Терновиця, яка охрестила Шептицького

17:41, 19 листопада 2021

02_cover.jpg

На околиці села Терновиця на Львівщині стоїть костел Святої Трійці. Менш ніж століття тому у храмі проводили недільні богослужіння, вінчали закоханих та прощалися з рідними. Із сусідніх Прилбич на літургії приїжджала родина Шептицьких, а місцевий священник охрестив майбутнього митрополита Андрея.

Сьогодні тут немає нікого. На масивних дверях висить металевий замок. Костелові загрожує руйнація.

photo-k_1.jpg

Катерина Москалюк

журналістка, документальна фотографка

Без серця

Павутина чіпляється за крила іграшкового ангела, обплутує завитки одвірка та губиться у шпарині. Металевий хрест, знятий з даху, уже десятки років не бачить неба, лампадки – вогню, а вівтар – ікон. У костелі тихо й порожньо, лише дерев’яні балки зберігають імена будівничих, а час залишає на його цегляних стінах мереживо із тріщин. Занедбана крихка споруда, як самотня людина поважного віку, потребує уваги й опіки.

Костел Святої Трійці збудували 1645 року в місті Брухналь. Тепер це село Терновиця. Місцеві й досі говорять, що живуть «у містечку», «біля замку», а городи мають «на валах».

До міцних храмових стін із бійницями свого часу підходило військо Богдана Хмельницького. Сюди верхи приїжджали панни в пишних сукнях, за якими, як описували очевидці, не було видно коней. А півтора століття тому тут охрестили майбутнього митрополита Андрея Шептицького.

Маєток Шептицьких був розташований у селі Прилбичі, за декілька кілометрів від Терновиці, і вся родина приїжджала до Троїцького костелу на літургії. Софія Фредро, мати Андрея Шептицького, передала храмові власноруч намальовану ікону «Найсвятіше серце Христове».

Сьогодні в костелі образів немає. Тільки в ніші на зовнішній стіні ледь видно намальовану похилену голову Ісуса та його руки, розп’яті на хресті.

IMG_9336-136.jpg
Усі фото: Катерина Москалюк

Без отрути

Вхід до храму загороджують масивні двері, пластмасові вази зі штучними квітами та зграйка замурзаних гусей. Фасад роздивитися складно – будинки та обійстя розташовані впритул до храму. Простір перед костелом зберігся незайнятим лише на старих фотографіях.

– Після Другої світової у Прилбичах жив фотограф-аматор. Місцеві називали його Знимочка. На жаль, рідні не зберегли архів фотографа – зостались лише окремі кадри костелу тих часів, – каже директор місцевої школи та громадський активіст Ростислав Канус.

Пан Ростислав розповідає, що за Радянського Союзу приміщення храму використовували як склад для отрутохімікатів. Після такої експлуатації будівля занепала. Настінних розписів та навіть тиньку на стінах майже не залишилось. Збереглись лише автентичні дерев’яні сходи, одвірки, балки та черепиця з фірмовим клеймом коломийського заводу.

Декілька років тому тодішній голова Яворівської районної ради Іван Карпа подавав проєкт збереження костелу Святої Трійці на Програму транскордонної співпраці «Польща – Білорусь – Україна». Утім проєкт не пройшов конкурсного добору.

Нещодавно панові Канусу написав його колишній учень отець Іван Глова. У приватній розмові з єпископом-помічником Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні Едвардом Кавою він довідався, що цього року при РКЦ створили окрему  комісію у справах сакрального мистецтва, яка у співпраці з Українською Греко-Католицькою Церквою розпочинає досліджувати костел та шукати можливості його відновлення.

– Дав би Бог! Нікому не буде краще, коли храм завалиться. Утім, щоб у відповідних установах зробили перші кроки, потрібна наша ініціатива. Варто підштовхувати цей процес, – каже з усмішкою Ростислав Канус.

IMG_9065-36.jpg

Директор школи у Терновиці та громадський активіст Ростислав Канус біля входу в костел Святої Трійці

Без сліду

«Признаюся щиро, без почуття сорому, що якби залишився навіть на цілі століття в Прилбичах, я не зітхав би ні за чим і не бажав би нічого більше», – писав Роман (ім’я при хрещенні) Шептицький у листі до матері з Кракова.

Батьки митрополита – Ян Кантій та Софія – приїхали до Прилбич одразу після одруження, у жовтні 1861 року. Спочатку оселилися в одноповерховому будинку з мансардою, а з часом збудували новий просторий дім. Довкола росли рожеві каштани, червоні дуби, білі ясени та тюльпанові дерева, а квіти не переставали цвісти від ранньої весни до пізньої зими.

Художня керівниця Народного дому та бібліотеки села Прилбичі Надія Королевич розповідає, що в будинку був імпровізований музей. Зберігали картини, пергаменти XVI століття, рукописи, кореспонденцію Александра Фредра, Софіїного батька, медалі наполеонівських часів, монети, віденську порцеляну та розкішну бібліотеку з шести тисяч томів, яку започаткував граф Ян Кантій Шептицький.

У Яна та Софії народилося семеро синів. Двоє померли: Стефанові було два рочки, а Юрієві – сімнадцять.

Після втрати маленького Стефана батьки збудували каплицю. Струнка будівля з червоної цегли, зведена в неоготичному стилі, стала родинною усипальницею Шептицьких.

Над входом біліє родинний герб – стріла, підкова та лицарський хрест.

– Хрест святого Георгія родина отримала завдяки амбіціям графа Яна Шептицького – він зміг підтвердити шістнадцять колін дворянства, – розповідає Надія Королевич. Додає, що на фасаді – репліка, а оригінальний герб розміщений усередині споруди.

– У вересні 1939 року до Прилбич прийшли червоноармійці. Вони розграбували та розстріляли каплицю. На вхідних дверях досі залишилися сліди від куль, – продовжує пані Надія.

Маєток у Прилбичах успадкував брат владики Андрея, Леон. Жив там із дружиною Ядвігою та дітьми. У селі переказують історії про те, що граф дуже добре ставився до селян і гідно оплачував їхню працю.

– Леон з Ядвігою приходили на свято останнього дзвоника до школи та дарували найздібнішому учневі телятко. У той час це було вагомим стимулом для навчання, – усміхається пані Надія.

IMG_8974-9.jpg

Художня керівниця Народного дому та бібліотеки села Прилбичі Надія Королевич

IMG_8971-8.jpg

На честь митрополита Андрея Шептицького 1997 року греко-католицька громада Прилбич розпочала будівництво храму-музею

Без обиди Божої

Востаннє родина Шептицьких зібралась у маєтку влітку 1939 року, розповідає Надія Королевич. А вже восени його зайняли офіцери Червоної армії.

«Любі діти, щоб ви пам’ятали, нехай цей будинок, щойно збудований з таким великим трудом, радше западеться і зникне, ніж щоб він колись мав переховувати в собі обиду Божу», – написала Софія Шептицька на одному з образів, яким посвячували будинок. Доля так і розпорядилася. Перед наступом німців радянські військовики заклали вибухівку в підвалах палацу – вибух знищив його дощенту.

На честь митрополита Андрея Шептицького 1997 року греко-католицька громада Прилбич розпочала будівництво храму-музею. В одному крилі споруди – церква, у другому – простора зала-лекторій та експозиція.

Порцелянова тарілка з намальованими кольоровим птахом та мушкою і дві ікони із дитячого садка-захоронки, що організувала родина Шептицьких, – оце й усі оригінальні експонати, котрі залишились від величного палацу.

– Софія, донька відомого письменника Александра Фредра, вільно спілкувалася чотирма мовами, грала на фортепіано, мала хист до письма та малювання. Вона була дуже побожною, а при хрещенні давала дітям друге ім’я Марія, – проводить екскурсію Надія Королевич. Майбутній митрополит Андрей при хрещенні в костелі Святої Трійці в Терновиці отримав ім’я Роман Марія Олександр.

Без статусу

– У дитинстві бачила костел з вікна автобуса, яким їхала до Новояворівська, й уявляла, що це замок для принцеси, – розповідає очільниця відділу культури, молоді та спорту Новояворівської міської ради Наталія Слобода.

Разом із помічницею Іриною Ухач-Карвацькою та директоркою Новояворівського краєзнавчого музею Лесею Більською-Косик вона організувала фотопленер на батьківщині Шептицьких. У ньому взяли участь викладачі та студенти «Школи фотографії імені Дієго Марадони» зі Львова.

У найближчих планах організаторок – показ вистави львівського театру на майданчику неподалік храму.

Костел не має статусу пам’ятки архітектури. Йому не пощастило потрапити до проєкту «Велика реставрація» у межах програми «Велике будівництво». Діяльні Наталя, Ірина та Леся сподіваються привернути увагу до аварійного стану храму, який уже тридцять років стоїть пусткою.

Наталя Слобода керує відділом менше року. Каже, що після утворення Новояворівської територіальної громади справа зрушилася: великому районові частина проблем була «не на часі». Наталія з колегами розробляє нові туристичні маршрути Яворівщиною. У переліку обов’язкових для відвідин місць будуть села Терновиця і Прилбичі.

– Костел Святої Трійці, Музей Андрея Шептицького та родинна каплиця розташовані неподалік траси. Не треба багато зусиль та часу, щоб їх оглянути. Натомість туристи отримають гарні враження та відчуття причетності до історії, – пояснює Наталя.

IMG_9389-151.jpg

Очільниця відділу культури, молоді та спорту Новояворівської міської ради Наталія Слобода

IMG_9106-52.jpg

Співорганізаторка фотопленеру на батьківщині Шептицьких Ірина Ухач-Карвацька

– Перш ніж зайти всередину храму, уявіть собі атмосферу кількасотрічної давнини, – каже Леся Більська-Косик. – Цією дорогою з Прилбич до Брухналя їхала родина Шептицьких. З ними був син Роман, красивий високий парубок, який мав чудові кар’єрні перспективи в царині політики чи юриспруденції. Натомість хлопець пішов за своїм покликанням – став священником, а згодом і митрополитом.

Леся додає, що Шептицькі дбали не лише про місцевих людей, а й про культурну спадщину регіону. Граф Ян Шептицький зібрав колекцію вишиванок, різних предметів побуту. За його сприяння 1896 року запрацювала Яворівська забавкарська школа.

– Народні ремесла з часом переросли в мистецькі напрями – традиційна вишивка, різьба по дереву, виготовлення іграшок. Мені дуже шкода, коли відвідувачі музею розповідають, що не зберегли речей своїх бабусь та дідусів. Ми втрачаємо речі минулого, а з ними й історії їхніх власників. Надіюсь, що костел врятувати ще зможемо, – ділиться Леся.

Оточений деревами та будівлями костел Святої Трійці віддзеркалюється у невеликому ставку. Від пориву вітру на поверхні води з’являються брижі, відтак зображення розчиняється. Залишилось зовсім небагато часу – невдовзі костел може зникнути й у реальному житті.

IMG_9302-122.jpg

Директорка Новояворівського краєзнавчого музею Леся Більська-Косик

Схожі матеріали

Zhovkva.jpg

Туризм ідеального міста Жовкви

drogobych_kaver.jpg

Дрогобич: в ньому вся сіль

600__.jpg

Український теракт чи польська провокація: вибух на постерунку поліції у Судовій Вишні 1922 року

600.jpg

Саліна: територія страху

60_+.jpg

Митрополитова Одіссея

photosight_03.jpg

Сіль, нафта й упирі Франкового села

18_2.png

Unterwalden: точка (не)повернення

17_1.png

Село, де живе шляхта. Кульчиці

selo 1200-630.jpg

Вигнані назавжди, або нове життя в старому селі