У пошуках Єви. Історія про війну, чуму та еміграцію

18:31, 20 червня 2023

сео ориняк

Цей текст — про масову еміграцію з Галичини до США на початку ХХ століття. Про те, як карпатські бойки ставали шахтарями та помирали від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали з родичами по інший бік Карпат. А також про страшну пандемію іспанського грипу. Проте головна його тема — пам’ять. Цей текст про те, як легко забути минуле та як важко після цього надолужити втрачене. І як випадкова знахідка посеред лісу може вивести на довгу дорогу пошуку тривалістю у 10 років.

Беспалов 2

Максим Беспалов

письменник, журналіст

Випадкова знахідка

Тепер Централію називають "містом-привидом", адже люди покинули ці вулиці, будинки знесено бульдозерами та знищено пожежами, а звільнені колись від лісу простори знову заросли деревами. З усіх будівель давнього шахтарського містечка, нині загубленого посеред лісів Пенсильванії, залишилася лише пожежна станція, дві-три хатини без ознак життя та замкнена церква на скелі. Ще є два цвинтарі.

findingeva1

Централія та Маунт-Кармель — два центри української еміграції в Пенсільванії

Фото: Олександр Бєлєнькій, Ізраїль
findingeva5

Один з кількох житлових будинків, що залишилися в місті

Фото: Олександр Бєлєнькій, Ізраїль

У лютому 2013 року я побачив у мережі репортаж про Централію. Заїжджий мандрівник пройшовся мертвим містом, переповів коротко його історію, показав деякі знакові місця та особливо зосередив свою увагу на могилах. Гість з Ізраїлю знайшов підписані кирилицею поховання. Десятки й десятки могил із відомими йому, народженому в Росії, іменами, проте дивними прізвищами: Ковальчик, Панікарчук, Тимко, Бабиля, Гривнович, Чудейович, Гординець.

Особливо його увагу привернув могильний камінь з іменами двох жінок — Єви на Марії — на прізвище Ориняк. Матері та доньки, які померли з різницею у декілька тижнів наприкінці 1918 року, певно, від "іспанки": "Здесь почивають блаженной памяти Марія Л. Ориняк род 29 юнія 1912. Умерла 17 декабря 1918. Єва Ф. Ориняк. Села Сможна. Пов Стрый. Род. 1891. Умерла 1 ноября 1918. Вечная им пам’ять".

findingeva3

Могила Єви та Марії Ориняк

Фото: Олександр Бєлєнькій, Ізраїль
findingeva2

Цвинтар у Централії

Фото: Олександр Бєлєнькій, Ізраїль

Ознайомившись із надписами з різних могил, я зрозумів, що це язичіє — штучна мова, яку галицькі русофіли плекали наприкінці XIX століття, а церква використовувала ще протягом десятиліть. Село Сможна, колись Стрийського повіту, на лютий 2013 року називалось Сможе й було розташоване у Сколівському районі Львівської області. 

Еміграція

У книжці "Цісар Америки" австрієць Мартин Поллак розповів про масову еміграцію людей з Галичини наприкінці XIX — на початку XX століть. Автор зруйнував сучасний галицький міт про "золоту епоху" за "бабці Австрії". На сторінках його книги Галичина показана такою, якою була насправді: найбіднішою, найубогішою провінцією імперії зі страшними злиднями простого люду, всепроникною корупцією, низьким рівнем життя, освіти та медицини. Щороку десятки тисяч людей намагалися втекти з цього краю, опинялися по інший бік океану, де на них за вдалих обставин чекало сповнене можливостей і справедливости життя. Те, чого годі було знайти на батьківщині.

Імперія всіляко забороняла чоловікам виїжджати за кордон, адже таким чином втрачала рекрутів під час можливих воєн. Але ніякі заборони не могли завадити охочим покинути рідні краї у пошуках кращої долі. Хтось збирався в Америку назавжди, а хтось планував повернутися із грошима, щоб купити будинок, землю чи організувати власну справу.

findingeva11

Запис про народження Луки Ориняка в метричній книзі села Погар

Фото: Максим Беспалов

Американська бюрократія фіксувала кожного, хто прибував до Сполучених Штатів. Архіви сторічної давнини збереглися, можемо знайти їх онлайн. Шукаючи в базі емігрантів прізвище Ориняк, я знаходжу одразу трьох братів. Місцем їхнього походження вказане село Погар за кілька кілометрів від Сможе.

Першим 1901 року до США приїхав Василь Ориняк. У заповненій по прибутті анкеті вказано його вік, національність, місце походження та точку призначення — містечко Централія у Пенсильванії. Разом із 32-річним Василем до Америки прибули двоє його односельців: Стефан Масинець, 35 років, та Антон Волос, записаний як Volso, 40 років.

findingeva9

Список пасажирів пароплава S.S.Pennsylvania від 9 червня 1901 року. Перше прибуття Василя Ориняка в США

Фото: Ancestry.com

Інший запис, датований 1906 роком, повідомляє про те, що Василь вдруге прибув до Америки. Того разу він перетнув океан разом із дружиною Катериною та донькою Марією назавжди.

1 грудня 1907 року на острів Елліс приплив пароплав "Саратов", який привіз ще двох братів Ориняків: Луку та Кіндрата. Прибуття жінки на ім’я Єва, яка народилася 1891 року у Сможе чи взагалі на Галичині, архіви не фіксують.

Пандемія

Я розпочав свої пошуки історії Єви Ориняк у січні 2020 року, коли світ лише вперше почув слово "коронавірус". Цілком випадково згадав про ту забуту могилу на цвинтарі в Пенсильванії. Доля уродженки української землі, яка емігрувала за океан і загубилася там, зацікавила мене. Я присягнувся повернути Єву на батьківщину. Принаймні пам’ять про неї.

Локдаун допоміг цілковито зосередитися на пошуку, проте одночасно заважав займатися ним повноцінно. Кордони були закриті, регулярне міжміське сполучення — призупинене. Не працювали архіви та бібліотеки, деякі офіси припинили свою роботу та не відповідали на мої листи.

Карпати

Як тільки почали їздили регіональні автобуси, я поїхав у село Погар, на малу батьківщину братів Ориняків. Тоді вже зрозумів, що прізвище Ориняк дісталося Єві від чоловіка.

Погар з усіх боків затиснутий горами. У центрі — величезний храм із розписами Луки Снігура, відомого бойківського живописця. У кількох сотнях метрів від церкви, на пагорбку, куди можна дістатися тільки пішки, перестрибнувши через струмок, стоїть хата із зеленим бляшаним дахом.

— Знаєте, звідки у нас таке прізвище? — питає в мене чоловік із широко розплющеними, допитливими очима. — Ось там на горі є полонина Ориновець. Від неї і називаємося.

findingeva8

Будинок Ориняків у селі Сможе

Фото: Максим Беспалов

Михайлові Ориняку — за сорок. Я розповів йому все, що знаю, проте від нього майже нічого не отримав.

— Не чув, що маємо родичів за кордоном, — відповів Михайло. — Але ж чомусь казали, що прадід Кіндрат побудував хату за американські гроші. Ніколи над цим не задумувався. Втім це єдине, що можу розповісти цікавого. Хіба ще дядько був — також Михайло Ориняк. Він брав участь у Першій радянській антарктичній експедиції 1955 року. Навіть в газетах його ім’я згадували.

Подивитися, що я за один, приспів його сусід. Він згадав, що раніше на цвинтарі було багато могил Ориняків:

— Там напевно хтось із тих, кого ви шукаєте, лежав. Але зараз все давно згнило чи стерлося. Час минає, люди уходять. І пам’ять про них уходить так само. Раніше у цьому куті в кожній другій хаті були Ориняки. А тепер тільки Михайло залишився. Та мати його, але ж вона тільки за чоловіком Ориняк. Люди нічого не пам’ятають. А хтось, певно, й боїться згадувати. Люди ще можуть вмерти, а страх в них — ніколи. Він сильніший.

Архіви

Оцифровані та викладені онлайнові архіви американських статистичних служб сприяють новим відкриттям. Так я натрапив на результати Перепису населення США за 1920 рік.

Століття тому Централія була славним пенсильванським містом із багатьма житловими кварталами, кількома церквами різних конфесій, розвинутою промисловістю і, головне, перспективним майбутнім. Я вивчаю сторінки Перепису: українці, українці, ірландці, ірландці, знову українці. Два народи, що сторіччями жили без власних держав по різні боки європейського континенту, об’єдналися в робітничий емігрантський конгломерат: знайшли омріяну землю за океаном, де ніхто більше не заважав їм жити своєю волею. Разом із ними жила також невеличка кількість вихідців із Литви, Росії і Словаччини, зовсім небагато уродженців самої Пенсильванії.

015362

Централія, 1905 рік

Фото: wvhistoryonview.org

Відкриття змушують мене усміхнутися. Першою знайшов родину Луки. Він у книгах Перепису зазначений із вестернізованим ім’ям Lucas, але набагато цікавішим є прізвище. Офіцер перепису явно не бачив різниці між представниками різних гноблених народів, які оселилися в Централії, та вписав українське прізвище Ориняк на ірландський лад — O’Renoch. Хоча рідною мовою Лукаса О’Реноха вказана русинська.

Також русинкою є його дружина — Paraca O’Renoch, тобто Параска Ориняк. Вона прибула до Сполучених Штатів 1912 року, писемна, домогосподиня. Подружжя українців О’Ренохів мало однорічного сина з дивним ім’ям Wallie.

Через кілька хвилин у матеріалах перепису я натрапив на ще одну відому мені українську родину з новим, ірландським прізвищем. Виявилося, що Wallie — це помилкове написання імені Василь. З легкої руки клерка український шахтар Василь Ориняк перетворився на Wallie O’Renock (саме так написане прізвище). В одному будинку з Василем жили його дружина Катерина та донька Марія, яка народилася 1899 року в Галіції. Не та Марія, яку я шукав.

Третій брат, Кіндрат, у жодних доступних онлайнових документах більше не згаданий. Але я вже знав, що він повернувся на Батьківщину.

Преса

Ще один архів — газетний. У мережі можна знайти мільйони й мільйони чисел різної американської періодики: як загальнонаціональної, так і локальної. Один із номерів української газети "Свобода" повідомляв, що 1902 року Василь Ориняк став членом Русинського народного союзузгодом його перейменували на Український. А 1909-го англомовна The Columbian назвала його серед співзасновників Греко-Католицького Братства імені Святого Миколая в Централії.

Вечірній випуск газети Mount Carmel Item від 6 травня 1939 року звітував: зранку у своєму будинку в містечку Централія в 70-річному віці від ускладнень тяжкої хвороби, що пов’язана з його шахтарською професією, помер виходець з Галичини, вірянин Греко-Католицької Церкви Василь Ориняк. У момент смерти поруч перебували його дружина Катерина, донька — місіс Майкл Тічоннік, а також брат Лукас, нині резидент міста Ньюарк, штат Нью-Джерсі.

Більше згадок про членів родини Ориняків в американських газетах знайти не вдалося. Я навіть перечитував архів уже згаданої вище діаспорної газети "Свобода" за осінь 1918 року, сподіваючись знайти бодай якусь інформацію про Єву Ориняк чи принаймні про пандемію іспанського грипу. Про поширення хвороби свідчить реклама чудодійних засобів проти неї. Але про Єву, звісно, ніякої згадки.

Натомість наприкінці жовтня 1918 року "Свобода" стурбовано повідомила про політичні негаразди в Австро-Угорській імперії. Більшість авторів відчувала себе підданими австрійського цісаря, проте всього за кілька тижнів шанобливе ставлення про Карла змінилося на презирливе. Злам світосприйняття цілого покоління емігрантів відбувався на моїх очах.

У перших числах за листопад 1918 року, час, коли померла Єва Ориняк, "Свобода" радісно писала про створення ЗУНР та її перемогу над ворогами. Згідно з інформацією в газеті, українці перейняли на себе владу майже на всіх історичних територіях у колишній Австрії, а поляки відступили за річку Сян. Мене, пересічного читача, дуже тішили ці новини. Біда, що я знав, чим ця історія закінчилася.

Пожежа

В інтернеті можна знайти фотографії Централії в період розквіту, коли навколо працювало декілька вугільних шахт. Це був типовий американський населений пункт з рівними вулицями, що перетинаються під кутом 90 градусів, і нескінченними рядами двоповерхових будинків. Вікіпедія інформує: у місті функціонувало 7 церков, 5 готелів, 27 барів, 2 театри, банк і 14 крамниць.

Однак спочатку Перша світова війна з масовою мобілізацією молодих трудівників, а потім крах вугільних компаній на біржі 1929 року підкосили добробут міста. У 1930-х закрили чотири шахти, а колишні працівники змушені були зайнятися нелегальним видобутком — так запрацювали копанки.

Проте справжню смерть Централії спричинила пожежа. Року 1962 мерія вирішила впорядкувати закинуту копальню й найняла працівників, щоб вони вичистили її від сміття. Ті знайшли швидкий і легкий спосіб впоратися із завданням: підпалили те, що треба було прибрати. Вогонь у шахті спричинив підземну пожежу, яка швидко поширилася навкруги. Згасити її неможливо навіть тепер — вогонь не згасає вже понад 60 років.

N256CBGMBBBXLAENDLZR2UW7ZM

Дорога, що розверзлася через підземну пожежу

Фото: pennlive.com
5APTKG5VMVEVZFRST3GISSO4YU_1

Підземна пожежа в Централії

Фото: pennlive.com

Пожежа призвела до просідання землі та руйнування інфраструктури, а також до всюдисущого диму, хмари якого регулярно прориваються в містечко. Через багато десятиліть Централія стала праобразом Сайлент-Гілла — вічно затягнутого димом зловісного поселення, де відбуваються містичні події. Silent Hill — назва серії ігор, а також кількох фільмів. Ця слава й забезпечує мертвому містові невеличкий, але стабільний потік туристів.

Через техногенну катастрофу влада Пенсильванії вирішила розселити Централію. Процес розтягнувся на десятиріччя і досі не закінчений. У місті залишилося принаймні два-три житлові будинки, мешканці яких категорично відмовляються переїжджати. Також є пожежна станція, два старих цвинтарі та церква. Її не зруйнували, бо будівля розташована на вершині скелі, а отже, підземна пожежа їй не загрожує.

Цей храм Успіння Пресвятої Діви Марії належить до Української греко-католицької церкви. Вона досі функціонує: раз на тиждень священник на ім’я Майкл Гуцко з сусіднього містечка Маунт-Кармель править у ній Службу, де збираються розселені неподалік колишні жителі Централії.

Centralia-Pennsylvania-church.jpg

Церква Успіння Пресвятої Діви Марії у Централії

Фото: tangfamily.me

Пошук

Мій пошук тривав довго. Я шукав у церковних і цивільних архівах, на сайтах різних державних установ США, у реєстрах платників податків і списках пасажирів кораблів. Я листувався з десятками людей по всьому світу, консультувався з істориками еміграції та архіваріусами. Моє завдання полягало в тому, щоб знайти бодай якусь інформацію про Єву Ориняк: ким вона була, коли потрапила до Америки, хто був батьком її дочки? Я припускав, що це Лука Ориняк, адже Марія мала середнє ім’я, що починалося на літеру "Л", але хотілося мою теорію підтвердити документами.

Поступово я дізнався, що братів було набагато більше. Наприклад, Яким Ориняк також приїжджав працювати до Америки. До того ж двічі: 1901-го та 1907 року. Але подальшої інформації про нього в жодних архівах немає. П’ятий брат, Степан, за океан не їздив — залишився в Погарі. Однак саме він є батьком народженої 1899 року дівчинки Марії Ориняк, яку Василь та Катерина привезли на нову Батьківщину, видаючи за власну доньку.

Гортаючи в Львівському обласному архіві сторінки гігантської пожовклої від часу приходської книги з села Погар, я вивчаю генеалогію родини Ориняків — десятків людей, кожен і кожна із яких згадані щонайменше тричі: коли народилися, вінчалися та померли.

Я торкався пальцями записів про народження Василя, Луки, Якима, Степана та Кіндрата. Тих, про кого вперше дізнався через інтернет. Але в метричній книзі з села Сможе немає жодної інформації про дівчину на ім’я Єва.

Американська рідня

Після зустрічі з живим Ориняком в Україні мені захотілося знайти американських представників цієї родини. І пошук в архівах швидко вивів на багатьох нащадків Луки Ориняка, розкиданих по Сполучених Штатах. Я постукав до людей із третього та четвертого покоління Ориняків в Америці: спробував додати їх у друзі на фейсбуці та LinkedIN, писав їм електронні листи, шукав у месенджерах, бачив навіть записи змагань із вільної боротьби на ютубі.

За допомогою мап Google я роздивлявся їхні будинки та вулиці, якими вони ходять щоденно. Мене страшенно захоплювало те, що я можу вести цей пошук, не встаючи з робочого крісла у Львові. Я радів цьому та водночас жахався таким можливостям, адже сам я навряд чи хотів би, щоб випадкова людина з-за океану настільки ж докладно вивчала моє життя, побут і звички.

Проблема полягала в тому, що я намагався потоваришувати з цими людьми, а вони зі мною — ні. Ніхто не відповідав на мої повідомлення, не додавав мене в друзі в соціальних мережах. Зневірившись у можливостях сучасних технологій, я написав паперового листа одному з американських Ориняків старшого покоління: докладно описав свої пошуки та додав копії кількох потенційно цікавих знахідок. Окремо написав, що роблю це не для заробітку, а заради інформації. Відправив пакунок до Нью-Джерсі класичною поштою, простежив його доставку адресатові, проте так і не отримав відповіді.

Я почав звикати до думки, що мій пошук закінчено.

Війна

"Привіт! Як справи? З тобою все добре?" — я отримав повідомлення у фейсбуці з такими словами на початку березня 2022 року від користувача з ім’ям David Oryniak. Я писав йому ще два роки тому, проте тільки зараз отримав відповідь.

"Ти знаєш, я думав, що ти — хтось на кшталт нігерійського принца, — провадив він далі. — Бо це ж не викликає довіри, коли невідома людина, представляючись українським письменником, першою пише тобі повідомлення. Лише зараз, коли Україна на слуху, я згадав, що хтось звідти хотів зі мною поговорити. Я прочитав твій лист і я вражений!".

Виявилося, що Девід зовсім мало відає про історію своїх предків: "Я знав, що ми маємо східноєвропейські корені: литовські, російські чи, може, українські. Але тепер знаю точно! Ти би знав, як я вами захоплююсь! Особливо тією старою жінкою, що пропонувала російському солдату покласти насіння в кишені, щоб після смерти хоча би така користь з нього була для України. Релігія? Зараз ми католики, але дід ніби належав до російського православ’я".

findingeva15

Девід Ориняк і його родина

Фото: з сімейного архіву американської родини Ориняк

Девід розповів мені ще трішки незначних фактів про свою родину та скинув декілька архівних фотографій. Ми домовилися обов’язково зустрітися, коли я після перемоги України приїду до Сполучених Штатів. Можливо, навіть вирушимо разом до Централії.

"Добрий день! Я чула, що ви цікавитесь історією родини Ориняків. Думаю, нам варто познайомитися", — написала мені старша пані на ім’я Бетсі Кіршоу Арнольді. Я вже натрапляв на це ім’я раніше серед інших представників великої американської родини в усіх її розгалуженнях. "Маю деякі документи, які можуть вас зацікавити".

Бетсі — донька Софії Ориняк, яку я вважав донькою Луки та Параски. Проте виявилося, що та була прийомною: українська пара вдочерила її, коли дівчина залишилася без матері, а батько-шахтар, інший українець у Централії, не міг її виростити самостійно.

"Чарлі, дід Девіда, з яким ти уже спілкувався, також був для Параски прийомною дитиною — це син Луки Ориняка від першого шлюбу. Перша дружина та донька померли від іспанського грипу. Жінка називалась Єва. Я маю її фотографію".

Єва

findingeva12

Лука, Марія та Єва Ориняк

Фото: з сімейного архіву американської родини Ориняк

Великий білий аркуш, до якого приклеєні у ряд три портрети, вирізані з інших фотографій. Ліворуч — вбраний у світлий костюм і білу сорочку вусань Лука Ориняк. Праворуч — Єва, жінка з грубими рисами на широкому обличчі. У центрі — маленька світловолоса дівчинка. Ім’я дитини не вказано, є лише підпис child who died.

Нарешті я бачу обличчя Єви та Марії Ориняк, мати та доньки, які померли з різницею кілька тижнів наприкінці 1918 року, і чию могилу випадково знайшов ізраїльський тревелблогер у лютому 2013 року.

"А ще я маю свідоцтво про народження Марії!" — написала Бетсі та скинула на пошту електронну копію документа від 1912 року. Дівчина народилася 26 червня в Централії. Її батьком вказаний Lucas Orinyak, а мамою — Yauko Koenig. Євка — традиційний для Карпатського регіону тих часів варіант імені Єва, а от прізвище мене здивувало.

Знайдений у мережі список населення німецької колонії Felizienthal за 1839 рік, що була частиною села Сможе, знає родину на прізвище Кеніґ (Kenig, Koenig). Єва — німкеня. Моя місія виконана.

З листа Кіндрата Ориняка братові Луці за океан

findingeva13

Перша сторінка листа Кіндрата Ориняка брату Луці

Фото: з сімейного архіву американської родини Ориняк

Цей лист було знайдено в архіві американської гілки родини Ориняків. Його датовано весною 1915 року, коли фронт Першої світової проходив через Карпатський хребет, а Львів зайняли війська Російської імперії.

"Льубезней Брате писавем до тебе лист з Венґер перед місяцьом ци доставісь то сего незнаю бо тепер сьвітова війна то почти не всьугди реґулярно фокцинуют отож ще до тебе пишу сей лист рекомендований а се може буде посліднов нашов розмовов и пращаньом".

У 4-сторінковому листі Кіндрат бойківською говіркою розповідає братові про свою участь у кількох боях Першої світової, про поранення та важкий стан здоров’я через загострення хронічних хвороб. Він переживає, що не мав зв’язку з рідними по інший бік фронту, хоча до них усього декілька десятків кілометрів. Вояк бачить, як війна знищує все на своєму шляху, стирає без остатку те, що люди будували десятиліттями, і з жахом передбачає, що нікого з родини не залишилося в живих.

І хоч Кіндрат "стратив 99 частей надію" на спасіння рідних, він усе ж таки просить брата з-за океану по закінченню війни знайти родину та допомогти, чим буде потрібно. Окремо благає повідомити рідним, що на Різдвяні свята згадував про них і дуже сумував. У власне спасіння вояк австрійської армії не вірить:

На чужині загибаю
житя марне йде
за родинов оглядаюсь
а гдеш она где.

Ми вже переживали подібне століття тому: поєднані в короткому проміжку часу війну, пандемію та масову еміграцію. Історія раз за разом дає українцям один і той самий урок, сподіваючись, що ми врешті опануємо цю науку. Але проблема, що кожне нове покоління українців забуває уроки минулого — вогнем і мечем випалює-вирізає пам’ять про прадідів. Лише окремі артефакти, розкидані в часі та просторі, згадки про пройдешнє можуть допомогти зібрати хоча би маленьку частину цього пазла. І то лише тим одиницям, хто виходить на дорогу пошуку.

Фотографії

Бетсі Кіршоу Арнольді надіслала мені ще дві фотографії. На одній зображено вусатого стариганя в пом’ятих темних штанах і білій сорочці. Він стоїть біля ґанку приватного будинку, трішечки зсутулений, скутий у рухах. Це Василь Ориняк у глибокій старості.

2

Зліва-направо: Василь, Катерина, Лука, Параска Ориняки

Фото: з сімейного архіву американської родини Ориняк

На іншій світлині — вже троє. У центрі — гладко виголений Лука Ориняк, праворуч від нього стоїть Параска, а ліворуч — Катерина, братова дружина. Всі троє усміхаються. Це єдиний із трьох відомих мені знімків, де на обличчі в Луки сяє усмішка. "Мама казала, що Лукас був дуже похмурим, жорстким чоловіком, — написала Бетсі. — До самого кінця свого життя він видавався вкрай нещасною людиною".

"Була ще така історія, — додає жінка. — Мама розповідала, що коли вперше принесла зі школи підручник з англійської мови, Лукас у гніві розірвав його на клапті. Не хотів, щоб діти втрачали українську".

Паломництво

На відео, датованому кінцем серпня 2018 року, церква Успіння Пресвятої Діви Марії в Централії вщент заповнена людьми. Деякі жінки вбрані в українські вишиванки. Сьогодні тут зібралися не тільки колишні місцеві мешканці, а й десятки вірних зі Сполучених Штатів та Канади. У 2015 році Глава УГКЦ Святослав Шевчук започаткував щорічну прощу до цього храму, аби відновити його колишню славу.

findingeva16

Паломництво до Централії в 2018 році

Фото: A Call to Prayer

Приїжджі священники високих чинів добірною англійською читають з катедри проповіді. Поруч із ними стоїть місцевий парох Майкл Гуцко — людина з українським обличчям, але абсолютно американською мімікою. Те саме в усіх інших, хто зібрався в церкві. Всі вони — американці українського походження. Ті, хто пам’ятає свої традиції та предківську віру.

Служба в церкві звучить англійською, співи та молитви — українською. Життя знову, хоч і лише на декілька годин, вирує у Централії. Хотілося би думати, що відлуння цих співів хоч трохи доноситься до цвинтаря, що розташований за дев’ятсот метрів на південь. Туди, де лежать Ковальчики, Панікарчуки, Тимки, Бабилі, Гривновичі, Чудейовичі, Гординці та Ориняки.*

* Автор працює над заснованим на цій історії документально-художнім романом "У пошуках Єви".

Схожі матеріали

гуменюк сео

Павло Гуменюк. Король українських скрипалів у США

016_28843181_Фотоотпечаток- Внутренний вид хаты_4813-48-1_1

Ікони та вишиті рушники. Як жили українські переселенці Зеленого Клину

600.jpg

Не пережив СРСР. Пережила музика

сео піч

На Далекий Схід із українською піччю

mullok 1.jpg

Остання корейська принцеса – українка за походженням

600

"У США українці мають імідж найсильнішої нації", — Марія Климчак

Оксана Забужко 800_500

Українська політична еміграція | Оксана Забужко

600.jpg

ДНК полковника Євгена Коновальця

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки