Братство. Володарі перснів

Арештант у фраку

5 квітня 1847 року, Великодній понеділок. Дніпро в Києві широко розлився, тож міст з лівого берега не наводили – тільки його опори ледь виднілися з-над хвиль. Всіх охочих переправитися очікували човни та пороми.

<p>Фотографія Тараса Шевченка, автор Андрія Деньєра</p>

На пристані кілька днів чергували жандарми. Вони чекали на Тараса Шевченка, який мав прибути до губернського міста із Броварів. Фотографія ще не була поширена, тож користувалися словесним портретом, не надто чітким. Зріст – 1 метр 64 сантиметри, середній, як для того часу. Коренастий, без бороди та вусів. Щодо кольору очей, то свідчення плуталися. Одні казали, що вони карі, інші – сірі чи навіть – блакитні.

Не проґавити "клієнта" допоміг випадок. Шевченко був у фраку, чим і привернув до себе увагу жандармів.

Тарас був готовий до такого повороту подій. Добрі люди радили йому позбутися "доказів". Попри це, залишив при собі найголовніший – рукописну збірку "Три літа". Книжечка була оздоблена автопортретом, який наче натякав на усвідомлення свого пророчого статусу. Ще й передбачала арешт – по обидва боки від митця зображені жандарми.

Окрім рукопису, вилучили три пістолі. Описавши майно, Шевченка повезли до цивільного губернатора Івана Фундуклея.

– Куди це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися? – здивувався той, побачивши святковий одяг.

– Та, бачте, поспішав до Костомарова на вінчання, – відповів арештант. – Він прохав мене за старшого боярина. Дак я ото, заким у Броварах перепрягли мені коней, поголився і причепурився. Гадав, щоб з воза просто до молодого.

– Де жених, туди треба і бояринові, – зіронізував Фундуклей. Костомарова арештували тиждень тому.

Компромат серед фекалій

На перехресті Стрітенської та Стрілецької вулиць, практично під стіною Софії Київської, стояв будинок із флігелем. Він належав священникові Якову Завадському. Тут винаймали кімнату юрист Микола Гулак і студент університету Олексій Петров. Якось юнак ненавмисне підслухав "занадто вільні" розмови свого сусіда. Невдовзі доніс владі: у місті діє таємне братство, що ставить за мету "знищити в Росії монархічний спосіб правління і влаштувати правління народне з представницькою формою, у якому б кожне окреме слов’янське плем’я мало в себе особливого правителя, що засідає в загальній раді слов’янських племен".

<p>Франц Крюгер "Портрет Миколи І", 1852 рік</p>

Третє відділення канцелярії Його Величності – імперська таємна поліція. З’явилося воно після повстання декабристів. Штат невеликий – до пів сотні осіб. А от "позаштатних працівників" – тисячі по всій імперії. Уся ця махіна від середини березня 1847 року неперервно – день і ніч – працювала над викриттям "слов’янського товариства". Нею особисто опікувався імператор Микола І – Гальмо, як називав його Шевченко.

Гулака арештували в Петербурзі, куди він переїхав на службу. Поки тривав обшук, Микола попросився до вітру. Сумлінний жандарм вирішив перевірити туалет. Просто з фекалій дістав кілька аркушів паперу. Це був статут товариства і "Закон Божий, або Книга буття українського народу" – програмний текст братчиків. Також реквізували перстень із зображенням святих Кирила і Мефодія. Петров згадував, що така прикраса була знаком належності до товариства.

Про Миколу Гулака залишилося вкрай мало спогадів. Він здобув освіту в Дерпті, Естонія. Бездоганно знав німецьку – друзі жартували, що розмовляв нею навіть зі своїм собакою. На допитах поводився шляхетно. Заявив, що не може сказати нічого – бо це не його таємниця. Шеф ІІІ відділення, граф Олексій Орлов, і управитель Леонтій Дубельт погрожували смертною карою, вмовляли прощенням, шантажували батьками, яких Микола дуже любив. Усе марно. Тоді в камеру прийшов священник Олексій Малов – щоб висповідати арештанта.

<p>Тарас Шевченко "Портрет Пантелеймона Олександровича Куліша", 1843&mdash;1847 роки. Цей портрет знаходився серед малюнків, які у 1847 році під час арешту Шевченка потрапили до ІІІ відділу. Їх повернули художнику після заслання</p>

Отця Олексія теж шантажували – і теж у справі таємних товариств. Свого часу така собі Катерина Татаринова, у дівоцтві Буксгеведен, після смерти чоловіка зацікавилася сектами й відкрила гурток "Духовний союз". Покровителем став сам князь Олександр Голіцин, тоді міністр освіти. Свого дядька оголосила пророком. У її помешканні представники тогочасної еліти молилися і шукали просвітлення. Іноді шмагали себе батогами. Ходив туди й Малов – так і потрапив на гачок ІІІ відділення. Тож під виглядом сповіді Гулака фактично влаштовував допит, а потім усе переказував Дубельту. Втім навіть красномовність священника не похитнула Миколи – до кінця слідства він зберігав мовчання. Врешті взяв усю вину на себе.

Імператор панічно боявся, що до товариства залучені військові. Тільки-но з’ясувалося, що жодних повстань і замахів не заплановано, він  стрімко перестали цікавитись справою. Проте маховика слідства зупинити уже не змогли. Арешти відбувалися по всій імперії. У Варшаві затримали письменника Пантелеймона Куліша та його шваґра Василя Білозерського. У Новоархангельську – улана Павла Ашаніна. У Києві – студента Георгія Андрузького та університетського професора Миколу Костомарова. Він любив романтично перебільшувати. Навіть створив міт, начебто його забрали під варту просто з-під вінця. Насправді арешт стався за тиждень до весілля з Аліною Крагельською.

"Звеличував Мазепу"

Достеменно невідомо, чи був учасником братства Пантелеймон Куліш. Але 1845 року – в час розквіту товариства – він точно тісно спілкувався з усіма його учасниками. Палкий прихильник козацтва й демократичних цінностей, він реготав із "незчисленних" анекдотів та сарказмів Тараса Шевченка про "москалів". Називав їх "кацапами" та вважав за "народ грубіянський, нездатним ні до чого високого".

<p>Микола Костомаров, 1869 рік</p>

Невдовзі все змінилося. Наступного року на запрошення редактора Петра Плетньова Куліш переїхав до Петербурга і став набагато обережнішим у висловлюваннях.

"Те, що зазвичай називають щастям, ллється на мене рікою, – нотував у щоденнику. – Рік тому я був вчителем повітового училища в Києві і заробляв в місяць 18 рублів сріблом. У вересні я зроблений старшим вчителем Рівненської гімназії і став отримувати 32 рублі в місяць. Через місяць Петро Олександрович викликав мене у Петербург і доставив мені два місця, з яких я заробляю 81 рубль сріблом у місяць".

Ув’язнення стало для Панька шоком. Він легко зрікся своїх переконань. Щоправда, друзів не здав. Вину перекинув на брата своєї дружини.

Та сама історія з Миколою Костомаровим. На слідстві він безпорадно викручувався, чим лише погіршив своє становище. Вдавав психічно хворого – теж невдало. Врешті таки дав свідчення проти Гулака та Білозерського. Найгірше ж поводився Георгій Андрузький. Здав усіх цілковито. "Осуджуючи Хмельницького, Шевченко звеличував Мазепу!" – неначе хвалився своїми знаннями на допиті.

Труднощі перекладу

Тарасові Шевченку тільки-но виповнилося 33 роки. Арешт не  пригнітив його. Усю дорогу до Петербурга він співав і жартував із двома жандармами, які його супроводжували.

– З виду і не вгадаєш, хто з вас арештований, – сказав доглядач якоїсь поштової станції, побачивши трійцю.

Навіть у казематах Тарас випромінював спокій. Просив вина. На допитах вдавав дурника, який нічого не чув і не знає. На сторінках Біблії – єдиної книжки, яку дозволили взяти з собою – написав романтичну елегію "Садок вишневий коло хати".

<p>Тарас Шевченко "Начерки на сторінках рукописної збірки &ldquo;Три літа&rdquo;, кінець 1845 &mdash; початок 1847 років</p>

Жандарми переклали "Три літа" російською. Для імператора підготували короткий переказ. Казали, почувши свій опис у поемі "Сон", Микола І спочатку сміявся. Проте на словах про свою дружину:

Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою, –

дуже розсердився. Хоч уже багато років не жив із Олександрою Федорівною сексуальним життям і загруз у страшній розпусті.

"Якщо він відзначає жінку на прогулянці, в театрі, у світі, він каже одне слово черговому ад’ютанту, – описував французький письменник Астольф де Кюстін. – Особа, яка привабила увагу божества, потрапляє під нагляд. Попереджають чоловіка, якщо вона заміжня, батьків, якщо вона дівчина, про честь, яка їм випала. Немає випадків, коли ця відзнака була прийнята інакше, ніж з виявленням глибокої вдячности. Нема прикладу, щоб збезчещені чоловіки чи батьки не використали свого безчестя». Є версія, що свого часу Микола І вчинив так з Емілією Тімм – дружиною художника Карла Брюллова, Шевченкового вчителя. Тож відчував до поета подвійну злість. Звідси і його допис власною рукою на конфірмації: "Із забороною писати та малювати, і щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів".

Конституція і "четвертий вимір"

Про долю Тараса Шевченка добре відомо бодай зі шкільних підручників. Наступні 10 років він провів на засланні у Прикаспійських пустелях і степах. Це скалічило його фізично. Із веселого жартівника він перетворився на сумного, понівеченого діда. Не менш цікаво простежити подальші поневіряння решти героїв цієї історії.

<p>Автопортрет Тараса Шевченка, написаний на засланні, 1847 рік</p>

Микола І затіяв ще одну війну із Заходом – і програв. Британсько-французький десант вщент розбив російську армію в Криму. Щоб підняти бойових дух вояків, взимку імператор напів голим проскакав перед гвардійцями в Петербурзі. Підхопив застуду та помер. Подейкували про самогубство.

Граф Орлов і тут "прибирав" за своїм государем – очолив делегацію на Паризькій мирній конференції і виторгував для Росії відносно непогані умови. За це новий імператор Олександр ІІ подарував йому титул князя. Очолив (без ентузіазму) комісію із підготовки скасування кріпацтва. Сповнивши і цю справу, наступного року помер.

Невдовзі Дубельт арештував Івана Тургенєва, Федора Достоєвського та ще чимало поважних людей. Олександр ІІ пропонував йому підвищення – місце Орлова. Леонтій Васильович опустив голову і пробурмотів, що для такої посади потрібна людина з титулом. Монарх або не зрозумів натяку, або не захотів його почути. Дубельта перевели в Державну раду.

Студент Петров знайшов застосування своїм навичкам – влаштувався на роботу в ІІІ відділення. Але з Дубельтом не спрацювався. Через два роки його арештувати – буцімто за крадіжку документів – і відправили на заслання.

Костомаров деякий час прожив у Саратові. Довго шукав відмовок, щоб не брати шлюбу з Аліною Крагельською. Врешті розірвав стосунки й переїхав до Петербурга. Вона вийшла заміж за іншого, овдовіла й таки побралася з Костомаровим. Перед смертю записала з його слів "Автобіографію".

<p>Микола Гулак</p>

Андрузький вдруге потрапив під обшук таємної поліції. Жандарми знайшли у нього зошити із проєктом Конституції, де було запропоновано створити федерацію слов’янських народів – Сполучені Штати без Росії. За порушення режиму заслання його ув’язнили в Соловецькому монастирі. Під час нападу на обитель англо-французької ескадри відзначився хоробрістю і в нагороду був переведений до Архангельська. Служив у канцелярії суду. Потім йому дозволили повернутися до Полтавської губернії, де працював в окружному суді. Як прожив останні роки, коли і де помер — невідомо.

Микола Гулак, відбувши ув’язнення і заслання, уникав людей. Замість гуманітарних наук зацікавився математикою – аж так, що вигадав "четвертий вимір". Викладав в Одесі, Кутаїсі та Тифлісі. Одружився з акторкою, останні роки жив з її донькою, яку виховував як власну. Одного разу випадково зустрівся з Костомаровим на науковій конференції у Тбілісі. "Коли Костомаров приступив до Гулака й поцілував його, він замішався. Не знав, що сказати. Муркнув щось йому у відповідь і зараз вернувся назад до того, з ким говорив перше", – описує той момент випадковий свідок Микола Горяєв.