Серце України

Над Запоріжжям настає ще один важкий ранок Великої війни. Майже неперервне ревіння повітряних тривог, набридливе дзижчання дронів, далекі і близькі вибухи, тягучі чорні дими від прильотів на обрії та в різних районах міста. Мовчазні, злі, втомлені, але загартовані і згуртовані бідою люди намагаються зосередитися на щоденних справах і далі робити своє. І в цих похмурих клопотах особливої ваги набуває наявність емоційного ресурсу, яким підживлюється не лише психіка, а й увесь організм. Для запоріжців це — Хортиця, куди достатньо вирватися бодай на якусь годину, аби поставити себе на підзарядку й далі жити, боротися, просто бути. Чому це працює і в чому секрет неймовірної хортицької енергетики? 

Ветеран російсько-української війни Андрій Василенко з позивним "Мамай" проводить екскурсію для військових. Звідси, з мальовничих скель Вищої Голови, відкривається панорамний краєвид: з-під води оприявлюються залишки знаменитих Дніпрових порогів, сіріє монструозна ДніпроГЕС, а праворуч до берегів тулиться сучасне місто, закутане в сизо-брунатну пелену промислових викидів упереміш із кіптявою від численних пожеж, що щільно облягли Запоріжжя внаслідок бойових дій. Раніше без фото звідси міста не полишав жоден турист. 

— Уявіть собі, в давнину, коли всього цього ще не побудували, наш Дніпро проносився порогами, пролітав вузьким Вовчим Горлом і, нарешті, на шаленій швидкості виривався на відкритий простір перед Хортицею, — розповідає Андрій Василенко. — Якби ми тоді стояли на цьому місці, то просто не чули б одне одного через гуркіт води. Звідси починався Великий Луг — надійний захисник і годувальник запорозьких козаків. Аби впокорити українців, імперія спершу затопила пороги, потім — Луг, а Дніпро перегородила греблями й майже знищила в ньому все життя. Тільки Хортицю не змогли умертвити. Це саме вона не дала захопити місто в 2014 році, а потім і 2022-го вберегла. Бо Хортиця — наша захисниця і оберіг.    

Засмаглі під пекучим степовим сонцем, пошарпані в боях воїни майже всі вперше на Хортиці, і, можливо, так би ніколи й не побували тут, якби не війна. Тепер вони тримають Запорізький напрямок фронту, що зупинився за 30 кілометрів звідси, тепер вони — ті самі запорозькі козаки, які захищають своє. Подібні екскурсії на острів — це дієве занурення в історію свого народу, що дає вичерпні відповіді на найболючіші питання сьогодення: що відбувається, за що і чому ми воюємо і звідки маємо черпати силу, щоби й далі тримати цей фронт і при цьому будувати плани на майбутнє життя. 

Після таких екскурсій, а ще покатавшись на конях та пострілявши з луків на Козацькому колі, воїни повертаються на позиції. Для багатьох із них відвідини острова стають справжнім відкриттям. А світлини, зроблені на історико-культурному комплексі "Запорозька Січ", засвідчують цей неймовірний момент нашої спільної історії, коли кожен прожитий день стає найдорожчим скарбом.

У чому ж секрет Хортиці? Сергій Дударенко, завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного заповідника "Хортиця" має власну версію походження цієї потуги. 

— З початком повномасштабного вторгнення ми не працювали два роки, а потім вирішили знову відкритися для відвідувачів. Це дійсно дуже важливий крок насамперед для того, щоби зрозуміти, що Запоріжжя живе. Хоча важливі виклики залишилися. Перший — це, звичайно, постійні прильоти на Хортицю. Острів зранений ворожими ракетами, КАБами та БпЛА. Нам вдалося поставити укриття, що захищають відвідувачів. Другий момент — це, звісно, евакуація великої кількості цінних експонатів в безпечні місця. Хоча це не значить, що у нас експонатів немає. Зокрема в комплексі "Запорозька Січ" є багато цікавих речей. Є що подивитися на примузейній території, на Кургані Єдності, Тарасовій стежині, Козацькому колі. Також у нас є цікавий меморіал Менонітів. І поряд є Парк Честі, за яким доглядають наші ветерани. На Хортиці можна покататися на велосипедах й постріляти з луків.

Сакральна, легендарна мітологія острова почалася ще з праць давньогрецького історика Геродота, який описував Хортицю як частину славнозвісної Гілеї. У давньоруські часи острів уславився як місце зимівлі княжих дружин під час їхніх походів на Константинополь і перевалкова база торговельних караванів на шляху з варяг у греки. За легендою, тут загинув київський князь Святослав Хоробрий — ймовірне місце його останнього бою позначене спеціальним вказівником. На острові безліч стародавніх дохристиянських святилищ, кромлехів, обсерваторій. Як і курганів — поховань скіфських царів (це місце відоме як "Скіфський стан"). 

Загалом Хортиця — справжній рай для археологів та дослідників, адже тут збережені численні пам’ятки, починаючи з доби палеоліту. Острів пам’ятає кімерійців, скіфів та сарматів, і ще безліч різних поселенців та переселенців. По суті, Хортиця — це один великий музей просто неба.

До розмови доєднується відомий гідроархеолог і ветеран війни Валерій Нефьодов, який саме споряджає нову експедицію на старе річище Дніпра. 

— Ми якраз готуємося піднімати з дна новий артефакт — човен-довбанку. З ЮНЕСКО передали нам найсучасніший сонар — прилад, за допомогою якого зможемо виявляти приховані на дні об’єкти. Історія судноплавства й суднобудування на Дніпрі нараховує кілька тисячоліть. У всі часи Дніпро годував, обороняв і надихав. Саме у водах навколо Хортиці збережена ціла нерозривна історія українського судноплавства — тут, під водою, досі зберігається сила-силенна човнів різних епох, вони там ніби законсервовані, і ми просто зобов’язані це дослідити.

Після того як у червні 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС, рівень води у Дніпрі знизився на декілька метрів. Це дає змогу, враховуючи реалії прифронтового міста, проводити нові дослідження акваторії Дніпра. Оголилися і залишки порогів та численні дрібні острови, скелі, коси й мілини: тепер природний рельєф навколо Хортиці знову став саме таким, яким і був до побудови Каховського водосховища та затоплення Великого Лугу. Шкода, що повноцінні дослідження цієї території поки що неможливі через постійну небезпеку і близькість лінії бойового зіткнення. 

У південній частині острова (а тягнеться він на 12,5 кілометра), там, де плавні, розташоване давньоруське поселення Протовче. Деякі дослідники стверджують, що саме тут київська княгиня Ольга охрестила перших русинів-християн. А згодом там жили бродники, яких вважають першими козаками.

Між правим берегом міста й Великою Хортицею, у старому річищі Дніпра, притулився інший мальовничий острівець — Мала Хортиця, або острів Байди. Саме тут, на думку деяких науковців, постала перша Запорозька Січ1552–1558, яку заснував князь Дмитро Вишневецький-Байда. Тепер тут окрім ледве помітних руїн замку Байди розташована база відпочинку. А на Великій Хортиці козаки гетьмана Остафія Дашкевича утримували військову базу і сховок зі зброєю та боєприпасами. Бували тут і відомі на весь тогочасний світ козацькі полководці та державники: Петро Сагайдачний, Іван Сулима, Богдан Хмельницький та інші.

На острові є багато місць, пов’язаних із козаками, про що свідчать назви балок, урочищ і скель: Громушина, Вошива, Совутина, Молодняга, Музичина, Шанцева. Тут були козацькі зимівники та їхні рибальські кишла. Є тут і Січові Ворота, до яких причалювали знамениті козацькі чайки. Збереглися тут і численні залишки козацьких укріплень, редутів, шанців, засік. Була тут і козацька верф – корабельня – у районі Наумової балки. Неподалік і старе кладовище, де поховані померлі внаслідок епідемії чуми запорожці. Уся ця унікальна матеріальна й нематеріальна культурна спадщина мали зберігати під дахом єдиного в Україні Музею історії запорозького козацтва, але війна перекреслила і ці плани.

Після ліквідації Січі 1789 року російський уряд віддав Хортицю німецьким колоністам-менонітам. Про сумну долю колишньої козацької слави під час своїх мандрів Запорозьким краєм написав молодий Тарас Шевченко: "Торік був на Хортиці й скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися". Нині про враження поета від тих мандрів нагадують гранітні стели з уривками його творів на популярній туристичній локації "Тарасова стежка".

Але дух козацтва, притлумлений численними ворогами, нікуди не подівся. Під час Визвольних змагань, у квітні 1918 року, саме на острові відбулася так звана Хортицька Злука. Тоді у визволеному від більшовиків місті зустрілися Українські січові стрільці під командуванням архикнязя Вільгельма ГабсбургаВасиля Вишиваного і частини Запорозького корпусу армії УНР під керівництвом полковника Петра Болбочана. На честь цієї події у місті провели урочистий військовий парад, а на острові встановили й освятили великий хрест на знак пошани та пам’яті до всіх захисників України.

– А як тільки була відновлена державність України, на Покрову 1991 року на Хортиці, на символічному місці "Козацьке коло" знову відродилося козацтво, — розповідає багаторічний кошовий отаман Війська Запорозького Низового Костянтин Рижов. — А в середині 1990-х саме тут розпочалася історія Всеукраїнської федерації "Спас", були проведені перші змагання з бойового мистецтва та бої "Лава на лаву". Нині наші товариші-козаки воюють у складі Сил Оборони України.

Місцем сили стала Хортиця і для Масато Кавадзу, японського перекладача та блогера:

— Хортиця — це потужний символ, як для нас, японців, — Фудзіяма. Я залюбився в цей край, в цих людей, в українську історію та в козацтво. Самостійно вивчив українську мову, тепер буду посилено вивчати історію і культуру вашого народу. А ще мене вражає тутешня природа!

Так, і природа острова також унікальна. Це єдине місце в Україні, де в межах великого індустріального центру збереглися прадавні ландшафти, реліктова флора та фауна. Острів представляє практично всі природні зони України: степи, байрачні ліси, діброви, пустелю, скелясті урвища, озера та плавневі луки. До речі, місцеві мальовничі плавні — єдині залишки колишнього Великого Лугу, де раювали запорозькі козаки. Тут росте понад 1000 видів рослин, серед яких десятки ендеміків та реліктів. Особливо містяни шанують нащадків баштових або королівських дубів, крона яких слугували спостережними пунктами для всього Запорожжя. 

Водиться тут і понад 250 видів тварин. У хортицьких хащах вільно живуть дикі кабани, благородні олені, косулі, лисиці, зайці, орли, фазани та чаплі. Цього року біля берегів острова з’явилися рідкісні рожеві пелікани, а у воді поряд із Хортицею — осетри, яких вважали давно вимерлими. 

Тепер більшість території острова закрита для відвідування з міркувань безпеки, а тим часом природа шаленими темпами відвойовує свої споконвічні території. Там, звідки пішли люди і припинилась їхня активність, стрімко виростає новий ліс, де могли б панувати тиша і спокій. Якби не війна.