"Спадщина" на Маківці

Відкриття сезону

У таборі — тиха година. Падає дощ, тож усі ховаються по наметах. Наметів небагато — завадила погода, розповів один зі старшин табору Юліан Гончар на псевдо "Черес". Оскільки це вже третій день табору, а на Маківці вдень — дощ, вночі — мороз, то старші спадщанці, які вже відійшли від справ, роз’їхались.

Друг "Черес" веде нас у великий намет, де відпочивають джури — виховники табору. Вони розповідають, чому вже 10–15 років поспіль приїжджають на Маківку. Колись — як учасники, тепер — як старші.

— Табір на Маківці відкриває сезон таборування "Спадщини", — каже Софія Бас на псевдо "Надея". — Це наш найкоротший табір, проте він якнайкраще занурює в атмосферу і організації, і історичних подій, що тут відбулися. Для багатьох спадщанців цей табір був першим і саме після нього вони залишились в організації.

Табір на Маківці джури називають історично-робочо-розважально-патріотичним. До початку повномасштабного вторгнення сюди приїжджало понад 100 спадщанців. І тих, хто стояв біля витоків організації у 1988 році, як-от Андрій Парубійбув убитий у Львові 30 серпня 2025 року (псевдо "Вовк", політик), Василь Рожко (псевдо "Орлик", голова ГО "Тустань"), і тих, хто лише починав свій шлях у ній. З початком великої війни багато спадщанців стали на захист України й займаються волонтерством.

І хоча старших членів сьогодні в таборі немає, вони присутні через своїх дітей, говорить Галина Козяк на псевдо "Громовиця".

— Зараз навіть може бути по кілька дітей з однієї родини, хоча батьки неактивні в організації. Діти друзів, племінники, двоюрідні брати і сестри інших учасників. Можна сказати, що у нас є така родинна тяглість. Хоча це не означає, що ми закрита організація, ми чекаємо на кожну дитину. Просто черезтинне радіо — наша найкраща реклама, — зазначає "Громовиця".

Що таке "Спадщина"

Організація української молоді "Спадщина" займається патріотичним вихованням молоді. І таборування, на думку джур, один із найдієвіших механізмів для цього.

— Таборування значно більше захоплює і залучає дітей та молодь, ніж, наприклад, зустрічі та лекції у Львові чи навіть виїзд на звичайні бази, — розповідає Богдан Яворівський на псевдо "Борода".

— Я згадую себе в ранні підліткові роки. Коли ти формуєшся, то дуже хочеться бути частиною колективу, частиною чогось. "Спадщина" — це ідеальний, як на мене, варіант, адже це колектив свідомих, прогресивних однолітків, які мають спільні цінності, спільну патріотичну позицію, — додає "Надея".

"Громовиця" розповідає, що вперше побувала в таборі на горі Маківка, коли мала 13 років. Завдяки цьому, каже дівчина, вже в підлітковому віці усвідомила те, що для багатьох українців, на жаль, незрозуміле досі.

— Зараз я дуже чітко розумію, що відбувається в Україні й чому. Коли таке розуміння є в 13-річної дитини, то це, на мою думку, шлях до кращого суспільства. Ці діти цікавляться своєю історією, історією інших країн. Вони усвідомлюють, якою хочуть бачити свою країну і як до цього йти. Вони вже не з тих, за кого може вирішувати хтось інший, — пояснює Галина Козяк.

Велика гра

— Табір розпочинається з містерії на пантеоні — смолоскипи, ватра. Ми називаємо імена і вік січових стрільців, які тут загинули. А це була молодь, багато хто з нашого юнацтва нині приблизно такого самого віку. Це дає ретроспективу, — каже Юліан Гончар.

Головна подія табору — Велика гра. Учасників ділять на січових стрільців і "червоних", вони відтворюють історичний бій. Мета — захопити прапор протилежного табору. Також потрібно зірвати з противника якомога більше наліпок-погонів. Зазвичай це відбувається вночі.

— Коли діти і юнацтво проживають це на собі, то надовго запам’ятовують такі моменти. От вночі була гра в мороз, — каже "Борода".

— Відтворення історичного бою — це вишкіл, приклад відданості Україні, який ми хотіли би бачити сьогодні серед молоді, — додає "Черес".

Маківка також оповита легендами. Одна з них розповідає, що січових стрільців, у яких закінчувалися набої, оточили москалі. Аж раптом у лісі промайнула біла тінь і ворожий вогонь стих. На світанку українські вояки побачили, що ворогів хтось загриз. Казали, ніби в лісі бачили білого вовка.

— Вночі учасники по дві години почергово охороняють табір. Часто можна почути "Білий Вовк!" Вони проживають цю казку, а історія закарбовується в пам’яті, — розповідає "Черес".

Гейміфіковане відтворення бою січових стрільців, легенди навколо Маківки, містерія з ватрою дають юнацтву відчуття причетности до подій понад 100-річної давнини. Вони відчувають себе безпосередніми нащадками тих юних бійців, яким завдячують своїм сьогоденням.

"Спартанець"

Тиха година закінчується, трохи вщухає і злива. Перед наметами шикуються діти та підлітки — старші мають розповісти їм про подальшу програму на день. У таборі є майже 40 учасників.

— Це небагато, але це чесна праця, — жартує "Громовиця".

Раптом всі діти починають скандувати "Спар-та-нець! Спар-та-нець!". Це означає, що хлопець із таким псевдо спізнюється на шикування, тож інші спонукають його швидше зайняти своє місце у шерезі.

Із намету вибігає хлопчик років 10–11 у розстібнутій куртці та в одному черевикові, другий він встиг взути лише наполовину. Однолітки підбадьорюють його, а старші уважно спостерігають, аби той не перечепився. Зрештою, подруга "Надея" бачить, наскільки хвилюється хлопчик, і підходить, щоби заспокоїти його та пояснити йому, що він може спокійно взутися.

Молодші слухатимуть лекції в ігровій формі, малювати. Старші ж за 15 хвилин вирушать до пантеону, а потім — на вершину Маківки. Попри дощ, у таборі дотримуються розкладу.

Псевда спадщанців взяті з традиції УПА. Їхня особливість у тому, що одне псевдо беруть на все життя. І мало просто вибрати собі друге ім’я, його потрібно ще захистити, довести, що твої наміри на нього реальні.

— Коли тобі 13 років і ти береш псевдо "Громовиця", то одразу думаєш, що маєш бути сильною, витривалою, — каже Галина Козяк.

Десятирічний "Спартанець", імовірно, погодився би з цією думкою.

Ступені спадщанців — жовтяки, юнацтво, джури, козаки — взяті з бойового гопаку, розповідає Юліан Гончар. Структура — рої і потенційно, якщо буде більше людей, курені — з козацької традиції.

Жовтяки — діти, які тільки-но починають свій шлях у "Спадщині". Юнацтво — підлітки. Джури — молодь, яка вже пройшла необхідні вишколи й може сама організовувати табори. Вони мають не лише навички з розташування табору й орієнтування на місцевості, а й можуть надавати домедичну допомогу, бути інструкторами з певних дисциплін, проводити лекції на тему історії та ідеології. На Маківці джури мають ролі старшого кухаря, інтенданта, який дбає про забезпечення і розміщення учасників, бунчужного, відповідального за програму, писаря, на якому організаційні питання та зовнішня комунікація, коменданта — боса табору. До слова, учасники сплачують лише собівартість.

Цікаво, що козаків в усій організації — лише приблизно 10 людей. Цей статус можна отримати за виняткові заслуги перед "Спадщиною". Серед них — політик Андрій Парубій, директорка лялькового театру у Львові Уляна Мороз, народний депутат і урядовець Микола Величкович, видавець і ветеран російсько-української війни Андрій Каспшишак.

— Андрій Каспшишак — молодий хлопець нашого вікуДо 30 років. Він деякий час був головою організації і планував реформи. Багато уваги приділяв саме візії організації, визначенню її майбутнього, індикаторів того, що ми виконуємо мету "Спадщини", а не тягнемо віз у різні сторони. Війна, звісно, внесла корективи в ці плани, — розповідають спадщанці.

День у таборі на горі Маківка розпочинається з гімну України, а закінчується зачитуванням "Декалогу українського націоналіста" і гімном ОУМ "Спадщина".

— Це нагадування про те, за що ми тут насправді, — каже "Надея".

Як "Спадщина" змінюється

У програмі табору на Маківці — заняття з риторики, дебати, вправи на критичне мислення, лекції з історії, походи, навички із проєктного менеджменту тощо.

— Програма пронизана ініціативністю, самозарадністю і братерством — це те, що ми намагаємося виховати в юнацтва, щоб ці діти були здатні брати відповідальність за те, що несуть в світ, щоб це були ті 10 % українців, які задаватимуть напрям руху та розвитку держави для всіх нас, — каже "Надея".

Якщо раніше табір був більше вишкільним, то сьогодні він також орієнтований на розвиток якостей, що потрібні молодим патріотичним лідерам у житті. Діти і юнацтво навчаються висловлювати та захищати свої думки, бути конструктивними, організовувати невеликі події. Для спадщанців також важливо мислити критично, особливо в епоху постправди, та бути проактивними.

Разом із юнацтвом ми піднімаємось до пантеону січових стрільців. Юнаки і дівчата — у камуфляжних строях. Раніше це було нормою для спадщанців, сьогодні ж ця традиція в одязі залишилась переважно лише в лісі.

— Камуфляж — це зручно для табору. Проте ми розуміємо, що сьогодні ця форма — відзнака Збройних Сил України, ми не можемо її носити. Просимо за межами табору носити звичайний одяг, поважати наших військових, — пояснює "Надея".

На лавці біля пантеону юнак років 15-ти розповідає іншим про історію січових стрільців. Місцями він не впевнений у своїх словах, подекуди трохи затинається. Друзі підтримують — підказують, ставлять уточнювальні запитання, уважно слухають.

Невдовзі після цього група швидко вирушає на вершину Маківки, а ми спускаємося з гори і вдивляємося у ліс — а раптом побачимо Білого Вовка. Хоча, здається, сьогодні ми вже зустрілися з ним. Адже Білий Вовк — це уособлення патріотичної молоді, яка всім серцем любить Україну й докладається до її перемоги та розвитку.