Туризм ідеального міста Жовкви

Взяти ситуацію під контроль

Орієнтуватися у Жовкві не складно – на вулицях чи перехрестях регулярно трапляються інформаційні вказівники. За ними легко можна вийти на центральну площу Вічеву. Там погляд одразу зупиниться на замкових мурах, що на протилежному боці площі. І якщо пройти майданом трохи праворуч, повз “стовп ганьби”, який зберігся з середньовічних часів, то потрапите до ратуші. А відповідно – і у туристичний інформаційний центр. Це найперша в Україні комунальна установа, метою якої було сприяти аби в місто приїжджало більше туристів. ТІЦ у Жовкві з’явився у 2003 році. На той момент аналогічна організація була лише у Львові.

– ІКОМОС (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць, – прим. авт.) у 1998 році провела дослідження – скільки у рік в Жовкву приїжджає туристів. А також яка кількість пам’яток архітектури є в місті, у якому вони стані, і що треба аби почали приїжджати туристи. У цей час в місті майже нічого не було з потрібної для туризму інфраструктури. Хіба комунальний готель на вулиці Львівській, який міг прийняти одночасно 10 осіб, – розповідає Любомир Кравець.

Як місце для розмови пан Любомир пропонує балкон ратуші, одразу над входом. Звідти йому зручно “ілюструвати” розмову одразу ж вказуючи будівлі чи об’єкти, про якій йдеться. Директором ТІЦу він став сімнадцять років тому, одразу після створення установи. Мав уже економічну освіту.

За результатами того дослідження, національний комітет ICOMOS вніс Жовкву у список претендентів від України на включення до Списку всесвітньої спадщини UNESCO. Місто віднесли до І категорії реєстру історичних міст України. І одним із висновків був – Жовква потребувала установи, яка би могла надавати хоча б елементарні туристичні послуги. Тому вже за кілька років рішенням Жовківської міської ради створили туристично-інформаційний центр. Ініціаторами були тодішній мер міста Петро Вихопець і директор приватного підприємства “Ремесло” Михайло Кубай.

“Місту треба було взяти ситуацію з туристами під контроль”, – каже Любомир Кравець. У 2003 році йому було двадцять три роки.  На той час він був єдиним працівником Центру.

– За даними, які давала Львівська картинна галерея по своїх замках, а тоді Жовківський був частиною їхньої експозиції, кожну фортецю відвідувало по 60 тисяч туристів в рік. Треба було знати – чи так це насправді. І найперше завдання ТІЦу, яке я тоді інтуїтивно собі поставив – перевірити цю кількість. Я почав досліджувати ринок і робити анкетування серед туристів, які до нас приїжджали. Треба було знати, на чому ми стоїмо.

Оскільки готелів у Жовкві тоді не було, то усі туристичні автобуси, які прибували в місто, паркували на центральній площі біля замку. Якраз біля арки головного входу. Помітивши через вікно новий автобус, Любомир щоразу виходив знайомитися.

– Я почав працювати у жовтні 2003 року. Місто ще не виділило ані зарплати, ані офісу. Тому я сидів у приміщенні Будівельно-реставраційного малого підприємства “Ремесло”, яке займалося реставрацією пам’яток архітектури. Звідти я мав змогу бачити усі автобуси, які приїжджають. Я захоплювався своєю роботою, горів нею, тому був на робочому місці кожен день. Так підходив до кожного автобуса і рахував людей. Похибка становила хіба 3-5%. Я приходив і запитував: звідки приїхали, куди їдуть, бачив чи це дорослі, чи діти, чи паломники, на скільки днів приїхали і так далі. Склав собі таку анкету і отримав близько десяти діаграм, про які вперше прозвітував у міській раді. Такий метод роботи і результат став відкриттям для депутатів. Саме після того звіту мені затвердили мінімальну зарплату для однієї людини, а згодом, на наступний рік виділили кошти вже на трьох працівників. Тоді вже зміг взяти на роботу бухгалтера, бо сам не встигав поєднувати фінансові справи і практичну роботу.

Тоді, у 2003 році, Любомир мав для туристів хіба два буклети про Жовкву, які привіз зі Львова та один випуску 1995 року Жовківським заповідником. Але впродовж зими підготував інформацію для екскурсій. Тож вже з весни 2004-го почав проводити перші оглядини містом для приїжджих.

– Перші екскурсії я проводив безкоштовно бо не знав, чи буде людям це цікаво, і взагалі чи можна за таке брати гроші. Але майже за кожну зустріч мені віддячували. Я зрозумів, що людям справді подобається. І вже у 2004-2007 роках розробив кілька екскурсійних маршрутів, які затвердив у міській раді. А згодом почав наймати екскурсоводів. То був такий початок, чому власне був потрібний ТІЦ.

“Туристичний інформаційний центр виконує функції візит-центру міста, надає туристичну інформацію, проводить дослідження та моніторинг туристичного ринку, здійснює промоцію міста і його історико-культурної спадщини в ЗМІ та на інших рівнях, проводить екскурсії і розробляє туристичні маршрути” – пишуть сьогодні на офіційному сайті Жовківської міської ради про ТІЦ.

Любомир продовжував виходити до кожного автобуса і рахувати людей. У 2004-му за його підрахунками вийшло, що у Жовкву впродовж року прихало 14 тисяч. В чотири рази менше, ніж щорічно декларувала у своїх даних Львівська картинна галерея: 14 проти 60.

Проектний принцип роботи

Проте початок діяльності ТІЦу у 2003-2004 роках був не настільки легким, як може виглядати. Комунікацію із міськими депутатами довелося налагоджувати кілька років. Насамперед переконуючи справами у потрібності такої комунальної установи, її важливості і ефективності. Ставлення почало змінюватися щойно з 2005 року.

– Якщо у міській раді немає розуміння роботи ТІЦу, тоді і відсутній сенс такої установи. Ми завжди мали таку підтримку або від міського голови або від депутатів. Останні роки маємо її вже від усіх. Дуже допомагає у налагодженні взаєморозуміння відкритість у роботі. Ми усе показуємо на своїй фейсбуковій сторінці та на офіційній сторінці Центру www.zhovkva-tour.info. Зараз у місті майже всі головні архітектурні пам’ятки відреставрували. Збудували три готельно-ресторанних комплекси. І тепер у Жовкві можуть прийняти близько двох з половиною сотень людей одночасно

Від самого початку ТІЦ Жовкви сповідував проектний принцип роботи. Він полягає у налагоджувані партнерських відносин із містами з-за кордоном. Здебільшого польських та німецьких. За словами Любомира, це дозволяє залучати зовнішні кошти.

До 2013 року у Жовкві спільно з польськими колегами реалізували близько 10 міжнародних проектів. З 12-го по 15-ий – ще три. Серед яких – створення міжнародного шляху Яна Собеського, від Любліна до Олеська. Такий туристичний маршрут демонструє єдність і взаємну інтегрованість європейської історії через одного з найвеличніших королів Європи. Для України цей Шлях є важливим через українські коріння короля. Собеський народився і провів більшу частину свого життя тут. Місцем народження був замок в Олесько, резиденціями були: Жовква, Яворів, Золочів, Львів, Поморяни.

Ще один – мікропроект на 30 тисяч євро про спільні культурні традиції України і Польщі. За гроші ЄС зробили туристичне ознакування міста, провели реставрацію вежі, у туристично-інформаційний центр закупили меблі і техніку.

– До того, як сюди перенесли ТІЦ, ратуша ніколи не працювала сім днів на тиждень. У нас немає перерви навіть у міжсезоння. Працює музей і він відкритий навіть в лютому. Сюди заходить багато людей під час дня міста чи святкувань дня незалежності. Часто люди заходять сюди вперше, дивляться на кабінети і знайомляться з мером, який може вийти до них і поспілкуватися. Це дає мешканцям краще розуміння того, як функціонує міська рада. Центр – це також і демонстрація відкритості влади до містян, – каже Любомир.

50% – українці

У 2019 році Жовкву відвідали 43 тисячі туристів. Це трохи більше, ніж у попередні роки. Любомир вважає, що побільшало, бо почали більше їздити країною самі ж українці. Зазвичай у Жовкву приїжджають індивідуальні туристи, щоб погуляти і самостійно дослідити місто.

– Серед усіх туристів Жовкви завжди 50-55% – це були польські туристи. А десь з 2016 року їхня кількість почала зменшуватися. На момент 2019 року поляки становили приблизно 30% від усіх. Десь 50% – це українці. А решта – весь світ. У 2005 році, коли Ющенко своїм указом відмінив візовий режим для європейців і американців, до нас багато почали їхати німців. Вони цікавилися дерев’яною архітектурною спадщиною, як наша церква Святої Трійці, яка зараз під захистом ЮНЕСКО. У 2005 році близько 10% туристів були з Німеччини. До російсько-української війни близько 6-7% туристів були з Росії. Зараз їх немає.

Туризм – це робочі місця і зняття напруги по безробіттю. Це розвиток культури, ремесл, впорядкування міста, долучення підприємців – соціально-економічний розвиток міста. Тому розвивати туристичну галузь, якщо вона має потенціал у місті, вкрай важливо, – каже Любомир. І додає, що для того мають бути ті, хто хоче і може чим займатися. Коли з львівського ТІЦу туристам радять відвідати Жовкву, то знають, що тут розуміють, що з ними робити. Особливо фактор фахівця важливий на початку діяльності Центру, бо початок завжди є важким, коли часто все може виглядає досить сіро.

Сьогодні команда туристичного інформаційного центру Жовкви – це п’ятеро людей: директор Любомир Кравець, екскурсовод Віктор Заславський, менеджерка і екскурсоводка Василина Родик, бухгалтерка Софія Малачівська і працівниця музею Наталія Заславська.

Поради для тих, хто хотів би розвивати туризм у своєму місті від Любомира Кравця

– Треба бути готовим, що потрібно буде дуже багато і важко працювати. Хоч як банально це б не звучало. У випадку ТІЦу Жовкви – це вже 17 років важкої щоденної роботи.

– Обов’язково знайти людину, яка була б натхненною, але водночас приземленою і практичною. Фахівця, який би не літав у хмарах, а мав тверді і реальні плани. Ця людина має бути управлінцем або мати відповідні задатки, які в процесі роботи розвине.

– При складанні статуту ТІЦу треба правильно розставити акценти. Йдеться про те, якими видами діяльності буде займатися установа. Краще менше, але по суті. Бо зайві напрямки роботи будуть збивати з пантелику і розпорошувати зусилля. Це дуже важливо, адже впливатиме на оцінку і сприйняття своєї роботи.

– Знання іноземних мов. Бо логічно, що той, хто працює у галузі туризму мав би володіти англійською і польською мовами. Працівники ТІЦу Жовкви знають і англійську і польську. Відповідно можуть проводити екскурсії цими мовами.

– Плановість і системність роботи. Той, хто береться за таку справу, має вміти налагоджувати контакти. Вміння комунікувати важливо, насамперед, у спілкуванні з місцевими депутатами, підприємцями, громадськими активістами тощо. Крім як вміло доносити проблематику, треба і захищати результати своєї роботи. Зв’язок з владою дуже важливий.

– Бути відкритими. Проводити безплатні екскурсії для школярів, розповідати містянам про свою роботу тощо.

– І що дуже важливо – на початках не особливо концентруватися на тому, щоб ТІЦ заробляв гроші. Насамперед – концентрація на ідеї.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізовує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицію NED.