Угорщині утікачка не могла застати близьких родичів. Як на зло, за Євпраксією погналися Генріхові посланці, які мали розшукати втікачку. Всеволодівна мусила покинути Угорщину.

Орієнтовно 1099 року наречена повернулася в Русь, до Києва. Формально вона ще залишалася дружиною імператора. Процедура розлучення була процесом дуже довгим і складним. Ні Генріх, ні Євпраксія не бажали цим займатися.

Року 1106 надійшла звістка: Генріх помер. За тодішніми правилами вдова не мала іншого вибору, аніж покинути світське життя. Євпраксія прийняла чернечий постриг. "Повість временних літ" занотувала: "У той же рік постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в шостий день".

Припускають, що князева донька жила в Андріївському жіночому монастирі, який заснував її батько. Сестра Янка була там ігуменею.

За три роки киянка-імператриця померла. "Повість…" під 1109 роком сповіщає: "Преставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев’ятий день. І покладено було тіло її в Печерському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її".

У літописі виявлено небачену увагу до поховання жінки княжого роду: описано і розташування гробу, і спорудження божниці — тобто спеціальної каплиці. Це свідчить про визнання високого статусу Євпраксії.

Певно, поховання організувала її мати, Всеволодова вдова, та сама безіменна княгиня. Вона пережила доньку на два роки.