Чи можливий переворот проти Путіна? Історія Росії дає підказки

15:36, 20 травня 2022

003.jpg

Протягом останніх тижнів дедалі частіше у ЗМІ лунають думки про ймовірність усунення російського президента Володимира Путіна від влади. Наскільки реальним є такий сценарій? Не така вже й давня історія Росії може дещо “пролити світло” на таку перспективу.

Над цим розмірковує у своїй колонці для The Washington Post Емі Найт – американська дослідниця радянської та російської історії. У 2017 році побачила світ її найновіша книга “Orders to Kill: The Putin Regime and Political Murder”.

Текст переклав Павло Артимишин.

amy-knight.jpg

Емі Найт

американська дослідниця радянської та російської історії

Володимир Путін ніколи не стикався з серйозним викликом для своєї влади. Але його катастрофічна війна в Україні може це змінити.

Ні, шанси народного повстання проти Кремля залишаються невеликими. Нещодавнє опитування російського “Левада-центру” показало, що 83% росіян схвалили роботу Путіна на посаді президента в березні, порівняно з 71% у лютому. Крім того, більшість росіян мають мінімальний доступ до інформації за межами контрольованої державою пропаганди, і кожному, хто наважиться вийти на вулиці, загрожують “драконівські” покарання.

Найімовірніша загроза його правлінню походить зсередини режиму. Російська історія пропонує деякі підказки з цього приводу.

Відтоді як більшовики захопили владу в 1917 році відбулися два успішні державні перевороти – проти страшного соратника Сталіна, міністра внутрішніх справ Лаврентія Берії в червні 1953 року і проти першого секретаря Комуністичної партії Микити Хрущова в жовтні 1964 року. Якщо не враховувати страти Берії та шести його спільників, ці перевороти були відносно безкровними. І в обох випадках підтримка служб безпеки та радянських військових була вирішальною для успіху.

Колаж_Артимишин.jpg

Колаж Галини Андрушкевич-Ардан

Колеги Берії з партійної президії на чолі з Хрущовим занепокоїлися зростанням його влади та антисталінською політикою, яку він розпочав одразу ж після смерті “вождя народів” у березні 1953 року. Але позбутися Берії було складно, адже він очолював потужне Міністерство внутрішніх справ (МВС), яке поєднувало і звичайну міліцію, і спецслужби. Втім змовники змогли покластися на радянських воєначальників, у тому числі міністра оборони Миколу Булганіна та маршала Георгія Жукова, які були вороже налаштовані до Берії та МВС. І тому підтримали його арешт на поспішно скликаній нараді керівництва 26 червня 1953 року. Коли Берія навіть нічого не підозрював.

Хоча операція була успішною (Берію засудили і розстріляли в грудні того ж року), протягом тривалого часу існувала й небезпека. Адже групі Хрущова впродовж кількох днів після арешту міністра внутрішніх справ довелося боротися з потенційною опозицією з табору прихильників ув’язненого. Їм вдалося, обіцяючи підвищення, переконати двох досі, здавалося би, лояльних заступників Берії – Сергія Круглова та Івана Сєрова – зрадити свого начальника та втримати рядових офіцерів МВС від бунту.

Усунення Хрущова через 11 років було не менш небезпечною операцією для Леоніда Брежнєва та його колег по Політбюро, які вирішили, що він переступає межі їхнього колективного керівництва. Кажуть, Брежнєв був настільки наляканий перспективою провалу свого плану, що наказував командиру своєї особистої охорони вартувати щоночі біля його дверей з автоматом. Та й в рядах потенційних змовників були коливання: перш ніж погодитися підтримати Брежнєва, ключові члени Політбюро Олексій Косигін і Михайло Суслов вимагали запевнень, що змову точно підтримають як військові, так і КДБ.

Ключову роль відіграв голова КДБ Володимир Семичастний. Він зустрів Хрущова в аеропорту після повернення з відпустки на Чорному морі та повідомив, що його усунули з посади. Оточений групою охоронців КДБ, Семичастний закликав Хрущова не чинити опору. Хрущов, який свого часу і призначив Семичастного на посаду в КДБ, і вважав його близьким соратником, почувався глибоко зрадженим. Але він погодився з таким станом справ, і передача влади відбулася гладко.

2019_10_29_hruschev.jpg

Операцію з усунення від влади Хрущова очолив Леонід Брежнєв

Фото з мережі

Зусилля скинути Путіна потребують або активної, або пасивної підтримки з боку трьох ключових організацій – військових, ФСБ (наступниці КДБ) і Національної гвардії (“Росгвардія”). У цих інституціях він має міцних союзників. 

Голова ФСБ Олександр Бортніков належить до путінського Ленінградського/Санкт-Петербурзького клану колишніх співробітників КДБ і є прямим ставлеником президента РФ та секретаря Ради Безпеки Миколи Патрушева. Останнього Бортніков замінив на посаді очільника ФСБ у 2008 році. Крім того, ФСБ має власний спецпідрозділ і широку мережу контррозвідників, які стежать за військовими.

Міністр оборони Сергій Шойгу, хоч і не з Санкт-Петербурга, та й не ветеран КДБ, багато років тісно співпрацює з Путіним. Спочатку як міністр надзвичайних ситуацій, а з 2012 року на посаді очільника оборонного відомства. Зрештою, дружбу Путіна і Шойгу постійно демонструє телебачення, як, наприклад, їхній спільний відпочинок в рідному для Шойгу Сибіру. А на засіданні Ради Безпеки Росії в лютому Шойгу, чия армія нараховує близько 900 тисяч особового складу, щиро підтримав вторгнення в Україну.

Однак голові Нацгвардії Росії Віктору Золотову Путін, мабуть, довіряє найбільше. Вони познайомилися ще на початку 1990-х, коли Золотов працював охоронцем у тодішнього боса Путіна, мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака. З 2000 по 2013 рік очолював Службу безпеки президента – відомство, відповідальне за особистий захист лідера держави. Коли Путін створив Національну гвардію в 2016 році, її очолив саме Золотов. Внутрішні війська МВС перевели до нового відомства разом з іншими спецпідрозділами. Це надало Золотову владу над близько 340-тисячним формуванням і потенційний вплив для утримання як народу, так і еліти.

Хоча Путін, як здається, прикрив усі свої тили, долі Берії та Хрущова показали, що лояльність може змінитися, коли в Кремлі розпочинається криза. Ймовірно, Бортніков міг би стати черговим Семичастним і змінити табір, щоб врятувати “власну шкуру”. Навіть Шойгу і Золотов, зіткнувшись з коаліцією супротивників Путіна, могли б розглянути можливість стрибка з “корабля, що тоне”, як це вже одного разу зробили соратники Берії. Але певним є лише одне: будь-яка спроба державного перевороту проти Путіна, ймовірно, може стати найнебезпечнішою та найризикованішою операцією в історії Кремля.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством