Скарби землі чернігівської

Якби

— Про Чернігів треба розповідати щонайменше від великого потопу, — вважає археолог та науковець Юрій Ситий. Ми прогулюємося найдавнішою частиною Чернігова — Дитинцем. Це виступ над правим берегом Десни, з якого місто власне виникло й розрослося.

Юрій — середнього зросту, швидкомовний. Його відчутне "акання" натякає на південніші говірки области. Зрештою, багато часу пан Ситий проводить у Батурині, де працює у Національному історико-культурному заповіднику "Гетьманська столиця".

Говорячи про великий потоп, досліднику йдеться не про біблійну історію знищення людства високою водою, а про небачені повені під час останнього танення льодовиків: коли зникали крижані масиви, що наростали понад двадцять тисяч років. Так і утворився цей вал у Чернігові.

— Коли танули льодовики, Десна змивала все, що могла змити. Але збоку йшов потік річки Стрижень, — оповідає Юрій. — Він відбивав води Десни й не дав їй змити ось цей шматок берега, на якому ми стоїмо. Якби не Стрижень, не було би цього мису, був би рівний берег. Утім історики не надто люблять "якби".

Чаша, якої торкалися князі

Щоби стати археологом і досліджувати княжий період у Чернігові, треба не так і багато. Юрію вистачило трьох збігів: народитися в Чернігові, тішитися намистиною, знайденою, у чистому зораному полі й наприкінці 1970-х піти до археологічного гуртка, де з дітьми займалися два імениті чернігівські дослідники — Герард Кузнєцов і Олександр Шекун. Саме ці дослідники вивчали кургани, піднімали з-під землі давні поселення, печі, помешкання і останки тих людей, які жили тут тисячоліття тому. Після школи Юрій продовжив навчання в інституті. 

А вже 1985-го йому трапилася перша значна знахідка. На розкопках біля колишнього князівського двору Юрій дістав із землі велику брилу: це був шмат суцільної ерозії. Він взявся обтинати ще нічим не примітну знахідку невеличким ножем. Поволі вималювалися дужка, циліндр і зламаний ключ. Це був замок. Дослідники припустили, що він від воріт княжого двору, оскільки їхні залишки також там лежали. Пізніша реконструкція підтвердила це припущення. 

Замок був свідком монгольської навали 1239 року. "Люті бої біля Чернігова" — читаємо свідчення того часу в  літописах. 

— Ймовірно, коли монголи штурмували місто, вони обірвали ланцюг замка, у якому оборонці попередньо зламали ключа, аби не можна було відімкнути. Потім ворота впали, почалася пожежа, впала і свинцева покрівля церкви, — пояснює Юрій Ситий.

Під цим самим завалом під час тих самих розкопок археологи відкопали ще більше: "чернігівський скарб", як його називають у професійних колах. Там були срібні прикраси, а головне — чаші.

Ще один чернігівський історик Олег Васюта вважає ці чаші дуже важливою знахідкою. Після того, як їх дослідили — ідентифікували за символікою і провели часовий аналіз, винесли вердикт: чаші — княжі.

— Перша належала чернігівському князю Святославові Ольговичу з династії Рюриковичів1106–1164. А друга — його сину Ігореві, відомому за "Словом о полку Ігоревім". Скарби закопали від монголів разом зі срібними коштовностями, — пояснює Ігор Васюта.

"Чернігівський скарб" зберігають у Чернігівському історичному музеї. Проте під час війни експонати задля безпеки заховали. Та не всім вагомим чернігівським знахідкам судилося залишитися тут. Дещо вже століттями перебуває в Москві.

Кого ховає Чорна могила

Огляд княжого періоду в Чернігові можна почати з могил — земляних курганів, якими помережаний Чернігів. Великі стоять і досі. А менші позникали під час забудови міста, хоча саме активні будівельні роботи й підштовхували до глобальніших розкопок. Уцілілі кургани бовваніють в історичній частині на схилах південного в’їзду до міста.

Найвідоміший чернігівський курган — Чорна могила. Мав він 42 метри в діаметрі й щонайменше 10 метрів заввишки. Це один із найбільших на територіях, які охоплювала Русь. Щоби насипати такий курган, потрібно було багато люду. 

У таких не ховали абикого, каже Юрій Ситий. Він припускає, що похований мав бути щонайменше військовим ватажком:

— Розмір вказує на статус людини, яку поховали. А де статус, там і цінні артефакти. Звісно, такий курган багато обіцяв археологам. 

Від кінця Х століття він стояв неторканий, оповитий міською легендою: тут покоїться засновник Чернігова — князь Чорний. Ще у XVIII столітті легенду записав історик Опанас Шафонський, мовляв, назва міста походить від цього князя, а по його смерті люди насипали високу могилу.

Археологом, який першим взявся розкопувати чернігівські кургани, був Дмитро Самоквасов. Його цікавив етногенез слов’ян і поховальні пам’ятки. Самоквасов народився 1843 року на Чернігівщині. І найвагоміші знахідки його чекали в Чорній могилі в Чернігові.

Розкопки були багаті на знахідки: шоломи, кольчуги, мечі, ножі, прикраси, замки, серпи, посуд. Увагу привертали три турячі роги, названі "ритонами" — кубками для пиття. Найбільший був завдовжки 67 сантиметрів, прикрашений зображеннями людей, птахів, тварин і мітичних істот. Вцілілою дістали бронзову фігурку чоловіка, який сидить у медитативній позі і притримує руками бороду. Припускають, що це може бути скандинавський бог Тор.

Відкриття чернігівського кургану Микола Костомаров назвав "несподіваною і важливою" новиною. Було реконструйовано, як здійснювали поховання. Спершу навколо майбутнього кургану викопали рів. Землю склали в центрі й розрівняли. Уже на земляний насип поклали тіла й речі небіжчиків, жертовних тварин, дорогі прикраси, зброю, знаряддя праці. Обклавши дровами — підпалили. Відтак забрали останки, усе те засипали землею, згори знову поклали спалених небіжчиків і нові речі й насипали основний курган.

Спосіб поховання був язичницьким. Цей опис підтверджував раніші описи обряду поховань на території Руси. Досі залишається спірним, кого ж поховали з такими почестями. У могилі знайшли останки чоловіка та жінки. 

Деякий час була поширена версія російського радянського дослідника Бориса Рибакова, який захищав версію пізнішого поховання і доводив, що там спочиває князь із родиною. Найпевніше — російський історик підтягував факти.

— Рибаков явно хотів зробити "руськими" тих, хто в такому вагомому кургані лежить. Гіпотеза Рибакова була побудована так, щоби там, не дай боже, не виявився скандинав. Тим паче скандинав, який посідав якесь важливе місце в чернігівський ієрархії, — розповідає Юрій Ситий. — Але українські дослідники, як і сам Самоквасов, схиляються саме до скандинава. Надто багато вже скандинавських мотивів у похованні. Зокрема є заклепки від човна. У човнах ховали скандинавів. Човна, звісно, не лишилося, припускають, що він згорів у пожежі. 

Ще одну велику знахідку Самоквасов дістав у вдвічі меншому кургані "Гульбище" на Болдиних горах. І донині схили Чернігова в цьому місці рясніють залишками менших язичницьких курганів, на яких граються діти й можна зустріти рідновірів.

У сусідньому "Безіменному" кургані знайшли 126-сантиметровий меч. Він мав масивне руків’я, прикрашене камінням у декілька рядів. Для такого меча потрібен був великий, міцний власник, зо два метри зростом, припускав Самоквасов. Завеликими здавалися й інші обладунки. Так міська легенда, не без істориків, поховала тут билинного Іллю Муромця. Деякі українські дослідники припускають, що така людина існувала і походила вона із села Морівськ під Черніговом. Хоч нині відомо, що подібний меч не був дивовижею.

Усі ці речі, які Самоквасов знайшов у Чернігові, він передав Російській імперії. Сьогодні вони перебувають в історичному музеї біля Кремля.

Князі під собором

Юрій Ситий обводить рукою чернігівський Дитинець, на якому зародився центр чернігівського князівства.

— Це було велетенське князівство — друге за розмірами. Поступалося лише Новгородському, де колись сидів Ярослав Мудрий. Але Новгородське — самі непрохідні болота, люди жили лише на підвищеннях, населення було небагато. Натомість чернігівське князівство було густо заселене. Велике населення, великі території — усе це давало ресурс чернігівським князям, аби вести незалежну політику, нарощувати військо й захоплювати київський стіл.

Спасо-Преображенський собор у центрі старого міста — одна з найдавніших вцілілих пам’яток Руси. Собор почали будувати раніше від Софії Київської. Його заклав Мстислав у 1033–1034 роках, запросивши робітників із Тмутаракані, де він сидів перед тим. Однак 1036 року чернігівський князь раптово помер. Літопис згадує, що стіни собору досягали рівня руки вершника, який стоїть у стременах. Це десь три-чотири метри заввишки.

— Подібний собор потребує ресурсів — дуже багато грошей, — пояснює Юрій Ситий. — Треба було притягнути до Чернігова камені. З вивчення тих, що є у фундаменті, знаємо, що їх привезли з каменоломні Новгород-Сіверського. Це майже 200 кілометрів від Чернігова. Чи їх везли на возах — не можна навіть уявити такого воза, чи сплавляли плотами вниз за течією Десни й ловили тут.

Власне смерть Мстислава призупинила роботи над собором. І, ймовірно, так храм поступився віком Софії. Залишившись без мецената, майстри артілі, найімовірніше, пішли на роботи до Києва, зокрема до Софії. І лише згодом новий чернігівський князь Святослав, син Ярослава Мудрого, продовжив будівництво.

Самого ж Мстислава поховали в соборі, коли він ще був недобудований. Ховати в неосвяченому храмі не можна, тому в північно-східному куті храму добудували капличку. Там археологи копали в 1930-х, а також 2012 року. У південній стіні збереглася аркасольна ніша, у якій мав лежати Мстислав.

Але Мстислава там не було. Натомість був хтось інший, пізніший. З’ясувати хто це — не вдалося, каже Юрій Ситий.

— Річ у тім, що протягом століть біля цього храму поховали сотні людей, князів, священнослужителів, багатіїв, які на те давали гроші. І за кілька століть Мстислава могли спокійно посунути кудись і хтось ліг на його місце, і так із десятиліття в десятиліття. Адже цвинтар тут використовували від ХІ століття і до революції. Весь Спаський собор і територія валу буквально стоять на давніх кладовищах. У Мстислава з кожним століттям і новими володарями було все менше шансів затриматися на своєму місці.

Мстислав і десятки інших князів — усе ще десь там. І десь там може лежати Ігор, канонізований київський князь, який правив лише 12 днів, якого зрадили і 1147 року вбили кияни. Десять років тому за його кістками навіть прийшли росіяни.

Росіяни в пошуках Ігоря

Такий собі московський бізнесмен-будівельник Ігор Найвальт, пов’язаний із Путіним, захотів подарувати московському патріархові Кирилу частку мощей князя Ігоря Чернігівського, який правив на Русі у XII столітті. Їх планував покласти у підмосковному храмі, який сам і побудував.

Шукати рештки князя Ігоря треба було в Чернігові. Бізнесмен не шкодував грошей на його пошуки. 

— Благо, вони нічого не знайшли, навіть кісточки, — каже Юрій Ситий.

Росіяни сканували землю, десь копали, очікували, що вже ось-ось. Деякі чернігівські археологи були проти цих досліджень, адже роботи могли зачепити давній Спасо-Преображенський собор. Очолював групу російський письменник Юрій Сбітнєв, який багато писав про "руський", маючи на увазі "російський", Чернігів.

Юрій Сбітнєв погрожував відкопати чи не всіх чернігівських князів. Тими роками в місцевій пресі виходила не одна ода на його честь. Трошки поколупавшись і нічого не знайшовши, росіяни покинули Чернігів. А "релігійний" бізнесмен згодом помер. 

Можливо, хтось із російських істориків, подібно до Адальберта Шнурре з роману "Диво" Павла Загребельного, планував покопатися тут 2022 року, коли росіяни оточили Чернігів, як колись монголи. 

Втім загарбникам не вдалося взяти міста. Тож чернігівські князі — у безпеці.