Burda, гіпі, стиляги: радянська мода в Україні

<p>Львів&rsquo;янка на прогулянці (сьогодні вулиця Дорошенка). Фото до 1939 року</p>

1940-ві – 1950-ті: виокремлюватись – погано

Одяг українців та й усього населення СРСР у сталінські часи складно назвати модним. Він виразно відрізнявся від західноєвропейських стандартів. Втім сім’ї партійного та військового керівництва, а також дипломати, актори не потрапляли під жорстку уніфікацію зовнішнього вигляду – еліта мала змогу вбиратися вишуканіше.

<p>Ольга Попадин (у центрі) з подругами. м. Львів, 1950 роки</p>

“Мінливий феномен моди творив загрозу супутникам соціалізму – стабільності, відсутності змін у системі й водночас непередбачуваності життя”, – зазначала дослідниця “соціалістичної моди” Джурджа Бартлетт.

Монополія та плановість у текстильній і швейній промисловостях спричинили створення одноманітних моделей, тканин та кольорів. А проблеми із сировиною і впровадженням нових технологій позначилися на якості пошитого одягу.

<p>Ольга Попадин. м. Львів, 1939 рік</p>

Базове вбрання жінки – класичний костюм із приталеним жакетом і довгою вузькою спідницею, а також ділові сукні, все поміркованих кольорів і з мінімальним оздобленням. Базове вбрання чоловіка – піджак із широкими плечима й вилогами, штани з манжетами. Також трималася і мілітарна мода на куртки кольору хакі, гімнастерки, галіфе, офіцерські чоботи, шкіряні пояси.

<p>Ольга Попадин (стоїть перша праворуч) з друзями. м. Львів, перша половина 1940 рр.</p>

У радянській Україні вбрання створювали в Будинках моделей (БМ) та Ательє мод. Масове виробництво зосереджувалося на швейних підприємствах. Перший український БМ відкрили в Києві ще у воєнні часи, 1944 року. У Львові БМ з’явився 1954 року. В інших містах України такі установи постали лише в 1970-х.

Іноді одяг шили на замовлення в ательє. Втім такі майстерні були рідкістю, а хороші фахівці – на вагу золота.

Практично кожна друга жінка шила з необхідності. Швейну справу як обов’язковий предмет вивчали у школах, а вміння шити було однією з чеснот радянської громадянки. Великими накладами видавали посібники та брошури з пошиття одягу.

“Відлига” і стиляги

Коли рівень життя у СРСР почав зростати, вбрання більше відповідало світовим модним тенденціям. У журналі “Радянська жінка” 1957 року вже публікували моделі паризьких модельєрів. А 1959 року Будинок Діора влаштував своє перше дефіле в Радянському Союзі – у Москві.

У часи “хрущовської відлиги” закордонна мода почала активніше проникати у СРСР. Зі свіжими віяннями одночасно з'явилося кілька силуетів: вузький, прямий, трапецієподібний, розширений донизу і навпаки. Вони не позбавляли жінки природности, а, навпаки, додавали костюмові вишуканости та виразности. Підкладні плечі втрачали актуальність, що додавало вбранню м’якшої жіночої лінії. Характерною формою одягу стали ансамблі: сукні-пальто, сукні-костюми, костюми-пальто. Вочевидь, на це впливала демократична мода від Коко Шанель.

У 1956 році делегацію Міністерства торгівлі СРСР відрядили в Париж, щоб набула досвіду у сфері виготовлення модного одягу.

Пізніше, починаючи з 1960-х, радянські модельєри постійно брали участь у міжнародних виставках і показах, отримували там медалі та схвальні відгуки преси. Проте вся пишнота, яку створювали тодішні дизайнери, ніяк не впливала на побутове життя, повсякденний одяг і моду радянських людей.

В Україні впливи цієї моди найпомітніше проявлялися в Києві та Харкові. А також у прикордонних містах – Львові, Ужгороді, Чернівцях, Одесі, де розвинулася підпільна торгівля імпортом.

<p>Карикатура на стиляг</p>

Початково одяг стиляг був вульгаризованим, карикатурним – мішкуваті піджаки, яскраві широкі штани, крислаті капелюхи, кольорові шкарпетки, краватки "а ля джунглі". Згодом образ трансформувався. Для чоловіків: елегантний широкоплечий піджак, вузька краватка-оселедець, штани-дудочки, на голові – збитий "кок", на ногах – туфлі на високій каучуковій підошві, в руках – парасоля-тростина. Дівчині, щоб досягти популярности стиляги, належало вдягнути обтислу спідницю зі шліцами (розрізами), шовкову квітчасту блузку, гостроконечне взуття, яскраво нафарбуватись і зробити зачіску "вінець миру" (волосся завивали навколо голови).

Називатися стилягами могли лише відважні. Щоб роздобути тканини для одягу, пошити його, знайти відповідне взуття та аксесуари, потрібно було докласти великих зусиль. Цю моду в суспільстві засуджували. Стиляг "проробляли" на комсомольських зборах.

Поступово їхній стиль еволюціонував – від епатажности до елегантности.

<p>Радянський агітаційний плакат</p>

1960-ті: "холодна війна" в одязі

У 1960-х роках мода зазнала найбільше новацій. Політичне, військове, ідеологічне протистояння між СРСР і США сприяло розвитку науки, технологій, освоєнню нових матеріалів. Молодь формувалася як цілісна соціальна група з неординарним світоглядом.

У світовій моді окремим сегментом утвердилася молодіжна мода. Вона пропагувала власну ідеологію із протестними цінностями. В одязі обирали демократичність замість елітарности.

<p>Віктор Бодряков (слідчий КДБ), с. Печеніжин Коломийського р-ну Станіславської обл., 1950-ті рр.</p>

Ательє мод точніше і якісніше наслідували тогочасну світову моду. Вони частково забезпечували індивідуальність у вбранні для радянських споживачів.

Соціалістична планова економіка не була спроможною швидко змінювати виробничі стандарти щодо наслідування моди. Проте ігнорувати західноєвропейської моди не вдавалося. Її намагалися адаптувати до місцевого покупця, пристосувати до реалій життя і господарювання.

Зростання попиту на пристойний, сучасний і якісний одяг змушувало керівників СРСР вникати в "модну" справу. З часом Будинки моделей відкрили в інших містах України – Дніпропетровську, Одесі, Харкові й Донецьку. Ще 1959 року у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва відкрили відділення моделювання костюма. Окрім Львова, художників-модельєрів у СРСР готували ще в Москві та Ленінграді.

На початку 1960-х років у жінок модним став вузький силует одягу з підкресленою талією, з довжиною нижче колін. А також вільне вбрання трапецієподібного силуету: малі сукні, плащики, костюми з коротким жакетом із покатими плечима і вузькою спідницею. Утвердився новий естетичний ідеал жінки. У моді – дівчинка-підліток. Вона худорлява, висока, спортивної статури, практично позбавлена виразних жіночих форм.

Стали популярними мініспідниці й короткі сукні. Ознака часу – поява нових синтетичних тканин: кримплену, бістору, капрону, болонії, джерсі. Також використовували парчу, мережива, набивні тканини у стилі попарту. Популярність синтетичних тканин була зумовлена їхньою практичністю: немнучкі, немаркі, легкі.

Популярним було коротке пальто з джерсі або інших тканин: на великі ґудзики, з накладними кишенями, відстрочене кантом або декоративним швом. Одностроєм повсякденного вбрання стали італійські болонієві плащі. З часом налагодили їхнє пошиття із вітчизняного матеріалу.

У суспільстві пропагували активний і динамічний спосіб життя, подорожі. Це сприяло утвердженню більшої практичности одягу, функціональної універсальности.

Чоловіки наслідували в костюмі образи англійських "бітлів" – короткі обтислі піджаки, білі сорочки з вузькою краваткою, штани-бедрівки, розширені донизу, чорне взуття і волосся до плечей.

1970-ті: від гіпі до дублянок

У радянське мистецтво почала проникати філософія постмодернізму. У моді з’явилися еклектичність, мозаїчність, гротеск, мішанина стилів.

Серед молоді поширилася популярна на Заході ідеологія гіпі. Їхній стиль – екологічний, барвистий, яскравий, продумано недбалий.

У СРСР було небагато представників цієї субкультури – зате вони стали унікальним явищем. Дивували консервативного обивателя потертими джинсами, розмальованими майками або довгими сорочками-хламидами, шкіряними з бахромою куртками, взуттям на босу ногу, плетеними браслетами-"фенічками", намистом, вишивками. І неодмінно – довгим волоссям і бородами. Через протестні прояви в одязі та зачісках можна було наразитися на переслідування влади.

В історії львівських гіпі найяскравіші події припали на 1975–1977 роки. Тоді в саду монастиря Кармелітів Босих відбувалися грандіозні з’їзди-сейшени гіпі з усього Радянського Союзу.

<p>Група хіпі і байкерів у відповідному вбранні &ndash; джинсах, шкіряних штанах-дудочках, оздоблених декором куртках, кожушках з аксесуарами. Львів. 1970-ті роки</p>

Згодом мода гіпі еволюціонувала у стиль для широкого загалу. Молодь намагалася одягати речі, що відповідали естетиці недавніх бунтарів.

Виразно довшими стали жіночі сукні, спідниці, плащі з гладких, узорних або картатих тканин. Вони формували вертикальний, об’ємніший, фалдистий силует.

Чоловіче вбрання відзначалося функціональністю, простою конструкцією та багатошаровістю: піджаки, куртки, сорочки з високим і гострим коміром, майки, гольфи, джинси, штани-кльоші. Чоловіча мода зазнала фемінізації – картаті та квітчасті сорочки, взуття на високих підборах, яскраві шкарпетки.

Зимовим одягом для обох статей були дублянки, хутряні та в’язані власноруч шапки, високе важке взуття.

На дублянках схибилися практично всі. Вони були дорогими, але престижними. Спортсмени, актори, які їздили за кордон, неодмінно привозили цей елемент верхнього одягу.

Джинси та вишивка

Продукція швейних підприємств і далі не могла забезпечити населення красивим вбранням. Одяг був у дефіциті. Про новинки громадськість дізнавалася із популярних і доступних польських тижневиків Kobieta і Życie, Przekrój, болгарського "Божура" та журналів мод із країн Балтії.

"Модність" речей через їхню важкодоступність домінувала над смаком і доцільністю. Тому чимало людей захоплювалися кітчевим вбранням – бо воно було помітним і "престижним".

<p>У роботі "Юність" зображено молодь в одязі спортивного стилю. 1960-ті роки</p>

Офіційним розповсюджувачем зарубіжної моди в Україні стала мережа валютно-чекових магазинів "Каштан". Але там могли закупитися лише окремі громадяни.

Попит на все ще не доступне модне вбрання породив підпільний бізнес. З'явилися особливі осередки продажу дефіцитного товару – "барахолки".

Від середини десятиліття і серед чоловіків, і серед жінок набув популярности одяг з кримплену. Спортивне вбрання трансформувалося у костюм спортивного стилю. А відпочинковий одяг сформувався у стиль "сафарі" через змішування спортивного та романтичного.

<p>Софія Ротару у костюмі "Черешневий гай". 1979 рік</p>

У 1970-х запанував плюралізм стилів – у світі стали популярними класичний, спортивний, романтичний образи. Поряд із ними в Україні, як і в усьому СРСР, набув популярности фольклорний ("народний", "селянський") стиль. До популяризації фолькових ноток доклалися гіпі, Коко Шанель, Ів Сен Лоран, японські дизайнери. Вони ввели в моду натуральні гладкі й орнаментовані полотна, жіночі блузи з вишивкою, кожушки-дублянки, жакети-сердаки, головні убори тощо.

Фольклорний стиль сприяв масовому рукоділлю: вишивці, макраме, в’язанню гачком і на спицях, печворку, аплікації.

Популярною стала вишивка. Нею почали оздоблювали блузи, сорочки, сукні. Модельєрка Алла Дутковська ввела творчі мотиви багатої буковинської традиції у сценічний одяг для вокально-інструментальних ансамблів "Смерічка", "Червона рута", "Черемош". Образи їхніх солістів – відомих зірок Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича – стали символами української естради й мали чималий вплив на сценічну моду 1970–1980-х років.

1980-ті: "цибулька" і диско

Початок десятиліття позначився застиглістю і консерватизмом. Переважав одяг простого крою, досить об’ємний. Важливі його ознаки – розширення плечового поясу та нова геометрія форми.

Із горбачовською "перебудовою", із радикальними змінами в СРСР мода пожвавилася, набула нового імпульсу для розвитку. Популярності набув образ ділових, спортивних людей – одяг класичного, спортивного, фантазійного стилів.

У жіночому гардеробі були популярними костюми з об’ємними жакетами, штанами чоловічого крою, вільні блузи, жилети, об’ємні в’язані светри, спіднички міні, довгі бавовняні сукні. Комплектація одягу – нашарування ("капуста" або "цибулька", асиметрія). У діловому одязі – жакети англійського стилю прямого силуету, блейзери, вузькі прямі спідниці. Усе строго та одноманітно. Багато моделей запозичували з чоловічого гардеробу.

Популярності набув трикотаж. Він охопив різний асортимент одягу й утвердив свої позиції у повсякденному одязі. Спідньої білизни не ховали, а виставляли напоказ, вона ставала предметом оптичної і змістової гри.

Верхнє вбрання: пальта класичного стилю, а також більш спортивного – плащі-тренчі, рединготи, куртки. На зиму – пальта з хутряним коміром і манжетами.

У чоловічій моді домінували костюми-трійки з великими піджаками, широкими плечима, штани зі складами в поясі, жилетки.

Окремо розвивався одяг молодіжних субкультур. Панків – шкіряні чорні куртки та штани, оздоблені металевими бляшками, важке взуття, кольорові зачіски-"ірокези". Металістів – вузькі шкіряні чорні куртки і штани, футболки з принтами музичних ідолів. Актуальним став стиль "диско" з культом обтислого, блискучого і яскравого одягу з люрексу.

Загальна мода почала переймати ознаки молодіжної. Модним стало використовувати радянську атрибутику – шрифти, слогани, кольорову символіку.

Радянські "фарцовщики"

Швейна промисловість зосереджувалась на території України нерівномірно, здебільшого у великих містах. Північно-західний район із центрами в Києві та Львові охоплював майже половину всього виробництва. Активно працювали швейні підприємства "Україна", "Маяк", "Весна", "Промінь". Активно розвивались будинки мод "Хрещатик", "Киянка".

Втім товарний голод у 1980-х роках все одно не зник. Якісні вироби продовжували ввозити із країн соціалістичного блоку – Польщі, Чехословаччини, НДР. Працювали комісійні та чекові магазини. Імпортний одяг розповсюджували спекулянти-"фарцовщики".

<p>Карикатура на "фарцовщиків"</p>

"Фарцовщиками" називали людей, які торгували підпільно й перепродували недоступні радянському громадянинові дефіцитні імпортні товари. Це сленгове слово походило від англійського for sale – "для продажу". Торгували всім: імпортним одягом, технікою, музичними платівками й навіть косметикою. Та найбільше радянські громадяни полювали за джинсами. Ці штани надавали статусу й були зовнішнім атрибутом успіху.

Року 1987 у СРСР дозволили відкривати спільні підприємства, кооперативи з виробництва товарів народного споживання, зокрема і з закордонними партнерами. На внутрішній ринок почали потрапляти тканини, одяг та аксесуари з Китаю, Туреччини й Польщі.

1980-ті стали останнім десятиліттям моди радянського зразка. Вони засвідчили: мода – складне й багатогранне явище культури. Вона потребує гнучкої політики ведення та сучасної індустріальної бази. Ні того, ні того в СРСР не було впродовж багатьох десятиріч.