Білі стіни славетної епохи. Як українське бароко формувалося й розквітало в часи Козаччини

Культурно-храмова дипломатія 

Мистецька течія бароко пробилася джерелом на європейських землях на початку XVI століття. Стиль, що прийшов на зміну культурному руху Відродження, мав амбіційну мету — навернути вірян до католицької церкви через емоційну пишність архітектури, живопису, музики. Від Риму й славнозвісного Мікеланджело стиль помандрував на терени Франції й південно-німецькі землі, звідки згодом потрапив у Річ Посполиту — щоб відтак змінити й українське мистецьке бачення. 

Насіння нової течії впало на поживний ґрунт. Поки барокова хвиля розходилася Європою, в Україні розквітало козацтво, ширились книгодрукування й освіта. Низка успішних походів зробила козаків гравцями на міжнародній політичній арені. Водночас зростав тиск на українство з боку Корони Польської, а місцеві старшини цьому протистояли. Поміж повстань і боротьби Козацької держави за своє існування на сцену виходить бароко. 

"Майже кожен полк у межах своїх можливостей намагався проінвестувати той чи інший культовий об'єкт. У той час церква була не тільки місцем, де віряни збираються на службу, а й виконувала просвітницьку функцію. Ця функція була прив'язана до церкви просто тому, що тут рівень освіти дозволяв людям займатися наукою. Будівництво храму означало розбудову освіти, створення наукової установи й бібліотеки. Це ширша інвестиція, яка мала великий суспільний вплив", — розповідає про цей період полтавський краєзнавець Артур Ароян. 

Українське, козацьке, мазепинське

Згадуючи бароко на теренах України й особливо Наддніпрянщини, дослідники іноді використовують означення "козацьке". Водночас широко вживається термін "українське бароко". То де перетинаються ці поняття? 

Українське бароко з’явилося, коли мистецька течія з Європи прийшла на правобережжя України. Своїми формами це бароко наслідувало італійський варіант і мотив, однак дуже часто було створено українськими майстрами чи принаймні за їхньої участі. Отже, це українське бароко — хоч і, як правило, більш або менш точно воно намагається наслідувати німецьке чи італійське.

Феномен українського бароко постає в другій половині XVII століття й припадає на час гетьманування Івана Мазепи. Відтак цей період називають "золотою" (мазепинською) добою українського бароко. До нього можна віднести полкові собори в містах Гетьманщини та перебудови в межах Софії Київської, Києво-Печерської лаври тощо. А першою архітектурною пам’яткою, яку теоретично можна віднести до українського бароко, є Іллінська церква в Суботові, на батьківщині Богдана Хмельницького. Вона мала всі ознаки польських та західноукраїнських церков, а українське бароко поступово починало випрацьовувати власний стиль. 

Прихильники терміна "козацьке бароко" аргументують його вживання тим, що цей стиль виникає на тлі утворення козацької держави — війська Запорозького або Гетьманщини — внаслідок боротьби козацтва за свої права. Необхідність утвердження власної держави і церкви (остання, хоч і була православною, мусила перейняти загальноприйняті пишні форми), дала поштовх розвитку архітектури. 

Однак у науковій літературі цей термін не прижився — вчені воліють послуговуватися ширшим і точнішим означенням "українське бароко". Зокрема один із найавторитетніших дослідників цього стилю, філософ і літературознавець Дмитро Чижевський зазначав: «Барокко в сфері пластичних мистецтв іноді називали "козацьким барокком". Без достатньої підстави: бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою на Україні тих часів».

<p>Гравюра Івана Мазепи для журналу "Die Europaische Fama", Лейпциг, 1706 рік</p>

Сучасні українські історики схильні підтвердити позицію Чижевського. "Не козаки були авторами тих пам’яток, але водночас сама доба переважно асоціюється з ними. Тож коректніше вести мову про українське бароко, хоч в історичній пам’яті побутує й поняття козацького", — коментує наявну термінологію науковець, дослідник середньовічної та ранньомодерної історії України Віктор Горобець. За його словами, з приводу визначення "козацька доба" в академічному середовищі також бракує одностайності. Як і Руїна, для багатьох дослідників це радше історіографічне кліше. 

"Мазепинське" бароко — ще одна назва, яку можна зустріти стосовно архітектурного стилю цього часу. Мгарський монастир зазвичай вважають пам’яткою мазепинської доби. Однак "назва й асоціація, з нею пов’язана, утворилися через певне незнання дослідників, — зауважує Артур Ароян. — Вони знали, що церква побудована за часів Мазепи, й бачили на ній пишне декоративне оздоблення. Але справа в тому, що пишний декор з'явився на таких церквах пізніше — приблизно за 1730–1750-х років. Це пов'язано з тим, що частина церков зазнавала пожеж або ж руйнувалася через не зовсім кваліфіковані роботи. Коли їх ремонтували, панувала інша мода, відповідно до якої додавали соковитий декор". 

Мгарський монастир, чий білостінний комплекс височіє серед пишної зелені за невисоким муром, наче запрошує познайомитися зі світом українського бароко. Пряма коротка алея веде від стрункої дзвіниці до головної будівлі — Спасо-Преображенського собору. Це поважна будівля з трикутним дашком над входом і мозаїкою під ним. Рослинний орнамент ліпнини прагне заплести чи не всю поверхню стін на фасаді й дзвіницях, самовільно заповзає на імітовані колони, що виступають довкола вікон. Придивімося через лінзу часу — не всі елементи були на цій споруді завжди. 

Мгарський Спасо-Преображенський собор — одна з найвиразніших пам'яток українського бароко, і зокрема "мазепинського". Але весь декор, який так сміливо притягує погляд мандрівників, зроблений не за часів Мазепи, а пізніше. Щоб побачити лице монастиря в його первинному вигляді, слід уявити його без ліпнини-лози, в шляхетній простоті форм. 

«Термін "мазепинське бароко" має право на існування, — вважає Артур Ароян. — За часів Мазепи було зведено багато церков, і це справді вплинуло на загальний архітектурний клімат. Але пишність є пізнішою реконструкцією часів митрополита Рафаїла Заборовського. Чи є щось, що має близький до первинного вигляд? Наприклад, церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври. Вона відреставрована, але загалом передає естетику часів Мазепи». 

Пазл Мгарського монастиря, або Як упізнати українське бароко 

Культурне перехрестя, на якому стоїть Мгарський монастир та інші пам’ятки доби, позначилося на зовнішньому вигляді будівель того часу. Українське бароко не лише запозичує європейські форми, а передовсім орієнтується на традиційну дерев’яну архітектуру, в меншій мірі запозичуючи елементи давньоруської. Тогочасні творці базувалися на місцевій традиції, лиш перевели її в камінь. Отже, як впізнати в будові храму безпомильні ознаки епохи? 

Розкладемо на пазли попереднє фото величного Спасо-Преображенського собору, щоб відшукати на ньому підказки українського бароко. 

1. Складна геометричність у декорі або загальному силуеті. Наприклад, вікна зазвичай не прямокутні, а мають вигадливу форму й обрамлені лиштвою складного абрису.

2. Криволінійні фронтони — верхні ділянки стін, за якими починається дах. Дуже часто будівлі часу бароко мають такий характерний елемент. 

3. Заокругленість або граненість одразу свідчить про бароко. Не прямокутні, а заокруглені складними формами стіни частіше є ознакою цього стилю, ближчого до західноєвропейських традицій. Водночас для українського бароко характерна граненість стін, шестикутна чи восьмикутна форма. Ця ознака прийшла з народної архітектури, від дерев’яних церков. 

4. Грушоподібні бані прийшли до наших земель із Німеччини (німецьких архітекторів часто запрошували для роботи в Україну), але вони добре закріпилися в Україні. Цей елемень поширився і став характерною ознакою наших церков періоду бароко. 

5. Білостінні будівлі. Більшість споруд у стилі українського бароко історично була білою. Лише інколи їх фарбували — й це радше винятки. Наприклад, Михайлівський золотоверхий собор від початку мав риси нашої середньовічної архітектури, на яку вплинув візантійський стиль. Згодом його перебудували в бароковому стилі; а коли собор звели наново, після знищення радянською владою в 1937 році, він постав в ультрамариновому кольорі стін. Та все ж формально він є бароковим. 

Де іще шукати українське бароко

Екскурсія скарбами українського бароко Полтавщини може лише розпочатися зі Мгарського монастиря. Ці землі мають достатньо пам’яток, із якими можна познайомитися. Пригадаймо: кожен козацький полк свого часу інвестував у будівництво храмів. 

На Полтавщині в різний час кількість полків змінювалася, але майже завжди існували Полтавський, Миргородський, Лубенський, Гадяцький і Кременчуцький полки. Вони намагалися фіксувати свою присутність у просторі, даючи кошти на будівництво монастирів або церков, окремих соборів.

Густинський монастир поблизу Прилук традиційно вважають найстарішим об’єктом на теренах історичної Полтавщини — попри те, що зараз Прилуки належать до Чернігівської області. 

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях будувалася протягом 1728–1732 років і є одним із найкращих взірців українського бароко. Вона хоч і пишно декорована, та зведена за традицією дерев'яних церков: гранчаста, хрестоподібна й має грушоподібну центральну баню. Хіба криволінійні фронтони відсутні. Також це єдина церква на Полтавщині, де повністю зберігся автентичний (уже майже трьохсотрічний!) іконостас. 

Cобор Хрестовоздвиженського монастиря у Полтаві. Оригінальна пам’ятка, подібна за стилем на інші барокові споруди, до яких доклав руку німецький архітектор Йоганн Баптист Зауер. Під його керівництвом, зокрема, звели вже добре знайомий Мгарський монастир, а також Свято-Троїцький собор у Чернігові. Однак полтавський собор — не його твір; у цьому випадку авторство невідоме. 

Особлива цінність Хрестовоздвиженського собору в тому, що його фасади не зазнали пізнішого прикрашання. Він найчистіше демонструє, яким було будівництво в кінці XVII — на початку XVIII століття, тобто за часів Мазепи. Попри втрати та реставрації протягом довгого життя собору, його фасади збереглися первинними майже повністю. 

Собор Різдва Богородиці у Пирятині можна з обережністю віднести до мазепинського періоду. Дата початку його будови точно невідома, але існує інформація про те, що 1781 року його перебудували. Цей храм також зберіг барокову стилістику. 

Вознесенська церква на Пушкарівці в Полтаві — пізніша пам’ятка українського бароко, зведена 1762 року. Барокові пам’ятки середини XVIII століття сильніше зазнали італійських впливів. Це пов'язано з тим, що в Києві активно втілювалися проєкти італійського архітектора Франческо Бартоломео Растреллі; працювали інші німецькі, італійські архітектори, які приносили свої методи без традиційної естетики. Національні елементи пізнього українського бароко втілені хіба в іконописі, іконостасах та іншій оздобі. Фасади ж мають західноєвропейські форми. 

Свято-Троїцька церква в Диканьці також належить до пізнього українського бароко. Зведена 1780 року, вона наслідує Вознесенську та Миколаївську церкви в Полтаві, але має більшу висоту і значно пишніший декор. Церква тісно пов’язана з творчістю Миколи Гоголя, зокрема, згадується у його повісті "Ніч перед Різдвом" із циклу "Вечори на хуторі близ Диканьки":

"Коваль був богобоязлива людина й малював часто образи святих, і тепер ще можна знайти в Т(роїцькій) церкві його євангеліста Луку. Але тріумфом його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні у правому притворі, на якій зобразив він святого Петра в день страшного суду з ключами в руках, як той виганяв з пекла нечисту силу; переляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою погибель, а замкнені колись грішники били й ганяли його батогами, поліняками і всім, що під руку трапилось. У той час, як майстер працював над цією картиною й малював її на великій дерев'яній дошці, чорт з усієї сили намагався перешкоджати йому; штовхав невидимо під руку, хапав із горна в кузні попіл і обсипав ним картину; та, незважаючи на все, роботу було закінчено, дошку внесено до церкви і вправлено у стіну в притворі".

Мистецтво епохи бароко

Риплять важкі дерев’яні двері, пропускаючи мандрівника досередини Мгарського Спасо-Преображенського собору. Після ясного дня очі призвичаюються до приглушеного світла. Тут просторо, пахне ладаном і миром. Білі й усередині стіни з барельєфними колонами піднімаються аж до купола. Але вони — лише тло для пишних ікон обабіч та червоно-золотого іконостасу, який домінує попереду. 

Начиння храму відновлене — на відміну від будівель, воно не пережило буремного XX століття та радянського панування. Однак знання про барокове мистецтво того часу дозволяє перенестися до собору, коли в ньому під іменем Гедеона молився ще Юрій Хмельницький. 

Бароко принесло зміни не лише в архітектурі, а й у внутрішньому начинні храмів. В іконостасах того часу, крім різноманітних ікон, часто використовувалася дерев’яна скульптура. Це ознака не тільки західноєвропейського бароко. 

На Дніпрянщині, Полтавщині, Сумщині були іконостаси, в яких використовувалися ростові дерев'яні скульптури. Їх, як і більшість храмів, творили місцеві майстри, які швидко вчилися нових тенденцій. До прикладу, яскраві скульптурні іконостаси виготовляла майстерня різьбяра Сисоя Шалматова у Ромнах. 

Вищезгаданий червоно-золотий іконостас Мгарського Спасо-Преображенського собору відтворений вже за часів незалежності України. Оригінал знищили більшовики в 30-х роках минулого століття. Однак відтворення до нього близьке: під час роботи полтавський різьбяр Роман Ругалов взорувався на іконостас у Великих Сорочинцях, створений тими ж майстрами, що й Мгарський, а також працював за фотографіями з архівів. Новий іконостас вирізьблений із липи: за словами майстра, це традиційний матеріал для таких робіт. 

У іконописі доби бароко з’явилися драматичні пози, емоції й одяг, що ніби тріпоче від вітру. Хоча українське бароко перейняло безпосередні ознаки італійського щодо динамічної композиції, воно зберегло візантійський вплив старих ікон — їхню символіку кольору, канонічні атрибути. В результаті такі ікони доволі реалістичні, хоч і з характерною для бароко театральністю.

Світський живопис доби бароко піддався впливу іконопису, що найяскравіше відобразилося у явищі парсуни. Це різновид портретного живопису, де відому персону зображували з атрибутами влади у подібному до іконописного стилі. Чи не найвідомішим прикладом цього явища є портрет Богдана Хмельницького, створений за гравюрою у другій половині XVII століття. Інший відомий приклад — портрет лубенського полковника Григорія Гамалії, датований кінцем XVII століття.

За доби бароко народжується партесний спів — близький до сучасного церковний багатоголосий хор, що саме в той час прийшов на зміну одноголосному (знаменному). Партесну музику виконували лише чоловіки — хлопчики або дорослі професійні співці. 

Як і пишнота українського бароко у православних церквах, партесний спів виник на тлі загальноприйнятого в католицтві богослужіння, де використовувався багатоголосий хор та органна музика. 

Свідки буремних старих і нових епох

Варто вийти за територію Мгарського монастиря — й неодмінно кортить озирнутися на низький цегляний мур, колись покликаний захищати братію від викликів прикордоння. Перед викликами сучасності будь-яка історична архітектура беззахисна — але окремі її зразки се ж менше за інші. 

"Ці церкви будувались як скрині, — відповідає Артур Ароян на питання, чи захищають якось барокову спадщину під час повномасштабного вторгнення. — Це будівлі, в яких товщина стін 2–2,5 метра. У деякі собори прилітало, наприклад, із гармат під час Першої світової війни, але стіни лишалися цілими. Все ж монахи, будуючись у глушині, передбачали й оборонну функцію своїх споруд". 

Ансамблі українського бароко також нечисленні й достатньо віддалені. Вони перебувають у зоні ризику, як і вся без винятку архітектура в Україні, однак, на думку Артура, у значно більшій загрозі зараз будівлі українського модерну. Вони можуть мати вітражі й керамічний декор, бути розташованими у центрі міст, як-от Полтавський краєзнавчий музей. 

У той самий час суворі й урочисті свідки доби українського бароко будувалися для буремних часів. Пережили вони таких уже немало — й досі несуть свою варту на роздоріжжі історії, на схилах Полтавщини.