Вирішити майбутнє розбитої Німеччини. Визначити нові кордони Польщі. Створити Організацію Об’єднаних Націй. На Ялтинській конференції, що відбулася в лютому 1945 року, лідери трьох держав-переможниць обговорювали майбутнє повоєнного світу. Ранок закордонних гостей починався із коньяку і великих бутербродів з ікрою. Водночас вони мусили годинами вистоювати в черзі до ванни та страждали від пацюків і блощиць.
Сергій Громенко
кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього
Найгірше місце у світі
Наприкінці 1944 року стало зрозуміло – нацистській Німеччині жити недовго. "Велика трійка" – прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, президент США Франклін Рузвельт і лідер СРСР Йосип Сталін – мали перетнутися, щоб визначити повоєнне майбутнє світу.
Варіантів місця зустрічі було багато: Атени, Єрусалим, Стамбул, Рим, Александрія, Кіпр, Мальта, Рив’єра. Однак Сталін наполіг: лише радянське причорноморське портове місто. Вождь настільки боявся за власну шкуру, що за 30 років свого правління лише двічі виїжджав за кордон – до Тегерану та Потсдаму. І то в той час, коли ці території контролювали "червоні" військові.
"Мені все ще доводиться дослухатись до поради лікарів про небезпеку далеких поїздок", – пояснював він у листі до Франкліна Рузвельта 23 листопада 1944 року. Нагадаємо, на той час Рузвельт вже два десятиліття провів в інвалідному візку!
"Якби ми змарнували 10 років на пошуки, то не змогли би знайти гіршого місця у світі, ніж Ялта", – скаржився Черчилль. Президент США був налаштований оптимістичніше. Його посол у СРСР Аверелл Гарріман оглянув чотири радянські та одне румунське міста. Він відзначив, що Ялта підходить найкраще: "Тут є багато великих та добре обладнаних санаторіїв і готелів, не пошкоджених під час німецької окупації. За російськими стандартами місто надзвичайно охайне та чисте".
Дійсність виявилася не настільки радісною. До війни Ялту населяло понад 2 тисячі осіб. Після відступу німецької армії залишилося тільки 234 жителів, а неушкодженими – лише 19 будинків. Решта стояла порожніми коробками без дахів. Німці дивом не встигли підірвати головних місць конференції – Лівадійського палацу та палацу Юсупова. Однак і ті мали не дуже привабливий вигляд: вікна – вибиті, стіни – у вибоїнах від осколків і куль, підлоги, системи водопостачання та опалення – зруйновані, а меблів взагалі не було.
Щоб не зганьбитися перед союзниками, довелося провести колосальну роботу.
Перестановки через килим
Фінансовий відділ НКВС на організацію та роботу конференції виділив пів мільйона карбованців. Танк Т-34 тоді коштував 135 тисяч.
Відновити ялтинські палаци треба було за неповні 1,5 місяця. Залучили 2 тисячі робітників, зв’язківців та обслуги. Одну бригаду кинули на реставрацію будівель, іншу – на ремонт доріг. Робочий день починався о п’ятій ранку й закінчувався опівночі, зміна тривала два тижні. 1,5 тисячі залізничних вагонів привезли матеріали: 1,5 тисячі тонн авіабензину, 70 тонн мастил, 1320 тонн вугілля та 3250 кубометрів дров. На місці задіяли 150 автомобілів.
Весь порцеляновий і скляний посуд, столове срібло та кухонне начиння взяли з московських ресторанів "Метрополь" і "Національ". Звідти ж прибули кухарі й офіціанти. Якщо чогось не вистачало – безцеремонно реквізовували в найближчих вцілілих садибах.
Зберігся докладний опис виконаних робіт. У Юсуповському палаці в Кореїзі для радянської делегації приготували 53 кімнати загальною площею 1160 метрів квадратних. У Воронцовському в Алупці для британської – 68 кімнат на 1545 метрів квадратних. У Лівадійському для американської – 91 кімната на 3105 метрів квадратних. Під кожним збудували бункер.
Старалися на славу. У Білому палаці в Лівадії, де мали відбуватись зустрічі, ванну для Рузвельта перефарбовували тричі. Донька посла Кетлін Гарріман писала додому:
"Килими для президентського люксу змінювали чотири рази. Щоразу доводилося виносити всі меблі – а вони були великі, важкі й вікторіанські. Радянці просто не могли вирішити, які східні кольори мають кращий вигляд".
27 січня 1945 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія звітував їй:
"Всі приміщення обставлені меблями і забезпечені постільною білизною. Налагоджена робота санвузлів з гарячим водопостачанням, опалювальною системою, електромереж та інших господарсько-санітарних вузлів". Гостям невдовзі випала нагода дізнатися, чого варте це "налагодження".
Вагон із ванною
1 лютого – за два дні до прибуття глав держав – радянські протиповітряні сили випадково збили над Саками британський літак із членами делегації. Загинуло 10 осіб. Голова Секретної служби США заявив, що на кожну батарею ППО потрібно поставити по одному їхньому офіцеру: "Інакше Рузвельта тут не буде!". Довелося йти на поступки.
Сталін вирушив до Криму залізницею. У його персональному куленепробивному вагоні-салоні була спальня з великим ліжком, стіл для нарад на 12 осіб, ванна з душем. Їхав, не поспішаючи, – три дні. Союзники не так комфортно летіли понад сім годин.
Просто на льотному полі в Саках гостей чекали три просторі намети. Там накрили столи з гарячим чаємі з лимоном, коньяком, шампанським, ікрою, копченим лососем, вершковим маслом, сиром, яйцями. Черчилль охоче взявся за горілку та ікру. Рузвельт від частування відмовився. Потім – ще 6 годин незаасфальтованої зимової дороги.
"Тут і у танка "Шерман" могли б виникнути проблеми", – зауважив Росс МакІнтайр, віцеадмірал і лікар Рузвельта. "Пейзажі, що змінювалися за вікном, були завалені згорілими танками, зруйнованими будівлями та понівеченими німецькими вантажними потягами", – писав начальник охорони американського президента Майкл Рейлі.
Майже половина маршруту проходила небезпечним гірським серпантином. Щоб уникнути неприємних сюрпризів, вздовж усього шляху розставили солдатів. А позаяк снігоприбиральних машин вчасно знайти не вдалось, бійці ногами втоптували сніг. На крутому повороті дверцята однієї машини відчинилися і Рузвельт ледь не випав назовні.
Як зустрічав колег Сталін? Ніяк. Вождь просто не вийшов. Це не завадило йому наступного дня обійматися з Рузвельтом, як із давнім добрим другом.
Пацюки, воші та "товаришки"
"Ці райони кишать вошами, там лютує тиф", – писав Черчилль, відмовляючись їхати до Ялти. Він не надто перебільшував. За два тижні до конференції чекісти звернулися до управління курортів Південного берега з проханням відпустити їм 40 кілограм піретруму – порошку проти паразитів. Товар отримали, розраховуватися за нього не стали.
Таємна постанова місцевого уряду, видана просто під час нарад, зобов’язувала всіх голів виконкомів міст і районів Криму особисто очолити роботу протиепідемічних комісій. Попри це, тиф вдалося побороти лише наприкінці року.
Британцям у Воронцовському палаці докучали блощиці. Черчилля вони кусали за ноги. Спроби труїти комах дустом не увінчались успіхом. Лівадійський палац кишів щурами. Врешті-решт американці викликали зі свого флагмана Catoctin, пришвартованого в Севастополі, команду з дератизації. На кораблі також був медичний кабінет, послугами якого користувалися гості.
Але чи не головною проблемою виявилася тіснява. Офіційні делегації нараховували по три десятки людей. Однак разом із помічниками та технічним персоналом до Криму прилетіло майже 700 осіб. Підготовлених кімнат не вистачало. Черчиллеві офіцери спали по п’ять-шість осіб. На всіх – одна ванна і три вмивальники без гарячої води. У Рузвельта шестеро генерал-майорів ночували в одній кімнаті, а дванадцятеро бригадних генералів та десятеро полковників – в іншій. Водогону не було – у ванних кімнатах розклали брезентові відра та глечики. Світло вмикали та вимикали зі щитка наприкінці коридору.
"Вишенькою на торті" стали усміхнені "товаришки", які першого дня зайшли до лазні з величезними щітками, щоб потерти спини британцям. Нерви гостей не витримали. Останні три дні делегація провела на борту круїзного пароплава Franconia, який терміново викликали до Севастополя.
Коньяк на сніданок
На чому господарі не економили, так це на кухні. Рузвельт привіз із собою філіппінських кухарів – сидів на дієті. Однак він не втримався перед щами. Найбільше ж вразили великі бутерброди, рясно змащені маслом та ікрою. Якось Сара Олівер, донька Черчилля, зауважила, що лимонний сік покращує смак ікри. Вже наступного дня у Воронцовському палаці з’явилося лимонне дерево зі стиглими плодами.
"Першою стравою на сніданок подавали середніх розмірів келих кримського коньяку, – писав генерал ВПС США Лоуренс Кутер. – За коньяком і вступними тостами слідували повторні частування ікрою з горілкою. Після них подавали холодні закуски з білим вином. Під кінець – кримські яблука з численними келихами доволі солодкого кримського шампанського. Останньою стравою була склянка гарячого чаю, до якого подавали коньяк. І це був лише сніданок!".
Елліот, син американського президента дорікав, що практично всі учасники конференції постійно були геть п’яні.
Після закінчення переговорів Черчилль та Рузвельт вирушили до Севастополя. Побачене вразило президента Рузвельта. Першого березня він доповідав Конгресу:
"Севастополь, захищений від негоди порт, теж є втіленням цілковитого руйнування. Мені здається, що в усьому місті залишилися недоторканними менше десятка будівель. Я читав про Варшаву, Лідіце, Роттердам і Ковентрі. Але я бачив Севастополь та Ялту. І знаю, що земля не може одночасно сумістити німецький мілітаризм і християнську порядність".
Питання, чи союзники не продали Сталіну Польщу, пів Європи й майбутнє світу, обговорюють вже понад 75 років. Голосів, які звинувачують Рузвельта в непоправній поступливості тирану, не меншає. Можливо, створена коньяком та ікрою дружня атмосфера справді посприяла таким рішенням.